П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 333/6612/19
провадження № 51-2890км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого Антонюк Н.О.,
суддів Бущенка А. П., Стефанів Н. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Олеярника М. І.,
прокурора Нескородяного А. М.,
захисника Артеменка Є. А. (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року, а також його захисника Артеменка Євгена Анатолійовича на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимий (востаннє - вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2016 року за ч. 2 ст. 186 КК),
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна.На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 у строк покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 07 жовтня 2019 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат, а також інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами встановлено, що 07 жовтня 2019 року приблизно о 22:00 ОСОБА_1, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_1, умисно з корисливих мотивів, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілого, напав на ОСОБА_2 та намагався заволодіти майном потерпілого - мобільним телефоном "Xiaomi Redmi Note 7" вартістю 5 000 грн, який останній тримав у руці. З метою подолання опору з боку потерпілого та реалізації свого умислу ОСОБА_1 наніс потерпілому один удар указаним ножем по шиї зліва, чим спричинив ОСОБА_2 легке тілесне ушкодження. Однак ОСОБА_1 не зміг заволодіти мобільним телефоном потерпілого через його активний опір та допомогу з боку свідка ОСОБА_3, які затримали обвинуваченого неподалік від місця вчинення злочину.
Вимоги касаційних скарг та заперечень на них
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог сторона захисту вказує про безпідставність висновків місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, та відсутність допустимих та беззаперечних доказів його вини.
На переконання сторони захисту, висновки місцевого суду про заподіяння ОСОБА_1 удару в шию ножем потерпілому є припущеннями, оскільки у протоколі прийняття заяви про вчинення злочину від 08 жовтня 2019 року відсутня інформації про застосування щодо ОСОБА_2 фізичного насильства із застосуванням ножа; а висновок судово-медичної експертизи від 11 жовтня 2019 року № 833 є суперечливим та спростовується показаннями експерта, які він надавав у суді першої інстанції. Також захисник вважає суперечливими показання потерпілого та свідка ОСОБА_3 щодо обставин події (зокрема щодо інформації хто та звідки йшов, механізму спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, наявності крові на шиї потерпілого, механізму утворення тілесних ушкоджень у засудженого та спроби його втечі).
Сторона захисту наголошує на тому, що між засудженим та потерпілим виник конфлікт ще перед подією, яка мала місце 07 жовтня 2019 року, стверджує, що саме засуджений мав бути визнаний потерпілим, оскільки отримав тілесні ушкодження у ході бійки і у нього пропав мобільний телефон.
Так, захисник вказує на те, що докази, які місцевий суд поклав в основу вироку, а саме протоколи огляду місця події від 07 та 08 жовтня 2019 року є недопустимими доказами, оскільки в них відсутній підпис залученого до проведення цієї слідчої дії спеціаліста, а також в цих протоколах відсутнє посилання на додатки (виявлені, вилучені на місці події, а надалі опечатані в спецпакети ніж та предмет, схожий на пістолет).
Захист вказує про те, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 206 КПК не відреагував на заяву засудженого та не призначив спеціальної перевірки за фактом застосування до ОСОБА_1 недозволених методів досудового розслідування і здійснення тиску з метою обмови себе у вчиненні злочину, а також, залишаючи апеляційні скарги засудженого та його захисника без задоволення, не перевірив викладених у них доводів про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та не навів в ухвалі переконливих аргументів для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи, зазначені у скаргах, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
У касаційній скарзі засуджений, також посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції, а кримінальне провадження щодо нього закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. На обґрунтування такого прохання наводить аргументи, аналогічні доводам, висловленим у касаційній скарзі його захисника.
У запереченнях на касаційні скарги засудженого та його захисника прокурор вважає їх необґрунтованими і просить залишити без задоволення, а рішення місцевого та апеляційного судів - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали касаційні скарги і просили їх задовольнити. А прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг сторони захисту, вважав рішення судів попередніх інстанцій законними та мотивованими і просив залишити їх без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися.
Мотиви Суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи і дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
При цьому ст. 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та права на захист. Без безпосереднього дослідження доказів, їх належної перевірки та оцінки, суд позбавлений можливості встановити обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та правильно кваліфікувати вчинене особою діяння.
До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження усіх обставин справи апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зважаючи на приписи ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Суд апеляційної інстанції при перегляді вироку належно не виконав зазначених приписів закону.
Так, не погоджуючись із вироком місцевого суду, засуджений та його захисник подали апеляційні скарги, в яких захисник ставив питання про недопустимість низки доказів, які місцевий суд поклав в основу вироку, а засуджений вказував про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження і наголошував на тому, що за вказаною подією відкрито ще два кримінальні провадження, а саме за фактом його побиття ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також за фактом викраденням останніми у нього мобільного телефону, вважав себе не обвинуваченим, а, навпаки, потерпілим від протиправних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які через день після попереднього конфлікту та словесної перепалки між ними на ґрунті вже виниклих неприязних відносин побили його та викрали в нього мобільний телефон.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, погодився з висновками суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, і залишив апеляційні скарги сторони захисту без задоволення.
Разом з тим, в ході апеляційного перегляду вироку місцевого суду без належної перевірки цим судом залишилися доводи апеляційної скарги засудженого про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Так, погоджуючись з установленими місцевим судом обставинами події, які ґрунтуються здебільшого на показаннях потерпілого та свідка, апеляційний суд не перевірив та не спростував версію подій сторони захисту про те, що ініціатором конфлікту між засудженим та потерпілим був саме ОСОБА_2, який на ґрунті неприязних стосунків до ОСОБА_4, що склалися після конфлікту між ними напередодні (05 жовтня 2019 року), 07 жовтня 2019 року підійшов до засудженого для з`ясування відносин, в ході якого наніс ОСОБА_1 два удари в підборіддя і, застосовуючи прийом, кинув його через себе на землю, після чого ОСОБА_2 пішов з місця події, забравши телефон засудженого, а ОСОБА_1 виявивши це, почав наздоганяти ОСОБА_2 з вимогою повернути йому мобільний телефон. В цей час до них підбіг ОСОБА_3 і вдарив ОСОБА_1 скляною пляшкою по голові, від чого засуджений впав на землю, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 почали бити його ногами. Коли останні відволіклися на крик жінки, ОСОБА_1 здійснив спробу втечі з місця події, однак ОСОБА_3 його наздогнав, збив з ніг та продовжував бити ногами, поки ОСОБА_1 не втратив свідомість, і прийшов до тями лише коли приїхала "швидка" допомога.
На підтвердження саме такої версії подій сторона захисту звертала увагу судів попередніх інстанцій на фототаблицю до протоколу огляду місця події від 07 жовтня 2019 року, де на ілюстрації № 3 зображений ОСОБА_1 з перебинтованою головою та ознаками побиття.
Вказані аргументи сторони захисту не були належно перевірені апеляційним судом. Зокрема, апеляційний суд формально відкидаючи доводи апеляційної скарги засудженого, посилаючись на те, що показання ОСОБА_1 є нічим іншим як спробою уникнути кримінальної відповідальності, не здійснив їх належної перевірки, не дослідив обставин, що передували події злочину (конфлікту, який виник напередодні), не встановив мету, з якою ОСОБА_1 побіг за потерпілим ОСОБА_2 . Адже потерпілий стверджував, що дії засудженого здійснювалися з метою заволодіння його телефоном, а засуджений повідомляв протилежну інформацію і пояснював свої дії тим, що намагався повернути свій телефон, який у нього відібрав ОСОБА_2 .
Також не з`ясованим, але таким, що має істотне значення для встановлення усієї повноти обставин події та конфлікту, що відбувся між засудженим та потерпілим, залишився факт заподіяння ОСОБА_1 тілесних ушкоджень (можливого побиття) ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також факт можливого викрадення у засудженого потерпілим мобільного телефону, з урахуванням відкритих з цього приводу кримінальних проваджень та здійснення досудового розслідування.
На ці доводи скарги суд апеляційної інстанції в ухвалі відповіді не дав та, залишаючи апеляційні скарги сторони захисту без задоволення, своїх висновків належним чином не мотивував, не зазначив підстав, з яких доводи у вказаній апеляційній скарзі визнано необґрунтованими, обмежившись при цьому перерахуванням доказів, покладених в основу вироку місцевого суду, та без наведення достатніх мотивів погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.
При цьому слід наголосити на тому, що апеляційний суд хоча і послався на практику Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"), однак не повинен був залишати поза своєю увагою важливі аргументи сторони захисту.
За вищевикладених обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд формально розглянув дане кримінальне провадження, не спростував поза розумним сумнівом доводи апеляційної скарги обвинуваченого, чим порушив право ОСОБА_1 на об`єктивний, неупереджений розгляд кримінального провадження в апеляційному суді.
Таким чином, апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК при розгляді провадження в апеляційному порядку, що перешкодило суду постановити законне та обґрунтоване рішення, і відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно повно й всебічно, з використанням усіх процесуальних можливостей, ретельно дослідити обставини, які мають значення для кримінального провадження, надати переконливі відповіді на усі доводи апеляційних скарг сторони захисту та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення, з дотриманням норм процесуального і матеріального права.
Керуючись статтями 433, 436-438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд