ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 922/4302/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - Орел С.С., адвокат (довіреність від 09.04.2020 № 14-115),
відповідача - комунального підприємства "Харківські теплові мережі" - Отенко П.В., адвокат ( ордер від 04.10.2021 ХВ № 30000452),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2021 (суддя Смірнова О.В.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 (головуючий суддя: Фоміна В.О., судді: Пуль О.А., Шевель О.В.)
у справі № 922/4302/20
за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія, позивач, скаржник)
до комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (далі - Підприємство, відповідач)
про стягнення 125 178 068,26 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Компанія звернулася до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Підприємства основного боргу у сумі 90 921 204,18 грн, пеню в розмірі 24 324 096,61 грн., 4 406 343,78 грн 3% річних, 3 201 694,40 грн. інфляційних втрат та 2 324 729,29 грн. збитків. Крім того, Компанія просила суд покласти на відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу від 09.10.2018 № 1541/18-КП-32.
Відповідач, з урахуванням уточнень до клопотання про зменшення розміру пені, просив місцевий господарський суд зменшити нарахований позивачем розмір пені на 92,88 %.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Харківської області від 23.02.2021 у справі № 922/4302/20 позовні вимоги Компанії задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь Компанії основний борг у сумі 90 921 204,18 грн, пеню в розмірі 1 723 328,05 грн., 4 406 343,78 грн. 3% річних, 3 201 694,40 грн. інфляційних втрат, 2 324 729,29 грн збитків та 734 994,43 грн. судового збору. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване доведеністю матеріалами справи факту неповного та несвоєчасного розрахунку відповідачем за поставлений позивачем природний газ за договором від 09.10.2018 № 1541/18-КП-32 у сумі 90 921 204,18 грн, отримання якого підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі та визнаються самим відповідачем, що зумовлює правомірність нарахування позивачем на суму простроченої заборгованості 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, суд першої інстанції перевіривши здійснений позивачем розрахунок збитків, дійшов висновку, що він є арифметично вірним, відповідає умовам укладеного сторонами договору, тому в цій частині позовні вимоги позивача також є правомірними та підлягають задоволенню. Щодо заявленої до стягнення пені, суд першої інстанції вказав про те, що нарахування позивачем з 12.03.2020 до моменту закінчення карантину, встановленого на території України постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211 (далі - постанова № 211), пені є неправомірним, з огляду на положення пункту 15 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, якими тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням короновірусної хвороби (COVID-19), звільнено виробників теплової енергії від нарахування постачальниками природного газу пені та штрафних санкцій. Разом з тим, суд першої інстанції вважав законною та обґрунтованою пеню в сумі 24 204 045,66 грн, нараховану позивачем до 11.03.2020. Проте, враховуючи фінансовий стан відповідача, причини неналежного виконання умов укладеного сторонами договору в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ, ступінь загального виконання зобов`язання та особливості бюджетного фінансування, беручи до уваги необхідність стимулювання неухильного виконання зобов`язань, того факту, що сплата штрафних санкцій в повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси територіальної громади, зокрема, щодо можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установам бюджетної сфери та послуг з теплопостачання населенню міста Харкова та з метою дотримання прав сторін на захист своїх інтересів, місцевим судом було задоволено клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 92,88 % до 1 723 328,05 грн.
Компанія не погодившись з прийнятим рішенням суду в частині відмови у стягненні пені в сумі 22 600 768,56 грн., звернулася з апеляційною скаргою до Східного апеляційного господарського суду, в якій просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в зазначеній частині та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В іншій частині рішення місцевого господарського суду не оскаржувалося жодною із сторін.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 зі справи №922/4302/20, апеляційну скаргу Компанії залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення розміру пені, апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про безпідставне нарахування позивачем пені з 12.03.2021 з посиланням на положення пункту 15 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ та постанову № 211. Так, суд апеляційної інстанції вважав правомірним висновок суду першої інстанції стосовно того, що 18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, відповідно до пункту 15 розділу II "Прикінцевих положень" якого, тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), звільнено від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності. Установлення на усій території України карантину постановою № 211 з 12.03.2020, а також те, що Підприємство є виробником теплової енергії, зумовлює можливість застосування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ до спірних правовідносин. Застосування цієї норми, виключає можливість стягнення на користь позивача заявленої суми пені, нарахованої з 12.03.2020. Крім того, апеляційний господарський суд погодився щодо правомірності застосування місцевим господарським судом норм положень статті 233 Господарського кодексу України та 551 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Компанія просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні 22 584 694,19 грн. пені, розрахованої до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, ухвалити в зазначеній частині нове рішення про задоволення позову. До касаційної скарги позивачем наданий новий розрахунок пені, відповідно до якого нарахування пені здійснено позивачем за період з 27.11.2018 по 17.04.2020 на суму 24 308 022,24 грн., тобто, розрахунок здійснений лише до дати набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та вказує на те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14. Крім того звертає увагу на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 та постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19. Також скаржник посилається на відсутність висновку щодо питання застосування норм пунктів 1, 15 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ у подібних правовідносинах, а саме стосовно стягнення пені на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211. (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
Доводи інших учасників справи
Оскільки відповідач у передбачений частиною восьмою статті 165 ГПК України граничний 15-денний строк, тобто до 17.11.2021 включно, не скористалося правом на подання відзиву на касаційну скаргу, надіславши його до Верховного Суду лише 19.11.2021, та не обґрунтував поважності причин пропуску зазначеного строку, Суд на підставі частини другої статті 118 цього Кодексу залишає без розгляду відзив відповідача на касаційну скаргу та не надає оцінку його (відзиву) доводам.
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 18.11.2021 № 29.3-02/4147 проведено повторний автоматизований розподіл справи №922/4302/20 у зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами встановлено, що 09.10.2018 позивачем (Постачальник) та відповідачем (Споживач) укладено договір постачання природного газу № 1541/18-КП-32 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого, Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві у 2018 році природний газ, а Споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.
На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 267 289 378,25 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2 договору визначено, що у разі невиконання відповідачем пункту 6.1 договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.
В свою чергу, відповідач, в порушення умов укладеного договору, розрахувався з позивачем частково на суму 176 368 174,07 грн., у зв`язку з чим його заборгованість склала 90 921 204,18 грн. Зазначені обставини визнані самим відповідачем.
24.10.2018 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої, зокрема, передбачено, що відшкодування позивачу збитків, розрахованих відповідно до умов пункту 3.13 договору, здійснюється наступним чином:
- позивач на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо відповідач порушив пункт 3.9 договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених пунктом 2.1 договору, розраховує збитки відповідно до підпунктів 3.13.1 або 3.13.2 пункту 3.13 договору;
- позивач після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- відповідач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов`язаний відшкодувати позивачу вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії. (пункт 5.7 договору в редакції додаткової угоди № 4).
Відповідно до підпункту 8 пункту 6.2 договору (в редакції додаткової угоди № 4), відповідач зобов`язаний, зокрема, відшкодувати позивачу збитки, розраховані відповідно до пункту 3.13 договору.
Згідно з підпунктом 4 пункту 6.3 договору (в редакції додаткової угоди № 4), позивач має право вимагати від відповідача відшкодування збитків, що виникли через порушення відповідачем умов пункту 2.1 договору у разі, якщо відхилення фактично використаних відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Вказані пункти договору, що почали діяти з 01.03.2019 року, узгоджується з положеннями пункту 1 Розділу VI Правил постачання природного газу (далі - Правила), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 року № 2496 (із змінами).
Саме на підставі вказаних пунктів договору (в редакції додаткової угоди № 4) та пункту 1 Розділу VI Правил позивачем розраховано суму збитків.
Враховуючи здійснення відповідачем оплати за отриманий природний газ за договором постачання природного газу від 09.10.2018 № 1541/18-КП-32 несвоєчасно та не в повному обсязі, що призвело до утворення заборгованості, Компанія звернулася до суду з позовом про стягнення з Підприємства заборгованості, а також нарахованих на неї сум пені, 3% річних, інфляційної індексації та суму збитків.
Відповідач, своєю чергою, звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення розміру пені на 92,88 %. При цьому відповідач не погоджувався з сумою пені, що складає 120 050,95 грн, яка нарахована позивачем за період з 13.03.2020 по 25.04.2020. Водночас визнав пеню в сумі 24 204 045,66 грн. нараховану за період з 27.11.2018 по 11.03.2021, проте просив суд її зменшити.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що:
- фінансування Підприємства здійснюється за рахунок платежів від надання послуг населенню та підприємствам, установам і організаціям. Тривалий час підприємство знаходиться у тяжкому фінансовому становищі, викликаному зокрема неплатежами різних категорій споживачів за спожиту теплову енергію, невідповідність тарифів за теплову енергію для населення фактичним витратам на її виробництво, враховуючи, що у 2019 населенням споживається 85,6% теплової енергії від загального обсягу виробленої теплової енергії, що підтверджується наданою довідкою за 2019 рік. При цьому, загальна сума заборгованості за теплову енергію станом на 01.01.2021р. складає 4,0 млрд.грн., у тому числі заборгованість населення 3,6 млрд.грн., бюджетних установ 186,2 млрд.грн., госпрозрахункових підприємств 155,6 млрд.грн., та заборгованість державного та місцевого бюджету з компенсації пільг 63,1 млрд.грн. (довідка про заборгованість від 12.01.2021);
- Законом України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" дозволяється реструктуризувати заборгованість за комунальні послуги строком на 5 років, отже станом на 01.12.2020 сума реструктуризованої заборгованості склала 208,9 млн.грн.;
- важкий фінансовий стан підприємства підтверджується його балансом (звіт про фінансовий стан) станом на 30.06.2020, відповідно до якого збитки Підприємства складають 7,9 млрд.грн.;
- з огляду на особливості здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб`єктами, що здійснюють господарську діяльність у цій сфері, відповідач не мав можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставлений позивачем природний газ;
- зобов`язання за договором постачання природного газу № 1541/18-КП-32 виконані Підприємством фактично на 66%.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій щодо відмови у стягненні пені у розмірі 22 584 694,19 грн., розрахованої позивачем до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ (новий розрахунок пені наданий до касаційної скарги, відповідно до якого нарахування пені здійснено позивачем за період з 27.11.2018 по 17.04.2020 на суму 24 308 022,24 грн).
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник стверджує, що під час ухвалення судових рішень у справі судами попередніх інстанцій застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 (щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України).
При цьому також посилається на постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16 та постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19.
Стосовно наведеного Суд зазначає наступне.
Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №922/4302/20 (в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Доводи касаційної скарги Компанії про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права (статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 відхиляються, оскільки висновки судів про задоволення клопотання про зменшення розміру пені (на 92,88%) у справі № 922/4302/20 не суперечать висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 про відмову у задоволенні клопотання боржника про зменшення розміру стягуваної пені, адже зменшення розміру пені є правом суду і було реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки конкретних обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Верховний Суд також дійшов висновку, що застосоване у частині третій статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права у вирішенні відповідного питання судами попередніх інстанцій.
Так, у постанові від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені до 90 %, нарахованої у зв`язку з простроченням оплати за спожиту фактичну електричну енергію. При цьому, окрім іншого, суд касаційної інстанції виходив сукупно із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, зокрема, з критичного фінансово - господарського стану позивача та обставин наявності в останнього заборгованості по заробітній платі, податкового боргу, зменшення прибутку підприємства, відсутності коштів на банківських рахунках, існування дебіторської заборгованості перед постачальниками товарів та послуг.
Водночас у справі, що розглядається, судом першої інстанції задовольняючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені (на 92,88%) взято до уваги необхідність дотримання співвідношення інтересів сторін; тяжкий фінансовий стан відповідача; статус відповідача, який здійснює свою діяльність, спрямовану на повне та якісне задоволення потреб населення, бюджетних установ та організацій; 86,8% від загального обсягу виробленої теплової енергії споживається населенням; сплата штрафних санкцій в повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси територіальної громади, зокрема, щодо можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установам бюджетної сфери та послуг з теплопостачання населенню міста Харкова та з метою дотримання прав сторін на захист своїх інтересів; позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань; компенсаційний характер стягнутих в межах цієї справи разом із сумою заборгованості 3% річних та інфляційної індексації; стягнення з відповідача пені у заявленому позивачем розмірі призведе до покладення на відповідача надмірного фінансового тягаря; відповідач не міг можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставлену позивачем теплову енергію, у зв`язку з чим вина відповідача з прострочення платежів за спірним договором відсутня та те, що зменшення суми пені є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів, а також принципи справедливості, добросовісності та розумності.
Отже, наведена Компанією у касаційній скарзі постанова Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 хоча і була прийнята за матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце у справі № 922/4302/20, але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), тобто зазначена справа № 908/1453/14 і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
Тобто у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
З цих же підстав колегією суддів відхиляються посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16, оскільки рішення щодо зменшення пені господарськими судами ухвалювались, виходячи із конкретних обставин кожної справи, з урахуванням відповідних аргументів сторін.
У справі № 918/116/19 розглянувши та врахувавши фактичні обставини відповідної справи Верховний Суд вказав, що судами попередніх інстанцій, в даному випадку, обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50 %, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги.
У справі № 922/1010/16 Верховний Суд не вирішував питання щодо зменшення пені за клопотанням сторони.
Посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верхового Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, Судом не беруться до уваги з огляду на те, що правові висновки у цій справі також не доводять наявності неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчать лише про наявність у справі № 903/918/19 та справі № 922/4302/20, яка переглядається, різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.
Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, Верховний Суд переглядає справу в межах усіх доводів касаційної скарги, та з урахуванням установлених у справі конкретних обставин, та не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Перевірка відповідних доводів (аргументів) касаційної скарги перебуває поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції, враховуючи те, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За відсутності подібності правовідносин, суд касаційної інстанції згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Компанії на судові рішення попередніх інстанцій зі справи в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
У касаційній скарзі скаржник також посилається на відсутність висновку щодо питання застосування норм пунктів 1, 15 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX у подібних правовідносинах, а саме стосовно стягнення пені на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211. (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права (норм пунктів 1, 15 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX) у подібних правовідносинах з огляду на таке.
Так, у касаційній скарзі Компанія просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні 22 584 694,19 грн. пені, розрахованої до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ (розрахунок пені наданий до касаційної скарги), ухвалити в зазначеній частині нове рішення про задоволення позову. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що Компанія надає новий розрахунок пені на суму 24 308 022,24 грн, здійснений позивачем за період до 17.04.2021, тобто, до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ та зазначає, що здійснений нею новий розрахунок пені не містить жодного нарахування штрафних санкцій після 17.04.2021 (період нарахування з 27.11.2018 по 17.04.2020). При цьому скаржник вказує, що Компанією враховано, що відповідно до пункту 15 розділу II "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), звільнено від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності.
У зв`язку з цим, Компанія вважає, що нарахування пені за період до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ є правомірним.
Так, статтею 46 ГПК України визначено обсяг прав, які належать тільки позивачу.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Ці процесуальні дії позивач може реалізувати лише до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання в суді першої інстанції.
Відповідно до усталеної судової практики під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви (Близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19).
Правовим наслідком збільшення або зменшення позовних вимог є зміна ціни позову. Таким чином у разі зменшення позовних вимог (якщо таке зменшення прийнято господарським судом), має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
У касаційній скарзі скаржник фактично здійснив зменшення позовних вимог, про що свідчить наданий скаржником до касаційної скарги новий розрахунок пені в розмірі 24 308 022,24 грн. (за період до 17.04.2021), згідно з яким позивачем змінено в сторону зменшення заявлену у позовній заяві суму позовних вимог про стягнення пені у розмірі 24 324 096,61 грн.
За змістом частин першої - третьої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Отже, наведене вище виключає можливість застосування в суді касаційної інстанції норми статті 46 ГПК України щодо права позивача зменшити розмір позовних вимог, оскільки такі права позивача можуть бути використані ним виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Таким чином, в суді касаційної інстанції відсутні підстави для розгляду як вимоги скаржника так і поданого ним нового розрахунку пені, які не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій та відповідно до якого Компанія змінює в сторону зменшення (до 24 308 022,24 грн.) суму заявленої ( 24 324 096,61 грн.) до стягнення пені.
Компанія під час розгляду справи в суді першої інстанції не зверталась до суду з відповідною заявою про зменшення розміру позовних вимог (в частині суми заявленої до стягнення пені), і таке зменшення не було прийнято судом першої інстанції. Разом з тим, в суді апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду переглядалося в частині відмови у стягненні пені в сумі 22 600 768,56 грн.
Вимоги Компанії про стягнення пені у сумі 24 308 022,24 грн. (згідно з новим наданим розрахунком до касаційної скарги) не були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, як і здійснений нею новий розрахунок пені, а отже доводи касаційної скарги в цій частині є неприйнятними. (Близька за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 922/29/21).
Крім того, колегія вважає посилання скаржника на те, що Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ набрав чинності 18.04.2020 та не може бути застосований до спірних правовідносин починаючи з 12.03.2020, оскільки не має зворотної дії в часі відповідно до пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999, помилковими, оскільки звільнення від нарахування пені та штрафних санкцій виробників теплової енергії саме з 12.03.2020 (введення на території України карантину) прямо передбачено в самому Законі № 553-IX, що узгоджується із приписами статті 58 Конституції України. (Близька за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 922/29/21).
Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.