Постанова
Іменем України
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 335/12985/18
провадження № 51-6002км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О. М.,
прокурора Кузнецова С. М.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника (у режимі відеоконференції) Маншиліна О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Маншиліна Олександра Вікторовича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 24 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080060001981 від 09 серпня 2018 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Запоріжжя, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК України) раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 1 ст. 121 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно з цим вироком 08 серпня 2018 року близько 23:40 ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння біля під`їзду АДРЕСА_2, під час сварки із ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово, використовуючи невстановлений предмет, що має колючо-ріжучі властивості, завдав ОСОБА_3 удар у черевну порожнину, а ОСОБА_2 тим же предметом ударив у грудну клітку. Внаслідок таких дій ОСОБА_1 потерпілим були заподіяні небезпечні для життя тяжкі тілесні ушкодження, а саме: ОСОБА_3 - проникаюче поранення живота з ушкодженням тонкої кишки; ОСОБА_2 - проникаюче поранення грудної клітки з ушкодженням лівої легені, шлунку та селезінки, котру надалі видалили під час надання медичної допомоги.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 24 березня 2021 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2020 року стосовно ОСОБА_1 залишив без змін, а апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого та захисника Козаря М. В. - без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Маншилін О. В., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Стверджує, що ОСОБА_1 не вчиняв злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України, натомість останній захищався від нападу потерпілих та перевищив межі необхідної оборони. На це вказує, зокрема, те, що ОСОБА_1, будучи особою похилого віку, вночі в неосвітленому місці захищався від нападу двох осіб, один з яких є учасником бойових дій. Після заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень засуджений викликав поліцію і швидку допомогу та до їх приїзду залишався на місці злочину. Однак суд першої інстанції, самостійно змінивши фабулу обвинувачення, безпідставно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, при цьому обґрунтував вирок суперечливими показаннями потерпілих, не врахував висновку судової експертизи від 27 квітня 2020 року № 222/223/к, не допитав експерта та не перевірив показань обвинуваченого, які він надав під час слідчого експерименту. Захисник вважає, що в цьому кримінальному провадженні достовірно не встановлено потерпілих, оскільки в різних процесуальних документах, на які посилається у вирокусуд, згадуються різні особи - ОСОБА_3 та ОСОБА_3 . Стверджує, що проведені слідчі дії та судово-медичні експертизи стосовно вказаних осіб суд безпідставно визнав належними доказами. За наявності протиріч у доказах, наданих стороною обвинувачення, місцевий суд не дав їм належної правової оцінки на предмет допустимості. На переконання захисника, ОСОБА_1 не було роз`яснено права на суд присяжних, оскільки підпис у відповідному письмовому роз`ясненні йому не належить. Також захисник посилається на порушення вимог ст. 319 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), оскільки після заміни суддів у складі колегії розгляд справи не було розпочато спочатку, на чому наполягала сторона захисту. Вважає, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання, не врахував обставин, які пом`якшують покарання, - з`явлення із зізнанням, щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, надання медичної допомоги потерпілому, його похилого віку та незадовільного стану здоров`я. За твердженнями захисника, апеляційний суд усупереч статтям 370, 419 КПК України своїх висновків належним чином не мотивував, не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості апеляційних скарг сторони захисту, обмежився перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, та загальним висновком про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, не надавши належної правової оцінки його показанням і показанням свідка ОСОБА_4 .
Позиції учасників судового провадження
Захисник Маншилін О. В. та засуджений ОСОБА_1 підтримали подану касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор Кузнецов С. М. вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою і просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.
Розглянувши це кримінальне провадження, суд першої інстанції відповідно до вимог ч. 3 ст. 337 КПК України кваліфікував злочинні дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України, визнав його винуватим у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення та призначив відповідне покарання.
Так, свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, суд першої інстанції обґрунтував показаннями, наданими в суді обвинуваченим, який не заперечував факту заподіяння ним тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3, показаннями останніх про обставини заподіяння їм тілесних ушкоджень обвинуваченим, показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4, даними протоколів слідчих дій, висновками судових експертиз та іншими письмовими доказами
Дослідивши докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
При цьому суд першої інстанції, спростовуючи твердження сторони захисту, визнав показання потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було.
Як вбачається з матеріалів справи, допитаний в суді першої інстанції ОСОБА_4 пояснив, що конфлікту між ОСОБА_1 та потерпілими не пам`ятає, оскільки був у стані сильного алкогольного сп`яніння. Отже, посилання сторони захисту на неврахування показань указаного свідка є безпідставними.
Були предметом перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій і доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 перебував в обстановці захисту від неправомірного посягання на його життя з боку потерпілих.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної та достатньої в цій обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і в разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Проаналізувавши ситуацію, що передувала заподіянню тілесних ушкоджень потерпілому, суд першої інстанції дійшов висновку, що в обстановці, яка склалася між ОСОБА_1 та потерпілими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 08 серпня 2018 року, обвинувачений у стані необхідної оборони, у розумінні положень ст. 36 КК України, не перебував.
Обґрунтовуючи такий висновок місцевий суд зазначив, що під час судового розгляду не було встановлено, що діям обвинуваченого передував напад потерпілих на нього або існувало посягання й необхідність у застосуванні заходів захисту, реальна загроза заподіяння шкоди або ж підстави для сприйняття обвинуваченим загрози як реальної. Згідно з дослідженими висновками експертиз не виключається отримання потерпілими тілесних ушкоджень за обставин, викладених як у їх показаннях, так і в показаннях обвинуваченого.
Водночас суд першої інстанції перевірив версію обвинуваченого про замовлення його вбивства з корисливих мотивів з метою заволодіння його нерухомим майном групою осіб у змові потерпілих із працівниками правоохоронних органів та прокуратури, яку визнав необґрунтованою і такою, що не підтверджується дослідженими судом доказами.
При цьому апеляційний суд, спростовуючи доводи сторони захисту щодо перебування ОСОБА_1 під час вчинення злочину в стані необхідної оборони, зазначив, що потерпілі чітко вказали, що предмет, схожий на ніж, яким обвинувачений спричинив їм тілесні ушкодження, перебував саме у ОСОБА_1 . Факт заподіяння обвинуваченим ударів колючо-ріжучим предметом потерпілим підтверджується їхніми показаннями та висновком експерта. Обвинувачений підтвердив, що під час бійки з ОСОБА_2 завдав йому удару в живіт металевим гострим предметом. Потерпілі не вчиняли дій, котрі б становили небезпеку для обвинуваченого, в той час як заподіяні обвинуваченим тілесні ушкодження потерпілим вочевидь не були співмірними тим, які виявлені у ОСОБА_1 .
Врахувавши наведене, апеляційний суд не встановив обставин на підтвердження правомірного захисту з боку засудженого, який би відповідав небезпеці посягання та обстановці захисту.
Таким чином, у судів першої та апеляційної інстанцій не було підстав вважати, що ОСОБА_1 діяв у стані необхідної оборони або з перевищенням її меж, а відповідно й мотивів для перекваліфікації його дій на менш тяжке кримінальне правопорушення, як про те стверджує захисник.
Крім того, погоджуючись із позицією суду першої інстанції щодо перекваліфікації дій обвинуваченого з ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 на ч. 1 ст. 121 КК України, апеляційний суд зазначив, що місцевий суд, приймаючи таке рішення, виходив зі встановлених обставин кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_1 діяв з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю потерпілим, тому відповідальність у цьому випадку мала настати лише за наслідки, які фактично були заподіяні, а саме за спричинення тяжких тілесних ушкоджень.
Так апеляційний суд, переглядаючи вирок, урахував, що досліджені під час розгляду в суді першої інстанціїдокази є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84-86 КПК України, оцінені судом згідно із ст. 94 цього Кодексу, та у своїй сукупності спростовують доводи прокурора про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.
Отже, за встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно.
Доводи захисника про те, що суд першої інстанції не врахував висновку експерта від 27 квітня 2020 року № 222/223/к та не допитав експерта, безпідставні.
Так, у вироку суду наявне посилання на зазначений висновок, згідно з яким не виключається можливість заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим за обставин, указаних обвинуваченим ОСОБА_1 (т. 5, а.п. 139-148). Цей доказ суд поклав в основу вироку на обґрунтування своїх висновків щодо доведеності винуватості ОСОБА_1, а посилання сторони захисту на те, що вказаний висновок підтверджує відсутність у засудженого умислу на спричинення тілесних ушкоджень, неспроможне.
При цьому експерт ОСОБА_11, який входив до складу експертної комісії під час проведення зазначеної експертизи, був допитаний у судовому засіданні 08 липня 2020 року (т. 5, а.п. 168-170).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілими в ньому є ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, і ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Помилкове написання в четвертому абзаці на другій сторонці обвинувального акта прізвища останнього без м`якого знака не дає Суду підстав вважати, що у цьому кримінальному провадженні встановлено третього потерпілого або ж судові експертизи проведено щодо осіб, які не стосуються кримінального провадження, як про це безпідставно зазначає захисник.
Всупереч доводам захисника письмове роз`яснення ОСОБА_1 права на суд присяжних наявне у матеріалах кримінального провадження (т. 1, а.п. 29-31). Це роз`яснення підписане підозрюваним та його захисником Філіппенковою О. Б. Підстав для сумнівів у тому, що підпис у роз`ясненні належить ОСОБА_1, Суд не вбачає.
До того ж право на суд присяжних обвинуваченому роз`яснив головуючий у підготовчому судовому засіданні 19 грудня 2018 року, що підтверджується аудіозаписом указаного судового засідання (т. 1, а.п. 74-76). Клопотань про розгляд справи судом присяжних Богуславський О. В. під час підготовчого судового засідання не заявляв, у зв`язку із чим розгляд цієї справи здійснювався колегіально судом у складі трьох суддів.
Безпідставними є і доводи захисника про порушення вимог ст. 319 КПК України судом першої інстанції, який, нібито, незважаючи, на заперечення сторони захисту щодо продовження розгляду справи після заміни суддів, не розпочав судового розгляду з початку.
Аудіозаписом судового засідання 17 жовтня 2019 року підтверджено, що після заміни суддів у складі колегії, суд з`ясував думку учасників судового розгляду щодо необхідності розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже були проведені під час судового розгляду до заміни суддів.
При цьому, оскільки сторони кримінального провадження, зокрема й захисник та обвинувачений, не наполягали на новому проведенні процесуальних дій, здійснених судом до заміни суддів, вважали за можливе продовжити судовий розгляд, суд ухвалою від 17 жовтня 2019 року прийняв рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати процесуальні дії, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни суддів (т. 5, а.п. 6).
За результатом апеляційного розгляду цього кримінального провадження апеляційний суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Мотиви суду, з яких доводи сторони захисту було визнано безпідставними, є обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судових засіданнях доказам.
Матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вирок суду належним чином умотивований і відповідає приписам ст. 374 КПК України. У ньому вказано формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засудженого визнано винуватим, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.
Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК України, оскільки врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який на підставі ст. 89 КК України несудимий, має незадовільний стан здоров`я та інвалідність. Обставин, що пом`якшують покарання, місцевий суд не встановив, а обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченого, визнав вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.
Врахувавши вищезазначене, конкретні обставини справи, зокрема мотиви та наслідки вчиненого злочину, суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, тобто в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України.
З висновками місцевого суду в частині призначення покарання погодився й апеляційний суд.
Погоджується з такими висновками судів і колегія суддів касаційного суду, вважаючи, що призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим і відповідним принципу індивідуалізації призначеного покарання, достатнім та необхідним для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.
Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції апеляційний суд перевіряє з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Вказані вимоги закону дотримано апеляційним судом під час постановлення ухвали за наслідками апеляційного розгляду в цьому кримінальному провадженні.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам обвинуваченого та захисника, які є аналогічними доводам касаційної скарги, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується й колегія суддів касаційного суду.
Решта доводів у касаційній скарзі також не спростовує висновків судів першої і апеляційної інстанцій та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд