?
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 923/609/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
офісу ГП - Томчук М.О.
позивача - не з`явився,
відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 (у складі колегії суддів: Діброва Г.І. (головуючий), Принцевська Н.М., Ярош А.І.)
та ухвалу Господарського суду Херсонської області від 06.05.2021 (суддя Нікітенко С.В.)
за позовом першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації
до Приватного підприємства "ЛЕВАС"
про зобов`язання виконати умови договору,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації (далі - Департамент, Позивач) звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до Приватного підприємства "Левас" (далі - ПП "Левас", Відповідач) про зобов`язання Відповідача виконати умови договору про надання послуг з розробки проекту землеустрою від 09.07.2018 № 25, укладеного між Департаментом та ПП "Левас", а саме: виконати у повному обсязі послуги вартістю 97 786,74 грн, встановлені підпунктами 1.1, 3.3.1- 3.3.5 угоди сторін протягом 5 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач всупереч умов вищезазначеного договору не виконав календарний план та технічне завдання до договору щодо виготовлення та погодження проекту землеустрою в органах виконавчої влади та замовлення державної експертизи проекту землеустрою, чим порушив статтю 28 Закону України "Про землеустрій".
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 06.05.2021, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2021 у справі № 923/609/21, позовну заяву Прокурора повернуто без розгляду.
2.2. Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позов спрямовано на захист учасника господарського договору, а не органу державної влади чи управління. При цьому, суди вказали на те, що Прокурором не наведено статусу Позивача як компетентного органу, який повинен здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу направити до місцевого господарського суду для вирішення питання про відкриття провадження.
3.2. Касаційне провадження відкрито на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Скаржник доводить, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, зокрема, статті 131-1 Конституції України, статте 53, 174, 256 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
3.4. На переконання заявника місцевий господарський суд мав можливість залишити позовну заяву Прокурора без руху для усунення її недоліків, зокрема, для надання доказів на підтвердження наявності підстав для представництва інтересів держави за заявленими позовними вимогами в особі Департаменту, проте зазначеного не зробив.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
4.2. Згідно з частиною третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
4.3. У статті 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
4.4. Відповідно до частини третьої статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
4.5. Згідно із частиною третьою статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
4.6. У статті 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
4.7. Відповідно до частини четвертої статті 53 зазначеного Кодексу прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
4.8. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
4.9. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
4.10. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).
4.11. Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
4.12. Питання щодо представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
4.13. За змістом частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
4.14. Згідно з абзацами 1 та 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
4.15. Щодо підстав звернення прокурора до суду, то відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурор відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
4.16. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
4.17. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
4.18. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
4.19. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
4.20. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
4.21. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування про наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
4.22. Як установили суди та свідчать матеріали справи, Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Департаменту, визначивши його як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
4.23. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у цьому випадку Прокурор не підтвердив підстави для звернення з позовом в інтересах держави за захистом прав та законних інтересів Департаменту. Так, суди зазначили, що прокурор не обґрунтував, що Позивач є компетентним органом, який у передбачений законом спосіб повинен здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, оскільки до матеріалів позовної заяви не надано положення або інший документ, яким визначено юридичний статус Позивача як органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Крім того, за висновком судів, підстави для звернення із позовом в інтересах Департаменту Прокурор обґрунтував необхідністю захисту інтересів Позивача як учасника господарських правовідносин, а не як органу державної влади чи управління.
4.24. Колегія суддів вважає, що суди передчасно вирішили питання про повернення позовної заяви прокурора з огляду на таке.
4.25. Відповідно до частини першої статті 8 Господарського кодексу України держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб`єктами господарювання.
4.26. Органам державної влади та місцевого самоврядування заборонено здійснення підприємницької діяльності та некомерційної господарської діяльності (частина четверта статті 43, частина третя статті 52 Господарського кодексу України).
4.27. Водночас, частиною третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що діяльність негосподарюючих суб`єктів спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. Така діяльність є допоміжною (додатковою) господарською діяльністю, оскільки здійснюється суб`єктами, які створені не для заняття господарською діяльністю, однак для забезпечення свого основного виду діяльності змушені вступати у господарські відносини, наприклад, навчальні заклади, медичні установи, правоохоронні органи тощо.
4.28. Таким чином, діяльність органів державної влади ґрунтується на конституційному принципі, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
4.29. З урахуванням наведеного, суди не врахували, що реалізація функцій державного управління може передбачати, зокрема, й укладення договорів у межах повноважень, визначених чинним законодавством.
4.30. Відповідно до частин першої, четвертої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
4.31. За змістом частини першої статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.
4.32. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Департамент за організаційно-правовою формою є органом державної влади, який перебуває у стані припинення з 29.10.2019.
4.33. Отже, юридичний статус Позивача як органу державної влади підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і такі відомості вважаються достовірними та можуть бути використані під час розгляду спору.
4.34. При цьому, у позовній заяві Прокурор посилався на обставини, які можуть бути підставою для здійснення представництва інтересів держави в суді, проте, як зазначили суди, Прокурор не надав доказів на підтвердження відповідних повноважень Департаменту.
4.35. За висновком, викладеним у підпункті 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
4.36. Відповідно до частини першої статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
4.37. Згідно з правовою позицією, викладеною у пункті 8.32 постанови Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 910/5367/20, у випадку, якщо прокурор, звертаючись з позовом, посилається на обставини, які можуть бути підставою для здійснення представництва інтересів держави в суді, однак не надає суду обґрунтування наявності цих підстав з відповідними доказами, суд залишає позовну заяву без руху для усунення цих недоліків. У тому ж випадку, якщо прокурор не посилається на такі обставини або обставини, на які він посилається, не можуть бути підставою для здійснення представництва, і, відповідно, їх обґрунтування і підтвердження доказами не має значення, суд згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України повертає позовну заяву і додані до неї документи.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/2052/19.
4.38. Таким чином, у цій справі суди попередніх інстанцій, зазначивши, що Прокурором не надано доказів на підтвердження обставин, які можуть бути підставою для здійснення представництва інтересів держави в суді, дійшли передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви з доданими до неї документами.
4.39. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скаржника про те, що за наведених обставин ненадання Прокурором до матеріалів позовної заяви положення або іншого документа, яким визначено юридичний статус Позивача як органу державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, є підставою саме для залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків, зокрема, для надання доказів на підтвердження наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Департаменту., а не її повернення.
4.40. Однак, наведене помилково не було враховано господарським судом першої інстанції, що призвело до помилкового застосування ним норм процесуального права. Апеляційний господарський суд, у свою чергу, на зазначене уваги не звернув, допущене помилкове застосування норм процесуального права господарським судом першої інстанції не виправив.