Постанова
іменем України
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 640/17320/16-к
провадження № 51-2382км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Єремейчука С. В.,
суддів Стороженка С. О., Чистика А. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Мішиної О. О.,
прокурора Кузнецова С. М.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Федорова О. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Сагуна М. О. на вирок Київського районного суду м. Харкова від 05 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Стаханова Луганської обл., зареєстрованого в цьому АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 ),раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 149, ч. 2 ст. 302Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Харкова від 05 травня 2017 рокуОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 302КК, до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. Цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 149 КК та виправдано.
У строк відбуття покарання зараховано термін перебування під вартою, а саме - з 26 травня по 06 червня 2012 року та з 16 серпня 2016 року по 05 червня 2017 року.
Відповідно до частин 1, 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 звільнено з-під варти. Запобіжний захід у виді тримання під вартою змінено на особисте зобов`язання до набрання вироком законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грну рахунок відшкодування завданої моральної шкоди. Цивільні позови ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 залишені без розгляду.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 302 КК, за таких обставин.
У листопаді 2011 року, точної дати не встановлено,усвідомлюючи суспільно небезпечний характер дій, пов`язаних із звідництвом для розпусти, ОСОБА_1 вступив у попередню злочинну змову з ОСОБА_5, кримінальне провадження щодо якого виділено в окреме провадження, спрямовану на звідництво для розпусти, тобто на пошук осіб, які згодні займатися розпустою, знайомство та організацію зустрічей таких осіб з метою сприяння сексуальним стосункам, а саме організацію зустрічей у м. Москві РФ невстановлених осіб з дівчатами модельної зовнішності з України для подальших інтимних стосунків.
За цією змовою, ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_5 підшукати в м. Харкові дівчат модельної зовнішності та організувати їх виїзд до м. Москви для зустрічі з невстановленими особами, які б вступали у статеві стосунки з дівчатами, оплачуючи послуги ОСОБА_1 .
Так, на початку листопада 2011 року ОСОБА_5, діючи згідно з вищевказаним планом, перебуваючи в модельному агентстві, розташованому за адресою: АДРЕСА_3, запропонував ОСОБА_2 за велику грошову винагороду виїхати в м. Москву і вступити в статевий зв`язок з невстановленим чоловіком на ім`я ОСОБА_6, на що ОСОБА_2 надала свою згоду.
Отримавши згоду від ОСОБА_2 на виїзд у м. Москву, ОСОБА_5 повідомив про це невстановленій особі на ім`я ОСОБА_6, надавши йому дані ОСОБА_2 для придбання електронних квитків на переліт з м. Харкова до м. Москви і на зворотній переліт. Продовжуючи діяти за раніше розробленим планом, ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_1 про дату прибуття ОСОБА_2 до невстановленого чоловіка ОСОБА_6 в м. Москву.
11 листопада 2011 року ОСОБА_2, діючи відповідно до вказівок ОСОБА_5 виїхала в м. Москву до невстановленої особи на ім`я ОСОБА_6, де вступила з ним у статевий зв`язок, а наступного дня повернулася в м. Харків.
За знайомство й організацію зустрічі та прибуття ОСОБА_2 до м. Москви невстановлена особа на ім`я ОСОБА_6 передала ОСОБА_1 і ОСОБА_5 500 доларів США.
Також органом досудового розслідування ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 149 КК за таких обставин. Останній за попередньою змовою з ОСОБА_5 і ОСОБА_8, кримінальне провадження щодо яких виділено в окреме провадження, наприкінці березня 2012 року, реалізуючи спільний злочинний намір, з метою отримання прибутку, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, пов`язаних із здійсненням незаконної угоди щодо людини, підшукав громадянок України ОСОБА_9, ОСОБА_10 і не встановлених у ході слідства дівчат, яким запропонував виїхати в Республіку Сейшельські Острови для роботи з надання послуг хостес, не повідомивши їм про те, що в процесі цієї роботи вони повинні будуть надавати сексуальні послуги незнайомим чоловікам. 29 березня 2012 року ОСОБА_9, ОСОБА_11 і не встановлені під час слідства дівчата у супроводі ОСОБА_1 виїхали до Республіки Сейшельські Острова на острів Мае, де ОСОБА_9, ОСОБА_11 і не встановлені під час слідства дівчата, які були заздалегідь введені в оману ОСОБА_1 та іншими членами злочинної групи, будучи у безвихідному для них становищі, що виразилося в перебуванні в чужій країні без засобів до існування і можливості відстоювати свої особисті права, змушені були надавати сексуальні послуги невстановленим особам за гроші, частину з яких ОСОБА_1 роздав дівчатам, а частину залишив собі.
Суд виправдав ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 149 КК через недоведеність, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 09 лютого 2021 року залишив апеляційні скарги прокурора та представника потерпілих без задоволення, а вирок місцевого суду без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із судовими рішеннями, ухваленими щодо ОСОБА_1, через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить скасувати їх і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Вимоги прокурор мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, не надав належної оцінки доказам сторони обвинувачення, які підтверджують вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК, що, на його думку, свідчить про неповноту судового розгляду. За його твердженням, вирок суду не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження у суді. Скаржиться на залишення поза увагою характеризуючих даних особи засудженого, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає вимогам ст. 65 КК. Крім того, на його думку, апеляційний суд належним чином не перевірив доводів прокурора та не мотивував рішення про відмову в задоволенні апеляційної скарги, чим порушив вимоги ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Позиції інших учасників судового провадження
До початку касаційного розгляду від захисника Федорова Д. С. надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких він наводить аргументи щодо необґрунтованості та безпідставності викладених у ній доводів.
У судовому засіданні прокурор Кузнецов С. М. не підтримав касаційної скарги, просив судові рішення залишити без змін, захисник Федоров О. С. та засуджений ОСОБА_1 заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцем судом та перевірених апеляційним судом.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) та неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, прокурор не погоджується з наданою судами оцінкою доказам і заперечує правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження, що на підставі статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора, про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (у частині виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 149 КК) є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках - на потерпілого.
Обвинувальний вирок може бути постановлено судом лише в тому разі, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував зібрані органом досудового розслідування докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності, а сукупність доказів - із точки зору достатності, та дійшов правильного висновку, що обвинувачення стосовно ОСОБА_1 ґрунтується лише на припущеннях і не підтверджується об`єктивними, достатніми доказами, отриманими в ході досудового слідства і наданими стороною обвинувачення суду.
Суд касаційної інстанції визнає такий висновок правильним, оскільки у вироку наведено переконливі доводи на його обґрунтування.
Так, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, проаналізував показання: засудженого ОСОБА_1 ; потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які пояснювали, що вечірки дійсно відбувалися, послуги хостес вони надавали, у статевий зв`язок з індусами вони вступили проти волі по одному разу, при цьому ані до персоналу, ані до поліції не зверталися, рідних та знайомих про примус та сексуальні домагання не повідомляли, гроші отримали, були викликані до міліції, після чого ОСОБА_9 подала відповідну заяву; свідка ОСОБА_12 .
Водночас, як установив суд, ОСОБА_1 був затриманий працівниками міліції 26 травня 2012 року, а потерпіла ОСОБА_9 з`явилася до міліції і подала заяву про злочин лише наступного дня. При цьому потерпіла ОСОБА_10 під час її допиту відмовилась від подальших відповідей на запитання учасників судового розгляду, про що надала відповідну заяву, тобто її допит залишився незавершеним. Потім у судові засідання ОСОБА_10 не з`являлась. Таким чином суд ухвалив рішення і дав оцінку саме тому об`єму показань потерпілої ОСОБА_10, які вона надала під час судового розгляду.
Крім того, місцевий суд дослідив і належним чином оцінив із дотриманням вимог статей 23, 94 КПК письмові докази у кримінальному провадженні, надані стороною обвинувачення, серед яких: протокол від 26 травня 2012 року; розсекречені матеріали ОТМ; протоколи відтворення обстановки та обставин події від 13 червня 2012 року за участю ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ; оптичний носій - диск DVD-R від 26 травня 2012 року; копії закордонних паспортів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з візами Сейшельських островів; відповідями Головного центру обробки спеціальної інформації від 14 червня 2012 року та від 09 липня 2012 року, згідно з якими ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_1 перетинали кордон авіарейсом № 458 "Київ-Стамбул" 29 березня 2012 року і авіарейсом № 262 "Стамбул-Київ" 04 квітня 2012 року, а також докази, надані стороною захисту.
При цьому, як зазначив місцевий суд, сторона обвинувачення не встановила, чи переміщувалися в готелі дівчата із вілли у віллу, чи відпочивали в цей час у готелі громадяни Індії, чи наявні звернення потерпілих до адміністрації готелів, поліції, чи проводилися в цей час бізнес-форуми, конкурси, кастинги та ін. Жодних запитів і відповідей на них слідством суду не надало. Слідство не встановило та не допитало інших учасниць поїздки, хоча їхні дані наявні у відкритому доступі й на це у слідства було п`ять років. Показання зазначених свідків могли дати більш об`єктивну картину обставин, що відбулися.
Дослідивши вказані докази, надавши кожному з них у їх сукупності належну оцінку з точки зору достатності й допустимості, суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання невинуватим ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 149 КК. Такий висновок суду достатньо мотивований і ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку.
Що стосується доводів прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_1 внаслідок м`якості, то вони є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, у ході визначення ОСОБА_1 виду та розміру покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який раніше не судимий, характеризується задовільно, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні батьків-пенсіонерів, зокрема його матір, яка страждає на хворобу; відсутність обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання, і призначив йому покарання у виді обмеження волі в межах санкції ч. 2 ст. 302 КК.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим унаслідок м`якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.
Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції належним чином умотивував свої висновки та ухвалив вирок, який відповідає приписам статей 370, 373 КПК.
Суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 за апеляційною скаргою прокурора, аналогічною за змістомдоводам у касаційній скарзі, та апеляційною скаргою представника потерпілих, ретельно перевірив викладені в них доводи, проаналізував їх, дав на них достатньо переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав їх необґрунтованими, та спростувавши твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 149 КК.
Зокрема, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 149 КК, вказавши, що досліджені в суді першої інстанції докази, які надано стороною обвинувачення, не підтверджують висунутого особі обвинувачення. Доводи апеляційної скарги прокурора, по суті, стосувалися незгоди з оцінкою судом першої інстанції доказів та визнання ряду доказів недопустимими і неналежними. При цьому, усних або письмових клопотань про повторне дослідження доказів до апеляційного суду ні від сторони обвинувачення чи від будь-кого іншого з учасників провадження не надходило, тому апеляційний суд розглянув скарги в межах апеляційних вимог апелянтів відповідно до приписів ст. 404 КПК.
Що стосується наведених у касаційній скарзі доводів, то прокурор, по суті, дав власну оцінку доказам на користь винуватості ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 149 КК, відмінну від оцінки, наданої судом першої та перевіреної судом апеляційної інстанцій, однак не обґрунтував наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_1, за яких судові рішення щодо останнього підлягали би безумовному скасуванню.
Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає положенням ст. 419 КПК.
Порушень вимог норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено.
Зваживши нанаведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд