Постанова
Іменем України
22 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 761/35597/17
провадження № 51-3129 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Єремейчука С. В., Іваненка І. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О. М.,
прокурора Нескородяного А. М.,
представника потерпілої Кудрявцева О. В.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Сніжка А. Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Сніжка Анатолія Григоровича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100100007953 від 03 липня 2017 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ужгород, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, який згідно з матеріалами кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_2,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь останньої 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_1 01 липня 2017 року приблизно о 16:30, керуючи автомобілем "Шкода", номерний знак НОМЕР_1, що їдучи в м. Києві по вул. Михайлівській зі сторони вул. Хрещатик у напрямку пл. Михайлівської, грубо порушуючи вимоги пп. "б" п. 2.3, п. 18.1 Правил дорожнього руху, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, вчасно не зреагував, не надав дороги пішоходу ОСОБА_2 та допустив наїзд на неї, у результаті чого потерпіла отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Київський апеляційний суд ухвалою від 18 березня 2021 року апеляційні скарги захисника Сніжка А. Г., представника потерпілої Кудрявцева О. В. залишив без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Сніжко А. Г., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду і невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати оскаржені судові рішення, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) закрити кримінальне провадження та відмовити в задоволенні цивільного позову потерпілої.
Вважає, що в цьому провадженні відсутні достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину поза розумним сумнівом, а наявні у матеріалах провадження докази вказують на невинуватість засудженого. Вказує, що ОСОБА_1, коли він перебував у статусі підозрюваного, було позбавлено можливості реалізувати свої права, передбачені КПК України, що, на думку захисника, є порушенням права на захист. Стверджує, що висновок експерта від 12 березня 2019 року № 3619/19-52 є неповним. Усупереч Конституції України, практиці Верховного Суду та ст. 94 КПК України суди не врахували висновків експертів від 12 березня 2019 року № 3619/19-52, від 24 вересня 2019 року № 23-3/201/12-1/1714 і наведені в них розрахунки, які, на переконання захисника, фактично виправдовують засудженого. У жодному висновку не вказано, що підзахисний порушив або ж діяв не відповідно до п. 18.1 ПДР. Як вказує сторона захисту, суди по-різному визначили швидкість руху пішохода та поза увагою залишили те, що потерпіла порушила підпункти "а", "б" п. 4.14 ПДР, створила аварійну обстановку та мала технічну можливість уникнути ДТП. Вважає, що оскільки у матеріалах провадження наявні декілька суперечливих висновків експертів, то суди повинні були за власною ініціативою доручити проведення експертизи. Суд апеляційної інстанції не дослідив висновку експерта від 19 лютого 2020 року № 33288/19-52 та безпідставно визнав його здобутим без дотримання вимог ст. 86 КПК України, що також є порушенням права на захист. Вказує, що рішення судів не відповідають вимогам ст. 370 КПК України.
У запереченні на касаційну скаргу представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Кудрявцев О. В. зазначає про необґрунтованість скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без зміни. Вважає, що судами дотримано вимоги ст. 94 КПК України. На його думку, що доводи касаційної скарги є надуманими та суперечать встановленим судами обставинам, адже засуджений мав можливість побачити потерпілу на пішохідному переході, але не вжив жодних заходів для уникнення чи зменшення небезпеки.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 і захисник Сніжко А. Г. у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор Нескородяний А. М. і представник потерпілої Кудрявцев О. В. у судовому засіданні вважали касаційну скаргу необґрунтованою, просили залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, захисник Сніжко А. Г. подав в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, порушував питання про скасування цього вироку та закриття кримінального провадження стосовно підзахисного. На обґрунтування заявлених вимог захисник наводив доводи, аналогічні доводам його касаційної скарги. За наслідками апеляційного розгляду суд визнав апеляційну скаргу захисника Сніжка А. Г. необґрунтованою.
Так, за правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 КПК України сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. Частина 6 тієї ж статті передбачає обов`язок суду створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у тому числі забезпечити, щоб права, надані законом стороні, могли бути ефективно реалізовані.
Згідно зі ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Положеннями ч. 1 ст. 87 КПК України передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Згідно зі ст. 404 КПК України апеляційна процедура передбачає оцінку відповідності оскаржуваного вироку нормам матеріального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Крім того, частиною 3 вказаної статті визначено, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, якщо про це надійшло клопотання учасників судового провадження. Цією ж нормою передбачена можливість апеляційного суду дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Принцип безпосередності дослідження показань, речей і документів є однією із загальних засад кримінального провадження. Його зміст розкрито в ст. 23 КПК України, згідно з якою суд досліджує докази безпосередньо.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін і свободи в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 ст. 7 КПК України).
Відповідно до ст. 419 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права; при залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено правові підстави, на яких подану скаргу визнано необґрунтованою.
До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Проте суд апеляційної інстанції в ході розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 цих вимог кримінального процесуального закону не дотримався.
Так, як убачається з журналу судового засідання та аудіозапису від 02 червня 2020 року захисник подав до суду повідомлення про відкриття матеріалів кримінального провадження, до якого було додано, зокрема, висновок експерта від 19 лютого 2020 року № 33288/19-52 за результатами проведення автотехнічного дослідження, складений за адвокатським запитом адвоката Сніжка А. Г. Апеляційний суд клопотання сторони захисту про долучення вказаного висновку задовольнив та постановив приєднати його до матеріалів кримінального провадження, оцінка якому на предмет належності та допустимості мала бути надана судом у нарадчій кімнаті.
Разом з тим, апеляційний суд вищевказаний висновок від 19 лютого 2020 року безпосередньо в судовому засіданні не дослідив, у зв`язку з чим не дотримався вимог ст. 23 КПК України.
Крім того, постановляючи ухвалу за результатами апеляційного перегляду кримінального провадження, цей суд вказав, що, досліджуючи вищезгаданий висновок експерта, колегія суддів дійшла переконання про порушення вимог ст. 86 КПК України, оскільки його здобуто в порядку, не передбаченому цим Кодексом. Проте, діючи всупереч вищевказаним вимогам КПК України, суд свого рішення у цій частині не обґрунтував та не надав вичерпної відповіді, у чому саме виражається це порушення.
У зв`язку з викладеним Суд визнає обґрунтованими доводи в касаційних скаргах у частині істотного порушення апеляційним судом норм кримінального процесуального закону, що відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування ухваленого судом рішення.
У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження. З огляду на наведені вище істотні порушення приписів кримінального процесуального закону колегія суддів не вбачає підстав для надання оцінки іншим доводам, наведеним у касаційній скарзі, оскільки їх оцінка можлива лише після усунення зазначених порушень, а отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд