ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/11125/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,
за участю представників сторін:
позивача -Бородкін Д.І. (адвокат),
відповідача - Задорожко К.В. (самопредставництво)
третьої особи-1 - не з`явився,
третьої особи-2 - не з`явився,
третьої особи-3 - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київська поліграфічна фабрика "Зоря"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 (у складі колегії суддів: Скрипка І.М. (головуючий), Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2020 (суддя Джарти В.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Київська поліграфічна фабрика "Зоря"
до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Дочірнє підприємство "Альтернатива",
2. Київська міська рада,
3. Комунальне підприємство "Київський інститут земельних відносин"
про скасування державної реєстрації земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Приватне акціонерне товариство "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" (далі - Фабрика, Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві (далі - Держгеокадастр, Відповідач) про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
2.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем здійснено реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:214:0015, що унеможливило реєстрацію Позивачем права користування на земельну ділянку за номером 8000000000:78:214:0002 через їх співпадіння.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 у справі №910/11125/19, відмовлено у задоволенні позову.
2.2. Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження набуття права користування на земельну ділянку, яка знаходиться у м. Києві по вул. Лугова, 1А в Оболонському районі міста Києва.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Фабрика просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове, яким задовольнити позов.
3.2. Обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц та від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16, постановах Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 909/835/18, від 08.05.2018 у справі № 910/13755/17 та у справі № 916/2675/15.
3.3. У відзивах на касаційну скаргу Комунальне підприємство "Київський інститут земельних відносин" та Держгеокадастр просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін.
4. Обставини встановлені судами
4.1. Звертаючись із позовом до суду, Позивач зазначив, що він є власником об`єктів нерухомого майна за адресою вул. Лугова, 1-А, що належним чином зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та були оформлені у відповідності до законодавства, що діяло на час набуття їх у власність, за ВАТ "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" Київським міським бюро технічної інвентаризації на підставі акта передачі акцій від 22.05.1996 № 123, про що свідчить реєстраційне посвідчення БТІ від 07.08.1996 та запис в реєстровій книзі за № 152-з.
Також позивач стверджував, що є користувачем земельної ділянки за вказаною адресою.
4.2. Відповідно до плану Головного архітектурно-планувального управління м. Києва від 08.07.1992 на підставі рішень Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 27.03.1948 № 807, від 17.03.1953 № 431, від 22.04.1963 № 412 та від 27.02.1968 № 273 було відведено в користування Київській етикетно-друкарській фабриці відповідну земельну ділянку площею 3 га для розміщення фабрики. Межі цієї земельної ділянки позначені у вказаному плані.
4.3. Київська етикетно-друкарська фабрика з 01.08.1973 реорганізована в Головне підприємство Виробничого об`єднання "Зоря" відповідно до наказу Державного комітету Ради Міністрів УРСР у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі (Держкомвидав УРСР) від 10.07.1973 № 150.
4.4. У подальшому, Головне підприємство Виробничого об`єднання "Зоря" перетворено у Відкрите акціонерне товариство "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" відповідно до наказу Державного комітету України по харчовій промисловості від 12.08.1994 № 80 та указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 "Про корпоратизацію державних підприємств".
4.5. У 1996 році вказана земельна ділянка перейшла у користування ВАТ "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" на підставі статті 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 в редакції від 22.06.1993.
4.6. У 2002 році були створені Дочірні підприємства. Частина об`єктів нерухомого майна Позивача перейшла до Дочірнього підприємства "Альтернатива" в якості внеску до статутного фонду, а саме: спецспоруди цивільної оборони (позначена на плані літерою У) площею 458,5 кв.м; корпусу глибокого друку, цеху № 6, складу-підвалу (літера Л) - 1 642,20 кв.м та склад-ангара (літера И) - 166,60 кв.м. При цьому, інші будівлі та споруди, інженерні комунікації не передавалися.
4.7. Позивач стверджував, що земельна ділянка, на якій розміщувались вказані вище об`єкти нерухомого майна, Дочірньому підприємству "Альтернатива" не передавались. Таким чином, як вказує Фабрика, право користування земельною ділянкою ВАТ "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" не припинилось у зв`язку з передачею частини належних їй об`єктів нерухомого майна до статутного фонду Дочірнього підприємства "Альтернатива".
4.8. У подальшому Відкрите акціонерне товариство "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" змінило організаційно-правову форму на Публічне акціонерне товариство, а згодом на Приватне акціонерне товариство.
4.9. За твердженнями Фабрики, Позивач є користувачем усієї земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, будівлі та споруди, що передані йому за актом передачі акцій від 22.05.1996 № 123, в тому числі, об`єкти нерухомого майна, які зараз належать Дочірньому підприємству "Альтернатива". Позивач вказував, що після підписання акта передачі акцій від 22.05.1996 № 123 за ВАТ "Київська поліграфічна фабрика "Зоря" (як правонаступником) була зареєстрована земельна ділянка з кодом ділянки 78:214:0002, яка є частиною земельної ділянки, зображеної на плані Головного архітектурно-планувального управління м. Києва від 08.07.1992.
4.10. З метою здійснення необхідних заходів для оформлення свого права землекористування Позивач звернувся до Київської міської ради із клопотанням, яке зареєстроване за № К-23205 від 24.09.2014 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, розробив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 78:214:0002 та отримав позитивний висновок Департаменту містобудування та архітектури КМДА.
4.11. Разом з тим, Позивач не зміг внести до ДЗК конфігурацію земельної ділянки з кадастровим номером 78:214:0002 через наявність спору з суміжним землекористувачем - Дочірнім підприємством "Альтернатива".
4.12. 02.11.2016 Держгеокадастр на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 25.10.2016, що був розроблений на замовлення Дочірнього підприємства "Альтернатива", зареєструвало земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:78:214:0015 з відповідною конфігурацією земельної ділянки, після чого внесення конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:214:0002, поданої Фабрикою до ДЗК стало неможливим через накладення земельних ділянок, як і подальше вирішення питання щодо відведення земельної ділянки.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
5.3. Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
5.4. Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
5.5. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
5.6. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
5.7. Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
5.8. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.
5.9. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
5.10. Колегія суддів касаційної інстанції також звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, відповідно до якої неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
5.11. Предметом спору у справі, що переглядається у порядку касаційного оскарження, є вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
5.12. Звертаючись до суду з позовом, Фабрика посилалась на те, що реєстрація в базі даних Державного земельного кадастру земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:214:0015 по вул. Лугова, 1-А у м. Києві здійснена без відповідної правової підстави та порушує права Позивача тим, що частина вказаної земельної ділянки разом з капітальною спорудою належить йому на праві постійного користування і ніколи з користування не вилучалася.
5.13. Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження набуття права користування на земельну ділянку, яка знаходиться у м. Києві по вул. Лугова, 1А.
5.14. Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).
5.15. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.
Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.
5.16. Верховний Суд звертає увагу на неефективність обраного Позивачем способу захисту свого права шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з огляду на таке.
5.17. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
5.18. Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку (частина перша статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр").
5.19. Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України "Про Державний земельний кадастр" поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
5.20. Таким чином, скасування державної реєстрації земельної ділянки та запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки не призведе до припинення речових прав Дочірнього підприємства "Альтернатива" на земельну ділянку та скасування державної реєстрації таких речових прав.
Схожі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 20.10.2020 у справі № 372/2650/17, від 01.09.2021 у справі № 444/2315/18 та від 22.09.2021 у справі № 444/2344/18.
5.21. Крім того, відповідно до частини десятої статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
5.22. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідність проекту землеустрою щодо відведення Дочірньому підприємству "Альтернатива" земельної ділянки на вул. Луговій, 1-а в Оболонському районі м. Києва вимогам чинного законодавства підтверджено висновком Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 06.10.2016 № 1064/41-16 та висновком Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради від 09.09.2016 № 90007/0/12-4/09-16.
Зазначені вище висновки про погодження вказаного проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у встановленому законодавством порядку (в тому числі в судовому порядку) не скасовані.
5.23. Проте, Позивач шляхом подання позову у справі, яка переглядається, намагається оспорити підстави здійснення землекористування Дочірнім підприємством "Альтернатива" виключно у площині здійснення похідних реєстраційних дій щодо майна.
5.24. В такий спосіб, задоволення вказаних вимог не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права Позивача (у разі його наявності), який за встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи не є ані ефективним, ані належним.
5.25. Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли загалом правильних висновків про відмову у задоволенні позову, але допустили помилки при мотивуванні своїх рішень, оскільки у задоволенні позову необхідно було відмовити саме у зв`язку із обранням Позивачем неефективного способу захисту своїх прав.
5.26. Європейський суд з прав людини в рішеннях "Sutyazhnik v. Russia" від 29.07.2009, "Esertas v. Lithuania" від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.
5.27. За вказаних обставин у їх сукупності позов у даній справі не підлягав задоволенню виходячи із викладеного вище, а оскільки суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав скасовувати судові рішення про відмову у задоволенні позову і приймати нове рішення також про відмову у позові, оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій належить залишити без змін з мотивів, викладених у даній постанові суду касаційної інстанції.