ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 752/5773/15-к
провадження № 51- 3578км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої Яновської О.Г.,
суддів Голубицького С.С., Стефанів Н.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Сергійчук Л.Ю.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
виправданої ОСОБА_1,
захисника Клечановського І.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у кримінальному провадженні № 12015100010000175 за обвинуваченням:
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 15 травня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні та виправдано у зв`язку з недоведеністю того, що нею було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України.
2. Оскарженою ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року зазначений вирок стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.
3. Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася у тому, що вона 08 січня 2015 року о 15:34, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння у кв. АДРЕСА_2, під час конфлікту нанесла ОСОБА_2 невстановленим тупим предметом тілесні ушкодження в область обличчя, передньої поверхні шиї та грудної клітки, після чого, скориставшись алкогольним сп`янінням останнього, взяла зі столу в праву руку ніж та умисно нанесла йому два ножові поранення в область правого стегна, що мали ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, від яких настала смерть потерпілого.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
4. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд усупереч вимогам статей 94, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), дослідивши та перелічивши у своїй ухвалі наявні у кримінальному провадженні докази, не надав їм, як кожному окремо так і в сукупності з іншими, оцінки на предмет належності, допустимості та достовірності. При цьому залишив поза увагою суперечності у показаннях ОСОБА_1 щодо її непричетності до вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення, наданих нею в судах першої та апеляційної інстанцій. Також прокурор вказує на те, що апеляційним судом необґрунтовано відмовлено в задоволенні його клопотань про допит ряду свідків обвинувачення і потерпілого ОСОБА_3, чим порушено принцип безпосередності дослідження доказів, та не надано оцінки порушенню судом першої інстанції вимог ст. 364 КПК України щодо участі останнього в судових дебатах.
Позиції інших учасників судового провадження
5. У засіданні суду касаційної інстанції прокурор Чабанюк Т.В. не підтримала касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції.
6. Виправдана та її захисник заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
7. За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
8. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
9. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим
(ст. 370 КПК України). Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.
10. Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.
11. Згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 КПК України і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
12. Колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному проваджені судом апеляційної інстанції вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримано.
13. Так, не погодившись з виправдувальним вироком стосовно ОСОБА_1, прокурор, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, подав апеляційну скаргу на цей вирок.
14. Під час перевірки вироку місцевого суду на відповідність вимогам статей 370, 374 КПК України апеляційний суд встановив, що у вироку викладено формулювання обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК України, пред`явлене ОСОБА_1 органом досудового розслідування і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченої із зазначенням мотивів, з яких суд визнав одні докази сторони обвинувачення недопустимими, а інші - недостатніми для доведення її винуватості. При цьому апеляційний суд констатував, що місцевим судом створено необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав і свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні переконливості перед судом, безпосередньо досліджено і надано оцінку усім доказам у справі та обґрунтовано визнано їх такими, що не доводять винуватості ОСОБА_1 в умисному нанесенні потерпілому
ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть.
15. Будучи допитаною в засіданні суду першої інстанції, обвинувачена ОСОБА_1 категорично заперечила, що могла спричинити своєму чоловікові - потерпілому ОСОБА_2 ножові поранення та будь-які інші тілесні ушкодження. При цьому пояснила, що він міг поранитися об скло розбитого акваріума, оскільки за життя мав вади зору. Наявність на її одязі крові пояснила тим, що плями були на футболці зі спини і могли виникнути від того, що вона лежала поруч із чоловіком, який вже був поранений та стікав кров`ю. Також вказала, що розкладний ніж, який працівники поліції знайшли начебто в кімнаті, де вони з чоловіком проживали, вона раніше не бачила і його походження їй невідоме.
16. Під час допиту в судовому засіданні суду апеляційної інстанції
ОСОБА_1 надала аналогічні за змістом показання та, крім цього, додатково повідомила, що тілесні ушкодження ОСОБА_2 могла нанести її мати ОСОБА_4, яка вже померла, оскільки вона його не любила, вдавалась до образ, погрожувала фізичною розправою і двічі кидалась на нього з ножем. Такі показання ОСОБА_1 у судах першої та апеляційної інстанцій не виключають одні одних, є послідовними і носять взаємодоповнюючий характер, тому твердження прокурора у касаційній скарзі про їх суперечливість є безпідставними.
17. Апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду про визнання недопустимими доказами протоколу огляду місця події від 08 січня 2015 року, в ході якого з кв. АДРЕСА_2 вилучено розкладний ніж у речовині бурого кольору, та протоколу огляду місця події від 08 січня 2015 року, під час якого в приміщенні Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві у ОСОБА_1 вилучено її одяг в плямах бурого кольору, зроблені змиви з її рук і зрізані нігтьові пластини, оскільки їх отримано з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та права обвинуваченої на захист. Як наслідок судами правильно визнано недопустимими й похідні від них докази - висновки експертів за результатами дослідження предметів, вилучених під час проведення вищевказаних незаконних оглядів місця події. Викладені в оскарженій ухвалі висновки апеляційного суду в цій частині у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
18. Проаналізувавши інші письмові докази сторони обвинувачення, що визнані належними і допустимими, а саме: протокол огляду місця події від 08 січня 2015 року, в ході якого в одній з кімнат кв. АДРЕСА_2 виявлено труп ОСОБА_2 з тілесними ушкодженнями, на кухні ОСОБА_1 в одязі з плямами речовини бурого кольору, зафіксовано обстановку на місці події та перелік вилучених речей (сліди папілярних узорів з чашки та пляшки "Десант", дактилоскопічні відбитки, змиви та мікрочастини з рук трупа, тринадцять ножів і спортивні штани чорного кольору); висновок експерта № 101 від 20 березня 2015 року про виявлені у потерпілого ОСОБА_2 тілесні ушкодження, в тому числі два колото-різаних поранення правого стегна, які виникли від дії колюче-ріжучого предмету (по типу клинка ножа), мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть потерпілого; висновок експерта № 24 від 19 січня 2015 року з приводу ідентифікації слідів папілярних узорів, що вилучені під час огляду місця події з чашки та пляшки з квартири, де проживали і потерпілий, і обвинувачена з батьками; висновок експерта № 128 від 20 березня 2015 року про віднесення до певної групи крові ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вони не доводять обвинувачення останньої у тому, що саме вона нанесла ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть, та не спростовують її версії щодо непричетності до вчинення цього злочину.
19. Відхиляючи клопотання прокурора про допит у суді апеляційної інстанції свідків сторони обвинувачення ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, апеляційний суд зважив на те, що судом першої інстанції прокурору було надано достатній час для забезпечення їх явки в судове засідання та вжито всі передбачені ч. ч. 1, 2 ст. 327 КПК України заходи для сприяння йому в цьому. Проте сторона обвинувачення не змогла виконати свій процесуальний обов`язок, регламентований ч. 3 ст. 23, ч. 2 ст. 327 КПК України, і забезпечити присутність в засіданні суду першої інстанції свідків, на допиті яких вона наполягала. Зокрема, суд неодноразово здійснював виклики цих свідків за указаними в матеріалах справи адресами їх проживання, проте жодного разу вони в судове засідання не з`явилися, надіслані їм поштою судові виклики поверталися у зв`язку з неможливістю вручення адресатам з відмітками про зазначення неповної адреси отримувачів та закінчення встановленого терміну зберігання, а ухвала суду про їх примусовий привід, виконання якої доручено СВ Голосіївського УП ГУНП в
м. Києві з покладенням контролю за її виконанням на прокурора Київської місцевої прокуратури № 1, виконана не була і письмові пояснення про причини її невиконання суду не надано. У судових засіданнях суду першої інстанції прокурор пояснив, що за указаними у справі адресами дані свідки не проживають, місце їх знаходження стороні обвинувачення не відоме та надалі фактично відмовився від їхнього допиту (т. 4, а. п. 3-4, 16-17, 22).
20. Стосовно клопотання прокурора про допит під час апеляційного провадження батьків обвинуваченої, які проживали разом із нею та потерпілим, - свідків ОСОБА_8, 1934 року народження, та ОСОБА_4, 1933 року народження, то їх виклик унеможливило те, що на час апеляційного розгляду вони померли. За даними, які містяться у матеріалах справи, похилий вік зазначених свідків та наявність у них тяжких хвороб, які, зокрема, обмежували можливість їх пересування, перешкодили також допиту цих свідків у засіданні суду першої інстанції. Водночас, як слушно зауважила колегія суддів апеляційного суду в своїй ухвалі, під час досудового розслідування сторона обвинувачення, хоча й була обізнана про зазначені обставини, проте не скористалася передбаченим ст. 225 КПК України правом на звернення до слідчого судді з клопотанням про здійснення їх допиту в судовому засіданні, що надало б суду можливість відповідно до вимог ч. 4 ст. 95 КПК України оцінити їх показання при розгляді обвинувачення по суті.
21. Відмова у допиті потерпілого ОСОБА_3 мотивована колегією суддів апеляційного суду тим, що згідно з його показаннями в суді першої інстанції про обставини події йому нічого не відомо, про смерть батька - ОСОБА_2 він дізнався від працівників міліції та родичів, які повідомляли різні версії подій, охарактеризувати стосунки батька з обвинуваченою не може, оскільки він не ділився з ним подробицями особистого життя. З огляду на наведене, зважаючи на визнання недопустимими вирішальних письмових доказів сторони обвинувачення, а саме двох протоколів огляду місця події та ряду похідних від них висновків експертиз, колегія суддів не вбачала необхідності в повторному допиті потерпілого. При цьому, враховуючи те, що суд першої інстанції безпосередньо отримав показання останнього та надав їм оцінку у вироку, той факт, що він не брав участі у судових дебатах, розцінений апеляційним судом як такий, який не вплинув на повноту з`ясування обставин справи та не ставить під сумнів висновків суду по суті пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення. Такі аргументи суду апеляційної інстанції колегія суддів касаційного суду вважає слушними. Оскільки апеляційний суд погодився з оцінкою показань свідка ОСОБА_3, наданих під час розгляду справи в суді першої інстанції, немає підстав стверджувати про порушення ним принципу безпосередності дослідження доказів, передбаченого ст. 23 КПК України.
22. Таким чином, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи у ній щодо безпідставності виправдання ОСОБА_1, частина яких аналогічна доводам касаційної скарги, та, погоджуючись з викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого ним рішення, законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
23. Під час касаційного провадження колегією суддів не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли би бути безумовними підставами для скасування оскарженої ухвали апеляційного суду.
24. На підставі вищенаведеного Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 слід залишити без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів