Постанова
Іменем України
23 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 295/1904/18
провадження № 51-2845км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Вараниці В. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань
за № 12017060020003160, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України,
за касаційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 04 березня
2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Богунського районного суду м. Житомира від 17 липня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, та виправдано.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у тому, що він у не встановлений слідством день, час та місці вступив у попередню злочинну змову з невстановленою особою з метою заволодіння грошовими коштами інтернет-користувачів шляхом обману із застосуванням незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки.
Реалізуючи спільний злочинний умисел, ОСОБА_1 та невстановлена особа, використовуючи персональний комп`ютер, ідентифікаційні ознаки якого не встановлено, через мережу Інтернет створювали завідомо неправдиві оголошення на сайті оголошень "OLX" під різними псевдонімами, завантажували на вищевказану інтернет-сторінку фотознімки товарів, яких насправді не мали, та подавали публічну пропозицію про їх продаж.
Після того як потерпілі звертались за оголошеннями, ОСОБА_1 і невстановлена особа, діючи спільно, умисно, керуючись корисливим мотивом, усвідомлюючи, що виконувати взяті на себе зобов`язання щодо продажу
товарів вони не мають наміру, спілкуючись із потерпілими, повідомляли їм
про необхідність перерахунку грошових коштів у певній сумі за вказаними ними банківськими реквізитами як оплату або передоплату за зазначений товар, сповіщаючи при цьому неправдиві відомості про те, що обумовлений товар буде відправлено протягом однієї доби з моменту перерахунку коштів або
в найкоротший термін, викликаючи таким чином у потерпілих упевненість
у виконанні взятих на себе зобов`язань.
Надалі потерпілі, не усвідомлюючи про злочинний умисел продавця, будучи впевненими у правдивості його слів та щирості намірів, перераховували кошти на вказаний рахунок, а ОСОБА_1, не виконуючи зобов`язань
щодо доставки майна, знімав ці кошти з рахунку та розпоряджався ними
на власний розсуд, чим було заподіяно матеріальної шкоди потерпілим, а саме:
- у квітні 2017 року - ОСОБА_2 в сумі 800 грн, перерахованих
з метою придбання титанових дисків до автомобіля на банківський рахунок АТ "Ощадбанк", закріплений за банківською карткою ОСОБА_1 № НОМЕР_1 ;
- у червні 2017 року - ОСОБА_3 у сумі 1900 грн, перерахованих з метою придбання садової гойдалки марки "RIMINI" на банківську картку
ПАТ КБ "ПриватБанк" № НОМЕР_2, зареєстровану на ім`я ОСОБА_4, яку останній передав ОСОБА_1
у користування, не усвідомлюючи його протиправних намірів;
- у вересні 2017 року - ОСОБА_5 у сумі 10 000 грн, перерахованих
з метою придбання автомобіля марки "Шкода Октавіа" на банківський рахунок АТ "Ощадбанк", закріплений за банківською карткою
ОСОБА_6 № НОМЕР_3, яку останній передав ОСОБА_1 у користування, не усвідомлюючи його протиправних намірів;
- у жовтні 2017 року - ОСОБА_7 у сумі 13 200 грн, перерахованих
як передоплату за придбання автомобіля марки "Мерседес Віто"
на банківський рахунок АТ "Ощадбанк", закріплений за банківською карткою ОСОБА_8 № НОМЕР_4, яку остання передала ОСОБА_1 у користування, не усвідомлюючи його протиправних намірів.
Такі дії ОСОБА_1 орган досудового розслідування кваліфікував як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 190 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом обману, вчинене повторно за попередньою змовою із невстановленою особою шляхом незаконних операцій
з використанням електронно-обчислювальної техніки.
У результаті розгляду кримінального провадження місцевий суд з урахуванням сукупності досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку,
що сторона обвинувачення не довела факту вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, а тому виправдав останнього.
Не погоджуючись із виправдувальним вироком, прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, оскаржив його до апеляційного суду.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 04 березня 2021 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі заступник керівника Житомирської обласної прокуратури, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Суть доводів прокурора зводиться до того, що він не погоджується із судовим рішенням апеляційного суду про залишення апеляційної скарги сторони обвинувачення без задоволення і вважає, що цей суд не здійснив належної перевірки скарги та всупереч вимогам ст. 370, ч. 2 ст. 419 КПК України не спростував викладених
у ній доводів щодо наявності доказів, які, за твердженням сторони обвинувачення, є належними та допустимими для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованого йому злочину. Зокрема, зазначає про безпідставне визнання судом першої інстанції недопустимим доказом результати проведення огляду ноутбука марки "Lenovo", які оформлені протоколом огляду предметів від 16 листопада 2017 року, а також, на його думку, недостовірним документом є протокол пред`явлення речей для впізнання за фотознімками від 28 листопада 2017 року, що залишилось поза увагою апеляційного суду. Крім того, прокурор вказує на те, що суд першої інстанції, зазначивши у мотивувальній частині вироку про необхідність залишення заявлених цивільних позовів без розгляду, у резолютивній його частині відповідного рішення не прийняв, на що апеляційний суд також не звернув уваги.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Під час касаційного розгляду прокурор, зазначаючи про безпідставність доводів касаційної скарги сторони обвинувачення, просив подану скаргу залишити
без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів касаційного суду виходить із фактичних обставин вчинення злочину, встановлених судом.
Частинами 1, 2 ст. 2 КК України передбачено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вини не буде доведено
в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також
на припущеннях.
За частиною 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Згідно з положеннями ч. 4 вказаної статті усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на користь такої особи.
При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 цього Кодексу, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
У рішенні від 06 грудня 1998 року "Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб під час виконання своїх обов`язків судді не розпочинали розгляду справи з упередженої думки, що підсудний вчинив кримінальне правопорушення, яке йому ставиться у вину; обов`язок доказування покладено на сторону обвинувачення.
Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого. Тобто тягар доведення винуватості обвинуваченого покладено на сторону обвинувачення.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України суд ухвалює виправдувальний вирок
у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення,
в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 цього Кодексу мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.
За статтею 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
У встановленому законом порядку місцевий суд дослідив зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази,
на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, навів їх детальний аналіз і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності
у взаємозв`язку.
Місцевий суд, ухвалюючи вирок зазначив, що сторона обвинувачення не довела того факту, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 190 КК України, вчинено ОСОБА_1, а тому виправдав останнього за вказаною нормою кримінального закону на підставі ч. 1 ст. 373 КПК України.
Вивчивши матеріали провадження та проаналізувавши зібрані у провадженні докази, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком районного суду.
Як було встановлено в ході судового розгляду провадження, вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, представниками державного обвинувачення не доведено, в тому числі поза розумним сумнівом.
Місцевий суд установив, що під час судового розгляду ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення
не визнав.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в основу обвинувачення ОСОБА_1 у заволодінні чужим майном шляхом обману, вчиненому повторно за попередньою змовою із невстановленою особою шляхом незаконних операцій із використанням електронно-обчислювальної техніки, органи досудового розслідування поклали показання потерпілого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8,
ОСОБА_4 та ОСОБА_9 .
При цьому потерпілі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 безпосередньо в судовому засіданні допитані не були, оскільки до суду не з`явилися, направивши заяви з проханням проводити судовий розгляд за їх відсутності
у зв`язку з віддаленістю проживання від суду.
Також на обґрунтування обвинувачення було надано інформацію з сайту "ОLX" та скриншоти переписки у мессенджері "Вайбер" потерпілого ОСОБА_2
з невідомою особою на ім`я ОСОБА_10 ; інформацію Державного ощадного банку України щодо руху коштів по банківській картці на ім`я ОСОБА_1 ; інформацію з сайту "ОLX" щодо оголошень про продаж гойдалок; інформацію Державного ощадного банку України щодо руху коштів по банківській картці
на ім`я ОСОБА_4 ; протокол огляду предметів від 16 листопада
2017 року, а саме ноутбука марки "Lenovo"; протокол пред`явлення речей
для впізнання за фотознімками від 28 листопада 2017 року з участю
ОСОБА_3 ; інформацію Державного ощадного банку України щодо руху коштів по банківській картці на ім`я ОСОБА_8 ; протокол огляду документів
від 22 листопада 2017 року.
Разом із цим місцевий суд відповідно до положень статей 7, 23 КПК України, дослідивши вказані докази, дійшов висновку, що вони не доводять вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3
ст. 190 КК України.
За матеріалами кримінального провадження, суд першої інстанції слушно визнав недопустимими доказами інформацію, що міститься в листах сайту "ОLX" на ім`я начальника ВПК в Житомирській області за вих. № 2959С
від 30 травня 2017 року та за № 3421С від 31 серпня 2017 року, оскільки вона отримана не у передбаченому КПК України порядку, а саме до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що не допускається згідно з положеннями ч. 3 ст. 214 вказаного Кодексу.
Крім того, місцевий суд обґрунтовано визнав неналежними доказами вилучені
в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 мобільний телефон, планшетний комп`ютер, стартові пакети без сім-картки, ноутбук марки "Lenovo", які потім були оглянуті слідчим та визнані речовими доказами, оскільки
вони взагалі не містять інформації, яка підтверджує винуватість
ОСОБА_1 у пред`явленому йому обвинуваченні.
Також слід зазначити, що вищевказаний речовий доказ - ноутбук "Lenovo" було оглянуто в судовому засіданні 18 жовтня 2019 року за клопотанням сторони обвинувачення за участю спеціаліста, однак останній з огляду на відсутність
в протоколі огляду конкретизованих технічних ознак ноутбука не зміг категорично ствердити, що це саме той ноутбук, який був вилучений. Не зміг спеціаліст дати відповіді й на те, чи здійснювалася заміна жорсткого диска, оскільки таку відповідь, як зазначив спеціаліст, можна отримати лише
за результатами технічної експертизи. Разом із тим, таку експертизу ноутбука
не було проведено ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, в судовому засіданні
22 травня 2020 року (через сім місяців після засідання 18 жовтня 2019 року) прокурор подав клопотання про призначення судової комп`ютерно-технічної експертизи ноутбука марки "Lenovo", однак провести її не вдалось, оскільки
на ноутбук не було накладено арешту, з огляду на що він був повернутий власнику, який його продав.
Крім цього, місцевий суд правильно визнав недопустимими дані протоколу огляду предметів від 16 листопада 2017 року, проведеного старшим інспектором ВПК в Житомирській області Поліського управління кіберполіції Департаменту кіберполіції Національної поліції України Пилипчуком О. В. При цьому суд послався на те, що огляд було здійснено неуповноваженою на це особою, оскільки відповідних матеріалів, зокрема про включення ОСОБА_11
до складу слідчої групи у кримінальному провадженні або ж про надання йому доручення уповноваженим у цьому кримінальному провадженні слідчим, під час судового розгляду прокурор не долучив до матеріалів справи. До того ж,
як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування, доданого
до обвинувального акта, відповідних рішень не приймалося, а проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні доручено іншому слідчому.
Крім того, як видно з матеріалів кримінального провадження, суд допитав свідка ОСОБА_12, яка була понятою під час вказаного огляду предметів
від 16 листопада 2017 року і показала, що ноутбук не був опечатаний та був відкритий поліцейськими до моменту залучення її до вказаної слідчої дії
як понятої; на питання поліцейських, чи бачить вона цей ноутбук і фото в ньому, повідомила, що дійсно бачить і ноутбук, і фото, та надалі, не читаючи, підписала протокол. Також ОСОБА_12 зазначила, що в кабінеті були присутні лише два працівники поліції та вона, а інших осіб, які б теж були понятими, не було.
Таким чином, суд, зважаючи на те, що протокол огляду предметів
від 16 листопада 2017 року складений не уповноваженою на те особою, а огляд проведено без дотримання вимог процесуального закону, за участю одного понятого, дійшов висновку, що результати огляду ноутбука марки "Lenovo" отримано не в передбаченому КПК України порядку, і визнав їх недопустимим доказом.
Також суд першої інстанції правомірно дав оцінку даним, що містяться
у протоколі пред`явлення речей для впізнання за фотознімками від 28 листопада 2017 року, та обґрунтовано виключив цей доказ із числа інших, оскільки
він містить істотні суперечності, а саме, як установлено з його змісту, всупереч вимогам ст. 229 КПК України перед тим, як пред`явити для впізнання річ (садову гойдалку), у потерпілого було з`ясовано, чи може він упізнати велосипед
та опитано про зовнішній вигляд велосипеда, а також про обставини, за яких
він бачив цей велосипед.
За таких обставин суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, належно оцінивши їх у сукупності та кожен окремо з точки зору допустимості й достатності, витлумачивши всі сумніви на користь обвинуваченого, дійшов обґрунтованого висновку, що сторона обвинувачення не довела того факту, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 190 КК України.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками місцевого суду
про те, що матеріали провадження не містять достатніх доказів для доведення факту вчинення ОСОБА_1 заволодіння чужим майном шляхом обману, повторно за попередньою змовою із невстановленою особою шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
Посилання прокурора у касаційній скарзі на те, що у протоколі про пред`явлення потерпілому ОСОБА_13 речей для впізнання за фотознімками від 28 листопада 2017 року було допущену технічну помилку, яка, на його переконання,
не спростовує результату проведення слідчої дії, є неспроможними, оскільки,
як установлено з його змісту, всупереч вимогам ст. 229 КПК України допущені
в протоколі розбіжності викликають сумнів щодо речей, які пред`являлися
для впізнання та були впізнані потерпілим, а саме садова гойдалка чи велосипед.
Що стосується доводів прокурора у касаційній скарзі про безпідставність визнання судом першої інстанції недопустимим доказом результати проведення огляду ноутбука марки "Lenovo", які оформлені протоколом огляду предметів
від 16 листопада 2017 року, з огляду на запис № 22, що міститься в реєстрі матеріалів досудового розслідування, доданому до обвинувального акта,
то вони є необґрунтованими з огляду на нижченаведене.
Згідно з п. 22 розділу ІІ реєстру матеріалів досудового розслідування слідчий
СВ Житомирського ВП Лукашевич Ю. В. 09 листопада 2017 року дав доручення про проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ст. 40 КПК України (т. 1,
а. п. 21).
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи вищевказаного доручення, неможливість встановлення особи, якій воно було надано, за відсутності документів, якими уповноважено старшого інспектора ВПК в Житомирській області Поліського управління кіберполіції Департаменту кіберполіції Національної поліції України Пилипчука О. В. на проведення огляду ноутбука марки "Lenovo", висновок суду про проведення вказаного огляду
неуповноваженою на це особою та, як наслідок, визнання недопустимим доказом його результатів, оформлених протоколом огляду предметів
від 16 листопада 2017 року, є слушним.
З приводу посилань прокурора у касаційній скарзі на те, що запрошення понятих для проведення огляду предметів, враховуючи положення ч. 7 ст. 223 КПК України, є правом, а не обов`язком особи, що проводить вказану слідчу дію, слід зазначити таке.
Як убачається з протоколу огляду предметів від 16 листопада 2017 року, ОСОБА_11 було запрошено двох понятих - ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (т. 1, а. п. 150).
При цьому, зважаючи на допущені під час огляду вищенаведені порушення,
на які вказала ОСОБА_15 під час її допиту в суді першої інстанції, та
з урахуванням неможливості допиту іншої понятої, якої ОСОБА_15 також
не бачила, з огляду на невстановлення адреси її місця проживання, суд правильно вказав на порушення процесуального закону, які мали місце в ході залучення понятих для огляду предметів. Твердження про право чи обов`язок слідчого запрошувати понятих для проведення огляду предметів
не спростовують порушень, допущених під час залучення вказаних осіб
для цієї слідчої дії.
З приводу доводів прокурора у касаційній скарзі про вирішення цивільного позову, слід зазначити таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 129 КПК України у разі виправдання обвинуваченого
за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.
Як видно з вироку, місцевий суд, керуючись згаданою нормою процесуального закону в мотивувальній частині рішення правильно вказав про необхідність залишення без розгляду цивільних позовів ОСОБА_7 та ОСОБА_5, заявлених у цьому кримінальному провадженні.
Однак резолютивна частина оскарженого вироку дійсно, як зазначає прокурор
у касаційній скарзі, не містить відповідного рішення щодо цивільних позовів.
Проте вказане порушення процесуального закону не є істотним, тобто таким,
що перешкодило суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення і тягне
за собою скасування оскарженого вироку на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1
ст. 438 КПК України, про що просить прокурор у поданій касаційній скарзі.
Крім того, слід акцентувати, що доводи, викладені в касаційній скарзі заступника керівника обласної прокуратури, були наведені і в апеляційній скарзі прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції перевірив їх та визнав безпідставними. При цьому апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги прокурора, навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Таким чином, доводи прокурора, викладені у його касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегія суддів не встановила, а тому підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд