Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 522/23674/16-ц
провадження № 61-9266св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Юридичний департамент Одеської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Акціонерне товариство "Скай Банк", ОСОБА_4, Кредитна спілка "Україна",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5, Акціонерного товариства "Скай Банк" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року у складі судді Шенцевої О. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Юридичного департаменту Одеської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Акціонерне товариство "Скай Банк" (далі - АТ "Скай Банк"), ОСОБА_4, Кредитна спілка "Україна" (далі - КС "Україна"), про скасування рішень про державну реєстрацію, визнання недійсним договорів купівлі-продажу.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 09 серпня та 06 вересня 2006 року між ним та КС "Україна" укладені договори пайового внеску, за умовами якого він надав спілці внесок у розмірі 2 005 604,11 грн. Відповідно до зазначених договорів пайового внеску кредитна спілка мала нараховувати йому дохід у 27 % річних щомісячно на суму внесків. Проте відсотки йому нараховані не були, у зв`язку з чим виникла заборгованість.
08 вересня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаними договорами пайового внеску між ним та КС "Україна" укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав йому в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка належить спілці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2002 року.
30 жовтня 2008 року КС "Україна", без його, як іпотекодержателя, письмового дозволу та у порушення вказаного договору іпотеки, отримала свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення офісу № 550, загальною площею 411,9 кв. м на АДРЕСА_2 . Вважав, що за зазначеним договором іпотека поширюється і на частину приміщення офісу № 550, яка була приєднана до вказаної квартири, оскільки такий об`єкт після реконструкції є єдиним цілим.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2009 року у справі № 2-7914/09, до пункту 6 договору іпотеки від 08 вересня 2006 року внесені зміни у частині його предмета, а саме: нежитлові приміщення офісу № 550 "літера А", що знаходяться на АДРЕСА_2, та складаються в цілому з приміщень літери "А", загальною площею 411,9 кв. м.
23 червня 2009 року на підставі договору іпотеки від 08 вересня 2006 року та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2009 року у справі № 2-7914/09 за ним зареєстровано право власності на нежитлові приміщення офісу, площею 411,9 кв. м, за адресою АДРЕСА_3 .
Після реєстрації права власності, 10 грудня 2009 року він уклав договір купівлі-продажу від з ОСОБА_4, який зареєстрований в електронному реєстрі прав власності.
18 вересня 2010 року ОСОБА_4 уклав договір іпотеки з Пат "Регіон Банк".
У квітні 2016 року він випадково дізнався, що нежитлові приміщення офісу, площею 411,9 кв. м, за адресою АДРЕСА_3, продаєтьсяОСОБА_6 та ОСОБА_2 .
З матеріалів кримінального провадження стало відомо, що реєстрація права власності на ім`я ОСОБА_6 відбулася на підставі Свідоцтва про право власності за № НОМЕР_1, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 04 листопада 2003 року, із посиланням на розпорядження Жовтневої районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради від 16 жовтня 2003 року за № 539.
На запит Одеської місцевої прокуратури № 3 Юридичний департамент Одеської міської ради листом від 19 квітня 2016 року № 67-пр/вих. повідомив, що в архіві юридичного департаменту Одеської міської ради відсутні відомості про відповідне свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна, що належить ОСОБА_6
КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації" технічний паспорт від 07 липня 2003 року на нежилі приміщення 2 поверху та мансарди за вказаною адресою на ім`я ОСОБА_6 не видавало, в архівних матеріалах відсутня його копія та відомості про реєстрацію права власності.
Вважає, що право власності на спірне приміщення перейшло до ОСОБА_6 незаконним шляхом на підставі підроблених документів, тому це є підставою для скасування у судовому порядку рішень державних реєстраторів та приватного нотаріуса стосовно про реєстрацію права власності та усіх наступних переходів прав.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених вимог, просив:
- визнати незаконною підставу для виникнення права власності за ОСОБА_6 на нежитлові приміщення другого поверху та мансарди загальною, площею 411,9 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, шляхом скасування підстави внесення запису - рішення державного реєстратора Рубан Майї Олександрівни Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 20 серпня 2015 року, індексний номер: 23818133, про державну реєстрацію права власності та проведеного державним реєстратором Одеського міського управління юстиції Заяць Костянтином Вікторовичем запису про державну реєстрацію права власності від 17 серпня 2015 року № 10876334, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 707570851101;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 21 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 предметом якого є нежилі приміщення другого поверху та мансарди, загальною площею 411,9 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саганович О. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 107;
- скасувати рішення реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Саганович О. Ю. про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2, індексний номер: 28851431 від 21 березня 2016 року, номер запису про право власності: 13793985;
- скасувати відомості, внесені до реєстру речових прав на нерухоме майно 31 березня 2016 року державним реєстратором Одеського міського управління юстиції Фариною Ліною Василівною, індексний номер рішення: 29043517, про закриття об`єкта нерухомого майна у зв`язку із його поділом на три приміщення; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 предметом якого є нежилі приміщення, загальною площею 552,1 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Груєвою О. В., зареєстрований у реєстрі за № 12657;
- встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого це рішення, у разі набрання ним законної сили, є підставою для скасування реєстрації права власності за ОСОБА_3 на нежилі приміщення, загальною площею 552,1 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, відповідно визначеного на цей час порядку щодо скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 не мав законних підстав для надання в іпотеку АТ "Скай Банк" нежитлових приміщень офісу № 550, літ. "А", загальною площею 411,9 кв. м, основною - 286,4 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2, АТ "Скай Банк" не має законних підстав для прийняття цього майна в іпотеку та забороняти відчуження цього нерухомого майна, яке є предметом договору іпотеки від 18 вересня 2010 року № 06-1-05-47/з-2. У зв`язку з тим, що підстави набуття права власності позивача на нежилі приміщення офісу № 550 скасовані рішеннями суду у справі № 2-2518/11, то він не є заінтересованою особою, тому що не є стороною оспорюваних договорів купівлі-продажу і жодних законних прав у разі визнання їх недійсності і застосування наслідків недійсності у нього не виникає.
Постановою Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що при укладенні договору іпотеки від 08 вересня 2006 року позивач не міг не знати, що майно, яке є предметом іпотеки, вже реконструйовано під офіс, має два поверхи замість одного, значно збільшено його площу, так як реконструкція згідно з Актом прийняття в експлуатацію об`єкта почалась ще 25 серпня 2004 року, а закінчилася 16 листопада 2006 року. З цих підстав, твердження ОСОБА_1, що реконструкція іпотечного майна проводилась без узгодження з ним, не відповідає дійсності та спростовується відповідними фактами.
Відповідно до судових рішень у справі № 2-2581/11 позивачу не належить на праві власності нежитлове приміщення офісу за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 411,9 кв. м, основною - 159,8 кв. м. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2009 року у справі № 2-7914/09 за позовом ОСОБА_1 до КС "Україна" про внесення змін до договору іпотеки, які стосуються предмета іпотеки; стягнення заборгованості за договорами додаткового пайового внеску шляхом визнання права власності на іпотечне майно; визнання права власності на майно; зобов`язання зареєструвати право власності скасовано, справу призначено до розгляду.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2016 року у справі № 2-2518/11 у задоволені позову ОСОБА_1 до КС "Україна", ПАТ "Регіон-Банк" (AT "Скай Банк") про визнання нежилого приміщення офісу об`єктом договору іпотеки від 08 вересня 2006 року; внесення змін до пункту 6 договору іпотеки; стягнення заборгованості, шляхом визнання права власності на нерухоме майно, відмовлено. Зустрічний позов КС "Україна" до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів додаткового пайового внеску від 09 серпня 2006 року та 06 вересня 2006 року та договору іпотеки від 08 вересня 2006 року задоволено.
Проте рішенням Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2017 року у справі № 2- 2518/11 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2016 року змінено, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов КС "Україна" задоволено частково.
Разом з тим, постановою Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 2-2518/11 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2016 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 та у задоволені зустрічного позову КС "Україна" відмовлено.
Отже, судовим рішенням у справі № 2-2581/11 встановлено, що ОСОБА_1 не належить на праві власності нежитлове приміщення офісу № 550.
Підстави набуття права власності ОСОБА_1 на нежилі приміщення офісу АДРЕСА_3, скасовані рішеннями суду у справі № 2-2518/11, він не є заінтересованою особою, тому що не є стороною оспорюваних договорів купівлі-продажу і жодних законних прав у разі визнання їх недійсності і застосування наслідків недійсності у нього не виникає.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5, АТ "Скай Банк"подали до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2021року, в якій просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційних скаргах заявники посилаються на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц; постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц, від 19 квітня 2018 року у справі № 161/3376/17, від 04 липня 2018 року у справі № 335/640/15-ц; постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-1582цс16, від 06 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших правових підстав.
Обставини, встановлені судами
09 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та КС "Україна" укладений договір додаткового пайового внеску, за умовами якого, з урахуванням додатку від 09 листопада 2007 року № 6, ОСОБА_1 надав спілці внесок у розмірі 1 500 тис. грн, зі сплатою на його користь 27 % річних щомісячно від суми додаткового пайового внеску, терміном до 09 грудня 2008 року.
06 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та КС "Україна" укладений договір додаткового пайового внеску, за умовами якого, з урахуванням додатку від 06 листопада 2007 року № 2, ОСОБА_1 надав спілці внесок розмірі 505 тис. грн, зі сплатою на його користь 27 % річних щомісячно від суми додаткового пайового внеску, терміном до 08 грудня 2008 року.
08 вересня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаними договорами додаткового пайового внеску між КС "Україна" та ОСОБА_1 укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки, за умовами якого спілка, як іпотекодавець, передала ОСОБА_1 в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка належить спілці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2002 року.
Згідно з Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 16 листопада 2006 року, зареєстрованого Інспекцією Держархбудконтролю м. Одеси 29 листопада 2006 року за № 520, КС "Україна" здійснила реконструкцію квартир під № 1, № 1-А з будівництвом мансарди під офіс на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації м. Одеси від 12 вересня 2003 року № 1901, висновку УАМ ОМР від 03 червня 2003 року № 539/03 та дозволу на виконання будівельних робіт від 25 серпня 2004 року № 541/04.
Реконструкцію квартир № 1-А та № 1 на АДРЕСА_2, які належали КС "Україна" та знаходились на другому поверсі будинку, КС "Україна" проводила на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж. О., № 9615, зареєстрованого ОМБТІ та РОН 18 листопада 2002 року під № 20неж. стор. 197 р. № 2116, та приміщення горища № 718 на підставі договору купівлі-продажу № 26 нежилого приміщення, загальною площею 230,5 кв. м, шляхом викупу на аукціоні від 16 березня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г., № 834, зареєстрованого КП "ОМБТИ та РОН" 29 липня 2004 року, номер запису: 1765 у Книзі: 35неж-31.
30 жовтня 2008 року КС "Україна" отримала свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення офісу АДРЕСА_3,на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж. О., за реєстровим номером 9615, зареєстрованого ОМБТІ та РОН від 18 листопада 2002 року під № 20 неж. стор. 197 р. № 2116 та договору купівлі-продажу № 26 нежилого приміщення, загальною площею 230,5 кв. м, шляхом викупу на аукціоні від 16 березня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д. Г., зареєстрованого у реєстрі під номером 834, зареєстрованого КП "ОМБТИ та РОН" від 29 липня 2004 року, номер запису: 1765 у Книзі: 35неж-31.
У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КС "Україна про визнання нежитлових приміщень офісу об`єктом договору іпотеки, внесення змін до договору іпотеки, стягнення заборгованості за договорами додаткового пайового внеску шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності на нерухоме майно.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2009 року у справі № 2-7914/09 внесені зміни у пункт 6 договору іпотеки від 08 вересня 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та КС "Україна", які стосуються його предмета, та визначено, що предметом договору є нежитлові приміщення офісу за АДРЕСА_3, та складаються з приміщень літери "А", загальною площею 411,9 кв. м, основною площею 159,8 кв. м, які належали КС "Україна" на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності від 30 серпня 2008 року, серія НОМЕР_2, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, зареєстрованого в КП "ОМБТІ та РОН" 05 листопада 2008 року номер витягу: 20810601, номер запису: 2116 у Книзі: 82неж-34.
23 червня 2009 року на підставі договору іпотеки від 08 вересня 2006 року та заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2009 року у справі № 2-7914/09 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлові приміщення офісу № 550, загальною площею 411,9 кв. м, основною площею 159,8 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується Витягом КП "ОМБТІ та РОН" від 23 червня 2009 року № 23098419.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2009 року прийнято заяву КС "Україна" від 27 серпня 2009 року про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2009 року.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2009 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2007 року скасовано, справу призначено до розгляду у загальному порядку.
ОСОБА_1, 21 вересня 2012 року остаточно уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати нежитлове приміщення офісу АДРЕСА_3, об`єктом договору іпотеки від 08 вересня 2006 року, укладеного між ним і КС "Україна", а саме внести зміни до пункту 6, стягнути на його користь заборгованість за договорами додаткового пайового внеску від 09 серпня 2006 року та 06 вересня 2006 року шляхом визнання за ним права власності на приміщення офісу АДРЕСА_3, що передбачено іпотечним договором.
У лютому 2010 року КС "Україна" звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів додаткового пайового внеску та договору іпотеки.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 березня 2010 року зустрічний позов КС "Україна" прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 (номер справи змінено з № 2-7914/09 на № 2-2518/11).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2016 року у справі № 2-2518/11 у задоволені позову ОСОБА_1 до КС "Україна", ПАТ "Регіон-Банк" (змінено назву на AT "Скай Банк") про визнання нежилого приміщення офісу за адресою: АДРЕСА_2, об`єктом договору іпотеки від 08 вересня 2006 року; внесення змін до пункту 6 договору іпотеки від 08 вересня 2006 року; стягнення заборгованості за договорами додаткового пайового внеску від 09 серпня 2006 року № ГО-090806 А та від 06 вересня 2006 року № ГО-060906 С, шляхом визнання права власності на нерухоме майно, відмовлено. Зустрічний позов КС "Україна" до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів додаткового пайового внеску задоволено. Визнано недійсними: договори додаткового пайового внеску від 09 серпня 2006 року та від 06 вересня 2006 року й договір іпотеки від 08 вересня 2006 року, укладені між КС "Україна" і ОСОБА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1, ПАТ "Скай Банк", ОСОБА_7 задоволені частково, рішення суду першої інстанції змінено. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов КС "Україна" задоволено частково, визнано недійсними: договори додаткового пайового внеску від 09 серпня 2006 року та від 06 вересня 2006 року й договір іпотеки від 08 вересня 2006 року, укладені між КС "Україна" і ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду від 25 липня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2017 року скасовано. Постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії і звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та у задоволенні зустрічного позову КС "Україна" про визнання недійсними договорів додаткового пайового внеску та договору іпотеки відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що оскільки на час укладення спірних договорів у КС "Україна" не було відповідної ліцензії на прийом внесків на депозитні рахунки, тому згідно з положеннями статей 203, 215 ЦК України такі договори є недійсними. Проте суди не звернули уваги на те, що КС "Україна" лише 01 лютого 2010 року звернулась із позовом до суду про визнання недійсними договорів додаткових пайових внесків від 09 серпня 2006 року і 06 вересня 2006 року та договору іпотеки від 08 вересня 2006 року, тобто з пропуском встановленого законодавством строку позовної давності.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1, то оскільки умовами спірного договору іпотеки не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку шляхом визнання права власності, то відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки в обраний ОСОБА_1 спосіб, оскільки такий спосіб захисту порушених прав є позасудовим способом захисту.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, вказував на те, що КС "Україна", без його, як іпотекодержателя, дозволу та у порушення договору іпотеки, отримавши свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення офісу АДРЕСА_3, відчужила вказане майно, позбавивши його права задовольнити свої кредиторські вимоги за договорами додаткового пайового внеску.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, виходив із того, що підстави набуття права власності позивача на нежилі приміщення офісу АДРЕСА_3, загальною площею 411,9 кв. м, основною площею 159,8 кв. м, скасовані рішеннями суду у справі № 2-2518/11, він не стороною оспорюваних договорів купівлі-продажу і жодних законних прав у разі визнання їх недійсними і застосування наслідків недійсності у нього не виникає. Висловлена у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 рокуу справі № 2-2518/11 правова позиція підтверджує доводи відповідача щодо недійсності договорів, оскільки на час укладення спірних договорів у КС "Україна" не було відповідної ліцензії на прийом внесків на депозитні рахунки, тому згідно з положеннями статей 203, 215 ЦК України такі договори є недійсними.
Проте Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.