Постанова
іменем України
23 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 332/1189/18
Провадження № 51-3979 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Круценко Т.В.,
виправданого ОСОБА_1,
захисників Черкашина І.І., Ящук О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 травня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016080370000092, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Жовті Води, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
якого визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 359, ч. 2 ст. 359, ч. 2 ст. 163 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 28 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 359, ч. 2 ст. 359, ч. 2 ст. 163 КК, та виправдано.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 травня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 359, ч. 2 ст. 359, ч. 2 ст.163 КК, за таких обставин.
Так, ОСОБА_1 в період з 7 вересня 2015 року по 17 серпня 2016 року, будучи аналітиком групи контролю захисту інформаційних систем ПрАТ "ДСС", перебуваючи на своєму робочому місці, в кабінеті № 138 адміністративної будівлі ПрАТ "ДСС", за адресою: м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 81, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи настання шкідливих наслідків, будучи обізнаним з технічними характеристиками та функціональними можливостями ПЗ "Стахановец", спрямованого на негласне отримання інформації, та бажаючи отримати можливість вільного доступу до вхідного та вихідного мережевого трафіку, інформації, яка міститься на електронних носіях інформації, зображення з екрану користувача, веб-камери, звукозапису з мікрофону персональних електронних обчислювальних машин
(далі - ПЕОМ), інформації про активність встановлених процесів, використовуючи комп`ютерну техніку, яка належить ПрАТ "ДСС", - накопичувач на твердому магнітному диску (далі - НТМД) Hitachi s/n TCELVR8R системного блоку "АМИ" з написом "112033/39", сер. № 76735 інв. № 112033139, та монітор "Philips" AU5A1124000031, сер. № 31 інв. № 112050652, який відповідно до займаної посади закріплений за ним, за допомогою програм та компонентів ПЗ "Стахановец": ВOSS Online (ІНФОРМАЦІЯ_3); ВOSS Online (ІНФОРМАЦІЯ_4); "Стах@новец Администратор"; "Стах@новец Сервер", які встановлені невстановленою особою у невстановлений досудовим розслідуванням час, здійснював керування, контроль і моніторинг над клієнтськими частинами ПЗ "Стахановец", встановленими на НТМД WD s/n:WCAYUC76634 системного блоку сер. № СZС130468Н, інв. № 112050197, який використовувався начальником відділу транспортної логістики ПрАТ "ДСС" ОСОБА_2, у режимах "снимки экрана" та "теневое копирование" негласно, у скритній формі та приховано від користувача ПЕОМ ОСОБА_2 отримував та зберігав інформацію у вигляді "снимок экрана" та даних про активні дії ПЕОМ сер. № СZС130468Н інв. № 112050197.
Відповідно до висновку експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБУ № 76/3-407/2 від 18 січня 2017 року, системний блок "АМИ" з написом "112033/39", сер. № 76735 інв. № 112033139, та системний блок сер. № СZС130468Н інв. №112050197 у комплексі із ПЗ "Стахановец", яка на них встановлена, відноситься до спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, у період з 10 березня 2016 року
по 17 серпня 2016 року ОСОБА_1, перебуваючи на своєму робочому місці, в кабінеті № 138 адміністративної будівлі ПрАТ "ДСС", за адресою: м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 81, діючи умисно, повторно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи настання шкідливих наслідків, будучи обізнаним з технічними характеристиками та функціональними можливостями ПЗ "Стахановец", спрямованого на негласне отримання інформації та бажаючи отримати можливість вільного доступу до вхідного та вихідного мережевого трафіку, інформації, яка міститься на електронних носіях інформації, зображення з екрану користувача, веб-камери, звукозапису з мікрофону ПЕОМ, інформації про активність встановлених процесів, використовуючи комп`ютерну техніку, яка належить ПрАТ "ДСС", - НТМД Hitachi s/n ТСЕLVR8R системного блоку "АМИ" з написом "112033/39", сер. № 76735 інв. № 112033139, та монітор "Philips" AU5A1124000031, сер. № 31 інв. № 112050652, який відповідно до займаної посади закріплений за ним, за допомогою програм та компонентів ПЗ "Стахановець": ВOSS Online (ІНФОРМАЦІЯ_3); ВOSS Online (ІНФОРМАЦІЯ_4); "Стах@новец Администратор"; "Стах@новец Сервер", які встановлені невстановленою особою у невстановлений досудовим розслідуванням час, здійснював керування, контроль і моніторинг над клієнтськими частинами ПЗ "Стахановец", встановленими на НТМД WD s/n: WCAYUC64788 системного блоку НР сер. № СZС130467Т, інв. № 112050239, який використовувався начальником управління логістики ПрАТ "ДСС" ОСОБА_3, у режимах "снимки экрана" та "теневое копирование" негласно, у скритній формі та приховано від користувача ПЕОМ ОСОБА_3 отримував та зберігав інформацію у вигляді "снимок экрана" та даних про активні дії ПЕОМ НР сер. № СZС130467Т, інв. № 112050239.
Відповідно до висновку експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБУ № 76/3-407/2 від 18 січня 2017 року, системний блок "АМИ" з написом "112033/39", сер. № 76735 інв. № 112033139, та системний блок НР, сер. СZС № 130467Т інв. № 112050239, у комплексі із ПЗ "Стахановец", яка на них встановлена, відноситься до спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.
Окрім того, ОСОБА_1 у період з 7 вересня 2015 року по 17 серпня 2016 року, перебуваючи на своєму робочому місці, в кабінеті № 138 адміністративної будівлі ПрАТ "ДСС", за адресою: м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 81, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи настання шкідливих наслідків, достовірно розуміючи, що ПЗ "Стахановец", яка була встановлена на комп`ютерну техніку ПрАТ "ДСС", - системні блоки "АМИ" з написом "112033/39", сер. № 76735 інв. № 112033139, сер. № СZС130468Н інв. № 112050197, та НР, сер. СZС № 130467Т інв. № 112050239, які у комплексі відносяться до спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, відповідно до висновку експерта № 76/3-407/2 від 18 січня 2017 року, маючи прямий злочинний умисел на порушення конституційних прав працівників ПрАТ "ДСС" ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на таємницю кореспонденції, без їх добровільної згоди, шляхом незаконного ознайомлення із відомостями та повідомленнями, що передаються через комп`ютер, діючи умисно, за допомогою програм та компонентів ПЗ "Стахановец": ВОSS Online (ІНФОРМАЦІЯ_3); ВOSS Online (ІНФОРМАЦІЯ_4); "Стах@новец Администратор"; "Стах@новец Сервер", здійснював керування, контроль і моніторинг над клієнтськими частинами ПЗ "Стахановец", встановленими на НТМД WD s/n: WCAYUC64788 системного блоку НР сер. № СZС130467Т, інв. № 112050239, яким користувався ОСОБА_3 та НТМД WD s/n: WCAYUC76634 системного блоку сер. №СZС130468H, інв. № 112050197, яким користувалась ОСОБА_2, у режимах "снимки экрана" та "теневое копирование", а отриману негласним та у скритній формі кореспонденцію (інформацію) зберігав у вигляді "снимок экрана" (скріншоти) на НТМД Hitachi s/n TCELVR8R, розміщеному у системному блоці "АМИ" з написом "112033/39", сер. № 76735 інв. № 112033139, який був за ним закріплений, як за працівником ПрАТ "ДСС".
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вважає, що висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи та в судовому рішенні не зазначено, чому взято до уваги одні докази і відкинуто інші. Вказує, що судом не надано належної оцінки показанням ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . На думку прокурора, поза увагою суду залишено також безпосередні показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що дозволи на негласне отримання інформації з їх робочих комп`ютерів та електронних скриньок, доступ до яких обмежений, вони не надавали. Крім того вказує, що в ухвалі апеляційного суду всупереч положенням ст. 163 КК зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають статус лише свідків, а не потерпілих, та претензій до будь-кого не мають. Вважає, що апеляційний суд безпідставно погодився із висновками місцевого суду про те, що докази, а саме протокол обшуку від 17 серпня 2016 року та постанова про призначення експертизи від 13 вересня 2016 року, є недопустимими відповідно до вимог ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК як такі, що отримані неуповноваженими особами. Крім того вказує, що апеляційним судом не взято до уваги й те, що військовою прокуратурою Запорізького гарнізону 29 червня 2016 року за повідомленням УСБУ в Запорізькій області про вчинення кримінального правопорушення у порядку ст. 214 КПК внесено відомості до ЄРДР, і хоча згідно з ч. 2 ст. 216 КПК дане кримінальне провадження віднесено до підслідності слідчих органів безпеки, однак обов`язок розпочати досудове розслідування покладається на слідчого незалежно від того, чи належить відповідне кримінальне правопорушення до його предметної підслідності, чи ні. Також вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновком місцевого суду, яким у порушення принципу змагальності сторін, закріпленого у ст. 22 КПК, зокрема щодо обмеження сторони обвинувачення у засобах доведення своєї правової позиції та переконливості своїх доказів, відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про проведення судової комп`ютерної експертизи на предмет встановлення видалених файлів на речовому доказі - НТМД Hitachi s/n TCEL VR8R, системного блоку "АМИ" з написом "112033/39", сер. № 76735 інв. № 112033139, які були встановлені та висвітлені експертом у висновку № 76/3-407/2 від 18 січня 2017року та були покладені в основу обвинувачення. Окрім того, зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, не провів ретельного аналізу й оцінки доказів і таким чином ухвалив незаконне та необґрунтоване судове рішення.
Захисник Черкашин І.І. подав заперечення, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора у зв`язку з її необґрунтованістю.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Круценко Т.В. вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.
Виправданий ОСОБА_1 та захисники Черкашин І.І. і Ящук О.В. заперечували щодо задоволення касаційної скарги та просили судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Круценко Т.В., виправданого ОСОБА_1 та захисників Черкашина І.І. і Ящук О.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню на таких підставах.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
У п.1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначеної підстави суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що доводи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК є обґрунтованими.
Так, згідно зі ст. 370 КПК ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Також зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам
ст. 419 КПК.
Поряд із цим, як зазначено у ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Виходячи з положень указаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати вичерпну відповідь на вказані у ній доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів з точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви ухваленого рішення.
Доводи прокурора про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону в зв`язку з тим, що доводи його апеляційної скарги належно не було перевірено, колегія суддів визнає обґрунтованими.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 359, ч. 2 ст. 359 КК у зв`язку з порушенням правил підслідності кримінальних правопорушень органом досудового розслідування та відсутністю доказів, які би підтверджували використання обвинуваченим спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 163 КК, пославшись на те, що втручання здійснювалось не в особисте листування осіб і не в їх приватні електронні пошти, а щодо корпоративної пошти, яка є власністю підприємства і вся службова інформація в листуванні не є приватною.
У своїй апеляційній скарзі прокурор просив скасувати вказаний вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винуватим за ч. 1 ст. 359, ч. 2 ст. 359, ч. 2 ст. 163 КК і призначити відповідне покарання. Вказував на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Вважав помилковим виправдання ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 359, ч. 2 ст. 359, ч. 2 ст. 163 КК і не погоджувався з рішенням суду про визнання доказів недопустимими. При цьому, посилаючись на докази сторони обвинувачення, вказував про їх належність, допустимість та отримання у спосіб, передбачений КПК. Серед іншого посилався на те, що суд указав неповно показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та не надав цим показанням належної оцінки.
Проте, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції в повній мірі не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, при цьому в ухвалі не навів докладних мотивів для їх спростування та підстав, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.
Зокрема, прокурор не погоджувався з рішенням суду першої інстанції про визнання недопустимими доказами протоколу обшуку від 17 серпня 2016 року та усіх речових доказів, які були вилучені в ході цієї слідчої дії, постанови про призначення експертизи від 13 серпня 2016 року і наданого на її підставі висновку експерта № 76/3-407/2 від 18 січня 2017 року.
Визнаючи безпідставними зазначені доводи апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не доведено вчинення ОСОБА_1 інкримінованих йому злочинів, оскільки решта доказів є лише похідними від доказів, здобутих з істотним порушенням вимог КПК та визнаних недопустимими, належним чином не перевірив їх та не взяв до уваги наступне.
Дійсно, згідно з ч. 2 ст. 216 КПК кримінальне провадження щодо злочинів, передбачених 359 КК підслідне слідчим органів безпеки.
Натомість, як убачається з матеріалів кримінального провадження, а саме витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 42016080370000092 від 29 червня 2016 року, органом досудового розслідування вказано військову прокуратуру Запорізького гарнізону Південного регіону України. Вказані відомості були внесені на підставі повідомлення про вчинення кримінального правопорушення заступника начальника управління - начальника ГВ БКОЗ Управління Служби безпеки України в Запорізькій області від 29 червня 2016 року.
Постановою про доручення здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 359 КК у кримінальному провадженні № 42016080370000092 від 29 червня 2016 року проведення досудового розслідування одразу доручено слідчим військової прокуратури Запорізького гарнізону Південного регіону України.
Постановою військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України від 30 липня 2016 року про призначення групи слідчих у кримінальному провадженні призначено групу слідчих для здійснення досудового розслідування у кримінальному провадження № 42016080370000092 від 29 червня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 359 КК, до складу якої входили лише слідчі військової прокуратури Запорізького гарнізону Південного регіону України.
Після здійснення певних слідчих дій, а саме - проведення обшуку 17 серпня 2016 року та вилучення під час його проведення речей та документів, призначення експертизи 13 вересня 2016 року та отримання висновку експерта № 76/3-407/2 від 18 січня 2017 року, постановою заступника військового прокурора Запорізького гарнізону від 5 липня 2017 року кримінальне провадження № 42016080370000092 за ч. 3 ст. 359 КК було передано за підслідністю слідчим Управління Служби безпеки України в Запорізькій області. Після закінчення досудового розслідування старшим слідчим слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Запорізькій області було складено обвинувальний акт.
Водночас, у своїй апеляційній скарзі прокурор просив визнати отримані слідчими військової прокуратури докази допустимими, а саме - протокол обшуку
від 17 серпня 2016 року із усіма вилученими речовими доказами, постанову про призначення експертизи від 13 серпня 2016 року і висновок експерта
№ 76/3-407/2 від 18 січня 2017 року, наполягаючи на тому, що всі ці докази були отримані з дотриманням вимог КПК, у тому числі й ст. 216 КПК.
Разом із тим, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 214 КПК слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
При цьому слід зауважити, що КПК не передбачає обов`язкової вимоги щодо дотримання правил підслідності при внесенні відомостей до ЄРДР. Стаття 214 КПК не містить вказівки і на можливість не вносити відомості, якщо кримінальне правопорушення не підслідне відповідному органу розслідування.
Виходячи з наведеного, перевіряючи зазначені доводи апеляційної скарги прокурора, суду апеляційної інстанції слід було надати оцінку допустимості отриманим слідчими військової прокуратури доказам не лише з огляду на положення ст. 216 КПК щодо підслідності даного провадження, але й з урахуванням вказаних вище обставин внесення відомостей до ЄРДР та проведення досудового розслідування на початковому етапі відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 214 КПК.
Крім того, в апеляційній скарзі прокурор вказував, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Так, прокурор зазначав, що в суді першої інстанції свідки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 показували, що саме ОСОБА_1 у своїй роботі постійно використовував системний блок АМИ 112033/39 з написом "112033/39", сер. № 76735 інв. № 112033139, на якому було встановлено програмне забезпечення "Стахановець", та зазначали, що робоче місце ОСОБА_1 знаходилось біля вікна у правому дальньому куті кабінету № 138 від вхідних дверей, тобто там, де під час обшуку і був вилучений системний блок "АМИ".
Також прокурор наводив показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що дозволи кому-небудь, у тому числі працівникам управління безпеки ПрАТ "ДСС", на негласне отримання інформації з їх робочих комп`ютерів та електронних скриньок, вони не надавали, вказуючи, що показання цих свідків узгоджується з даними протоколів огляду від 2 вересня 2017 року та 11 жовтня 2017 року, згідно з якими свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили, що надані їм на огляд "скріншоти" зроблені з їх комп`ютера ("робочого столу") без їх дозволу.
Крім того, прокурор посилався на показання свідка ОСОБА_2 про те, що вона використовує у роботі електронну пошту " ІНФОРМАЦІЯ_2", яку крім роботи використовувала і для особистого листування, надані їй для огляду "скриншоти екрану" є її особистим листуванням, які не відносяться до відомостей службового характеру та не мають змісту службової кореспонденції.
Однак, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вказані доводи прокурора, при цьому лише навів у своїй ухвалі показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, викладені у вироку місцевого суду, але належно не проаналізував показань цих свідків і не надав їм відповідної оцінки.
Таким чином, погодившись із оцінкою доказів судом першої інстанції та визнаючи правильним рішення про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочинів, передбачених ч. 1 ст. 359, ч. 2 ст. 359, ч. 2 ст. 163 КК, апеляційний суд не провів належного аналізу обставин кримінального провадження та не надав оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК з огляду на відповідні доводи апеляційної скарги прокурора, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Отже, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, не проаналізував та не співставив їх із наявними у провадженні доказами та не надав вичерпної відповіді на ці доводи, а формально розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 та не зазначив мотивів, з яких апеляційну скаргу прокурора визнав необґрунтованою.
А тому ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК, наведені порушення є істотними і такими, що могли перешкодити апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд