ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Золотнікова О. С., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткача І. В.
у справі (провадження № 11-98сап21) за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 02 лютого 2021 року № 197/0/15-21, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20
Короткий зміст вимог скарги та її обґрунтування
04 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 02 лютого 2021 року № 197/0/15-21 «Про залишення без змін рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20 про притягнення судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».
На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначила, що оскаржуване рішення ВРП постановлене з порушенням норм міжнародного права та національного законодавства, не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
На думку скаржниці, у ВРП не було підстав для її притягнення до дисциплінарної відповідальності за невиконання покладених на неї службових обов`язків, а саме непередачу судових справ, розгляд яких завершений ухваленням судових рішень, до канцелярії суду та непередачу цих справ секретарю, що унеможливило надіслання копій судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) відповідальною особою. Міжнародні принципи дисциплінарної відповідальності ґрунтуються на чіткому визначенні обов`язків судді, за невиконання яких він може бути притягнений до дисциплінарної відповідальності із застосуванням чинного закону. З огляду на пункт 3 частини першої статті 24 Закону України від 02 лютого 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на момент здійснення відповідних дисциплінарних розглядів; далі - Закон № 1402-VIII), пункти 4, 8, 9, 14 Типового положення про апарат суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України (далі - ДСА) від 08 лютого 2019 року № 131, Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом ДСА від 20 серпня 2019 року № 814 (у редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - Інструкція з діловодства), Типової посадової інструкції секретаря судового засідання місцевого загального суду, затвердженої наказом ДСА від 20 липня 2005 року № 86, передача справ до канцелярії суду та контроль за діяльністю секретаря судового засідання не входить до складу обов`язків судді, а відтак суддя не підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності за нездійснення зазначених вище дій.
ОСОБА_1 зазначила, що Перша Дисциплінарна палата ВРП, беручи до уваги матеріали дисциплінарного провадження відносно секретаря судового засідання ОСОБА_2 та пояснення секретаря судового засідання ОСОБА_2 , не врахувала, що починаючи з середини 2016 року вона є секретарем судових засідань голови суду, що підтверджується численними судовими рішеннями, які містяться в ЄДРСР. Відтак ОСОБА_2 знаходиться під адміністративним та дисциплінарним впливом голови цього суду. До того ж пояснення ОСОБА_2 не є належним доказом у процесуальному розумінні, оскільки зазначена особа не була допитана як свідок з попередженням про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань у порядку, передбаченому абзацом другим частини сьомої статті 49 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (у редакції, чинній на момент здійснення відповідних дисциплінарних розглядів; далі - Закон № 1798-VIII). При цьому твердження секретаря судового засідання ОСОБА_2 про те, що вона начебто не мала доступу до судових справ, які були розглянуті суддею ОСОБА_1, та те, що скаржниця не передавала їй справи, що позбавило її можливості здати справи до канцелярії суду, не відповідає дійсності та спростовується внутрішнім описом судових справ, копії яких надала ОСОБА_1 . Скаржниця також зазначила, що неодноразово зверталася до голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області усно та шляхом направлення на електронну адресу цього суду службової записки від 10 січня 2020 року з проханням призначити їй відповідального секретаря судового засідання для дооформлення судових справ, які залишилися у неї, для подальшої їх передачі до канцелярії суду. Проте на момент подання цієї скарги відповідний секретар (або інший відповідальний працівник) не призначений, а справи не здані до канцелярії цього суду. На думку скаржниці, направлення службової записки у січні 2020 року не може вважатися несвоєчасним, оскільки це також не мало ефективного результату та відповідний секретар так і не був призначений. Указане свідчить про відсутність у судді ОСОБА_1 можливості передати справи секретарю судових засідань (через те, що секретаря їй не було призначено) для подальшої їх здачі до канцелярії суду, що виключає притягнення її до дисциплінарної відповідальності за це.
При цьому скаржниця указала на те, що на підтвердження вказаних вище обставин вона надавала до ВРП сканкопії обкладинок деяких справ з описом матеріалів справ та відеофрагмент розмови між нею та головою зазначеного суду ОСОБА_3 , з якого вбачається, що він відмовив їй у призначенні відповідального секретаря. Однак ВРП залишила без оцінки вказані аргументи скаржниці, а також надані нею докази та не навела мотиви, з яких такі докази відхилені. Крім цього, в матеріалах дисциплінарного провадження не міститься жодної скарги від учасників справ (зазначених у судових рішеннях по розглянутих скаржницею справах) щодо ненадання суддею копії повного тексту судового рішення або перешкоджання у подачі апеляційної скарги, а відтак ВРП та її дисциплінарний орган не встановили жодної особи, чиї права були порушені.
ОСОБА_1 також указала на те, що у ВРП не було підстав для її притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення нею законодавства про працю та правил внутрішнього трудового розпорядку. В матеріалах дисциплінарної справи відсутні Правила внутрішнього трудового розпорядку Верхньодніпровського районного суду, які діяли у 2018-2019 роках, а також докази ознайомлення судді ОСОБА_1 з правилами трудового розпорядку, що, на думку скаржниці, виключає притягнення її до відповідальності за їх порушення. Відтак оскаржуване рішення ВРП не містить відповідних мотивів та доказів, з якими чинне законодавства пов`язує встановлення факту порушення правил внутрішнього трудового розпорядку та притягнення до дисциплінарної відповідальності з цих підстав.
Крім цього, скаржниця зазначила, що ВРП, визначаючи вчинення нею прогулів, не здійснила оцінку наданих нею письмових пояснень, аргументів, доказів, а також не навела жодного мотиву, з яких вони відхилені. При цьому ОСОБА_1 в доводах скарги навела відповідні дані з розрахункових відомостей заробітної плати за травень та червень 2018 року, складених посадовими особами Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - ТУ ДСА), що, на думку скаржниці, свідчать про повну, а не часткову, оплату її праці, та спростовують висновок дисциплінарного органу про відсутність судді на робочому місці з 12 до 17 год 02, 03, 05, 07, 08, 10, 14 травня 2018 року та прогул 17 травня 2018 року. До того ж висновок про вчинення суддею ОСОБА_1 прогулу 17 травня 2018 року спростовується тим, що відповідно до графіка проведення співбесід із суддями в межах процедури кваліфікаційного оцінювання їй була призначена співбесіда у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (далі - ВККС) на 16 травня 2018 року, що зазначено в рішенні ВККС від 30 травня 2018 року № 837/ко-18, яке міститься в матеріалах дисциплінарної справи. У зв`язку з необхідністю взяти участь у цій співбесіді суддю ОСОБА_1 було відряджено до міста Києва на 3 дні, про що оформлено посвідчення про відрядження. Скаржниця вибула із міста Верхньодніпровська потягом 15 травня 2018 року, прибула до міста Києва 16 травня 2018 року, цього ж дня вибула із міста Києва потягом та прибула до міста Верхньодніпровська 17 травня 2018 року. З огляду на пункт 7 розділу І та пункт 4 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17 березня 2011 року № 362), 17 травня 2018 року є третім днем відрядження, зазначеним у посвідченні про відрядження, а відтак не є прогулом. Свою відсутність на робочому місці 19 і 27 березня 2018 року, 11 і 24 квітня 2018 року скаржниця пояснила тим, що знаходилася на прийомі у лікаря, що підтверджується довідкою (випискою із амбулаторної картки) від 24 жовтня 2019 року, копія якої надавалася до ВРП. 31 січня 2019 року скаржниця брала участь у судовому засіданні в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду у справі № 9901/668/18 за її позовом до ВККС щодо оскарження рішення про визнання судді ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді. Це підтверджується змістом ухвали від 31 січня 2019 року, що міститься в ЄДРСР. Свою відсутність на робочому місці з 24 вересня по 12 жовтня 2018 року скаржниця пояснила тим, що 08 серпня 2018 року направила на ім`я голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 заяву від 07 серпня 2018 року про надання щорічної відпустки відповідно до графіка відпусток з 03 вересня 2018 року в повному обсязі, проте голова зазначеного суду за власного ініціативою, незважаючи на узгоджену тривалість відпустки у відповідному графіку, надав ОСОБА_1 лише частину щорічної основної відпустки тривалістю 21 день (замість 42 днів), про що видав наказ від 03 вересня 2018 року № 22-ВГ. До того ж скаржниця не була повідомлена про результати розгляду її заяви шляхом надсилання письмової відповіді чи копії відповідного наказу.
ОСОБА_1 указала на те, що під час ухвалення рішень ВРП та її дисциплінарний орган урахували негативну характеристику, затверджену зборами суддів Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області за участю голови цього суду, який є стороною дисциплінарної справи, та без участі скаржниці. На думку ОСОБА_1 , цю характеристику затверджено з порушенням принципів рівності суддів, рівності сторін у дисциплінарному провадженні та доведення її змісту до особи, відносно якої її складено, що позбавило скаржницю можливості надати свої заперечення. До того ж Регламентом Вищої ради правосуддя, затвердженим рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, не передбачено витребування письмової характеристики на суддю. Усі характеризуючі суддю відомості знаходяться у суддівському досьє, яке призначене для збору та використання інформації щодо судді, а тому, на думку скаржниці, саме дані досьє мають братися до уваги.
Скаржниця також зазначила, що розгляд об`єднаної дисциплінарної справи, в якій Першою Дисциплінарною палатою ВРП ухвалено рішення від 30 жовтня 2020 року відносно неї, до розгляду Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду справи № 9901/668/18 за її позовом до ВККС про визнання незаконним і скасування рішення від 30 травня 2018 року, яким ОСОБА_1 визнано такою, що не відповідає займаній посаді, є втручанням у правосуддя, неправомірним впливом та тиском на Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, а відтак порушенням принципу незалежності та безсторонності правосуддя, визначеного у багатьох міжнародних і національних актах. Такий розгляд також позбавив скаржницю очікувань на справедливий та об`єктивний розгляд її справи незалежним та безстороннім судом, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 вересня 2021 року скаргу ОСОБА_1 на рішення ВРП від 02 лютого 2021 року № 197/0/15-21 задовольнила, а вказане рішення ВРП скасувала з огляду на те, що, попри встановлення окремих обґрунтованих підстав для сумніву у сумлінному ставленні скаржниці до виконання посадових обов`язків судді, не всі мотиви прийнятого рішення ВРП є достатньо обґрунтовані, що, у свою чергу, вимагає усунення цього недоліку для відсутності сумнівів у виправданості обраного виду дисциплінарного стягнення та дотримання при цьому принципу пропорційності вчиненого проступку застосованому виду стягнення.
З огляду на це Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на неналежне обґрунтування мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, щодо: допущення прогулу судді як підстави для дисциплінарного проступку; надання скаржниці щорічної основної відпустки у 2018 році; передавання матеріалів справ суддею.
Велика Палата Верховного Суду щодо допущення прогулу судді як підстави для дисциплінарного проступку керувалася таким.
Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності відповідно до законодавства (стаття 57 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)).
Фактично за змістом пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України прогулом визначається відсутність особи на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.
Стаття 147 КЗпП України передбачає види стягнень за порушення трудової дисципліни. Частина друга цієї статті уточнює, що законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдиними засадами організації та діяльності судів, єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування (пункти 1, 6 та 8 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII).
Незалежність судді забезпечується, зокрема, функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування (пункт 9 частини п`ятої статті 48 Закону № 1402-VIII).
Для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями. Суддівське самоврядування є однією з гарантій забезпечення незалежності суддів. Діяльність органів суддівського самоврядування має сприяти створенню належних організаційних та інших умов для забезпечення нормальної діяльності судів і суддів, утверджувати незалежність суду, забезпечувати захист суддів від втручання в їхню діяльність, а також підвищувати рівень роботи з кадрами у системі судів. До питань внутрішньої діяльності судів належать питання організаційного забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов`язані зі здійсненням правосуддя (частини перша, друга та третя статті 126 Закону № 1402-VIII).
Суддівське самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, через збори суддів місцевого суду (пункт 1 частини другої статті 127 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до оскаржуваного рішення ВРП скаржницю притягнуто до дисциплінарної відповідальності на підставі пунктів 2 та 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. Разом із цим зазначені нормативні положення не включають у себе безпосередньо поняття «прогулу» (відсутності на робочому місці без поважних причин упродовж всього робочого дня або значної його частини) як окремого дисциплінарного проступку. По факту істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, передбаченим частиною дев`ятою статті 109 Закону № 1402-VIII, є не прогул без поважних причин сам по собі як підстава для звільнення, передбачена, наприклад, пунктом 4 статті 40 КЗпП України, а його наслідки, які зводяться до невиконання суддею своїх обов`язків, передбачених законодавством.
У силу специфіки своїх обов`язків суддя здійснює власну діяльність в умовах ненормованого робочого дня і самостійно має розподіляти свою роботу протягом дня з метою належного виконання покладених на суддю законом обов`язків. На практиці судді доволі часто виконують власну роботу далеко за межами робочого часу суду як установи і навіть у неробочі дні.
Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1402-VIII суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Частина п`ята статті 48 Закону № 1402-VIII передбачає, що незалежність судді забезпечується: 1) особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; 2) недоторканністю та імунітетом судді; 3) незмінюваністю судді; 4) порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; 5) забороною втручання у здійснення правосуддя; 6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді; 7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; 8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; 9) функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування; 10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; 11) правом судді на відставку.
ВРП слушно зазначила, що трудове законодавство не містить окремих положень щодо обліку робочого часу суддів. Перебування судді протягом якогось визначеного періоду часу у конкретно визначеному приміщенні не може бути ані суттю його роботи, ані частиною суті його роботи.
Графіки робочих процесів судді, визначення робочого місця, закріпленого за суддею, не є змістом його роботи, а є лише елементами організації його роботи, які, враховуючи вимоги статті 142 КЗпП України, мають реалізовуватись у межах суддівського самоврядування, зокрема шляхом узгодження суддями на їх зборах у межах конкретного суду.
Відповідно до статті 13 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI черговим з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року (далі - Кодекс суддівської етики), суддя, що перебуває на адміністративній посаді в суді, повинен утримуватися від поведінки, дій або висловлювань, які можуть призвести до виникнення сумнівів у єдиному статусі суддів і в те, що професійні судді здійснюють колективне вирішення питань організації роботи суду.
Голова суду не має права одноосібно заміняти орган суддівського самоврядування. Голова суду не є керівником судді, відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 Закону № 1402-VIII він забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду.
ВРП в оскаржуваному рішенні вказує на те, що встановила факт обліку фактичного часу перебування скаржниці на робочому місці у табелі обліку робочого часу, який застосовується тільки до судді ОСОБА_1 на підставі рішення голови суду, в якому працює скаржниця. Це також стало одним із мотивів прийняття рішення про дисциплінарний проступок скаржниці у зв`язку із встановленням прогулів судді. Разом з тим ВРП не звернула увагу, що підтверджується матеріалами дисциплінарної справи, що подібні питання є сферою реалізації суддівського самоврядування, яке здійснюється не через імперативні одноособові рішення голови суду, а через колективний їх розгляд зборами суддів відповідного суду.
Інспектор праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській областіне наділений Законом № 1798-VIII повноваженнями щодо встановлення підстав дисциплінарної відповідальності судді або належної реалізації суддівського самоврядування. Отже, ВРП, досліджуючи питання дисциплінарної відповідальності судді, може використовувати матеріали перевірок інспектора праці, але має самостійно перевіряти факти, які випливають з такої перевірки та на підставі яких вона робить висновки про дисциплінарну відповідальність судді. В іншому випадку будуть виникати сумніви щодо вмотивованості відповідних висновків.
Водночас до посадових обов`язків керівника апарату суду, його заступника чи іншого працівника апарату суду також не віднесено здійснення контролю за організацією суддею власного робочого часу.
У матеріалах дисциплінарної справи немає затверджених зборами суддів відповідного суду правил внутрішнього трудового розпорядку суддів або регламенту їх роботи чи іншого аналогічного за своєю суттю документа та підтвердження ознайомлення з ним скаржниці.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що не можна ставити у вину працівникові невиконання певних обов`язків та притягувати його за це до дисциплінарної відповідальності, якщо він про ці обов`язки не був проінформований належним чином (дивитись, наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, провадження № 14-157цс19).
Разом з тим фактичне перебування судді на певному робочому місці та протягом певного проміжку часу, узгодженого в межах реалізації суддівського самоврядування, не може саме по собі свідчити про виконання чи невиконання суддею покладених на нього обов`язків. Мають досліджуватись результати його роботи та їх відповідність вимогам закону.
Відповідно до частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний: 1) справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; 2) дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів; 3) подавати декларацію доброчесності судді та декларацію родинних зв`язків судді;4) виявляти повагу до учасників процесу; 5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання;6) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції; 7) подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;8) систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де він обіймає посаду; 9) звертатися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до ВРП та до Генерального прокурора упродовж п`яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання; 10) підтверджувати законність джерела походження майна у зв`язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.
Таким чином у разі, коли суддя не здійснює правосуддя не з власної вини, зокрема внаслідок закінчення повноважень, як у випаду скаржниці, основним її професійним обов`язком залишається вимога щодо систематичного розвитку професійних навичок (умінь), підтримання кваліфікації на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де вона обіймає посаду. Виконання зазначеного обов`язку не можна поставити у пряму залежність від перебування чи неперебування судді у приміщенні суду.
Велика Палата Верховного Суду щодо надання скаржниці щорічної основної відпустки у 2018 році керувалася таким.
Стаття 75 КЗпП України врегульовує тривалість щорічної основної відпустки і не встановлює вимоги до вказівки у заяві на відпустку як дати початку відпустки, так і конкретної дати її закінчення. Згідно із частиною п`ятою статті 79 КЗпП України конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Останнє кореспондує частині одинадцятій статті 10 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР«Про відпустки» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин; далі - Закон № 504/96-ВР).
Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом (абзац другий частини третьої статті 2 Закону № 504/96-ВР).
Тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях (частина перша статті 5 Закону № 504/96-ВР).
Відповідно до частини десятої статті 6 Закону № 504/96-ВР тривалість щорічної оплачуваної відпустки судді визначається, зокрема, Законом № 1402-VIII. Суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (стаття 136 Закону № 1402-VIII).
Стаття 10 Закону № 504/96-ВР регулює порядок надання щорічних відпусток. Відповідно до частини шостої цієї статті тривалість відпустки визначається пропорційно до відпрацьованого часу для працівників, які на момент виходу у відпустку відпрацювали менше ніж шість місяців безперервної роботи. Подібного у дисциплінарній справі щодо скаржниці не встановлено.
При цьому згідно із частиною дев`ятою статті 10 Закону № 504/96-ВРщорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Відповідно до матеріалів дисциплінарної справи скаржниця працювала у Верхньодніпровському районному суді Дніпропетровської області більше ніж рік.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку (частина десята статті 10 Закону № 504/96-ВР). Для цілей надання відпусток суддям такі графіки відпусток не можуть визначатися головою суду одноособово, а узгоджуються суддями на зборах суддів.
У матеріалах справи міститься графік надання щорічних відпусток у 2018 році, з яким відповідно до встановлених ВРП обставин ознайомлена як скаржниця, так і голова суду, у якому вона працює. У цьому графіку, зокрема, закріплено за кожним суддею конкретний початок його відпустки та строк цієї відпустки (для скаржниці 42 календарних дні). У відповідній заяві скаржниці на відпустку від 07 серпня 2018 року чітко зазначена дата початку відпустки (03 вересня 2018 року), яка збігається з датою, передбаченою цим графіком. Також у заяві міститься прохання про надання щорічної відпустки відповідно до графіка надання щорічних відпусток у 2018 році «у повному обсязі».
Ці два критерії є достатньо конкретними для можливості встановити, на який строк відпустки подана заява, яка не вимагає додаткового переузгодження, оскільки відповідає вже узгодженому та затвердженому графіку відпусток у 2018 році. У зв`язку із цим немає підстав стверджувати, що заява не містить інформації про кількість календарних днів відпустки, на які вона подана.
Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році (частина третя статті 11 Закону № 504/96-ВР).
З матеріалів розглянутої ВРП дисциплінарної справи не вбачається встановлення ВРП наявності процедури узгодження поділу щорічної основної відпустки скаржниці на частини або її згоди на це. Також відсутня інформація щодо обставин, які були кваліфіковані як такі, що можуть несприятливо відбитися на нормальному ході роботи зазначеного суду, у зв`язку із чим виникла підстава для поділу щорічної відпустки скаржниці.
Голова суду не наділений дискреційними повноваженнями щодо надання чи ненадання судді відпустки, він зобов`язаний відповідно до своїх повноважень видати наказ про надання суді відпустки за наявності визначених законом підстав.
Отже, не встановлено, на якій законній підставі наказом від 02 вересня 2018 року № 22-ВГ «Про надання частини щорічної відпустки ОСОБА_1» її відпустку скорочено до 21 календарного дня. Поділ відповідної основної щорічної відпустки скаржниці, закріплений у цьому наказі, не аргументований обставинами, що можуть несприятливо відбитися на нормальному ході роботи відповідного суду.
У матеріалах дисциплінарної справи відсутнє підтвердження ознайомлення скаржниці із цим наказом та узгодження нею змін до її відповідної щорічної відпустки, узгодженої у зазначеному графіку на 2018 рік. За таких обставин немає підстав стверджувати про самовільне використання скаржницею її повної щорічної відпустки у 2018 році.
Велика Палата Верховного Суду щодо передавання матеріалів справ суддею керувалася таким.
Інструкція з діловодства визначає загальні правила ведення діловодства в місцевих та апеляційних судах України, регламентує порядок роботи з документами з моменту їх надходження чи створення до знищення в установленому порядку або передачі до державної архівної установи. Інструкція з діловодства визначає правила й порядок роботи з усіма документами, крім тих, які містять інформацію з обмеженим доступом (перші абзаци пунктів 2 та 4 розділу І Інструкції з діловодства).
Згідно з абзацом дев`ятнадцятим пункту 1 розділу І Інструкції з діловодства працівники суду - судді, працівники апарату суду (у тому числі працівники патронатної служби). Вимоги Інструкції з діловодства є обов`язковими для виконання усіма працівниками суду (абзац перший пункту 10 розділу І Інструкції з діловодства).
Відповідно до пункту 9 розділу І Інструкції з діловодства організація діловодства в суді покладається на канцелярію. Загальне керівництво канцелярією в суді здійснює керівник апарату суду.
Після закінчення розгляду судової справи (кримінального провадження) по суті, у тому числі під час підготовчого провадження, та ухвалення повного тексту судового рішення справа передається секретарем судового засідання до канцелярії суду протягом п`яти робочих днів (пункт 20 розділу ІІІ Інструкції з діловодства).
Формування і оформлення судових справ здійснюють секретарі судових засідань або інші визначені відповідальними працівники апарату суду. Загальний контроль за якістю та своєчасністю формування та оформлення судових справ здійснює керівник апарату суду (пункт 11 розділу VII Інструкції з діловодства).
Безпосередньо «нездача суддею суду справ до канцелярії суду» не може розглядатись як питання неналежного виконання суддею своїх обов`язків, оскільки у судді протягом періоду дослідження був відсутній прямий обов`язок «здавати справи у канцелярію» (стаття 55 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) у відповідній редакції, стаття 56 Закону № 1402-VIII). Покладення безпосередньо на суддю обов`язку щодо формування судових справ та їх фізичної передачі до канцелярії не відповідає визначеним законом повноваженням судді. ВРП ж визначила цей проступок судді як триваючий, у зв`язку із чим не сплив строк притягнення до дисциплінарної відповідальності за нього.
Отже, у скаржниці як судді є законне право посилатися на те, що вона не може здійснити передачу відповідних судових справ до канцелярії без офіційного призначення для цього процесу секретаря судового засідання або організації в межах суддівського самоврядування суду іншого механізму реалізації передачі відповідних справ відповідальною особою, який би відповідав вимогам Інструкції з діловодства. З точки зору встановленого ВРП триваючого дисциплінарного проступку скаржниці з моменту відсутності офіційно призначеного секретаря, до якого скаржниця могла б звернутися щодо передачі її справ у канцелярію суду, створені умови, коли суддя позбавлена можливості реалізувати передачу справ до канцелярії суду відповідно до вимог Інструкції з діловодства.
Відповідно до своїх обов`язків, передбачених Законом № 1402-VIII та предметними процесуальними кодексами України, положень Інструкції з діловодства суддя має організувати надходження справ до секретаря судового засідання, якщо такий призначений судді, для виконання останнім відповідних, передбачених, зокрема, Інструкцією з діловодства функцій.
Інструкція з діловодства у місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затверджена наказом ДСА від 17 грудня 2013 року № 173 (у відповідній редакції), не містить положень, які б спростовували зазначені висновки щодо суб`єкта обов`язку передачі справ до канцелярії суду.
Як випливає з матеріалів дисциплінарної справи ОСОБА_1 , факту втрати зазначених судових справ встановлено не було.
Верховний Суд України сформував правову позицію (див., наприклад, його постанову від 21 травня 2014 року у справі з провадженням № 6-33цс14), згідно з якою при вирішенні питання порушення працівником своїх дійсних обов`язків суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення цих обов`язків. При цьому суд повинен установити не лише факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення. Цю правову позицію підтримав і Верховний Суд (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 661/1171/16-ц (провадження № 61-1200св18), від 15 квітня 2019 року у справі № 461/605/18 (провадження № 61-3017св19)).
Отже, для визначення наявності зазначеного дисциплінарного проступку судді мало б бути належним чином встановлено, чи мала суддя можливість відповідно до встановлених законом процедур організувати надходження справ до секретаря судового засідання або іншої призначеної уповноваженої особи для виконання останнім (останньою) передбачених, зокрема, Інструкцією з діловодства зазначених функцій. З матеріалів дисциплінарної справи не вбачається, що цьому окремому аспекту організації документообігу у Верхньодніпровському районному суді Дніпропетровської області була надана належна оцінка.
Дисциплінарне провадження щодо секретаря суду першої інстанції не може собою заміняти дисциплінарне провадження щодо судді з точки зору встановлення обставин та їх доведеності, оскільки результати такого дисциплінарного провадження не мають преюдиційного значення для дисциплінарного провадження щодо судді. Тому в межах дисциплінарного провадження стосовно судді відповідна особа має, за необхідності, свідчити згідно з вимогами закону (зокрема, частини сьомої статті 49 Закону № 1798-VIII). З матеріалів дисциплінарної справи не випливає, що її свідчення здійснювались у такому ключі - відповідне зауваження скаржниці ВРП не спростоване. Також особа, яка на момент свідчення вже не виконує функції секретаря судових засідань конкретного судді, не може за визначенням свідчити про стан справ цього судді, а може лише свідчити про період виконання нею своїх відповідних повноважень. Однак пояснення ОСОБА_2 були використані як підтвердження триваючого на час розгляду дисциплінарного провадження щодо скаржниці відповідного її проступку. Крім усього іншого, не надано оцінки можливому конфлікту інтересів, оскільки не спростовано, що ОСОБА_2 на момент надання відповідних пояснень виконувала функції секретаря судових засідань голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, який ініціював дисциплінарне провадження щодо скаржниці.
ВРП не встановила, яким чином ОСОБА_2 , яка стверджує, що не мала доступу до справ, передачі яких чекають від скаржниці, змогла зробити описи цих справ з остаточними судовими рішеннями в них, про що вказує скаржниця. Також не спростовані відповідні твердження скаржниці та надані нею на підтвердження свого зауваження копії документів.
На думку Великої Палати Верховного Суду, проведення службового розслідування щодо секретаря судового засідання, зокрема у період, коли ця секретар вже не виконує відповідні функції щодо конкретної судді, та встановлення відсутності у її діях дисциплінарного проступку щодо зволікання з передачею справ у канцелярію суду саме по собі не є доказом того, що відповідний дисциплінарний проступок скоєний суддею, що розглянула відповідні справи.
Так само ВРП не надала відповіді на доводи скаржниці щодо відсутності порушення прав учасників судового процесу у справах, які не передані до канцелярії, що проявилися б у неможливості реалізації ними права на отримання копії мотивованого судового рішення або на перешкоджанні у подачі апеляційної скарги.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду та прийнятим за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 рішенням не погоджуємося з огляду на таке.
Як установлено матеріалами справи, 10 вересня 2019 року до ВРП надійшла скарга голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 на дії судді цього суду ОСОБА_1 .
У скарзі зазначалося, що суддя ОСОБА_1 систематично допускає прогули без поважних причин, привласнила або втратила 142 судові справи різних категорій, що унеможливлює отримання громадянами копій судових рішень у цих справах, грубо порушує право громадян на доступ до правосуддя, систематично допускає бездіяльність щодо виготовлення копій судових рішень для їх внесення до ЄДРСР.
Рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20 суддю Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до ЄДРСР; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів) та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади судді.
10 та 13 листопада 2020 року до ВРП надійшли скарги представника судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. (вхідний № 5931/0/7-20) та судді ОСОБА_1 (вхідний № 5195/0/6-20) на рішення її Пер