УХВАЛА
15 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 1-20/2003
провадження № 13-231зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Григор`євої І. В.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Апеляційного суду Хмельницької області від 9 жовтня 2003 року та ухвали Верховного Суду України від 17 лютого 2004 року і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою та наявних у Верховному Суді даних, вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 9 жовтня 2003 року з урахуванням змін, унесених ухвалою Верховного Суду України від 17 лютого 2004 року, ОСОБА_1 було засуджено за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, крім житла.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 16 вересня 2021 року в справі "Кочура та інші проти України" (заява № 7925/20 та 9 інших) констатував порушення щодо ОСОБА_1 (заява № 1652/21) ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення і постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд згаданих вироку й ухвали за виключними обставинами. На переконання заявника, рішення національних судів щодо нього підлягають скасуванню і йому належить призначити замість довічного позбавлення волі покарання у виді позбавлення волі на певний строк або звільнити засудженого з місць ув`язнення.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
За змістом заяви, засуджений ОСОБА_1 висловлює незгоду з постановленими щодо нього рішеннями національних судів поза зв`язком із позицією ЄСПЛ, яка стосується механізмів не індивідуального, а загального характеру, зокрема необхідності запровадження в Україні процедур, котрі би на законодавчому рівні забезпечували в перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Натомість справедливості призначення такого заходу примусу за вчинення особливо тяжкого злочину ЄСПЛ під сумнів не ставив.
Так у рішенні "Кочура та інші проти України" ЄСПЛ укотре зазначив, що для додержання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду покарання на основі оцінки того, чи є законні пенологічні підстави для продовження ув`язнення. Ці підстави включають покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація, адже первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Водночас ЄСПЛ постановив, що сам факт визнання існування порушення вже є достатньою справедливою компенсацією.
Отже, у рішенні міжнародної судової установи, на яке ОСОБА_1 посилається як на підставу для перегляду, вказано на системну проблему в українському законодавстві, котру належить подолати шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини.
Як раніше неодноразово зазначала Велика Палата, удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, унесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі й на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер установленого порушення Конвенції свідчать про те, що у таких випадках з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів їх усунення, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ від 16 вересня 2021 року, ухвалене на користь ОСОБА_1 (та 9 інших осіб), не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо заявника порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження й надалі зумовлюють шкідливі наслідки, котрі не може бути усунуто іншим способом, ніж як скасування оспорюваних вироку й ухвали.
В аспекті наведеного відсутні правові підстави для відкриття провадження за зверненням ОСОБА_1 про перегляд судових рішень за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. Тому заява засудженого з усіма доданими до неї матеріалами підлягає поверненню особі, яка їх подала.
Така правова позиція відповідає усталеній практиці Великої Палати (ухвали від 23 березня, 28 вересня, 1, 20 та 21 жовтня 2021 року, провадження № 13-21зво21,13-169зво21, 13-175зво21, 13-202зво21, 13-186зво21 відповідно).
З огляду на викладене, керуючись статтями 459, 462, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду