ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/17258/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.
за участю представників сторін:
позивача - Михайлов В. В. (самопредставництво),
відповідача - Ландар А. П., Тихонов Д. І. (адвокат), Іщенко І. П. (адвокат),
третьої особи - Ленько М. М. (самопредставництво),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду державного майна України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2021 (судді: Буравльов С. І. - головуючий, Сітайло Л. Г., Пашкіна С. А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 (суддя Удалова О. Г.)
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву
до Фізичної особи-підприємця Ландар Алли Петрівни
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Фонд державного майна України
про розірвання договору оренди, виселення та стягнення збитків,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У листопаді 2020 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Регіональне відділення, Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Ландар Алли Петрівни (далі - ФОП Ландар А. П., Відповідач) про:
- розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 549 від 08.12.2006;
- виселення ФОП Ландар А. П. в примусовому порядку з орендованих нежитлових приміщень, що розташовані на першому поверсі восьмиповерхового будинку та знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9;
- стягнення з ФОП Ландар А. П. збитків у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди) у розмірі 17455,72 грн.
1.2. Зазначені вимоги обґрунтовано тим, що Відповідач порушив істотні умови спірного договору оренди, оскільки орендоване приміщення використано для розміщення у ньому кафе, а не їдальні, як передбачено умовами договору. Внаслідок такого порушення при розрахунку розміру орендної плати була використана більш низька річна орендна ставка у розмірі 6%, яка застосовується у випадку використання орендованого приміщення для розміщення у ньому їдальні без права здійснювати продаж підакцизних товарів, у той час, як згідно з вимогами Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу (затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786) для розміщення в орендованому приміщенні кафе без права здійснювати продаж підакцизних товарів повинна застосовуватись річна орендна ставка у розмірі 8%. Застосування більш низької річної орендної ставки, за твердженнями Позивача, призвело до сплати орендної плати у меншому розмірі та завдало збитків державі у вигляді неотриманого доходу (упущеної вигоди).
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано відсутністю підстав для дострокового розірвання спірного договору оренди, оскільки Позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами ту обставину, що Відповідач використовує орендоване майно з порушенням умов вказаного договору, а саме щодо мети такої оренди. До таких висновків суди дійшли, зокрема, з огляду на те, що акти обстеження нерухомого майна, на які посилається Позивач, не відповідають вимогам наказу Фонду державного майна України № 655 від 14.05.2012 "Щодо виконання контрольних функцій Фонду державного майна України у сфері оренди" та умовам спірного договору оренди. При цьому, за висновком судів, Позивач не довів факт використання Відповідачем спірного приміщення для розміщення кафе, а не їдальні, як це передбачено зазначеним договором. У зв`язку із наведеним суди також відмовили у задоволенні вимог про виселення Відповідача в примусовому порядку з орендованих нежитлових приміщень та стягнення з нього збитків у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди), оскільки такі вимоги є похідними від основної вимоги, у задоволенні якої було відмовлено.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Фонд державного майна України (далі - ФДМУ, Третя особа) просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду про застосування норм статей 610, 651, 783 Цивільного кодексу України, статей 188 Господарського кодексу України у аналогічних правовідносинах, а саме щодо наявності підстав для розірвання договору оренди державного майна у разі його використання за іншим цільовим призначенням, ніж передбачено умовами договору (для розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи, замість їдальні).
3.3. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
3.4. 22.10.2021 від Позивача надійшли додаткові пояснення, в яких Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву просить задовольнити касаційну скаргу Третьої особи, а оскаржувані рішення і постанову судів попередніх інстанцій - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
4. Обставини встановлені судами
4.1. Господарськими судами встановлено, що 08.12.2006 між Фондом державного майна України (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Ландар Аллою Петрівною (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 549, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. та зареєстрований в реєстрі за № 4990.
Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення (в літ. А) площею 104,40 кв. м (що складають 15/1000 частини від нежилої будівлі (літ. А) загальною площею 6979,70 кв. м): приміщення № 22 площею 9,00 кв. м, приміщення № 23 площею 6,60 кв. м, приміщення № 24 площею 9,40 кв. м, приміщення № 25 площею 5,50 кв. м, приміщення № 26 площею 2,80 кв. м, приміщення № 28 площею 71,10 кв. м, (майно), які розташовані на першому поверсі восьмиповерхового будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, та обліковується на балансі Фонду державного майна України (балансоутримувач).
Згідно з п. 1.2. договору майно передається в оренду з метою розміщення їдальні без права реалізації товарів підакцизної групи.
Як передбачено п. 3.1. договору, розмір орендної плати визначається па підставі Методики розрахунку плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786(зі змінами та доповненнями), і становить без ПДВ за базовий місяць листопад 2006 року 2 459,70 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством.
Згідно з п. п. 8.1., 8.3. договору орендодавець має право контролювати наявність, стан, напрямки та ефективність використання майна, переданого в оренду за цим договором; здійснювати контроль за станом об`єкта оренди шляхом візуального обстеження зі складанням акта обстеження.
Цей договір діє до 08.12.2016. Його умови зберігають силу протягом всього строку дії договору, крім випадків, передбачених у п. 3.4., а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань (п. п. 10.1., 10.2. договору).
Договір може бути розірвано за згодою сторін. За ініціативою однієї зі сторін цей договір може бути розірвано за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством (п. 10.4. договору).
Відповідно до Розрахунку плати за базовий місяць оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Фонду державного майна України та передається в оренду Фізичній особі-підприємцю Ландар А. П., який є додатком до укладеного сторонами договору, при обчисленні розміру орендної плати застосовується орендна ставка у розмірі 5%.
4.2. 08.12.2006 між Фізичною особою-підприємцем Ландар А. П. та Фондом державного майна України був складений та підписаний акт приймання-передачі, яким сторони засвідчили факт передання в користування Відповідачу зазначеного вище орендованого приміщення.
4.3. Як встановлено господарськими судами, у подальшому сторонами неодноразово вносились зміни в укладений ними договір оренди.
Так, 18.07.2007 між Фізичною особою-підприємцем Ландар А. П. та Фондом державного майна України був укладений договір про внесення змін № 446 до договору оренди, згідно з п. 2. якого річна орендна ставка за використання нерухомого державного майна встановлена на рівні 6% від вартості за незалежною оцінкою і застосовується з 01.01.2007.
30.12.2016 між Фізичною особою-підприємцем Ландар А. П. та Фондом державного майна України був укладений договір про внесення змін № 587 до договору оренди, відповідно до умов якого сторони продовжили строк дії договору оренди до 08.03.2017.
02.02.2017 між Фізичною особою-підприємцем Ландар А. П. та Фондом державного майна України був укладений договір про внесення змін № 25 до договору оренди, згідно з умовами якого сторони знову продовжили строк дії договору оренди до 07.12.2026.
03.04.2018 між Фондом державного майна України, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Фізичною особою-підприємцем Ландар А. П. був укладений договір про внесення змін №95/8109 до договору оренди, відповідно до умов якого сторони погодились, що з дня набрання чинності даним договором про внесення змін, орендодавцем майна за договором оренди є Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву.
4.4. Господарськими судами також встановлено, що 22.01.2020 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву був затверджений план-графік проведення контрольних заходів на І квартал 2020 року з метою здійснення заходів контролю за виконанням укладених договорів оренди та використанням державного майна, переданого в користування на підставі таких договорів.
4.5. На підставі наказу Позивача № 75 від 24.01.2020 "Про проведення обстеження", останнім була утворена робоча група, якій доручено провести обстеження орендованого державного нерухомого майна, що обліковується на балансі Фонду державного майна України, яке розташоване за адресою: м.Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, та передане в оренду Фізичній особі-підприємцю Ландар А. П. за договором оренди № 549 від 08.12.2006.
4.6. 31.01.2020 Регіональним відділенням було проведено перевірку, за результатами якої встановлено, що Відповідач фактично використовує орендоване нерухоме майно під розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи, про що було складений акт обстеження від 31.01.2020.
4.7. 14.07.2020 Позивачем був затверджений план-графік проведення контрольних заходів на ІІ півріччя 2020 року.
4.8. На підставі наказу № 424 від 05.08.2020 "Про проведення обстеження" Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву була утворена робоча група, якій доручено провести обстеження орендованого державного нерухомого майна, що обліковується на балансі Фонду державного майна України, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, та передане в оренду, зокрема Фізичній особі-підприємцю Ландар А. П. за договором оренди №549 від 08.12.2006.
4.9. 07.08.2020 Регіональним відділенням було проведену повторну перевірку, за результатами якої встановлено, що Відповідач фактично використовує орендоване нерухоме майно під розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи. Обстежуване приміщення ідентифіковане як кафе за ознаками, вказаними у ДСТУ 4281:2004, а саме: заклад має окремий вхід, внаслідок чого до орендованого ФОП Ландар А. П. приміщення мають доступ різні категорії відвідувачів; у приміщенні здійснюється обслуговування офіціантами;можливе попереднє замовлення (бронювання місць).
4.10. 20.02.2020 Позивач направив на адресу Відповідача пропозицію №30-06/1637 про дострокове розірвання вказаного договору. Направлення такої пропозиції підтверджується описом вкладення у поштове відправлення №0100178044820 та накладною підприємства поштового зв`язку №0100178044820 від 20.02.2020.
4.11. 04.03.2020 у відповідь на вказану пропозицію, ФОП Ландар А. П. направила на адресу Позивача лист № 30-06/1637, у якому зазначила, що орендоване майно використовується за цільовим призначенням в якості їдальні, тому відсутні правові підстави для розірвання договору оренди.
4.12. У зв`язку з недосягненням згоди щодо дострокового розірвання договору оренди № 549 від 08.12.2006 Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву звернулось з цим позовом до суду.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Як зазначалося вище, у якості підстави для подання касаційної скарги заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду про застосування норм статей 610, 651, 783 Цивільного кодексу України, статей 188 Господарського кодексу України у аналогічних правовідносинах, а саме щодо наявності підстав для розірвання договору оренди державного майна у разі його використання за іншим цільовим призначенням, ніж передбачено умовами договору (для розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи, замість їдальні)
5.4. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.5. За своїм змістом вказана норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення наявності або відсутності висновку Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
5.6. Водночас, колегія суддів бере до уваги, що Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права у справі № 910/12084/18, зазначив, що відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
За змістом частини третьої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Статтею 783 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Водночас, частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина друга статті 651 Цивільного кодексу України).
З змістом частин першої, другої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" за договором оренди орендар зобов`язаний використовувати об`єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди.
Згідно зі статтею 773 Цивільного кодексу України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Отже, з огляду на положення статей 526, 611, 651, 759, 773, 783 Цивільного кодексу України, статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Верховний Суд у справі № 910/12084/18 дійшов висновку, що підставою для розірвання договору оренди державного майна може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного з його зобов`язань, передбачених статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", або договором оренди.
5.7. З огляду на викладене, а також враховуючи, що скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду про застосування норм права, які, у тому числі, стосуються порядку і підстав розірвання господарських договорів, тобто мають загальний характер та підлягають застосуванню у залежності від конкретних фактичних обставин, встановлених судами під час розгляду справи, такі доводи заявника за своєю суттю є намаганням спонукати Суд до переоцінки доказів та встановлення обставин, які є відмінними від вже встановлених у цій справі, що, як зазначалося, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.8. Викладене свідчить про необґрунтованість доводів ФДМУ щодо наявності передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав для подання касаційної скарги.
5.9. Разом з тим, обґрунтовуючи порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, заявник посилається на безпідставне відхилення ними як неналежних доказів актів обстеження від 31.01.2020 та від 07.08.2020, у зв`язку з чим суди, на його думку, допустили надмірної формальності та вдалися до правового пуризму.
5.10. Відповідно до частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
5.11. Зазначеними законодавчими положеннями саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
5.12. Таким чином, господарський суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
5.13. При цьому колегія суддів враховує, що формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії", "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії").
5.14. Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справах "Волчлі проти Франції", "ТОВ "Фріда" проти України").
5.15. Водночас, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд (рішення ЄСПЛ у справі "Салов проти України").
5.16. Визнаючи неналежними доказами подані Позивачем в обґрунтування своїх вимог акти обстеження від 31.01.2020 та від 07.08.2020, господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що вказані акти не відповідають вимогам наказу Фонду державного майна України № 655 від 14.05.2012 "Щодо виконання контрольних функцій Фонду державного майна України у сфері оренди", оскільки цим наказом складання зазначених документів не передбачено. Крім того, наведений наказ Фонду державного майна не визначає порядку призначення та проведення перевірок, а лише містить посилання на те, що підставою для проведення перевірки є щорічний план-графік, за результатами якої складається звіт, що містить інформацію за напрямами, визначеними у п. 1 наказу, а не акти обстеження.
При цьому суди зазначили, що пункти спірного договору (п. п. 8.1., 8.3.), на які посилався Позивач, обґрунтовуючи наявність у нього повноважень на проведення відповідних перевірок, не визначають порядок проведення контрольних заходів та порядок оформлення їх результатів в частині контролю виконання умов зазначеного договору. Указані пункти договору не містять положень про право здійснення контролю за дотриманням умов договору оренди.
5.17. Однак, наведені доводи господарських судів попередніх інстанцій про відсутність у Регіонального відділення повноважень на здійснення перевірок дотримання умов договорів оренди колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.
5.18. Положеннями частини першої статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" передбачено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", Фонд державного майна України: у сфері своєї діяльності, зокрема, здійснює повноваження власника державного майна у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; здійснює продаж державного майна в процесі його приватизації; підписує акти приймання-передачі державного майна, у тому числі акцій (часток, паїв), у процесі утворення господарських товариств; приймає рішення про приватизацію; здійснює контроль за виконанням умов договорів купівлі-продажу державного майна.
5.19. Водночас, згідно зі статтею 32 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" контроль за використанням майна, переданого в оренду (крім іншого окремого індивідуально визначеного майна), покладається на органи, які відповідно до цього Закону здійснюють державну політику у сфері оренди. Контроль за використанням іншого окремого індивідуально визначеного майна, переданого в оренду, здійснюють органи, уповноважені управляти підприємством, яке є орендодавцем цього майна.
5.20. При цьому пунктами 1., 4. наказу Фонду державного майна України "Щодо виконання контрольних функцій Фонду державного майна України у сфері оренди" від 14.05.2012 № 655 надано повноваження Фонду державного майна України, його регіональним відділенням та представництвам як орендодавцям державного майна за укладеними ними договорами оренди здійснювати такий контроль: 1) постійний документальний (у частині надходжень до державного бюджету плати за оренду державного майна, страхування об`єкта оренди); 2) періодичний комплексний з оглядом об`єкта оренди (згідно з щорічними планами-графіками) щодо: використання орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконання умов договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств; використання державного майна, переданого в оренду за цими договорами, виконання умов договорів оренди державного нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю. За результатами контрольних заходів особами, що його здійснювали, складаються звіти, що містять інформацію за напрямами, визначеними у пункті 1 цього наказу.
5.21. Системний аналіз наведених норм законодавства та положень спірного договору дає підстави для висновків, що повноваження зі здійснення заходів періодичного комплексного контролю з оглядом об`єкта оренди надаються регіональним відділенням Фонду державного майна України виключно в межах перевірки ними виконання умов договорів оренди, стороною яких вони виступають. Тобто, в даному випадку Регіональне відділення, реалізуючи свої повноваження, діяло як сторона договору оренди державного майна, а не як суб`єкт владних повноважень загалом, що свідчить про приватно правових характер вказаних правовідносин, сторони в яких є рівними за статусом та мають можливість врегулювати такі правовідносини на власний розсуд.
Наведене було підтверджено Шостим апеляційним адміністративним судом (постанова від 13.01.2021 у справі № 640/7120/20) за результатами розгляду апеляційної скарги ФОП Ландар А. П. на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2020 про закриття провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ФОП Ландар А. П. до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про: визнання протиправними дій у вигляді пропозиції щодо дострокового розірвання договору № 549 від 08.12.2006 та зобов`язання утриматись від дострокового розірвання вказаного договору; визнання протиправними дій у вигляді проведення 31.01.2020 обстеження орендованого ФОП Ландар А. П. державного нерухомого майна відповідно до договору № 549 від 08.12.2006 та зобов`язання утриматись від інспекційних перевірок цього майна.
5.22. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.
5.23. Таким чином, спірні правовідносини виникли між суб`єктами господарювання, які, згідно зі статтями 6, 626 Цивільного кодексу України, є вільними в укладенні договору і мають можливість на власний розсуд визначити його умови, у тому числі щодо здійснення контролю за використанням орендованого майна, що не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій.
5.24. Як зазначалося вище, сторонами у п. п. 8.1., 8.3. спірного договору було узгоджено, що орендодавець має право контролювати наявність, стан, напрямки та ефективність використання майна, переданого в оренду за цим договором; здійснювати контроль за станом об`єкта оренди шляхом візуального обстеження зі складанням акта обстеження.
5.25. Отже, уклавши зазначений договір, сторони обумовили можливість здійснення орендодавцем контролю за використанням орендованого майна та визначили форму такого контролю - шляхом його обстеження із складанням відповідного акта за його наслідком.
5.26. За таких обставин визнання місцевим і апеляційним судами поданих Позивачем актів обстеження від 31.01.2020 та від 07.08.2020 неналежними доказами у зв`язку з їх невідповідністю, на думку судів, вимогам наказу Фонду державного майна України № 655 від 14.05.2012 та умовам п. п. 8.1., 8.3. спірного договору (у тому числі з огляду на їх назву), свідчить про допущення судами надмірного формалізму при вирішенні даного питання, що не відповідає одному з основних принципів господарського судочинства - верховенству права (статті 2, 11 Господарського процесуального кодексу України).
5.27. При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України ("допустимість доказів") обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
5.28. Отже, допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування (постанови Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 913/38/20, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 26.02.2021 у справі № 908/2847/19, від 14.04.2021 у справі № 910/7431/19).
5.29. Водночас, за змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
5.30. Отже, господарські суди попередніх інстанцій, визнаючи акти обстеження від 31.01.2020 та від 07.08.2020 неналежними доказами, у тому числі з огляду на їх назву, фактично вдалися до встановлення їх недопустимості, у зв`язку з чим зроблені ними висновки є безпідставними.
5.31. Разом з тим, за результатами дослідження поданих сторонами доказів окремо та в їх сукупності (у тому числі поверхового викопіювання технічного паспорта на адміністративну будівлю, штатного розпису Відповідача, трудових книжок та наказів про прийняття на роботу його працівників) місцевий і апеляційний суди встановили відсутність порушень з боку Відповідач умов спірного договору в частині використання орендованого майна всупереч мети його оренди у зв`язку з чим відмовили в задоволенні позову, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.08.2019 у справі №910/12084/18, а відтак допущені судами порушення норм процесуального права, про які йшлося вище, не вплинули на законність оскаржуваних судових рішень.
5.32. Відповідно до частини другої статті 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.33. У свою чергу доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову та, як зазначалося вище, зводяться до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.34. За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішення і постанови господарських судів попередніх інстанцій.