ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/8690/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 (суддя Усатенко І. В.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 (головуючий суддя Агрикова О. В., судді Мальченко А. О., Чорногуз М. Г.)
у справі № 910/8690/20
за позовом Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів"
до 1) Запорізької обласної державної адміністрації і 2) Запорізької міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - Національний заповідник "Хортиця"
про визнання додаткової угоди укладеною
(у судовому засіданні взяли участь представники позивача - Кравченко П. О., Нижник О. М., відповідача 1 - Левіт А. Р.)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. Акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Запорізької обласної державної адміністрації (відповідач 1) та Запорізької міської ради (відповідач 2) про визнання додаткової угоди до Договору оренди землі укладеною.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач 1 та відповідач 2 безпідставно ухиляються від укладення з позивачем додаткової угоди до договору оренди землі, щодо продовження строку його дії, при цьому позивач наголошує, що він після закінчення строку дії договору оренди землі продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою та виконує обов`язки землекористувача, в тому числі сплачує орендну плату.
Короткий зміст судових рішень
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі № 910/8690/20 у задоволенні позову відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що договір № 040926101799 від 15.09.2009 був укладений строком на 5 років, отже термін його дії закінчився 15.09.2014. Позивач в свою чергу, листом № 02/Б/42 від 08.01.2014 звернувся до відповідача 2 з проханням поновити договір оренди землі № 040926101799 від 15.09.2009, строк дії якого закінчується 15.09.2014, на строк 49 років. Отже, позивач звернувся до міської ради з повідомленням про намір продовжити договір оренди завчасно, а саме за 8 місяців до закінчення строку договору, однак змінив строк оренди з 5 років на 49 років.
5. 27.01.2014 відповідач 2 повідомив про неможливість укладення ним додаткової угоди, оскільки, земельна ділянка належить до державної форми власності. Тобто, орендодавець протягом місяця з дня отримання листа-повідомлення повідомив орендаря про неможливість поновити договір оренди у зв`язку зі зміною орендодавця. Однак, вже 27.06.2014 (до закінчення строку договору - 15.09.2014) Запорізька міська рада прийняла рішення про заміну сторони у договорі оренди землі, який позивач просив поновити. При цьому, п. 2 цього рішення визначено, що саме позивача ПАТ "Запорізький завод феросплавів" зобов`язано протягом 2 місяців укласти додаткову угоду з Запорізькою обласною адміністрацією та Запорізькою міською радою. Проте, матеріали справи не містять доказів виконання даного рішення. Утім позивач продовжував користуватись земельною ділянкою в м. Запоріжжя, вул. Січ, 1-А, площею 5,2 га та сплачувати орендну плату. Матеріали справи місять докази сплати позивачем орендної плати. Відтак, суди дійшли висновку про те, що фактично договір оренди земельної ділянки було продовжено на наступні п`ять років, тобто до 15.09.2019 року.
6. В подальшому, позивач звернувся до відповідачів з листами про поновлення строку дії договору на період з 2019 року по 2024 рік у грудні 2019 року, березні 2020 року, у зв`язку з чим до вказаних правовідносин застосовуються норми чинного на той період законодавства.
7. При цьому суди зазначили, що вищезазначене звернення позивача було надіслано відповідачам після закінчення строку договору оренди 15.09.2019, тобто з пропуском строку, встановленого п. 8 Договору оренди (не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення договору) та ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а саме протягом місяця до закінчення договору.
8. Крім того суди встановили, що оскільки, земельна ділянка перебуває у комунальній власності і у встановленому законом порядку не передана у державну власність відповідача 1, відповідно, Запорізька обласна державна адміністрація, яка здійснює розпорядження виключно землями, що перебувають у державній власності не може розпоряджатись землями, належними до комунальної власності, в тому числі і укладати договори оренди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. Акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" подало касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі № 910/8690/20 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
10. Скаржник не погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначаючи, що судами було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.
11. Скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення порушили приписи статей 7, 13, 14, 15 ГПК України, оскільки, не зважаючи на відсутність відповідних доводів відповідачів, дійшли висновку про неможливість поновлення договору, посилаючись на пропуск позивачем строку звернення із заявою про продовження договору оренди на другий п`ятирічний строк, яке по факту викликане необґрунтованими багаторічними відмовами відповідачів у продовженні договору.
12. Позивач стверджує, що листування між сторонами стосовно продовження строку дії спірного договору почалось ще у 2014 році та продовжувалось до 2020 року, що в свою чергу не було досліджено судами попередніх інстанцій. При цьому, під час розгляду справи, місцевий господарський суд не зобов`язував учасників справи подати відповідні докази направлення позивачем звернень про продовження дії спірного договору оренди.
13. Також скаржник зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій в частині належності спірної земельної ділянки до земель комунальної власності та відсутності підстав для задоволення позову до відповідача-1, як розпорядника землями державної форми власності, оскільки в силу положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" спірну земельну ділянку, як таку, що знаходиться на острові Хортиця передано в постійне користування Національному заповіднику "Хортиця" та, відповідно, віднесено до земель державної форми власності, а відтак, саме відповідач 1 є розпорядником цієї земельної ділянки.
14. За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій фактично усунулись від надання оцінки бездіяльності відповідачів у справі та відмовили у захисті та поновленні його прав, за умови, що відповідачі не заперечують права позивача на спірну земельну ділянку.
15. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19 та постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/6981/19, від 18.06.2018 у справі № 922/3605/17 та від 05.06.2019 у справі № 904/3392/18.
16. Також, обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема в частині того, що суди попередніх інстанцій без відповідних доводів відповідачів дійшли висновку про неможливість поновлення спірного договору оренди посилаючись на порушення позивачем строку звернення з відповідною заявою, поклавши всі негативні наслідки необґрунтованої бездіяльності відповідачів, які є органами державної влади та місцевого самоврядування, на позивача, за умови встановлення тієї обставини, що саме бездіяльність відповідачів спричинила звернення позивача до суду.
17. Разом з тим, в обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на пункт 5 частини першої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності представника позивача, якій з технічних причин не зміг взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої було доручено господарському суду Запорізької області, чим фактично було позбавлено позивача права подавати докази, клопотання, надавати свої заперечення проти доводів відповідачів.
18. Також скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не дослідив та не врахував подані позивачем, разом з апеляційною скаргою, докази листування між сторонами з приводу продовження договору оренди, що мало місце протягом 2014-2020 років.
19. Скаржник зазначає, що на спірній земельній ділянці розташовані зареєстровані у встановленому порядку об`єкти нерухомого майна, що перебувають у його власності, а тому він у будь-якому разі має переважне право на поновлення договору оренди.
20. Крім цього, в судовому засіданні представник позивача наголосив на тому, що висновки судів попередніх інстанцій про продовження спірного договору на перший п`ятирічний термін, а саме до 15.09.2019 та порушення останнім строку на звернення з відповідною заявою про продовження договору на другий п`ятирічний термін (непродовження дії цього договору) є безпідставними, необґрунтованими, взаємовиключними та такими, що унеможливлюють формування висновку щодо чіткої дати закінчення строку дії спірного договору.
Позиція інших учасників справи
21. Відповідач 1 подав відзив на касаційну скаргу на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, зазначаючи, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені в результаті повного дослідження наявних у справі доказів та є законними, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
22. Запорізька обласна державна адміністрація зазначає, що оскільки станом на теперішній час між нею та Запорізькою міською радою не вирішено питання щодо передачі спірної земельної ділянки із комунальної у державну власність остання, як розпорядник землями державної власності не наділена повноваженнями на підписання додаткової угоди до спірного договору з огляду на те, що земельна ділянка наразі перебуває у комунальній власності.
23. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
24. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3).
25. Поряд із цим, частиною 4 статті 300 ГПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
26. Так, під час перегляду цієї справи Касаційним господарським судом було встановлено, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 14.01.2021 передав справу № 903/1030/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка була чинною до 15.07.2020) у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18.
27. З огляду на зазначене, з метою дотримання єдності судової практики та зважаючи, що правовідносини у справах № 910/8690/20 і № 903/1030/19 є подібними, Суд, ухвалю від 27.07.2021 зупинив провадження у справі № 910/8690/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 903/1030/19.
28. Так, у вказаній справі Великою Палатою Верховного Суду було надано ряд висновків щодо застосування положень нормативно-правових актів у спірних правовідносинах, врахування яких, колегія суддів Касаційного господарського суду, що здійснює касаційний перегляд справи № 910/8690/20 вважає необхідним, оскільки (1) правовідносини у справах № 903/1030/19 і № 910/8690/20 є подібними; (2) ухвалою від 27.07.2021 касаційне провадження у справі № 910/8690/20 зупинялося до закінчення саме перегляду справи № 903/1030/19; (3) у касаційній скарзі піднімається питання правильності застосування правових норм, висновки щодо застосування яких надані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
29. Таким чином, враховуючи приписи частини 4 статті 300 ГПК України, а також те, що постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 903/1030/19 прийнята після подання касаційної скарги у справі № 910/8690/20, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у даній справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглядає наведені Акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" у касаційній скарзі доводи, проте такими доводами та вимогами не обмежена.
Щодо суті касаційної скарги
30. Як зазначалося у пунктах 15-18 цієї постанови, підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 1, 3 і 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
31. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі з підстав оскарження судових рішень, визначених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.
32. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними (тотожними, аналогічними, подібними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 по справі № 372/4583/14-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
33. Таким чином, обґрунтовуючи доводи своєї касаційної скарги (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) скаржник повинен довести неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
34. У справі, яка переглядається, спір стосується укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі в силу приписів частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі".
35. Як зазначалося у пунктах 7-8 цієї постанови, підставою для відмови у задоволенні позову зокрема слугувало те, що звернення позивача про поновлення договору оренди землі було надіслано відповідачам після закінчення строку договору оренди, тобто з пропуском строку, встановленого п. 8 Договору оренди (не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення договору) та ст. 33 Закону України "Про оренду землі", протягом місяця до закінчення договору.
36. Разом з тим постанова Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/6981/19 ухвалена у спорі за позовом Приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" в інтересах Приватного підприємства "Світова музика" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МТ Сова" про стягнення 245 888 грн компенсації за порушення майнових авторських прав. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на приписи статей 1, 15, 50, 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" та статей 426, 443 ЦК України мотивовано неправомірним використанням відповідачем у приміщенні ресторан-бару музичного твору "Lush Life" (виконавець Zara Larsson) за допомогою наявного в закладі обладнання.
37. Так, з огляду на предмет та підстави позову у наведеній справі, колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі № 910/6981/19 ухвалені за іншого предмету, підстав, іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, яка переглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.
38. Разом з цим, у контексті доводів касаційної скарги, стосовно неналежного дослідження судом першої інстанції доказів та неприйняття / недослідження судом апеляційної інстанції нових доказів, поданих разом з апеляційною скаргою, колегія суддів зазначає, що підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову та залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову у справі № 910/6981/19 слугували висновки Верховного Суду, зокрема стосовно взаємосуперечності висновків суду апеляційної інстанції стосовно відхилення певних доказів та подальше встановлення обставин на підставі цих же доказів. Також Верховним Судом було зазначено про безпідставність доводів суду апеляційної інстанції в частині неподання позивачем певних доказів, оскільки такі докази не впливають на результат розгляду справи як такі, що не підтверджують і не спростовують викладених у позові обставин. Ще однією підставою для скасування постанови апеляційного суду у цій справі слугували висновки Верховного Суду щодо неспростування судом апеляційної інстанції висновків місцевого суду.
39. Наведене у пункті 38 цієї постанови додатково свідчить про неподібність правовідносин у справі № 910/6981/19 в порівнянні зі справою, яка переглядається, зокрема з огляду на те, що висновки суду апеляційної інстанції у цій справі зроблені на підставі доказів, які були надані позивачем до місцевого господарського суду, а також відсутності виключних обставин для прийняття нових доказів в ході здійснення апеляційного провадження у справі.
40. У справі № 922/3605/17 розглядався спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Престиж Авто Сіті" до Приватного підприємства "Транс-Сервіс" про стягнення 826 373,34 грн, що складається з 650 000,00 грн поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, 141 006,22 грн інфляційних втрат та 35 367,12 грн 3% річних.
41. Так колегія суддів зазначає, що постанова від 18.06.2018 у справі № 922/3605/17 ухвалена за іншого предмету, підстав, іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, яка переглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.
42. Крім цього, в контексті доводів скаржника, викладених у пункті 18 цієї постанови колегія суддів зазначає, що у наведеній справі апелянт, подаючи до суду апеляційної інстанції нові докази належним чином обґрунтував неможливість подання їх суду першої інстанції, що і слугувало підставою для прийняття їх судом апеляційної інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції, прийнявши нові докази від скаржника, відхилив клопотання іншого учасника справи, подання якого було зумовлене саме поданням апелянтом нових доказів у справі. Висновки Верховного Суду у цій справі стосувались неправомірності дій суду апеляційної інстанції щодо неприйняття клопотання учасника справи, яке було подане саме у зв`язку з поданням нових доказів у справі.
43. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19 ухвалена у спорі за позовом Верхньосироватської сільської ради Сумського району Сумської області до ТОВ "Рітейл Девелопмент" про розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку.
44. На обґрунтування вимог позивач послався на умови укладеного між сторонами договору, згідно з яким перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для розірвання Договору, та зазначив про зміну власника цієї земельної ділянки внаслідок набуття права власності на неї позивачем.
45. Висновки Великої Палати Верховного Суду у наведеній справі стосувались того, що при відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди. При цьому законом встановлено обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору. Отже, відповідно до чинного законодавства орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію і новий власник набуває статусу орендодавця разом із належними орендодавцю за договором правами та обов`язками.
46. З огляду на викладене (пункти 43-45 цієї постанови), постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 920/418/19 ухвалена за інших підстав позову, відмінних фактичних обставин справи, доказової бази та предмета спору, що свідчить про неподібність правовідносин в порівнянні зі справою, яка переглядається.
47. Постанова Верховного Суд від 05.06.2019 у справі № 904/3392/18 ухвалена у спорі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гінза" до Дніпровської міської ради про визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок та поновлення термінів дії договорів оренди земельних ділянок.
48. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.02.2019, позов задоволено. Судові рішення мотивовані тим, що позивач своєчасно реалізував переважне право на укладення договорів оренди землі, проте відповіді від відповідача на своє звернення не отримав. У той же час позивач продовжував користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договорів оренди та протягом одного місяця після закінчення строку їх дії від відповідача не надходило заперечень у поновленні договорів, внаслідок чого в силу приписів частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" договори вважаються поновленими на новий строк.
49. Верховний Суд у постанові від 05.06.2019 зазначив, що суди встановили, що після закінчення строку договорів оренди позивач продовжив користуватись земельними ділянками, сплачував орендну плату та протягом одного місяця після закінчення дії договорів оренди від відповідача не надходило заперечень у поновленні цих договорів, а відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги є правомірними.
50. Також Верховний Суд у наведеній постанові зазначив, що з огляду на те, що у даному випадку судами встановлено автоматичне поновлення договорів оренди землі в порядку частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", відхиляються доводи відповідача про те, що позивач не звернувся до відповідача у встановлений місячний строк до закінчення строку дії договорів з долученням проектів додаткових угод, а отже втратив переважне право на поновлення договорів оренди, оскільки такі доводи стосуються іншої процедури - реалізації орендарем переважного права на поновлення договору в порядку частин 1-5 наведеної статті.
51. Поряд із цим, Верховний Суд, здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень в цій справі, враховує правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, де Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
52. Так, у постановах від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність відступити від висновку судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, а саме стосовно тверджень про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020). Таким чином, Велика Палата Верховного Суду констатувала необхідність попереднього звернення орендаря до орендодавця з листом-повідомленням про намір продовжити відносини оренди землі, до якого (листа-повідомлення) має додаватися проект додаткової угоди.
53. При цьому Велика Палата Верховного Суду у пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (до вирішення якої зупинялось касаційне провадження у цій справі) зазначила про відсутність вагомих підстав для відступу від висновків, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18.
54. Так, колегія суддів зазначає, що саме ця остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у пунктах 52-53 цієї постанови має враховуватись судами під час вирішення тотожних спорів. При цьому, Верховний Суд зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій (пункти 6-7 цієї постанови) узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (до якої зупинялось касаційне провадження та яка враховується Судом під час перегляду цієї справи в силу приписів частини четвертої статті 300 ГПК України).
55. Так, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
56. За таких обставин, наведена Акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити у відповідності до положень пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
57. Окрім цього, відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
58. Стосовно доводів касаційної скарги, в частині підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (пункт 16 цієї постанови), колегія суддів зазначає таке.
59. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
60. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
61. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
62. Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
63. При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктам 3 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
64. У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин, у подібних правовідносинах.
65. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що скаржник не зазначив чітко норми права, щодо якої відсутній висновок (який саме) її застосування із конкретизацією правовідносин, у яких цей висновок відсутній, що порушує вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.
66. Наведене свідчить, що скаржник не обґрунтував належним чином підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
67. Відсутність у касаційній скарзі посилань на норми права, щодо питання застосування яких відсутній висновок Верховного Суду, з конкретизацією такого висновку по відношенню до правовідносин, які склалися між учасниками справи, унеможливлює перегляд судом касаційної інстанції судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
68. Окрім цього, текстуальний аналіз касаційної скарги свідчить про те, що посиланнями на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник обґрунтовував ті доводи, яким Суд надає оцінку у цій постанові (з інших підстав) і у зв`язку з якими не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
69. Суд також звертає увагу, що за умови викладених вище висновків судів попередніх інстанцій щодо підстав для відмови у позові (зокрема, пункт 35 цієї постанови) посилання скаржника, якими він обґрунтовує зазначену підставу касаційного оскарження (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України), є декларативними, нерелевантними та такими, що не мають визначального значення для правильного розгляду цієї справи.
70. Так, оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстави касаційного оскарження у цій частині, а відтак і підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у касаційного суду немає.
71. Стосовно доводів касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 17 цієї постанови) Верховний суд зазначає таке.
72. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
73. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
74. Так, в обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на пункт 5 частини першої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності представника позивача, якій з технічних причин не зміг взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, чим фактично було позбавлено позивача права подавати докази, клопотання, надавати свої заперечення проти доводів відповідачів.
75. Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника, зазначені в пункті 17 цієї постанови з огляду на таке.
76. Відповідно до положень частин першої, другої статті 197 ГПК України, учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.
77. Згідно з частиною шостою статті 197 ГПК України, суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, визначеному судом.
78. При цьому, частиною п`ятою статті 197 ГПК України передбачено, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
79. З матеріалів справи та зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 було задоволено клопотання представника позивача - адвоката Верби В. В., в якому представник скаржника просив забезпечити проведення судового засідання у справі № 910/8690/20 в режимі відеоконференції, а ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 було відкладено розгляд справи на 19.05.2021 та призначено судове засідання в режимі відеоконференції.
80. Отже, з урахуванням частини п`ятої статті 197 ГПК України, здійснюючи подання такої заяви, представник скаржника (який є адвокатом та кваліфікація якого за наявності відповідного дійсного свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю презюмується) повинен був усвідомлювати наслідки та ризики, які може понести його клієнт, у випадку неможливості участі представника у відеоконференції.
У цій частині Суд також звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 923/378/17.
81. Що стосується доводів касаційної скарги, викладених у пунктах 12 і 18 цієї постанови Верховний Суд зазначає таке.
82. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
83. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
84. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови необґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Саме тільки посилання скаржника на те, що господарський суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення; доводи касаційної скарги, які стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції з огляду на положення частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
85. Окрім того, такі доводи скаржника не мають вирішального значення для вирішення цієї справи, зокрема з огляду на висновки судів попередніх інстанцій, які викладені у пунктах 4, 6-7, 35 цієї постанови та не спростовані скаржником.
86. Отже, з огляду на наведене вище, беручи до уваги конкретні обставини справи, зазначена Акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" підстава касаційного оскарження передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду, а відтак, визначені законом підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.
87. Разом з цим, що стосується доводів касаційної скарги, зазначених у пункті 11 цієї постанови Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
88. У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
89. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
90. Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
91. При цьому, з огляду на встановлені обставини цієї справи Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій, враховуючи принцип "jura novit curia" (не зважаючи на відсутність відповідних заперечень відповідачів), вдались до правильних дій щодо правового аналізу спірних правовідносин, зокрема з метою встановлення строків звернення позивача із заявою про продовження договору оренди, що є обов`язковим для встановлення судами в межах розгляду даної категорії спорів (це відповідає позиціям Великої Палати, викладеним у постановах, які перелічені у пунктах 52-53 цієї постанови).
92. Що стосується доводів касаційної скарги, викладених у пунктах 13-14 цієї постанови, то колегія суддів зазначає, що такі доводи (1) не обґрунтовані скаржником підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другої статті 287 ГПК України (окрім певних співпадінь доводів в частині, викладеній у пунктах 43-46 цієї постанови), (2) не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, а (3) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).
93. Окрім цього, зазначене у пунктах 13-14 цієї постанови не має окремого та визначального значення для вирішення цієї справи, оскільки за висновками судів попередніх інстанцій (які не спростовані скаржником) позивач сам не дотримався процедури, передбаченої статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (суди не встановили (а скаржник ці висновки не спростував), що позивач дотримався такої процедури щодо когось з відповідачів).
94. Разом з цим, у контексті тверджень скаржника стосовно того, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги факт наявності на спірній земельній ділянці нерухомого майна, що належить АТ "Запорізький завод феросплавів", колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, згідно з якою у разі наявності в особи права власності саме на об`єкт нерухомості відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" не може бути перешкодою для реалізації такою особою права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування її об`єкта, а також для оформлення відповідних договірних відносин щодо цієї ділянки.
95. Крім цього, колегія суддів зазначає про контроверсійність доводів скаржника, викладених у пункті 20 цієї постанови, зокрема з огляду на те, що стверджуючи про дотримання строків на звернення позивача із заявою про поновлення договору оренди землі на період з 2019 року по 2024 рік та зазначаючи про неукладення додаткової угоди про поновлення договору оренди на період з 15.09.2014 по 15.09.2019, скаржник залишає поза увагою той факт, що недосягення сторонами згоди на продовження договору оренди на період з 2014 року по 2019 рік виключає можливість його поновлення на період з 2019 по 2024 рік.
96. Наведені доводи скаржника не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, вперше заявлені / озвучені лише у судовому засідання (після закінчення строку на касаційне оскарження) у зв`язку з чим відхиляються Судом.
97. Окрім того, доводи скаржника в цій же частині щодо неможливості визначити дату закінчення строку дії договору (за встановлених / неспростованих у цій справі обставин / висновків) спростовуються позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.08.2020 року у справі № 922/1188/19, з якою концептуально узгоджуються зазначені висновки судів у цій справі.
98. Суд відхиляє інші доводи касаційної скарги як безпідставні, з огляду на неспростування скаржником в межах доводів касаційної скарги висновків судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.
99. За таких обставин, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження дійшов висновку про те, що рішення судів першої і апеляційної інстанцій у цій справі є законними і обґрунтованими і не підлягають скасуванню.