ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 904/1169/17 (904/1486/20)
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Білоуса В.В.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.
за участю представників сторін: ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан" арбітражного керуючого Лукашука В.В. (особисто); Гапоненка Р.І. (особисто)
розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Гапоненка Романа Івановича
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2020
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.06.2021
у справі № 904/1169/17 (904/1486/20)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан",
до Гапоненко Романа Івановича
про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 295 417,55 грн
в межах справи № 904/1169/17
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан", -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лан" (далі - ТОВ "Лан", позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Гапоненка Романа Івановича про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 295 417, 55 грн.
Позовна заява подана в межах справи № 904/1169/17 про банкрутство ТОВ "Лан".
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
У провадження Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа про банкрутство ТОВ "Лан" (боржник).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2017, серед іншого, порушено провадження у цій справі, введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Гапоненка Романа Івановича.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.10.2017 припинено повноваження керівника ТОВ "Лан" ОСОБА_2 та покладено виконання його обов`язків на розпорядника майна арбітражного керуючого Гапоненка Р.І.
Гапоненко Р.І.видав наказ № 1 від 02.10.2017 "Про прийняття на роботу", згідно з яким заступив на посаду виконуючого обов`язки керівника ТОВ "Лан" зі встановленим окладом в 15 000,00 грн.
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2018 у справі № 904/1169/17 припинено процедуру розпорядження майном ТОВ "Лан" та повноваження розпорядника майна ТОВ "Лан" арбітражного керуючого Гапоненка Р.І. Визнано банкрутом ТОВ "Лан" та відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2019 ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Лукашука Віталія Васильовича.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2019, зокрема, зобов`язано арбітражного керуючого Гапоненка Р.І. повернути до ліквідаційної маси ТОВ "Лан" безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 295 417,55 грн.
30.05.2019 ліквідатором ТОВ "Лан" направлено вимогу Гапоненку Р.І. щодо необхідності зарахування безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 295 417,55 грн на основний рахунок ТОВ "Лан", який використовується ліквідатором в ліквідаційній процедурі боржника.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2019 у справі № 904/1169/17 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2019 залишено без змін.
22.10.2019 ліквідатором ТОВ "Лан" повторно направлено вимогу Гапоненку Р.І. щодо зарахування безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 295 417,55 грн на основний рахунок боржника, який використовується ліквідатором в ліквідаційній процедурі ТОВ "Лан".
Ухвалою Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 904/1169/17 відмовлено Гапоненку Р.І. у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2019 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2019 в частині розгляду звітів розпорядника майна ТОВ "Лан" арбітражного керуючого Гапоненка Р.І. про нарахування грошової винагороди та про відшкодування витрат.
24.02.2020 ліквідатором ТОВ "Лан" направлено приватному виконавцю Шаркову Олександру Олександровичу заяву про примусове виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2019 у справі № 904/1169/17 в частині повернення до ліквідаційної маси ТОВ "Лан" безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 295 417,55 грн.
28.02.2020 ліквідатором ТОВ "Лан" отримано від приватного виконавця Шаркова О.О. повідомлення № 138 від 28.02.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у зв`язку із тим, що виконавчий документ не відповідає вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".
Не виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2019 у справі № 904/1169/17, в тому числі неможливість виконання цього судового рішення в примусовому порядку, стало підставою для звернення ліквідатора ТОВ "Лан" до місцевого господарського суду з цим позовом до Гапоненка Р.І. в межах справи про банкрутство ТОВ "Лан".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2020 у справі № 904/1169/17 (904/1486/20) (суддя Первушин Ю.Ю.) позовні вимоги ТОВ "Лан" до Гапоненка Р.І. про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 295 417,55 грн задоволено повністю. Стягнуто з Гапоненка Р.І. на користь ТОВ "Лан" грошові кошти у розмірі 295 417, 55 грн та 4 431, 26 грн судового збору.
Рішення місцевого господарського суду про задоволення позову мотивоване тим, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2019 у справі № 904/1169/20 було встановлено, Гапоненко Р.І. безпідставно нараховано та здійснено виплату грошової винагороди за виконання ним повноважень керівника ТОВ "Лан" за період з 02.10.2017 по 12.12.2018 у сумі 221 929,02 грн, а також понесених ним в процедурі розпорядження майном витрат у сумі 73 488,53 грн. за висновком цього суду, обставини щодо безпідставного отримання грошових коштів Гапоненком Р.І. у загальній сумі 295 417,55 грн є такими, що встановлені судовим рішенням у справі № 904/1169/17, яке набрало законної сили, та не мають доказуватися при розгляді даної справи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 07.06.2021 (колегія суддів: Вечірко І.О. - головуючий, Коваль Л.А., Чередко А.Є.) апеляційну скаргу Гапоненка Р.І. залишено без задоволення; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2020 у справі № 904/1169/17 (904/1486/20) залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції у своїй постанові погодився з позицією місцевого господарського суду щодо преюдиційного характеру обставин безпідставного отримання грошових коштів Гапоненком Р.І. у загальній сумі 295 417,55 грн, а відтак і з висновком, що в силу положень статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у відповідача, виникло зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих ним коштів.
Крім того, відхиляючи наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача щодо не застосування норм статті 1215 ЦК України та залишення поза увагою того, що правовою підставою для нарахування заробітної плати є Наказ № 1 від 02.10.2017 про прийняття на роботу, апеляційний суд зазначив наступне:
- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції статей 1212, 1215 ЦК України, серед іншого зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. У цій справі доказів набуття відповідачем 295 417,55 грн у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять; судами у справі № 904/1169/17 встановлено, що Гапоненко Р.І. самостійно необґрунтовано нарахував собі грошову винагороду в розмірі 221 929,02 грн та суму на відшкодування витрат в розмірі 73 488,53 грн, що свідчить про те, що Гапоненко Р.І. як набувач грошових коштів діяв недобросовісно;
- доводи скаржника, що він перебував у трудових відносинах з боржником, які регулюються нормами трудового законодавства України, відхиляються судом з огляду на те, що покладення на розпорядника майна обов`язків керівника відбулось на підставі Закону про банкрутство, є заходом щодо забезпечення вимог кредиторів та носить тимчасовий характер;
- видання арбітражним керуючим Гапоненком Р.І. наказу по підприємству ТОВ "Лан" про виконання повноважень керівника боржника не змінює характер правовідносин між Гапоненком Р.І. як розпорядником майна боржника та підприємством-боржником. Ці правовідносини виникають, продовжують свою дію та припиняються не відповідно до норм трудового законодавства, а на підставі норм Закону про банкрутство. Відповідно і грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна, у тому числі на якого покладені обов`язки керівника боржника здійснюється згідно з нормами Закону про банкрутство;
- стаття 117 Кодексу законів про працю України не може бути застосована до відносин щодо оплати праці арбітражному керуючому.
Крім того, апеляційним судом спростовано доводи відповідача про порушення судом першої інстанції норм частини четвертої статті 161 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) через не отримання відповідачем позовної заяви з додатками, оскільки, за встановлених судом обставин, позивачем було надано суду докази направлення відповідачу копії позовної заяви, а відповідач мав достатньо часу для ознайомлення з позовною заявою ліквідатора ТОВ "Лан" Лукашука В.В. та надання відзиву на цю заяву.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями у цій справі, Гапоненко Р.І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.06.2021; ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ТОВ "Лан" до Гапоненка Р.І. про стягнення безпідставно набутих грошових коштів відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів та підстав касаційного оскарження Гапоненко Р.І. зазначив наступне:
- судами попередніх інстанцій оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права;
- судами не досліджено всіх норм права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема апеляційний суд дійшов до помилкового висновку про недобросовісні дії набувача коштів, адже Гапоненко Р.І. як арбітражний керуючий керувався виключно нормами діючого на той момент законодавства,
- суд апеляційної інстанції невірно застосував норми частини першої статті 1215 ЦК України, не врахувавши при цьому в повній мірі правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц;
- апеляційним судом залишено поза увагою вимоги частини першої статті 278 ГПК України.
При цьому, Гапоненком Р.І. до касаційної скарги додано документ - "Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат", за змістом якого скаржник визначив орієнтовну суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн, яку він поніс та змушений буде понести у зв`язку з розглядом касаційної скарги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі:
У відзиві ТОВ "Лан" просить залишити касаційну скаргу Гапоненка Р.І. без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін, вважаючи їх законними та обґрунтованими.
Також, боржником у своєму відзиві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу, згідно з яким ТОВ "Лан" очікує понести у зв`язку із розглядом справи у Верховному Суді витрати у розмірі 7 500,00 грн.
Касаційне провадження
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/1169/17 (904/1486/20) визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - (головуючий), Білоус В.В., Банасько О.О., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 16.08.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 03.09.2021 касаційну скаргу Гапоненка Р.І. залишено без руху; надано скаржнику строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 03.09.2021 до касаційного суду 22.09.2021 від скаржника надійшли доповнення до касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 11.10.2021, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Гапоненка Р.І. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07.06.2021 у справі №904/1169/17 (904/1486/20); призначено скаргу до розгляду на 17.11.2021 о 11:00 год.
Ухвалою Верховного Суду від 13.10.2021, зокрема, клопотання ліквідатора ТОВ "Лан" арбітражного керуючого Лукашука В.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із застосування системи "EasyCon" задоволено.
25.10.2021 до Верховного Суду від Гапоненка Р.І. надійшла заява про зупинення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2020 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 07.06.2021 у цій справі до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 27.10.2021 заяву Гапоненка Р.І. задоволено; зупинено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2020 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 07.06.2021 у справі № 904/1169/17 (904/1486/20) до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Судове засідання 17.11.2021 відбулось за участі ліквідатора ТОВ "Лан" арбітражного керуючого Лукашука В.В. та Гапоненка Р.І., які надали пояснення у справі.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
При цьому, касаційне провадження у справах залежить, за винятком визначених частиною четвертою статті 300 ГПК України випадків, виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 287, частиною першою, третьою статті 310 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Предметом судового розгляду є позовна заява боржника - ТОВ "Лан" про стягнення з колишнього розпорядника його майна безпідставно набутих грошових коштів, розмір яких визначений чинною ухвалою господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство вказаного товариства.
Згідно пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України та статті 18 ГПК України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судових рішень.
Забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 N 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Зазначене означає, що конституційним обов`язком для всіх органів державної влади є виконання судових рішень.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ухвалою від 23.05.2019 господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ТОВ "Лан", зобов`язав арбітражного керуючого Гапоненка Р.І. повернути до ліквідаційної маси боржника безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 295 417, 55 грн. Далі, ліквідатор ТОВ "Лан" безрезультатно двічі звертався до Гапоненка Р.І. із вимогами щодо зарахування цих коштів на основний рахунок боржника, за тим направив заяву до приватного виконавця про примусове виконання вказаної ухвали в частині повернення відповідачем до ліквідаційної маси ТОВ "Лан" безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 295 417, 55 грн.
Однак, ліквідатором боржника отримано від приватного виконавця повідомлення № 138 від 28.02.2020 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання у зв`язку з його не відповідністю статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".
З наведених обставин, суди попередніх інстанцій встановили, що в примусовому порядку неможливо зобов`язати Гапоненка Р.І. виконати вимоги ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2019 у справі № 904/1169/17.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 11 ГПК України).
При цьому Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
За практикою ЄСПЛ відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого Протоколу Конвенції (рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 40, ЄСПЛ 2002-III; "Ясіуніне проти Литви" (Jasiыnienл v. Lithuania), заява № 41510/98, п. 45, від 06.03.2003, і "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), заява № 18966/02, п.п. 53 - 55, від 29.06.2004).
Поряд з цим, як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушене цивільне право чи інтерес підлягає судовому захисту у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Оскільки захист прав боржника щодо повернення належних йому грошових коштів шляхом звернення ліквідатора з відповідною заявою у справі про банкрутство не відбувся, тому колегія суддів касаційного суду, у даному конкретному випадку, вважає можливим та ефективним засобом правового захисту звернення цією особою (боржником) до суду з відповідною позовною заявою про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів, розгляд якої (позовної заяви) здійснюється хоч у межах вказаної справи про банкрутство з урахуванням вимог статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, однак у відокремленому провадженні з використанням усього можливого інструментарію позовного провадження та можливістю вирішення спору по суті, що не є притаманним згаданій категорії справ про банкрутство.
Вказаним спростовуються доводи скаржника про не врахування судом апеляційної інстанції вимог частини першої статті 278 ГПК України, з посиланням на норми пункту 3 частини першої статті 226 цього Кодексу (суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав).
Щодо аргументів заявника касаційної скарги про невірне застосування судами попередніх інстанцій норм частини першої статті 1215 ЦК України та не врахування при цьому в повній мірі правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.
Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.
Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Разом з тим, у статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.
Згідно з частиною першою статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Аналогічні за своїм змістом висновки про застосування статті 1215 ЦК України зроблені, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц та постановах Верховного Суду України від 22.01.2014 у справі № 6-151цс13 та від 02.07.2014 у справі № 6-91цс14, що були враховані судом апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові.
Поряд з наведеним, у вказаній постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
У цій справі суди з`ясували, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2019 у справі № 904/1169/20 встановлено, що Гапоненком Р.І. безпідставно нараховано та здійснено виплату грошової винагороди за виконання ним повноважень керівника ТОВ "Лан" за період з 02.10.17 по 12.12.18 у сумі 221 929,02 грн та безпідставно нараховано та здійснено виплату понесених ним в процедурі розпорядження майном витрат у сумі 73 488,53 грн.
Відтак суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що обставини безпідставного отримання грошових коштів Гапоненком Р.І. не підлягають доведенню в межах даної справи в силу приписів частини четвертої статті 75 ГПК України.
Крім того, судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що покладення на розпорядника майна обов`язків керівника відбулось на підставі Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), є заходом щодо забезпечення вимог кредиторів та носить тимчасовий характер. Видання арбітражним керуючим Гапоненком Р.І. наказу по підприємству ТОВ "Лан" про виконання повноважень керівника боржника не змінює характер правовідносин між Гапоненком Р.І. як розпорядником майна боржника та підприємством-боржником. Ці правовідносини виникають, продовжують свою дію та припиняються не відповідно до норм трудового законодавства, а на підставі норм Закону про банкрутство. Відповідно і грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна, у тому числі на якого покладені обов`язки керівника боржника здійснюється згідно з нормами Закону про банкрутство.
З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, положення статті 1215 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються, відтак Верховний Суд погоджується з висновками цих судів, що в силу положень статті 1212 цього Кодексу у відповідача виникло зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих ним коштів.
Таким чином, оскаржувані судові рішення ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства, а також правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц, тому доводи скаржника про невірне застосування судами положень частини першої статті 1215 ЦК України та не врахування при цьому в повній мірі правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у вказаній постанові, колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості.
Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.
Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення у справі, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.