Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 753/19049/19
провадження № 61-9724св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, підписану адвокатом Томенчуком Денисом Сергійовичем, на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року в складі судді Даниленка В. В. та на постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року в складі колегії суддів Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ :
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про виселення.
Позов мотивував тим, що є власником квартири АДРЕСА_1, придбавши її з електронних торгів. Зазначав, що квартира була передана на реалізацію з прилюдних торгів як предмет іпотеки внаслідок невиконання зобов`язань за кредитним договором попереднім власником ОСОБА_3, який 26 березня 2007 року придбав у ОСОБА_4 указану квартиру за отримані в кредит у ЗАТ "ОТП Банк" кошти. Після придбання квартири на електронних торгах позивач виявив, що в квартирі зареєстрована та проживає ОСОБА_2, яка пояснила, що з 2005 року проживає в указаній квартирі як член сім`ї першого власника квартири ОСОБА_4 . Добровільно звільнити квартиру відповідачка відмовляється. Позивач зазначав, що внаслідок проживання ОСОБА_2 у належній йому квартирі без достатніх правових підстав він позбавлений можливості вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, чим порушуються його права як власника. Зокрема, вказував, що разом із сім`єю не може вселитись до належної йому квартири. Вважав, що відповідачка має бути виселена без надання іншого житлового приміщення в порядку частини другої статті 109 ЖК УРСР, оскільки квартира придбана попереднім власником за кредитні кошти й відчужена на користь позивача в ході звернення стягнення на предмет іпотеки.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення зі зняттям відповідача з реєстрації за вказаною адресою.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, позов задоволено: виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення зі зняттям відповідача з реєстрації за вказаною адресою; вирішено питання розподілу судових витрат.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_2 не є членом сім`ї позивача та без законних підстав проживає в квартирі АДРЕСА_1 . Суди прийняли до уваги, що вказана квартира придбана попереднім власником ОСОБА_3 за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою, а тому ОСОБА_2 підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення у порядку статті 109 ЖК УРСР.
Аргументи учасників справи
14 червня 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачка набула право користування спірною квартирою як член сім`ї (матір) ОСОБА_4, який отримав квартиру у власність 07 травня 2005 року на підставі наказу головного управління житлового забезпечення від 28 січня 2005 року № 126-С/Л1. Тобто, відповідачка вселилася в квартиру за 2 роки до подальшого придбання цієї квартири ОСОБА_5 за кредитні кошти. За таких обставин ОСОБА_2 уважає, що не може бути виселена з квартири без надання іншого житла на підставі частини другої статті 109 ЖК України. Зазначає також, що купуючи квартиру на електронних торгах, позивач мав бути обізнаний про існуючі обтяження у вигляді реєстрації та проживання в квартирі інших осіб, що свідчить про свідоме взяття на себе ризиків позивачем, пов`язаних з придбанням спірної нерухомості.
Посилається на порушення судами норм процесуального права в частині ухвалення заочного рішення по суті спору за наявності клопотання представника відповідачки про відкладення розгляду справи, а також в частині неналежного повідомлення відповідачки про розгляд її заяви про перегляд заочного рішення.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі та задоволено клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання оскаржених судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Вухвалі Верховного Суду від 25 червня 2021 року зазначено, що відповідачка оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судами висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року в справі № 753/72/17 та від 28 листопада 2018 року в справі № 754/4727/16-ц.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що першим власником квартири АДРЕСА_2 був ОСОБА_4
15 липня 2005 року за вказаною адресою зареєстровано місце проживання відповідача ОСОБА_2
26 березня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу зазначеної квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І. В., реєстровий №690у. Того ж дня за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Квартира придбана ОСОБА_3 за рахунок кредиту, отриманого за кредитним договором №005/036/2007 від 26 березня 2007 року, укладеного з ЗАТ "ОТП Банк".
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_3 та ЗАТ "ОТП Банк" 26 березня 2007 року укладено договір іпотеки, за яким позичальник передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2 .
Через невиконання ОСОБА_3 основного зобов`язання іпотекодержатель ЗАТ "ОТП Банк" звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
20 березня 2019 року ОСОБА_1 на електронних торгах щодо реалізації арештованого нерухомого майна, які проведено ДП СЕТАМ", придбав квартиру АДРЕСА_2 за 1 305 517,50 грн.
16 квітня 2019 року на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Меженська К. С. видала позивачу свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів ННТ 236170, яким посвідчено, що ОСОБА_1 на праві власності належить вказана квартира. Того ж дня право власності на квартиру за ОСОБА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Листом від 25 вересня 2019 року №39-75/19 позивач пред`явив до відповідачки вимогу про виселення, яка в добровільному порядку не виконана.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України "Про іпотеку").
Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК УРСР).
У справі, що переглядається, суди встановили, що позивач набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 в результаті проведених електронних торгів щодо реалізації арештованого нерухомого майна, а саме квартири, яка передана в іпотеку на забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_3 перед ЗАТ "ОТП Банк". Квартира була придбана ОСОБА_3 саме за кредитні кошти.
У той же час суди встановили, що відповідачка була зареєстрована в спірній квартирі 15 липня 2005 року як член сім`ї ОСОБА_4, тобто до набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру за кредитні кошти та до її передання в іпотеку банку.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року в справі № 740/5510/19-ц (провадження № 61-19282св20) вказано, що "правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права. Покупець житла, що перебувало в іпотеці, мав оцінити ризики та обмеження, пов`язані з його придбанням, у тому числі щодо права проживання попередніх власників. Укладаючи договір купівлі-продажу, ОСОБА_1 був достовірно обізнаний про наявність осіб, які зареєстровані у будинку, а продавець спірного житлового будинку ОСОБА_4 була достовірно обізнана про право відповідачів на користування житловим будинком та про обтяження спірного будинку у вигляді постійного проживання у ньому відповідачів, адже до укладення договору купівлі-продажу будинку із ОСОБА_1 . ОСОБА_4 було відмовлено у задоволенні позову про виселення відповідачів. Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 Житлового кодексу Української РСР та статті 40 Закону України "Про іпотеку", є передбачуваними. До спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК УРСР".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2021 року в справі № 205/5044/19 (провадження № 61-2490св21) зазначено, що: "за змістом статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. У справі, що розглядається, кредитодавець, який набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки в спірній квартирі зареєстровані відповідачі, які відмовляються виселятися з квартири. При зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя банк був обізнаний про наявність обтяжень спірної квартири, яка належала на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_2, зокрема про наявність відповідних речових прав ОСОБА_2, яка з 25 вересня 2001 року зареєстрована і проживає у житловому приміщенні. Банк мав можливість виявити ризики, пов`язані з набуттям права власності на спірну нерухомість у зв`язку із невиконанням боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника спірної квартири обмежуються у зв`язку із наявністю прав осіб, які мають право користування вказаною квартирою. Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутій позивачем на підставі іпотечного договору квартирі, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику. Таким чином, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов`язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об`єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом".
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Поняття "житло" не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50).
"Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві…" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
У справі, що переглядається, суди:
- не звернули уваги на те, що спірна квартира придбана за кредитні кошти та передана в іпотеку банку ОСОБА_3 у 2007 році, у той час як відповідачка зареєстрована та проживає в цій квартирі з 2005 року як член сім`ї первісного власника квартири ОСОБА_4 ;
- не врахували, що, купуючи квартиру з електронних торгів, проведених у межах виконавчого провадження, відкритого внаслідок неналежного виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором, позивач як покупець мав бути обізнаний про наявність потенційних ризиків, пов`язаних з реєстрацією та проживанням у такій квартирі інших осіб;
- не надали оцінки позбавленню ОСОБА_2 права користування квартирою на предмет пропорційності в контексті передбачених статтею 8 Конвенції принципів;
- не перевірили дотримання балансу інтересів сторін спору та не встановили наявності у відповідачки іншого житла.
В силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Крім того, при новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати положення частини першої статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", відповідно до якої зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або померлою. Безпосередньо саме рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення і є підставою для зняття особи з реєстраційного обліку.
Доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення відповідачки судом першої інстанції про розгляд справи та заяви про перегляд заочного рішення колегія суддів відхиляє як такі, що спростовуються наявними в матеріалах справи зворотніми повідомленнями, зокрема, про вручення судової повістки про призначення розгляду справи на 20 січня 2020 року (т. 1, а. с. 89), та конвертом разом з довідкою поштового відділення про невручення поштового відправлення з підстав відмови адресата від його одержання, належну оцінку яким надав суд апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 9 статті 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою про час і місце розгляду справи.
Аргументи касаційної скарги про безпідставне відхилення судом першої інстанції подане 17 січня 2020 року клопотання представника відповідачки про відкладення розгляду справи колегія суддів не приймає, оскільки, встановивши, що додані до клопотання документи не свідчать про зайнятість адвоката Драган Я. С. в іншому судовому засіданні, суд першої інстанції вмотивовано відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.