Постанова
Іменем України
25 листопада 2021 року
місто Київ
справа № 461/3197/18
провадження № 61-18466св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 серпня 2020 року у складі судді Чорної С. З. та постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у травні 2018 року звернулася до ОСОБА_3 з позовом, у подальшому уточненим, просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь безпідставно (помилково) перераховану суму грошових коштів у розмірі 125 124, 87 грн.
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона перерахувала кошти не тому адресату та на неправильний рахунок, після чого одразу зв`язалась з відповідачем та попросила її повернути зазначені кошти, однак станом на день подання позову грошові кошти їй не повернуті.
Також у грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у подальшому уточненим, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення забезпечувального платежу.
Вимоги цього позову ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 11 жовтня 2017 року вона та ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Згідно з умовами попереднього договору до 15 квітня 2018 року сторони зобов`язалися укласти договір купівлі-продажу квартири, загальною площею 72, 95 кв. м, що знаходиться на 8-му поверсі багатоповерхового житлового будинку і складається з двох кімнат, кухні і тераси за адресою: АДРЕСА_1 .
На забезпечення виконання свого зобов`язання щодо укладення основного договору позивач у день підписання попереднього договору від 11 жовтня 2017 року купівлі-продажу квартири сплатила відповідачу забезпечувальний платіж у розмірі 1 021 300, 00 грн.
ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань не виконав.
Враховуючи, що ОСОБА_3 знала про предмет та мету укладення її чоловіком ОСОБА_2 попереднього договору, знала, що кошти, отримані від позивача за цим договором, є спільною сумісною власністю, тому, на переконання ОСОБА_1, ОСОБА_3 повинна солідарно відповідати за невиконання її чоловіком зобов`язань за попереднім договором, зокрема в частині повернення забезпечувального платежу.
У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просила стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на її користь завдаток у розмірі 1 021 300, 00 грн, додаткову суму у розмірі завдатку 1 021 300, 00 грн та 115 % розміру забезпечувального платежу, що становить 1 174 495, 00 грн.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 03 квітня 2019 року об`єднано справу № 464/7404/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення забезпечувального платежу, та справу № 461/3197/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Стислий виклад заперечень відповідачів
ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що пред`явлені позовні вимоги визнає частково, а саме в частині стягнення 1 104 469, 87 грн як забезпечувального платежу. Оскільки під час досудового врегулювання спору ним через свого представника передано грошові кошти позивачу у сумі 2 500, 00 дол. США та відповідачем ОСОБА_3 здійснено переказ на рахунок позивача грошових коштів у сумі 5 025, 13 грн, відповідач не визнає вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, заперечує повністю проти задоволення позову до ОСОБА_3 про стягнення авансового платежу, штрафу, процентів згідно з умовами попереднього договору купівлі-продажу квартири.
ОСОБА_3 також надала до суду відзив, у якому зазначила, що заперечує проти задоволення позову повністю, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню. Стверджувала, що жодні кошти чи майно за договором не використані в інтересах сім`ї, а тому вона не може нести відповідальність за невиконання договору, укладеного її чоловіком.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 05 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року, позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 забезпечувальний платіж у розмірі 1 169 470, 00 грн та завдаток у розмірі 1 021 300, 00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позов, зазначив, що суд встановив та це не оспорюється учасниками справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не виконали умови попереднього договору від 11 жовтня 2017 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, забезпечувальний платіж позивачу не повернули, основного договору купівлі-продажу квартири не уклали. Оскільки порушення зобов`язання за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 11 жовтня 2017 року сталося виключно з вини ОСОБА_2, суд вважав, що відповідно до абзацу другого пункту 3 попереднього договору купівлі-продажу квартири з відповідачів потрібно стягнути на користь ОСОБА_1 115 % розміру забезпечувального платежу, що становить 1 174 495, 00 грн, з урахуванням повернутих ОСОБА_3 5 025, 13 грн, та додаткову суму у розмірі завдатку, а саме 1 021 300, 00 грн.
Суд критично оцінив доводи ОСОБА_3 про те, що попередній договір укладався не в інтересах сім`ї (подружжя), а в особистих інтересах чоловіка та його батька, а тому вона не може відповідати за невиконання договору, укладеного чоловіком не в її інтересах, оскільки відповідач подавала власноручно підписану заяву виконавчому директору Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІК" на укладення її чоловіком ОСОБА_2 договору купівлі-продажу майнових прав від 31 липня 2017 року № 3101-2, крім цього, не заперечувала факту, що 14 жовтня 2017 року та 01 листопада 2017 року на її банківський картковий рахунок надійшли грошові кошти в сумі 90 000, 00 грн та 40 150, 00 грн від позивача та те, що 08 березня 2017 року вона власноручно підписала заяву одного із подружжя про згоду на продаж майна, яку зареєстровано в реєстрі № 850 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Міханошиним М. В., та суду не надано доказів того, що попередній договір купівлі-продажу укладався не в інтересах сім`ї.
Суд відхилив твердження ОСОБА_2 про те, що він повернув позивачу 2 500, 00 дол. США, оскільки докази отримання ОСОБА_1 цих коштів відсутні.
Суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідачів завдатку у розмірі 1 021 300, 00 грн, оскільки попереднім договором купівлі-продажу квартири чітко визначено, що в разі відмови ОСОБА_2 укласти основний договір в обумовлений строк або невиконання зобов`язань за цим договором, ОСОБА_2 зобов`язаний сплатити ОСОБА_1 115 % розміру забезпечувального платежу, переданого ОСОБА_1 ОСОБА_2, що становить 1 174 495, 00 грн.
Апеляційний суд додатково зазначив, що суд першої інстанції безпідставно у мотивувальній частині рішення навів посилання на правила статті 570 ЦК України, проте з урахуванням інших правильних висновків суду першої інстанції, з якими погоджується суд апеляційної інстанції, у взаємозв`язку з дослідженими матеріалами справи це не призвело до неправильного вирішення спору по суті і не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_3 11 грудня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 серпня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 169 470, 00 грн, в іншій частині позовних вимог відмовити. Скасувати заходи забезпечення позову у вигляді арешту квартири АДРЕСА_3, який накладено ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 10 січня 2019 року.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник визначила, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13 та постанові Верховного Суду від 23 липня 2018 року у справі № 461/5297/16 (провадження № 61-22017св18), відповідно до яких внесення завдатку, як способу виконання зобов`язання, може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу. Враховуючи, що у справі, яка переглядається, договір купівлі-продажу між сторонами не укладався, то забезпечувальний платіж є авансом, а тому правила статті 570 ЦК України на спірні правовідносини не поширюються;
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що наявність чи відсутність згоди другого з подружжя на укладення договору не має прямим наслідком солідарну відповідальність за його невиконання, оскільки, окрім згоди другого з подружжя, необхідною умовою для солідарної відповідальності має бути використання одержаного майна в інтересах сім`ї, що відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом України у постановах від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163цс12, від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13 та Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц (провадження № 61-1028св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18 (провадження № 61-4114св20). Суди не встановили, а матеріали справи не містять доказів, що грошові кошти, отримані за попереднім договором, використані в інтересах сім`ї;
- наявні підстави для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі
№ 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) щодо підстав солідарної відповідальності подружжя. Зазначений правовий висновок суперечить постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18 (провадження № 61-4114св20).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 надала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
За правилами частин першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Міханошиним М. В. попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, згідно з умовами якого сторони зобов`язалися до 15 квітня 2018 року укласти договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 3 попереднього договору ОСОБА_1 на забезпечення виконання зобов`язання передала, а ОСОБА_2 прийняв забезпечувальний платіж за квартиру АДРЕСА_1 в сумі 1 021 300, 00 грн.
За умовами абзацу другого пункту 3 попереднього договору у разі неукладення основного договору в обумовлений строк або невиконання зобов`язань за цим договором ОСОБА_2 зобов`язаний сплатити ОСОБА_1 115 % розміру забезпечувального платежу, що становить 1 174 495, 00 грн.
ОСОБА_2 отримав суму забезпечувального платежу в повному обсязі до підписання цього договору, із якої частину цього платежу на суму 90 000, 00 грн та 40 150, 00 грн ОСОБА_1 перерахувала ОСОБА_3, про що вона стверджувала у своїй заяві та під час надання пояснень у суді під час розгляду її заяви про скасування заочного рішення від 13 листопада 2018 року.
Згідно з умовами пункту 6 попереднього договору його укладено за письмовою згодою дружини ОСОБА_2 ОСОБА_3
ОСОБА_3 подавала власноруч підписану заяву виконавчому директору Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІК" на укладення її чоловіком ОСОБА_2 договору купівлі-продажу майнових прав від 31 липня 2017 року № 3101-2.
ОСОБА_3 не заперечує того, що 14 жовтня 2017 року та 01 листопада 2017 року на її банківський картковий рахунок від ОСОБА_1 надійшли грошові кошти в розмірі 90 000, 00 грн та 40 150, 00 грн, а також те, що 08 березня 2017 року вона власноруч підписала заяву одного із подружжя про згоду на продаж майна, яку зареєстровано в реєстрі № 850 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Міханошиним М. В.
Доказів того, що попередній договір купівлі-продажу укладався не в інтересах сім`ї до суду не надано.
Попередній договір не розірвано, недійсним не визнано, його умови є чинними.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно із частинами першою, третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
У справі, яка переглядається, за встановлених обставин, що договір купівлі-продажу квартири, який би за своєю формою і змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було, обґрунтованим є висновок, що передані він ОСОБА_1 відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 1 021 300, 00 грн є авансом, тому підлягають поверненню.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2016 року у справі № 6-176цс12, а також у постанові Верховного Суду від 23 липня 2018 року у справі № 461/5297/16-ц (провадження
№ 61-22017св18).
У зв`язку з наведеним застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин правил статті 570 ЦК України є помилковим. Водночас, Верховний Суд погоджується із судом апеляційної інстанції у тому, що таке застосування норм матеріального права не призвело до неправильного вирішення спору по суті.
Верховний Суд врахував, що відповідачі визнали позовні вимоги в частині повернення покупцю грошових коштів, сплачених нею за попереднім договором як забезпечувальний платіж, оскільки основний договір купівлі-продажу квартири не укладений з вини продавця ОСОБА_2 . Проте, між сторонами існує спір щодо визначення правової природи щодо грошових коштів, які підлягають стягненню на підставі абзацу другого пункту 3 попереднього договору. На переконання заявника, стягнення цих грошових коштів у зв`язку з неукладенням основного договору є стягненням подвійної суми завдатку.
З такими доводами заявника Верховний Суд не погоджується.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦПК України).
За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Наслідки порушення попереднього договору однією зі сторін розкриті у частині другій статті 635 ЦК України. І вони застосовуються, якщо інше не встановлено тим самим попереднім договором або актами цивільного законодавства.
При цьому відповідно до частини другої статті 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Умовами попереднього договору сторони погодили наслідки у разі неукладення основного договору як з вини покупця, так і з вини продавця. Такі умови за своєю правовою природою є договірними санкціями за невиконання умов договору, а не стягненням додаткового завдатку, як стверджує заявник у касаційній скарзі.
Верховний Суд наголошує, що свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.
Аналіз положень статей 6, 627, 546 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у попередньому договорі, крім основного зобов`язання, сторонами також може бути передбачена відповідальність сторін на випадок невиконання тієї або іншої його умови, зокрема за неналежне виконання зобов`язання у виді штрафних санкцій.
При цьому, відповідно до положень частини третьої статті 635 ЦК України припиняються зобов`язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Втім, припинення зобов`язання за попереднім договором не звільняє сторони від відповідальності, зокрема передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 911/1274/18.
В оцінці доводів касаційної скарги про те, що продавець у зв`язку з неукладенням основного договору з його вини зобов`язаний повернути покупцю 100 % суми авансу та 15 % забезпечувального платежу як штраф за невиконання умов попереднього договору, а не 115 % суми забезпечувального платежу, як стягнули суди першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд врахував, що такі доводи касаційної скарги зводяться до помилкового тлумачення умов договору та норм матеріального права, яка регулюють спірні правовідносини.
Визначаючи таку умову попереднього договору як повернення 115 % суми забезпечувального платежу у разі неукладення основного договору з вини продавця (абзац другий пункту 3 попереднього договору), сторони цього договору погодили штрафні санкції, у цьому правилі договору відсутня умова про повернення суми забезпечувального платежу, натомість вона регулює питання лише застосування штрафних санкції внаслідок невиконання умов цього попереднього договору. У цьому правилі не передбачено умов повернення забезпечувального платежу, сплаченого за абзацом першим пункту 3 попереднього договору, навпаки, зміст абзацу другого пункту 3 попереднього договору свідчить про покладення на продавця обов`язку додатково сплатити 115 % розміру забезпечувального платежу, окрім повернення суми авансу.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги в цій частині не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для стягнення 115 % розміру забезпечувального платежу як штрафної санкції, визначеної сторонами у попередньому договорі, у зв`язку з неукладенням основного договору з вини продавця.