Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 372/2167/17
провадження № 61-15369св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14,
треті особи: ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Романишена Романа Миколайовича на рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року у складі судді Зінченко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, треті особи: ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, про визнання недійсними розпорядження, державних актів та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 26 серпня 2008 року № 1360 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради" передано ОСОБА_14 земельну ділянку загальною площею 1,9408 га, ОСОБА_13 земельну ділянку загальною площею 1,7611 га та передано у приватну власність 14 земельних ділянок по 2 га кожна, наступним громадянам: ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_1, ОСОБА_18, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 .
У подальшому, на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26 серпня 2008 року № 1360 оформлено право власності на вищевказані земельні ділянки в адміністративних межах Української міської ради з присвоєнням їм кадастрових номерів та видачею державних актів на право власності. ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 відчужили належні їм на праві власності земельні ділянки на користь ОСОБА_9 . Перевіркою додержання вимог земельного законодавства на території Української міської ради Обухівського району Київської області установлено, що прийняття Обухівською районною державною адміністрацією розпорядження від 26 серпня 2008 року № 1360 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради", видача та реєстрація державних актів на право власності на земельні ділянки в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району за громадянами ОСОБА_1, ОСОБА_18, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, а також подальше відчуження ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_15 трьох земельних ділянок по 2 га кожна ОСОБА_9, а ОСОБА_18 - ОСОБА_2 та реєстрація за ними права власності здійснені незаконно, оскільки вказані земельні ділянки відносяться до земель водного фонду та не можуть передаватися в приватну власність. Тому прокурор звернувся до суду з вимогами про визнання недійсними розпорядження Обухівської районної державної адміністрації, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів.
Також прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення до суду з даним позовом, посилаючись на те, що Київській обласній державній адміністрації, яка відповідно до закону є розпорядником спірних земельних ділянок, про факт первинного порушення інтересів держави, внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження від 26 серпня 2008 року № 1360, відомо не було.
Київська обласна державна адміністрація на захист порушених прав держави до суду не зверталась, тому у прокурора виникло право на звернення до суду у зв`язку з бездіяльністю цього органу. Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2015-2017 роках за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Управління Держземагентства в Обухівському районі від 21 травня 2015 року, КДП "Київгеоінформатика" від 25 травня 2017 року, що підтверджують незаконне вилучення з державної власності земель водного фонду поза волею їх власника та землекористувача.
Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнень, прокурор просив суд: визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду з цим позовом та поновити його; визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 26 серпня 2008 року № 1360 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради"; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства: площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:072:0042 серії ЯЖ № 460581 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:072:0043 серії ЯЖ № 460582 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0002 серії ЯЖ № 460584 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0003 серії ЯЖ № 460585 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0004 серії ЯЖ № 460586 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0005 серії ЯЖ № 460587 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0006 серії ЯЖ № 460588 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0007 серії ЯЖ № 460589 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0008 серіїЯЖ № 460590 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0009 серії ЯЖ № 460591 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0010 серії ЯЖ № 460592 від 23 лютого 2009 року;площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0011 серії ЯЖ № 460593 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0014 серії ЯЖ № 460501 від 23 лютого 2009 року; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння відповідачів вказані спірні земельні ділянки.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року позов задоволено.
Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 26 серпня 2008 року № 1360 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради".
Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:072:0042 серії ЯЖ № 460581 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:072:0043 серії ЯЖ № 460582 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0002 серії ЯЖ № 460584 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0003 серії ЯЖ № 460585 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0004 серії ЯЖ № 460586 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0005 серії ЯЖ № 460587 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0006 серії ЯЖ № 460588 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0007 серії ЯЖ № 460589 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0008 серії ЯЖ № 460590 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0009 серії ЯЖ № 460591 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0010 серії ЯЖ № 460592 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0011 серії ЯЖ № 460593 від 23 лютого 2009 року; площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0014 серії ЯЖ № 460501 від 23 лютого 2009 року.
Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння: ОСОБА_9 земельні ділянки площею 2 га із кадастровим номером 3223151000:04:072:0044, площею 2 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0012, площею 2 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0013; ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3223151000:04:072:0042; ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3223151000:04:072:0043; ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0002; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0003; ОСОБА_5 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0004; ОСОБА_6 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0005; ОСОБА_7 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3223151000:04:075:0006; ОСОБА_8 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0007; ОСОБА_10 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0008; ОСОБА_11 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0009; ОСОБА_12 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0010; ОСОБА_13 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0011; ОСОБА_14 земельну ділянку площею 2 га із кадастровим номером 3223151000:04:075:0014 загальною вартістю 328 972,16 грн., які розташовані в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земля, віднесена розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 26 серпня 2008 № 1360 до категорії земель із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, належала до земель водного фонду. Фактично відбулася незаконна зміна цільового призначення землі, яку було поділено на окремі ділянки, безоплатно приватизовано громадянами, що призвело до протиправного одержання вказаних земельних ділянок у власність. Поновлюючи прокурору строк на звернення до суду з цим позовом, місцевий суд виходив з того, що таке рішення відповідатиме вимогам чинного законодавства щодо справедливого судочинства, ніяким чином не порушує чи обмежує процесуальні права відповідача, оскільки його доводи щодо пропуску строку позовної давності оцінені судом та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2, скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-13323св19).
При цьому, з урахуванням принципу диспозитивності, оскільки судові рішення оскаржені тільки у частині вирішення вимог заявлених до ОСОБА_2 (іншими відповідачами - власниками спірних земельних ділянок - не оскаржені ні в апеляційному, ні в касаційному порядку), тому Верховним Судом справу переглянуто та направлено на новий розгляд лише в частині вирішення вказаних позовних вимог.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2, змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.
В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, ухваливши по суті правильне судове рішення, неправильно застосував норми матеріального права.
Апеляційний суд вказав, що, враховуючи встановлену належність спірних земельних ділянок до земель водного фонду, до спірних правовідносин слід застосувати положення статті 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України, оскільки такий позов є негаторним, що відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), у той час, як судом першої інстанції було застосовано положення статей 387, 388 ЦК України, як до віндикаційного позову. А тому прокурором позовна давність не пропущена.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Романишен Р. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації відмовити.
При цьому, з урахуванням того, що, постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року справу було переглянуто та направлено на новий розгляд тільки у частині позовних вимог до ОСОБА_2 та, відповідно, переглянуто у цій частині судом апеляційної інстанції при новому розгляді, то Верховний Суд не переглядає справу в іншій частині.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно зробили висновок про поважність причин пропуску прокурором позовної давності та поновлено цей строк, відхиливши доводи ОСОБА_2 про застосування наслідків пропуску позовної давності. Серед поважних причин пропуску позовної давності прокурором зазначено, що інформація про відведені у приватну власність земельні ділянки за рахунок земель водного фонду в загальнодоступних базах була відсутня та про необхідність захисту прав та інтересів держави прокурору стало відомо лише у 2015-2017 роках за результатами системного аналізу інформації різних органів державної влади, а саме управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області від 21 травня 2015 року. Однак, зазначені обставини спростовуються інформацією щодо належної ОСОБА_2 земельної ділянки наявною в публічній кадастровій карті, яка є загальнодоступною з 01 січня 2013 року, в якій зазначено і тип власності спірної земельної ділянки.
Крім того, вказує, що ОСОБА_2 сплачувала земельний податок та виконувала всі обов`язки власника спірної земельної ділянки, тобто Київська обласна державна адміністрація, як державний орган до обов`язків якого відноситься, зокрема, контроль в сфері земельних ділянок, могла дізнатися про порушення свого права. Отже, період, коли прокурору стало відомо про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку не може бути доказом поважності причин пропуску позовної давності.
Судами не враховано того, що визначення категорії спірних земельних ділянок на предмет приналежності їх до земель водного фонду можливе після виготовлення проекту землеустрою щодо встановлення меж, розміру прибережної захисної смуги відповідно до статті 88 Водного кодексу України (далі - ВК України) та статті 60 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) і винесення її меж в натурі. Вважає, що суди неправильно встановили обставини справи та надали помилку оцінку доказам у справі, вказуючи, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду
Зазначає, що ОСОБА_2 набула права власності на спірну земельну ділянку за цивільно-правовою угодою у порядку, визначеному законом, тобто є добросовісним набувачем, а тому відсутні правові підстави для витребування земельної ділянки з її володіння.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2021 року Київська обласна державна адміністрація подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому вказує, що її доводи є безпідставними, оскільки суди ухвали судові рішення з правильним застосуванням норм матеріального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
23 грудня 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 вересня 2021 року, у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_20, матеріали справи передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 26 серпня 2008 року № 1360 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради" передано 16-ти громадянам безкоштовно у приватну власність земельні ділянки загальною площею 31,7019 га для ведення особистого селянського господарства. Зокрема, ОСОБА_14 передано земельну ділянку загальною площею 1,9408 га, ОСОБА_13 - площею 1,7611 га та передано у приватну власність 14 земельних ділянок, по 2,0000 га кожна, наступним громадянам: ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_1, ОСОБА_18, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 .
У подальшому, згідно з інформацією управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області від 21 травня 2015 року № 10-10003-0.2-1837/2-15, на підставі вищевказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації оформлено право власності на земельні ділянки по 2,0 га кожна загальною площею 32 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради з присвоєнням їм кадастрових номерів та видачею 23 лютого 2009 року державних актів на право власності наступним громадянам: ОСОБА_1 державний акт серії ЯЖ № 460581 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:072:0042; ОСОБА_18 державний акт серії ЯЖ № 460582 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:072:0043; ОСОБА_3 державний акт серії ЯЖ № 460584 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0002; ОСОБА_4 державний акт серії ЯЖ № 460585 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0003; ОСОБА_5 державний акт серії ЯЖ № 460586 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0004; ОСОБА_6 державний акт серії ЯЖ № 460587 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0005; ОСОБА_7 державний акт серії ЯЖ № 460588 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0006; ОСОБА_8 державний акт серії ЯЖ № на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0007; ОСОБА_10 державний акт серії ЯЖ № на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0008; ОСОБА_11 державний акт серії ЯЖ № 460591 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0009; ОСОБА_12 державний акт серії ЯЖ № 460592 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0010; ОСОБА_13 державний акт серії ЯЖ № 460593 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0011; ОСОБА_14 державний акт серії ЯЖ № 460501 на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим 3223151000:04:075:0014.
ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 відчужили належні їм на праві власності три земельні ділянки по 2,0000 га кожна на користь ОСОБА_9, у зв`язку із чим останнім отримано у приватну власність земельні ділянки, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства яким присвоєно кадастрові номери: 3223151000:04:072:0044 площею 2,000 га, 3223151000:04:075:0012 площею 2,000 га, 3223151000:04:075:0013 площею 2,000 га в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області, а також ОСОБА_18 здійснив відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_2 .
З інформації управління Держгеокадастру в Обухівському районі від 23 січня 2017 року № 10-10003-99.2-198/2-17 встановлено, що згідно з програмним комплексом Державного земельного кадастру "Національна кадастрова система" ОСОБА_9 є власником вищевказаних земельних ділянок, проте другі примірники державних актів на право власності та землевпорядна документація на ці земельні ділянки до архіву управління не передавалися.
З листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 25 травня 2017 року № 01-01/338 встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223151000:04:072:0042, 3223151000:04:072:0043, 3223151000:04:072:0044, 3223151000:04:075:0002, 3223151000:04:075:0003, 3223151000:04:075:0004, 3223151000:04:075:0005, 3223151000:04:075:0006, 3223151000:04:075:0007, 3223151000:04:075:0008, 3223151000:04:075:0009, 3223151000:04:075:0010, 3223151000:04:075:0011, 3223151000:04:075:0012, 3223151000:04:075:0013, 3223151000:04:075:0014 повністю накладаються на землі водного фонду, а саме на оточений водою острів на річці Козинка та на водну поверхню.
Листом Центральної геофізичної обсерваторії від 24 листопада 2016 року № 17-08/2005 повідомлено, що "рукав Козинка" є частиною річки Дніпро, який згідно статті 79 ВК України відноситься до великих річок, у зв`язку із чим прибережна захисна смуга має становити 100 м.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17, Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року в справі № 6-152цс14, 28 січня 2015 року в справі № 6-221цс14, 03 червня 2015 року в справі № 6-217цс15, 24 червня 2015 року в справі № 6-738цс15, 16 листопада 2016 року в справі № 6-2469цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційного суду в частині позовних вимог до ОСОБА_2 ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно з положеннями статей 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Згідно зі статтею 3 ВК України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.
Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.
Згідно з положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Статтею 59 ЗК України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Так, хоча й у частині першій статті 59 ЗК України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим стаття 59 ЗК України у частинах другій-четвертій закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди.
Відповідно до пункту "ґ" частини третьої статті 83 ЗК України та пункту "д" частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України, зокрема, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).
За змістом положень ЗК України землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо.
Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Судами було встановлено, що з листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 25 травня 2017 року № 01-01/338 встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223151000:04:072:0042, 3223151000:04:072:0043, 3223151000:04:072:0044, 3223151000:04:075:0002, 3223151000:04:075:0003, 3223151000:04:075:0004, 3223151000:04:075:0005, 3223151000:04:075:0006, 3223151000:04:075:0007, 3223151000:04:075:0008, 3223151000:04:075:0009, 3223151000:04:075:0010, 3223151000:04:075:0011, 3223151000:04:075:0012, 3223151000:04:075:0013, 3223151000:04:075:0014 повністю накладаються на землі водного фонду, а саме на острів на річці Козинка і повністю оточені водою.
Листом Центральної геофізичної обсерваторії від 24 листопада 2016 року № 17-08/2005 повідомлено, що "рукав Козинка" є частиною річки Дніпро, який згідно статтею 79 ВК України відноситься до великих річок, у зв`язку із чим прибережна захисна смуга має становити 100 м.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірні земельні ділянки накладаються на 100 метрову прибережну захисну смугу, рішення Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 26 серпня 2008 року № 1360 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 16-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради" прийняте всупереч вимог земельного і водного законодавства України, державні акти на вказані земельні ділянки підлягають скасуванню, зокрема й акт, виданий на ім`я ОСОБА_2 .
Крім того, вказані обставини також були перевірені та підтверджені Верховним Судом при попередньому перегляді цієї справи.
Доводи касаційної скарги щодо неправильного встановлення судами обставин справи та помилкового надання оцінки наявним у справі доказам щодо віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені доводи заявника були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Виконуючи, відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України, висновки Верховного Суду при попередньому скасуванні постанови апеляційного суду, суд апеляційної інстанції, дослідивши надані судам докази, установивши фактичні обставини, застосувавши релевантну практику Верховного Суду, дійшов до правильного висновку, що у цій конкретній справі спір стосується земель водного фонду, що свідчить про те, що позов прокурора є не віндикаційним, а негаторним, до якого положення ЦК України про позовну давність не застосовуються, що відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).
Тому доводи касаційної скарги щодо пропуску прокурором строку позовної давності та безпідставному поновленню цих строків судами попередніх інстанцій не заслуговують на увагу, враховуючи викладені правові висновки Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) від яких Велика Палата Верховного Суду також не вбачала підстав відступати у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).
Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Крім того, у наведеній справі Велика Палата Верховного Суду також дійшла правового висновку про те, що усунення перешкод територіальній громаді міста у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки.
Водоохоронні зони встановлюються вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм для запобігання забрудненню і виснаженню водних об`єктів (абзац перший пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів), для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку (частина перша статті 87 ВК України).
У межах вказаних зон з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги (частина перша статті 60 ЗК України, пункт 1 частини першої статті 81, частина перша статті 88 ВК України).
Отже, таке використання прибережних захисних смуг, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей.
З огляду на це закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59 ЗК України, пункт "г" частини другої статті 61, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України тощо).
Оскільки прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (частина перша статті 61 ЗК України, частина перша статті 89 ВК України), у цих смугах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (пункт "г" частини другої статті 61 ЗК України, пункт 4 частини першої статті 89 ВК України, підпункт 4 абзацу третього пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому та конкретному водному об`єкту зокрема.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).
Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Посилання касаційної скарги на постанови Великої палати Верховного Суду та Верховного Суду України щодо правильності застосування норм права про позовну давність не спростовують висновків суду та не впливають на правильність вирішення цього спору, враховуючи, що його предметом є землі водного фонду, витребування яких відбувається за негаторним позовом, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця, без обмеження строком позовної давності.
Отже, доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку за цивільно-правовою угодою у порядку, визначеному законом, тобто є добросовісним набувачем, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та відмови у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації.
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення, з урахуванням змін рішення районного суду при апеляційному перегляді справи, без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду