Постанова
Іменем України
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 738/1594/19
провадження № 51-3422 км 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Іваненка І.В.,
суддів Булейко О.Л., Фоміна С.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Швидченко О. В.,
прокурора Матюшевої О. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270170000239, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Чернігова, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Менського районного суду Чернігівської області від 05 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 06 березня 2020 року виправлено описку у вказаному вироку: ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, і призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 5-ти років позбавлення волі.
Чернігівський апеляційний суд 21 квітня 2020 року скасував вищевказану ухвалу про виправлення описки, вирок суду першої інстанції змінив у частині призначеного покарання, вирішив вважати ОСОБА_1 засудженим за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України апеляційний суд звільнив ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Постановою Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального 26 січня 2021 року ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у порядку ст. 404 КПК України вирок Менського районного суду Чернігівської області від 05 лютого 2020 року змінено, виключено з вироку посилання на призначення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК України додаткового покарання у виді конфіскації майна, та ухвалено вважати його засудженим за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 21 червня 2019 року о 18:00 год. за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, з корисливих мотивів, перебуваючи між вулицями Транспортна та Виноградна у м. Мена Чернігівської області, незаконно збув ОСОБА_2 за 400 грн психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін, масою 0,08071 та 0,07796 г.
Також 26 червня 2019 року о 17:13 год. ОСОБА_1 за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, з корисливих мотивів, перебуваючи між вулицями Транспортна та Виноградна у м. Мена Чернігівської області, незаконно збув ОСОБА_2 за 400 грн психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін, масою 0,06163 та 0,09197 г.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі правопорушника через м`якість з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги щодо безпідставності звільнення засудженого на підставі положень ст. 75 КК України, не навів переконливих мотивів для їх спростування і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України. Як наслідок, вбачає виключення з вироку додаткового покарання у виді конфіскації майна за наявності підстав для призначення основного покарання без застосування положень ст. 75 КК України також невмотивованим.
Окрім того вказує, що апеляційний суд не виконав вказівки суду касаційної інстанції, які зазначенні в постанові Верховного Суду від 26 січня 2021 року щодо відсутності підстав для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.
На думку прокурора, при повторному апеляційному розгляді було безпідставно додатково враховано документи, які характеризують особу винного, й апеляційний суд дійшов хибного висновку, що вони свідчать про позитивні зміни у поведінці засудженого ОСОБА_1 .
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав подану касаційну скаргу.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до частини 1 статті 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно вимогам статті 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновок суду про доведеність винуватостіОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 307 КК України та призначене покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України в касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Доводи касаційної скарги прокурора про необґрунтованість ухвали апеляційного суду в контексті вимог ст. ст. 370, 419 КПК України заслуговують на увагу.
Статтею 75 КК України передбачено, що у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином мотивовано.
Однак наведених вимог кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність суд апеляційної інстанції при новому розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи покарання засудженому ОСОБА_1 і звільняючи його від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину; відсутність обставин, що обтяжують покарання, та наявність обставин, що пом`якшують покарання - щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину; дані про особу винуватого, зокрема, те, що він вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем навчання, має постійне місце проживання, а також його молодий вік, стан здоров`я, матеріальний і сімейний стан, його ставлення до вчиненого.
Не погоджуючись із вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій із наведенням відповідних аргументів ставив питання про його скасування, зокрема в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України, та ухвалення нового вироку через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
При цьому прокурор вказував, що судом прийнято рішення про звільнення ОСОБА_3 від основного покарання та залишено додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке є його власністю, що свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. У зв`язку з цим, прокурор просив ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально, з конфіскаціє його майна, яке є його власністю.
Апеляційний суд ухвалою від 21 квітня 2020 року погодився з рішенням місцевого суду про обґрунтованість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України й, задовольнивши апеляційну скаргу прокурора частково, змінив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та вирішив вважати ОСОБА_1 засудженим за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
При цьому суд апеляційної інстанції у своєму рішенні вказав, що суд першої інстанції застосував закон, який не підлягав застосуванню в частині призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке є його власністю, при звільненні засудженого на підставі положень ст. 75 КК України від відбування основного покарання та дійшов висновку про необхідність зміни вироку місцевого суду в частині призначення додаткового покарання.
Верховний Суд постановою від 26 січня 2021 року вказану ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з тим, що апеляційний суд не дав належних відповідей на всі доводи прокурора та безпідставно залишив вирок без зміни, вказавши, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
При цьому в постанові касаційний суд вказав, що висновки суду апеляційної інстанції про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням суперечать принципу справедливості покарання і не відповідають його меті. Також касаційний суд наголосив на тому, що, за умови підтвердження обсягу обвинувачення й відсутності інших обставин, які можуть вплинути на призначення покарання, застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України потрібно вважати необґрунтованим.
При новому розгляді кримінального провадження суд апеляційної інстанції в ухвалі від 03 червня 2021 року знову дійшов висновку, що доводи сторони обвинувачення про м`якість призначеного ОСОБА_1 покарання є необґрунтованими, а призначене йому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку із урахуванням додатково встановлених відомостей, які характеризують особу винного, а саме: характеристики Деснянського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" в Чернігівській області та довідки Чернігівського міського центру соціальних служб від 17.03.2021 №338 про те, що ОСОБА_1 з 23.09.2020 року за вироком Менського районного суду Чернігівської області від 05.02.2020 року до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, обов`язки покладені на нього цим вироком суду та заходи передбачені індивідуальним планом роботи виконує, а також йде на співпрацю із соціальною службою, виконує всі поради та рекомендації соціального працівника і психолога, залучений до участі у Програмі "Вибір до змін" з метою формування та розвитку навичок конструктивного та позитивного мислення, саморегуляції, рефлексії, цілепокладання і планування.
Також колегією суддів апеляційного суду взято до уваги позитивні зміни у поведінці особи, наявність підтримки із соціальних інтернет-мереж, навичок самообслуговування, охайний вигляд, виконання посильної роботи, планування свого бюджету, а також те, що із ОСОБА_1 проведено профілактичні бесіди щодо попередження правопорушень у майбутньому та стосовно формування ідеології здорового способу життя.
Однак, на думку колегії суддів Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення закону, згідно з якими при вирішенні зазначеного питання суд має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави, на які необхідно послатися у рішенні. Окрім того, переконливих мотивів прийнятого рішення про безпідставність доводів прокурора у своєму рішенні, апеляційний суд не навів.
Також, як правильно вказав прокурор у касаційній скарзі, апеляційний суд достатньо не врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких.
Поза належною увагою апеляційного суду залишилося те, що вчинений злочин пов`язаний з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин; ОСОБА_1 двічі збув 4 порції амфетаміну, вказаний злочин вчинений групою осіб з корисливим мотивом.
Верховний Суд вважає висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України необґрунтованим, зробленим без урахування особливостей правозастосування вказаної норми матеріального права, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності рішення апеляційного суду вимогам статей 370, 419 КПК України.
Ураховуючи викладене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно урахувати наведене, ретельно перевірити доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, належно оцінити всі дані, що мають значення при призначенні покарання, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
При цьому суду потрібно врахувати, що за аналогічних даних про особу засудженого та обставин, які пом`якшують покарання, за умови підтвердження обсягу обвинувачення, призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд,