Постанова
Іменем України
25 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 754/807/19
провадження № 61-4922св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс",
відповідачі: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю "Права Справа",
третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванченко Вадим Юрійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Права Справа", яка подана представником - адвокатом Боримською Іриною Олегівною, на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" (далі - ТОВ "Плато Плюс") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Права Справа" (далі - ТОВ "Права Справа"), третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) Іванченка В. Ю., про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ТОВ "Плато Плюс" є потерпілим в рамках кримінальних проваджень № 42015100010000016 від 06 лютого 2015 року та № 12017110030001017 від 23 лютого 2017 року, підозрюваним в яких є відповідач ОСОБА_1 .
В рамках кримінального провадження № 12017110030001017 від 23 лютого 2017 року позивачем було подано цивільний позов на суму 349 068,77 грн. В рамках кримінального провадження № 42015100010000016 від 06 травня 2015 року позивачу завдано шкоди у сумі 48 074 389,74 грн, про стягнення якої також подано цивільний позов.
Зазначав, що 05 жовтня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину за частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України у кримінальному провадженні № 12017110030001017, після чого 22 січня 2018 року позивачем у рамках кримінального провадження подано цивільний позов на загальну суму 349 068,77 грн, а 12 листопада 2018 року це кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 передане до Білоцерківського районного суду Київської області (справа № 357/13455/18).
Кримінальне провадження № 42015100010000016 від 06 травня 2015 року, де ОСОБА_1 має статус підозрюваного за частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 365 Кримінального кодексу України, на даний час розслідується Білоцерківським ВП ГУНП в Київській області.
Вказував, що під час перевірки інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що 27 листопада 2018 року між ОСОБА_1 і ТОВ "Права Справа" укладено нотаріально посвідчений договір дарування Ѕ частини комплексу споруд (літ. А,Б), загальною площею 1 564,80 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1 .
Вважає, що з боку ОСОБА_1 цей договір укладено з метою приховання належного йому об`єкта нерухомого майна та уникнення подальшого стягнення на це майно в рахунок відшкодування шкоди потерпілому, оскільки відповідач обізнаний про наявність щодо нього кримінальних проваджень, а отже він міг передбачати негативні наслідки для себе у випадку притягнення його до кримінальної відповідальності та можливості виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на належне йому нерухоме майно.
Посилаючись на фіктивність оскаржуваного правочину як укладеного без мети настання реальних наслідків для уникнення від майнової відповідальності, на підставі статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України, ТОВ "Плато Плюс" звернулося з цим позовом до суду та просило визнати недійсним договір дарування комплексу споруд (літ. А, Б), загальною площею 1 564,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ "Права Справа" 27 листопада 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Іванченком В. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 415.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано необґрунтованістю позовних вимог.
При цьому зазначено, що стороною відповідача надано до суду докази, які не спростовані позивачем, щодо виконання укладеного договору дарування та передання майна, що є його предметом обдарованому.
Не погодившись з таким рішенням, ТОВ "Плато Плюс" подало апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року рішення місцевого суду скасовано і ухвалено нове, яким позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування комплексу споруд (літ. А, Б) загальною площею 1564,8 кв. м, розташований на АДРЕСА_1, укладений 27 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Права Справа", посвідчений приватним нотаріусом КМНО Іванченком В. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 415.
Стягнуто з ОСОБА_1, ТОВ "Права Справа" на користь ТОВ "Плато Плюс" 2 401,25 грн з кожного.
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач ОСОБА_1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ТОВ "Права Справа" в особі представника - адвоката Боримської І. О просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Посилання позивача та те, що наче б то, уклавши оскаржуваний правочин, ОСОБА_1 здійснив умисні дії, що мають правовим наслідком порушення прав та законних інтересів ТОВ "Плато Плюс", є передчасними.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року в частині стягнення з ТОВ "Права Справа" на користь ТОВ "Плато Плюс" 2 401,25 грн судового збору та дію постанови Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року в частині визнання договору дарування недійсним до закінчення касаційного провадження у справі.
12 жовтня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Установлено, що 23 лютого 2017 року було розпочато досудове розслідування щодо злочинних дій ОСОБА_1, а саме - кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017110030001017 за ознаками злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366 КК України.
05 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 191 КК України, а саме у розтраті чужого майна, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах та злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою статті 366 КК України, тобто у службовому підробленні щодо внесення до офіційних документів, завідомо неправдивих відомостей, вчиненому групою осіб за попередньою змовою, що спричинило тяжких наслідків інтересам окремих юридичних і фізичних осіб.
22 січня 2018 року ТОВ "Плато Плюс" в особі представника було подано цивільний позов в рамках вказаного кримінального провадження на загальну суму 349 068,77 грн.
Білоцерківським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Київській області в межах кримінального провадження № 12017110030001017 09 листопада 2018 року у відношенні ОСОБА_1 складено обвинувальний акт за частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 191, частиною третьою статті 365, частиною першою статті 366, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366 КК України.
Крім того, Білоцерківським відділом поліції ГУПН в Київській області розслідується кримінальне провадження щодо підозрюваного ОСОБА_1, громадянина республіки Білорусь, одружений, працевлаштований, відомості щодо якого внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015100010000016 від 06 травня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 365 КК України.
Відповідачу ОСОБА_1 в межах вказаного кримінального провадження пред`явлено підозру за частиною другою статті 367 КК України за фактом перерахування з рахунку ТОВ "Плато Плюс" на рахунок ТОВ "Бриджстоун Україна" грошових коштів у розмірі 4 515 000 грн.
У вказаній справі цивільним позивачем є ТОВ "Плато Плюс".
Суд установив, що 27 листопада 2018 року між ОСОБА_1 і ТОВ "Права Справа" укладено нотаріально посвідчений договір дарування частини комплексу споруд, за яким ОСОБА_1 безоплатно передав у власність ТОВ "Права Справа" в дар Ѕ частку комплексу споруд, розташованих на АДРЕСА_1, що складаються з нежилої будівлі "літера А", загальною площею 710,9 кв. м, та нежитлової будівлі "літера Б" загальною площею 853,9 кв. м, загальна площа комплексу споруд 1 564,8 кв. м. Відчужувана Ѕ частка комплексу споруд належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу комплексу споруд, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Омельчук О. І. 12 червня 2006 року за реєстровим № 4063.
Дар оцінено сторонами в сумі 3 500 000 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,
3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15, частини першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц (провадження № 14-75цс18).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України, та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.
Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Апеляційним судом установлено, що відповідач ОСОБА_1 безоплатно відчужив спірне майно після складання 09 листопада 2018 року у відношенні нього обвинувального акту за частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 191, частиною третьою статті 365, частиною першою статті 366, частиною другою статті 28, частиною другою статті 366 КК України та пред`явлення до нього ТОВ "Плато Плюс" цивільного позову про відшкодування збитків.
Після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.
При таких обставинах апеляційний суд, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач ОСОБА_1 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Вказане є підставою для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не встановив справжньої правової природи укладеного між сторонами договору та дійшов помилкового висновку про фіктивність оспорюваного правочину, спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення, іншими матеріалами права, висновками Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, а також суперечать наведеним вище нормам матеріального права.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування постанови апеляційного суду прийнятої за результатом розгляду спору у цій справі.