Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 462/68/17
провадження № 61-4113св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючої - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду
від 16 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Савуляка Р. В., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2,
ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05 травня 2010 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 отримав грошові кошти у розмірі 238 500,00 грн, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день укладення договору еквівалентно
30 000,00 доларів США. Отримані у позику грошові кошти позичальник зобовʼязався повернути у повному обсязі на першу вимогу позикодавця, разом зі сплатою процентів за користування грошовими коштами, обумовленими в договорі. На підтвердження укладення договору позики, ОСОБА_3 надав розписку (гарантійне зобовʼязання) від 05 травня 2010 року.
Того ж дня, між ним та ОСОБА_2 укладений договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 поручився за виконання ОСОБА_3 зобовʼязання за договором позики від 05 травня 2010 року.
08 серпня 2015 року він направив на адресу ОСОБА_3 претензію з вимогою повернути позику та сплатити проценти за користування грошовими коштами згідно з умовами договору позики від 05 травня 2010 року.
Посилаючись на те, що на його вимогу ОСОБА_3 позику не повернув,
ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 142 500,00 дол. США, з яких: 30 000,00 дол. США - сума основного боргу, 112 500,00 дол. США (30 000,00 дол. США * 5 % (6 років * 12 місяців + 3 місяці)) - проценти за користування грошовими коштами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що аналіз змісту копії гарантійного зобовʼязання від 05 травня 2010 року та розписки про виконання гарантійного зобовʼязання від 08 серпня 2011 року не дозволяє зʼясувати дійсну правову природу боргових зобов`язань, щовиникли між сторонами. Заперечуючи проти доводів ОСОБА_3 про виконання ним гарантійного зобов`язання, позивач не заявив клопотання про проведення судової експертизи з метою спростування належності йому підпису у розписці про виконання гарантійного зобов`язання від 08 серпня 2011 року. Відмовляючи у задоволенні позову, суд також вважав наявними підстави для застосування позовної давності за заявою відповідача ОСОБА_3, оскільки в обгрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що кошти надав ОСОБА_3 05 травня
2010 року, тоді як з позовом до суду про їх стягнення звернувся лише 05 січня 2017 року.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 142 500,00 дол. США.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що зміст копії гарантійного зобов`язання
від 05 травня 2010 року не дозволяє з`ясувати дійсну правову природу боргових зобов`язань, які виникли між сторонами. Підписавши розписку, ОСОБА_3 тим самим підтвердив факт укладення між ним та позивачем договору позики, за умовами якого він отримав на час її написання 30 000,00 дол. США та зобов`язався повернути такі кошти за першою вимогою позикодавця з відсотками за кожен місяць користування. Той факт, що розписка ("гарантійне зобов`язання") є договором позики підтверджується також і договором поруки від 05 травня 2010 року, зі змісту якого вбачається, що предметом основного договору є позика грошових коштів у розмірі 30 000,00 дол. США зі сплатою 5 процентів в місяць. Оскільки з вимогою про повернення суми боргу у розмірі 30 000,00 дол. США та процентів за користування грошовими коштами,
ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 08 серпня 2016 року, а з позовом до суду - 05 січня 2017 року, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права. Суд визнав недопустимим доказом долучену ОСОБА_3 до матеріалів справи копію розписки про виконання гарантійного зобов`язання від 08 серпня 2011 року, за відсутності надання суду першої та апеляційної інстанцій оригіналутакої розписки. Урахувавши наведене, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 142 500,00 дол. США.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 до поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, апеляційний суд виходив з того, що оскільки у договорі позики строк виконання основного зобовʼязання обумовлено моментом предʼявлення кредитором вимоги, а тому у силу вимог частини четвертої статті 559 ЦК України, ОСОБА_1 мав право звернутися до суду з позовом до поручителя про стягнення заборгованості за договором позики протягом одного року від дня укладення договору поруки, після чого порука ОСОБА_2 припинилася.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_3, у якій він просив постанову Львівського апеляційного суду
від 16 лютого 2021 рокускасувати та залишити в силі рішення Залізничного районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк до 23 квітня 2021 року для подання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, а також сплати судового збору.
У квітні 2021 року на виконання вимог указаної ухвали касаційного суду, надійшла заява ОСОБА_3 про усунення недоліків, до якої долучено оригінал квитанції про сплату судового збору та касаційну скаргу в новій редакції.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня
2019 року у справі № 373/2054/16-ц та Верховним Судом у постанові
від 27 лютого 2019 року у справі № 332/4307/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на порушення судом норм процесуального права, зокрема в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_3, у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції встановивши, що сума позики була отримана ним у гривні, що підтверджується змістом розписки ("гарантійного зобовʼязання")
від 05 травня 2010 року, ухвалив судове рішення, яким стягнув з нього заборгованість у доларах США. Такого висновку щодо валюти виконання зобов`язання, апеляційний суд дійшов без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц, у якій вказано, що "суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України" "У разі отримання у позику іноземної валюти… суд має право стягнути грошову суму в іноземній валюті". Наведене свідчить, що Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що стягнення заборгованості у доларах США можливо лише за умови, що позика надавалася у доларах США, у протилежному випадку, стягненню підлягає борг у тій валюті, яка визначена договором позики.
Зазначив, що апеляційний суд вчинив процесуальні дії щодо відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції поза межами процесуальних строків для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, а саме постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження 16 вересня 2019 року, тоді як до 20 лютого 2019 року (з урахуванням часу поштового обігу) мав повернути ОСОБА_1 апеляційну скаргу у зв`язку з не усуненням заявником недоліків апеляційної скарги, зазначених в ухвалі Львівського апеляційного суду від 21 січня 2019 року про залишення апеляційної скарги без руху. Тим самим апеляційний суд вийшов за межі повноважень визначених частиною третьою статті 357 ЦПК України. При вирішенні зазначеної процесуальної дії апеляційний суд не урахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27 лютого 2019 року у справі
№ 332/4307/16-ц (пункти 33-36) про те, що процесуальні дії мають вчинятися судом у межах процесуальних строків.
Зауважив, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню також у зв`язку з тим, що головуючий у справі суддя Левик Я. А. підлягав відводу, оскільки він двічі заявляв відвід головуючому, у тому числі з підстав внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) його ( ОСОБА_3 ) заяви за ознаками зловживання владою при розгляді справи та повідомленням Територіального управління ДБР у місті Львові від 17 лютого 2020 року про початок досудового розслідування за його заявою. На думку заявника, суддя Левик Я. А., будучи обізнаним про те, що він звернувся до ДБР із заявою про кримінальне правопорушення відносно нього, з цієї підстави мав упереджене ставлення до нього, як відповідача у справі, а отже, мав бути відведений від участі у її розгляді.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 05 травня 2010 року між
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 отримав грошові кошти у розмірі 238 500,00 грн, що за курсом НБУна день укладення договору еквівалентно 30 000,00 доларів США. Отримані у позику грошові кошти позичальник зобовʼязався повернути у повному обсязі на першу вимогу позикодавця, разом зі сплатою процентів за користування грошовими коштами, обумовленими в договорі. На підтвердження укладення договору позики, ОСОБА_3 надав розписку ("гарантійне зобовʼязання")
від 05 травня 2010 року, такого змісту:
"Гарантійне зобов`язання
Я, ОСОБА_3, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 10.10.1997 року Миколаївським РВ УМВС України у Львівській області інд. код НОМЕР_2 (позичальник) попередньо ознайомлений з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог законів, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи добровільно, за відсутності будь якого примусу як фізично та і психічно, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, - даю це гарантійне зобов`язання щодо наступного:
- отримані від ОСОБА_1 (позикодавця) паспорт серії НОМЕР_3 виданого Івано-Франківським МУВС МВС в Івано-Франківській області 04.06.1998 року інд. код 2271902135 238500 (двісті тридцять вісім тисяч п`ятсот гривень), що є еквівалентом 30 000 (тридцять тисяч) доларів США за курсом НБУ станом на 05.05.2010 року, зобов`язуюся використати на витрати, пов`язані з призначенням мене на посаду голови Миколаївської РДА Львівської області та повернути їх позикодавцеві в доларах США у повному обсязі на першу його вимогу (протягом 1-го місяця) з відсотками за весь період користування з розрахунку п`ять відсотків за один місяць,
- перебуваючи на посаді голови Миколаївської РДА Львівської області зобов`язуюся лобіювати інтереси позикодавця ОСОБА_1 в межах повноважень визначених займаною мною посадою. Написано власноручно (п`ятого травня 2010 року, кошти отримано в повному обсязі
/підпис/ ОСОБА_3
Конфіденційність цього гарантійного зобов`язання гарантуємо:
Позикодавець /підпис/ ОСОБА_1 .
Свідок /підпис/ ОСОБА_4"
05 травня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 поручився за виконання ОСОБА_3 зобовʼязання за договором позики від 05 травня 2010 року.
08 серпня 2015 року ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_3 претензію з вимогою повернути позику та сплатити проценти за користування грошовими коштами згідно з умовами договору позики від 05 травня 2010 року.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки право вимоги.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з`ясуваннядійсних обставин справи. Обов`язокдоказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власноюініціативою.
Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що гарантійне зобов`язання від 05 травня
2010 року, з урахуванням укладеного на забезпечення його виконання договору поруки від 05 травня 2010 року містить підпис позичальника, умови отримання позичальником у борг грошових коштів та зобов`язання щодо їх повернення на першу вимогу позикодавця протягом одного місяця, які ОСОБА_3, з урахуванням претензії, направленої на його адресу 08 серпня 2015 року, не виконав, а тому вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики ("гарантійне зобов`язання") є обґрунтованими.
Постанова апеляційного суду у частині відмови у задоволенні вимоги
ОСОБА_1 до поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики не оскаржується, а тому у касаційному порядку не переглядається.