УХВАЛА
29 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 1-53/2008
провадження № 13-224зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Григор`євої І. В.,
суддів Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.
розглянула заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Луганської області від 29 жовтня 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 3 березня 2009 року і
встановила:
Як убачається зі змісту заяви та наявних у Верховному Суді даних, вироком Апеляційного суду Луганської області від 29 жовтня 2008 року, з урахуванням змін, унесених ухвалою Верховного Суду України від 3 березня 2009 року, ОСОБА_1 було засуджено за пунктами 6, 10 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 153 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань довічного ув`язнення без перспективи звільнення, а також на рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021, яким було визнано окремі положення статей 81, 82 КК такими, що не відповідають Основному Закону України, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд у порядку глави 34 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) згаданих вироку та ухвали. На думку автора звернення, констатоване ЄСПЛ в інших справах порушення Україною ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) через відсутність перспективи звільнення засуджених до довічного позбавлення волі у поєднанні з висновком органу конституційної юрисдикції свідчать про неправомірність цього виду покарання, а тому є підстави для його заміни на позбавлення волі на певний строк.
Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата), перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
За змістом п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК установлення неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення є виключною обставиною, котра слугує підставою для перегляду судових рішень за умови застосування судом відповідних норм при вирішенні конкретної справи.
Конституційний Суд України рішенням свого Другого сенату від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 визнав такими, що не відповідають Основному Закону України, положення ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 82 КК через неможливість їх застосування до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Верховну Раду України було зобов`язано невідкладно привести вказані статті КК у відповідність до Конституції України, законодавчо унормувати порядок заміни довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням або умовно-дострокового звільнення.
Отже, виконання приписів Конституційного Суду України, відображених у рішенні, на яке посилається засуджений, насамперед повинно бути здійснено шляхом унесення Верховною Радою України змін до норм права, котрі регулюють звільнення від відбування покарання та заміну його невідбутої частини більш м`яким, з метою поширення їх дії на такий вид заходу примусу, як довічне позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України.
Крім того, питання про умовно-дострокове звільнення осіб від відбування призначеного покарання та заміна його невідбутої частини більш м`яким вирішуються під час виконання вироку в порядку ст. 539 КПК, тобто місцевим судом, у межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
Що стосується інших доводів заявника, то вони неприйнятні, адже відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК виключною обставиною, котра зумовлює необхідність здійснення Великою Палатою провадження за правилами глави 34 цього Кодексу, визнається встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом. Натомість ОСОБА_1 не посилається на рішення ЄСПЛ, прийняте в цій конкретній справі на користь засудженого.
Водночас висловлена ЄСПЛ у справах "Лопата та інші проти України", "Дембо та інші проти України", "Фарзієв та інші проти України" позиція з питань довічного ув`язнення стосується механізмів не індивідуального, а загального характеру, зокрема необхідності запровадження в Україні процедур, котрі би на законодавчому рівні забезпечували в перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного ув`язнення. Правомірності призначення такого виду покарання за вчинення особливо тяжкого злочину ЄСПЛ під сумнів не ставив і постановив, що сам факт визнання існування порушення ст. 3 Конвенції вже становить достатню справедливу сатисфакцію. Тому вказані рішення міжнародної судової установи не створювали підстав для відкриття провадження Великою Палатою за її усталеною практикою (ухвали від 23 березня, 28 вересня, 1 та 21 жовтня 2021 року, провадження № 13-21зво21, 13-169зво21, 13-175зво21, 13-186зво21 відповідно).
Не ґрунтується на законі й вимога засудженого про перегляд оскаржених вироку та ухвали за нововиявленими обставинами, оскільки вона суперечить приписам статей 33, 463, 459 КПК, якими визначено інстанційну підсудність, порядок подання заяви, обставини, що визнаються нововиявленими, та підстави для здійснення провадження Великою Палатою.
З огляду на викладене Велика Палата не має правових підстав для перегляду оспорюваних судових рішень за правилами глави 34 КПК із мотивів, наведених заявником.
Таким чином, у відкритті провадження за зверненням засудженого ОСОБА_1 слід відмовити, а заяву - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду