Постанова
Іменем України
25 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 132/2316/20
Провадження № 51 - 4163 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Вараниці В.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020020160000089 від 01 березня 2020 року, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Калинівка Калинівського району Вінницької області, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ст. 296 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Копчинського В.І. на вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 29 березня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 08 липня 2021 року щодо ОСОБА_1 та за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Кузьміна С.В. на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 08 липня 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 29 березня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 296 ч. 1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень.
Прийнято рішення щодо речових доказів у справі.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
01 березня 2020 року ОСОБА_1 проводив дозвілля в кафе-бар "Мальва", що за адресою: вул. Незалежності, 38 в м. Калинівка Вінницької області. Близько 03 години 15 хвилин 01 березня 2020 року ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, ігноруючи загальноприйняті норми та правила в суспільстві, в присутності відвідувачів та працівників закладу, усвідомлюючи, що перебуває в громадському місці, умисно, з хуліганських спонукань, з мотивів явної неповаги до суспільства, грубо порушуючи громадський порядок, використовуючи малозначний привід, почав виражатись нецензурною лайкою на адресу ОСОБА_2 . Не реагуючи на зауваження працівників закладу, бажаючи самоствердитися за рахунок публічного приниження інших, ОСОБА_1, демонструючи особливу зухвалість, усвідомлюючи, що створює реальну загрозу для життя, здоров`я відвідувачів та працівників закладу, умисно, демонстративно, кинув пляшку з-під пива в область голови та обличчя ОСОБА_2, яка знаходилася біля бар-стійки кафе, в результаті чого пляшка розбилася на дрібні шматки об голову ОСОБА_2 та розлетілася в різні сторони.
В результаті протиправних дій ОСОБА_1 ОСОБА_2 отримала відповідно до висновку експерта № 14/17 від 13.03.2020р. легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, тобто вчинив кримінальний проступок, передбачений ст. 296 ч. 1 КК України.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 липня 2021 року відмовлено в задоволенні апеляційних скарг прокурора та захисника, а вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 29 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Копчинський В.І. просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 на підставі ст. 438 ч. 1 КПК України та відповідно до ст. 440 КПК України закрити кримінальне провадження. Вважає, що судами обох інстанцій дана неправильна правова оцінка фактичним обставинам даного кримінального провадження та доказам у справі, внаслідок чого помилково кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ст. 296 ч. 1 КК України, а не за ст. 125 ч. 2 КК України. Посилаючись на позицію щодо кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого ст. 296 ч. 1 КК України, сформульовану в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 288/1158/16-к, вважає, що у вказаному кримінальному провадженні дії ОСОБА_1 підлягали кваліфікації за ст. 125 ч. 2 КК України, оскільки його протиправні дії були зумовлені лише особистою неприязню до потерпілої на ґрунті конфлікту з нею та в приміщенні кафе він не буйствував, до відвідувачів не приставав, нецензурними словами ні до кого не висловлювався, умислу на порушення громадського порядку не мав. Крім того, вказує на те, що, оскільки потерпіла ОСОБА_2 звернулася до органу досудового розслідування з письмовою заявою про закриття даного кримінального провадження у зв`язку з примиренням із ОСОБА_1 та відмовою від обвинувачення і в судах обох інстанцій підтвердила, що примирилася із ОСОБА_1, від обвинувачення відмовляється, претензій до нього не має, наявні підстави для закриття даного кримінального провадження. Вважає, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 404 КПК України не дослідив та не дав об`єктивної юридичної оцінки протиправній поведінці засудженого ОСОБА_1 і безпідставно не задовольнив вимоги щодо закриття кримінального провадження.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК України не навів в ухвалі належного обґрунтування щодо підстав залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення, у якій прокурор зазначив підстави, які на його думку, вказують на м`якість призначеного судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання. Зокрема зазначає, що апеляційним судом при вирішенні питання щодо міри покарання ОСОБА_1 не дано оцінки тому, що він схильний до порушення встановлених норм права, оскільки не дивлячись на молодий вік неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, його характеристиці, наданій органом досудового розслідування, відповідно до якої останній характеризується посередньо та те, що він вчинив хуліганство у стані алкогольного сп`яніння, що є обтяжуючою обставиною. Крім того, прокурор вказував на зухвалу поведінку ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді, а також те, що покарання у виді штрафу ним не буде сплачене, оскільки він не має самостійного заробітку.
В запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник Копчинський В.І. вказує на безпідставність її доводів та просить залишити її без задоволення.
Заперечень на касаційні скарги від інших учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор вважав касаційну скаргу прокурора обґрунтованою та просив її задовольнити, а касаційну скаргу захисника вважав необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
Хуліганство - це грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжуються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (ст. 296 ч. 1 КК України).
Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за статтею 296 КК України є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.
Підтримання громадського порядку є одним із важливих чинників захисту честі, гідності, здоров`я, безпеки громадян, їх спокійного відпочинку та безперешкодної праці, втілення інших природних, соціальних і культурних прав членів людської спільноти.
Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
За зовнішніми ознаками хуліганство певним чином схоже на ряд інших злочинів, зокрема на ті з них, що посягають на здоров`я, честь і гідність людини, її майно. Критеріями розмежування цих діянь є насамперед об`єкт посягання, що визначає правову природу та суспільну небезпечність кожного з них, і мотив як ознака суб`єктивної сторони злочину.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.
Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства.
Таким чином, для юридичної оцінки діяння за статтею 296 КК обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.
Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, в кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, тобто кримінальному правопорушенні, передбаченому ст. 296 ч. 1 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими доказами.
Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_1 саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 ч. 1 КК України, а не ст. 125 ч. 2 КК України, суд першої інстанції у вироку проаналізував та обґрунтовано послався на показання безпосередніх учасників та свідків конфлікту, який виник між ОСОБА_1 та потерпілою ОСОБА_2, внаслідок якого ОСОБА_1 скоїв хуліганство.
Суд першої інстанції оцінив показання потерпілої ОСОБА_2, яка вказала на обставини конфлікту виниклого між нею та ОСОБА_1 в приміщенні кафе-бар "Мальва", зазначила, що останній кинув у неї пляшку, яка влучила їй у голову, показання свідків події свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 - працівників закладу, в якому стався конфлікт, які узгоджуються із показаннями потерпілої ОСОБА_2, даними, що містяться у письмових доказах, протоколах слідчих дій, висновку експертизи та відповідно до фактичних обставин справи встановив, що 01 березня 2020 року близько 03 год. 15 хв. ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння в кафе-барі "Мальва" за адресою вул. Незалежності, 38 в м. Калинівка Вінницької області, вчинив саме хуліганські дії по відношенню до потерпілої ОСОБА_2, що супроводжувалися особливою зухвалістю, оскільки події відбувалися на очах у великої кількості відвідувачів та працівників закладу, ОСОБА_1 усвідомлював, що знаходиться в громадському місці та перешкоджає відпочинку потерпілої ОСОБА_2, нехтуючи зауваженнями останньої, продовжував зухвало поводитися по відношенню до неї, що спровокувало сварку, в ході якої виражався до потерпілої словами нецензурної лексики, кинув в бік потерпілої пляшку з-під пива, яка влучила їй в голову, внаслідок чого ОСОБА_2 отримала легкі тілесні ушкодження з розладом і без розладу здоров`я, чим вчинив грубе порушення громадського порядку, посягнувши на відносини, що склались у суспільстві та проявив зневагу до правових норм, моральних засад та етичних правил, усталених правил співжиття, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного. При цьому ОСОБА_1 використав нікчемний привід, до цього він з потерпілою були знайомі між собою, однак будь-яких стосунків не підтримували, а отже особистих неприязних стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до нанесення тілесних ушкоджень не виникало.
Спростовуючи доводи ОСОБА_1 щодо спрямованості його умислу лише на завдання шкоди здоров`ю потерпілої ОСОБА_2 та визначаючи спрямованість його умислу саме на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, суд обґрунтовано послався на покази самого ОСОБА_1, який підтвердив, що пляшку з пивом він кидав у напрямку потерпілої ОСОБА_2, проте не хотів в неї попасти.
При цьому суд не встановив порушень під час досудового розслідування та не погодився із доводами сторони захисту про наявність підстав для закриття кримінального провадження за ст. 125 ч. 1 КК України, відомості про яке були першопочатково внесені до ЄРДР, належним чином мотивувавши своє рішення та вказавши, що заява потерпілої ОСОБА_2 про відмову від обвинувачення за ст. 125 ч. 1 КК України направлена нею на ім`я начальника СВ Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_7 була зареєстрована 10 березня 2020 року, тобто після перекваліфікації 09 березня 2020 року постановою слідчого СВ Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області Мазур І.В. дій ОСОБА_1 із кримінального правопорушення у формі приватного обвинувачення (ст. 125 ч. 1 КК України), на кримінальне правопорушення публічного обвинувачення (ст. 296 ч. 1 КК України). Підозра за ст. 125 ч. 1 КК України ОСОБА_1 не повідомлялась.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за 296 ч. 1 КК України. При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
При призначені покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції з дотриманням положень статей 50, 65 КК України врахував конкретні обставини справи, дані про особу ОСОБА_1, який раніше не судимий, частково визнав вину, не заперечуючи заподіяння ним потерпілій ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, відсутність претензій матеріального і морального характеру з її боку, позитивні характеристики за місцем проживання і навчання, те, що він раніше притягувався до адміністративної відповідальності, не перебуває на обліку у лікарів психіатра та нарколога. Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_1, суд визнав добровільне відшкодування завданого збитку, а вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння, судом визнано обставиною, що обтяжує покарання.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що достатньою мірою для виправлення ОСОБА_1 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень має бути кримінальне покарання в межах санкції ст. 296 ч. 1 КК України (в редакції Закону до 01 липня 2020 року) у виді штрафу розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому суд, не погодившись з позицією прокурора щодо неможливості призначення ОСОБА_1 у вигляді штрафу в зв`язку з відсутністю самостійного заробітку, що може призвести до унеможливлення сплати штрафу та уникнення від покарання, вказав, що ОСОБА_1 протягом тижня після скоєння кримінального правопорушення в добровільному порядку відшкодовував потерпілій ОСОБА_2 матеріальну і моральну шкоду в розмірі 8 000 грн.
За таких обставин, доводи касаційної скарги прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання є безпідставними.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника Копчинського В.І. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 та прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1 та м`якості призначеного йому покарання, визнав їх безпідставними, належним чином мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.
Апеляційний суд, визнаючи безпідставними доводи апеляційної скарги захисника щодо необхідності кваліфікувати дії ОСОБА_1 за ст. 125 ч. 2 КК України та залишаючи її без задоволення, зокрема зазначив про те, судом першої інстанції правильно визначено спрямованість умислу ОСОБА_1, який підтвердив у суді, що не хотів попасти кинутою ним пляшкою безпосередньо в потерпілу ОСОБА_2, що, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про відсутність особистого мотиву посягання на потерпілу, і це є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.
Крім того, захисник Копчинський В.І., хоч і зазначає у касаційній скарзі про допущене порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України, проте не вказує в чому саме, на його думку, такі порушення мали місце. Суд касаційної інстанції під час перевірки матеріалів кримінального провадження не встановив будь-яких порушень вимог ст. 404 КПК України, оскільки апеляційний розгляд здійснено в межах висунутого в суді першої інстанції обвинувачення та в межах апеляційних скарг. Клопотання про повторне дослідження обставини, встановлених під час кримінального провадження, у апеляційній скарзі захисника Копчинського В.І., поданої в інтересах ОСОБА_1 та безпосередньо під час апеляційного розгляду стороною захисту, не порушувалося.
Відповідно до вимог ст. 419 КПК України апеляційний суд належним чином мотивував своє рішення щодо залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення, погодившись із вироком суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та вказавши, що усі обставини, на які посилається прокурор в апеляційній скарзі, були правильно враховані судом першої інстанції при визначенні покарання ОСОБА_1 за ст. 296 ч. 1 КК України.
Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації його дій.
За таких обставин, суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст.ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг захисника та прокурора, скасування вироку і ухвали щодо ОСОБА_1 та закриття кримінального провадження або призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції не знаходить.
Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд