Постанова
Іменем України
25 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 754/10910/20
провадження № 61-13487св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальна організація (заклад, установа) "Київський пансіонат ветеранів праці",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунальної організації (заклад, установа) "Київський пансіонат ветеранів праці" на постанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунальної організації (заклад, установа) "Київський пансіонат ветеранів праці" (далі - КО "Київський пансіонат ветеранів праці") про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом № 85-к від 05 березня 2020 року його було прийнято на посаду інженера з охорони праці КО "Київський пансіонат ветеранів праці" з випробувальним терміном три місяці.
Наказом відповідача № 294-к від 10 червня 2020 року позивача звільнено з вказаної вище посади з посиланням на пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України (закінчення строку договору).
Позивач вважає звільнення безпідставним, таким, що вчинено з грубим порушенням установленого законом порядку, що призвело до порушення гарантованого Конституцією України права позивача на працю, яке підлягає захисту в судовому порядку.
Наголошує на тому, що укладений із ним трудовий договір не був строковим.
За час перебування у трудових відносинах з відповідачем його невідповідність займаній посаді, на яку його було прийнято, ані власником, ані уповноваженим власником органом не встановлювалася, жодних передбачених частиною другою статті 28 КЗпП України письмових попереджень щодо звільнення з цих підстав протягом строку випробування він не отримував.
Крім того, вважає, що станом на день звільнення строк випробування позивача закінчився, що в силу статті 28 КЗпП України виключає можливість його звільнення із зазначеної підстави.
З огляду на вказане, між позивачем та відповідачем було укладено трудовий договір на невизначений строк (пункт 1 частина перша статті 23 КЗпП України), розірвання якого станом на 10 червня 2020 року (день звільнення позивача) допускалося лише на загальних підставах в силу частини другої статті 28 КЗпП України.
Таким чином, позивач зазначає, що оформлене наказом відповідача № 294-к від 10 червня 2020 року звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу Законів про працю України прямо суперечить положенням чинного законодавства України про працю.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд ухвалити рішення, яким: визнати незаконним та скасувати наказ № 294-к від 10 червня 2020 року КО "Київський пансіонат ветеранів праці" про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера з охорони праці; поновити ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці КО "Київський пансіонат ветеранів праці", допустивши негайне виконання судового рішення; стягнути з КО "Київський пансіонат ветеранів праці" на користь ОСОБА_1 13 643, 78 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнути з КО "Київський пансіонат ветеранів праці" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000, 00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Залишаючи позов ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що встановлені по справі обставини позбавляють суд можливості дійти висновку про обґрунтованість твердження позивача про успішне проходження випробування. Позивачем не доведено порушення своїх прав видачею оскаржуваного наказу та обґрунтованість вимог про визнання такого наказу незаконним.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року у даній справі скасовано.
Ухвалено у справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до КО "Київський пансіонат ветеранів праці" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ № 294-к від 10 червня 2020 року КО "Київський пансіонат ветеранів праці" про звільнення ОСОБА_1 з посади інженера з охорони праці згідно пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, закінчення строку договору.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці КО "Київський пансіонат ветеранів праці" з 11 червня 2020 року.
Стягнуто з КО "Київський пансіонат ветеранів праці" на користь ОСОБА_1 93 952,95 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 червня 2020 року по 14 липня 2021 року.
Стягнуто з КО "Київський пансіонат ветеранів праці" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження встановлення невідповідності ОСОБА_1 займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі.
Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження наявності письмового попередження позивача за три дні про майбутнє звільнення.
З огляду на вказане апеляційний суд вважав, що звільнення позивача, працюючого за безстроковим трудовим договором, за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України є незаконним.
Крім того, апеляційним судом також встановлено невідповідність дій відповідача вимогам частини другої статті 28 КЗпП України, що унеможливлює звільнення позивача за пунктом 11 частини першої статті 40 КЗпП України.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
10 серпня 2021 року КО "Київський пансіонат ветеранів праці"подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу напостанову Київського апеляційного суду від 14 липня 2021 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий апеляційний розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
07 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відзив на касаційну скаргу КО "Київський пансіонат ветеранів праці", в якому позивач просить суд касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
01 вересня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що наказом КО "Київський пансіонат ветеранів праці" № 85-к від 05 березня 2020 року ОСОБА_1 прийнято на посаду інженера з охорони праці з 10 березня 2020 року з випробувальним терміном три місяці.
З посадовою інструкцією Інженера з охорони праці, затвердженої директором КО "Київський пансіонат ветеранів праці" ОСОБА_1 був ознайомлений 29 квітня 2020 року.
Відповідно до наказу КО "Київський пансіонат ветеранів праці" № 294-к від 10 червня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади інженера з охорони праці згідно пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України за закінченням строку договору.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, шостою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Згідно з частиною першою, другою статті 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.
За змістом статті 27 КЗпП України строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - шести місяців. Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця. До строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично не працював, незалежно від причини.
Таким чином, загальний строк випробування при прийнятті на роботу для працівника, встановлений статтею 27 КЗпП України, за виключенням окремих випадків, не може перевищувати трьох місяців.
Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах. У разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення (стаття 28 КЗпП України).
У період випробувального терміну роботодавець з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатності виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки за трудовим договором. У разі якщо роботодавець в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право розірвати з працівником трудовий договір з причини незадовільного результату випробування. Прийняти таке рішення роботодавець має право в будь-який час протягом іспитового строку, в тому числі не чекаючи дня закінчення цього строку.
Роботодавцеві надано право самостійно визначати, чи відповідає працівник роботі, на яку його прийнято. Висновок роботодавця про невідповідність працівника роботі має бути обґрунтованим і документально підтвердженим.
Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 823/3540/14.
Апеляційним судом встановлено, що наказом КО "Київський пансіонат ветеранів праці" № 85-к від 05 березня 2020 року ОСОБА_1 прийнято на посаду інженера з охорони праці з 10 березня 2020 року з випробувальним терміном три місяці.
Відповідно до наказу КО "Київський пансіонат ветеранів праці" № 294-к від 10 червня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади інженера з охорони праці згідно пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України за закінченням строку договору.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Із змісту наказу № 85-к від 05 березня 2020 року убачається, що строк дії трудового договору з ОСОБА_1 у ньому не зазначено, а відтак він, у відповідності до пункту 1 частини першої статті 23 КЗпП України, є безстроковим, що унеможливлює подальше звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України за закінченням строку договору.
При цьому слід ураховувати, що обумовлене угодою сторін випробування строком на три місяці не наділяє вказаний трудовий договір ознаками строкового трудового договору.
Разом із тим, звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з причини незадовільного результату випробування передбачено пунктом 11 частини першої статті 40 КЗпП України
Так, відповідно до пункту 11 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.
Системний аналіз положень пункту 11 статті 40 КЗпП України з урахуванням частини другої статті 28 КЗпП України дає підстави для висновку, що звільнення на вказаній підставі має відбуватися за наступних умов: 1) встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі; 2) письмове попередження працівника про звільнення за три дні; 3) звільнення проводиться протягом строку випробування.
Встановлено, що позивач у встановлений частиною другою статті 28 КЗпП України триденний строк про розірвання трудового договору з ініціативи відповідача внаслідок встановлення протягом строку випробування невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі письмово попереджений не був.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апеляційним судом встановлено, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження встановлення протягом строку випробування невідповідності ОСОБА_1, як працівника, займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі.
Зазначене виключає можливість звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України.
Відповідно до частини першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
При таких обставинах, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, дослідивши наявні докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення відповідача на підставі наказу КО "Київський пансіонат ветеранів праці" № 294-к від 10 червня 2020 року з посади інженера з охорони праці є незаконним.
При цьому, визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з КО "Київський пансіонат ветеранів праці" на користь ОСОБА_1, апеляційний суд діяв у повній відповідності до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, та норм КЗпП України.
У відповідності до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено як один із способів захисту цивільних прав та інтересів.
У відповідності до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі справа № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.
Апеляційним судом правильно встановлено, що неправомірними діями відповідача позивачеві спричинена моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції прийняв до уваги обставини справи, характер правопорушення, глибину душевних страждань, врахував вимоги розумності і справедливості та правильно встановив такий розмір у сумі 5 000,00 грн.
При розгляді справи апеляційним судом були розподілені судові витрати у відповідності до приписів статті 141 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішенння не впливають.