ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 915/954/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "СТІВ"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2020 року (головуючий - Головей В.М., судді: Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.), якою скасовано рішення Господарського суду Миколаївської області від 15 вересня 2020 року (суддя Адаховська В.С.), у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "СТІВ"
до Миколаївської міської ради
про визнання додаткової угоди укладеною.
(представники сторін у судове засідання не з`явились)
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Вступ
1. Учасниками цього спору є Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "СТІВ" (далі "Позивач", ТОВ "СТІВ", Товариство) та Миколаївська міська рада (далі "Відповідач", Міська рада, Місто.)
2. Товариство на підставі договору оренди від 26.06.2014 орендувало у Міста земельну ділянку для обслуговування торгового кіоску. Умовами договору було передбачено, що він діє до 25.10.2017.
3. Через півроку після закінчення строку дії вказаного договору (25.04.2018) Товариство звернулося до Міста із заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки, однак останнє на подану заяву жодним чином не відреагувало.
4. Посилаючись на приписи частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та стверджуючи про те, що продовжує належно користуватися орендованою земельною ділянкою, Товариство звернулося до місцевого господарського суду з позовом в якому просило поновити, укладений договір у примусовому порядку, шляхом визнання укладеною додаткової угоди до нього.
5. Господарський суд першої інстанції позов Товариства задовольнив, позаяк вважав, що ТОВ "СТІВ" було і залишається належним орендарем земельної ділянки, оскільки досі нею користується, сплачує орендну плату, водночас Місто будь-яких заперечень проти продовження орендних правовідносин протягом місяця після закінчення строку договору оренди не висувало.
6. В свою чергу апеляційний господарський суд з підставністю заявлених позовних вимог не погодився та констатував, що із заявою про поновлення договору оренди Товариство звернулося через півроку після закінчення договору оренди, а не за півроку до його закінчення, як те було передбачено укладеним договором. За викладеного апеляційний суд дійшов висновку про те, що усіх необхідних умов для поновлення спірного договору оренди в порядку частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" у даному випадку немає (відсутнє повідомлення про намір продовжити орендні правовідносини).
7. На відміну від провадження в судах попередніх інстанцій, на етапі касаційного перегляду судових рішень у даній справі, Товариство вже не заперечувало щодо необхідності надсилання повідомлення орендодавцю про намір продовжити орендні правовідносини саме до закінчення дії договору оренди та у строк, що передбачений ним. В той же час, ТОВ "СТІВ" стверджувало, що надсилало і таке повідомлення також.
8. Товариство вказувало, що ним до апеляційного господарського суду подавався лист Міської ради від 27.11.2020 з якого слідує, що ТОВ "СТІВ" зверталося до Міста із заявою про поновлення договору оренди ще 25.04.2017, тобто в межах погодженого строку. Водночас, суд апеляційної інстанції згаданий лист в якості доказу не прийняв, що на думку скаржника зробив неправомірно.
9. Крім того, за твердженням скаржника, апеляційний суд не врахував також, що апеляційну скаргу від імені Міської ради у даній справі було підписано і подано неуповноваженою особою, а саме особою щодо якої у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР) були відсутні відомості про наявність повноважень на самопредставництво Міської ради.
10. Враховуючи наведене у даному касаційному провадженні перед Верховним Судом стояли такі питання:
(1) Чи правомірно апеляційний господарський суд не прийняв в якості додаткового доказу поданий Товариством лист Міської ради від 27.11.2020?
(2) Чи позбавляє особу права на підписання (подання) заяви до суду в порядку самопредставництва органу місцевого самоврядування факт відсутності в ЄДР відомостей щодо такої особи на вчинення відповідних дій?
11. За наслідками касаційного розгляду Верховний Суд на перше сформульоване вище питання відповідає - "так" (відмова апеляційного суду у залученні додаткового доказу була правомірною), а на друге питання відповідає - "ні" (відсутність в ЄДР відомостей про особу, що підписала подану до суду заяву в порядку самопредставництва, не позбавляє її права на підписання такої заяви).
12. За таких обставин касаційна скарга Товариства залишається без задоволення, а постанова апеляційного господарського суду - без змін.
13. Далі детально.
Обставини спору
14. Товариством (орендарем) та Міською радою (орендодавцем) було укладено договір оренди землі № 10521 від 26.06.2014 (далі - договір оренди) за умовами якого Товариству передано в оренду земельну ділянку площею 6 кв.м. поблизу житлового будинку № 14 по вул. Будівельників для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торгового кіоску (кадастровий № 4810136900:01:041:0012). Сторонами погоджено, що договір діє до 25.10.2014.
15. 30.12.2014 між сторонами укладено договір про зміни до договору оренди відповідно до умов якого термін договору продовжено до 25.10.2017. При цьому сторонами вирішено, що орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку цього договору. (пункт 1.1 та пункт 3.1 договору).
16. Згідно Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 21.01.2015 № 32495308, право оренди земельної ділянки за договором зареєстроване 20.01.2015. Строк дії договору оренди землі встановлено до 25.10.2017.
17. 25.04.2018 Товариство через Центр надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради звернулось до Міста із заявою про поновлення договору на новий строк. Разом із заявою, Товариством було надано відповідний проєкт додаткової угоди.
18. 09.07.2020 Товариство повторно звернулося до Міста з листом про укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на той самий строк та на тих самих умовах. До заяви, згідно опису додатків, було додано відповідний проєкт додаткової угоди у двох примірниках.
19. Міською радою обидві заяви Товариства залишено без відповіді та реагування. Запропонований ТОВ "СТІВ" проєкт додаткової угоди не підписано.
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
20. В подальшому у липні 2020 року ТОВ "СТІВ" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Міської ради про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення, укладеного між сторонами договору оренди землі, в редакції угоди, доданій до позовної заяви.
21. Позовні вимоги узагальнено обґрунтовано тим, що після закінчення строку дії вказаного договору оренди землі, Відповідач в установлений частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" строк не повідомив Позивача про заперечення у поновленні цього договору, водночас і додаткову угоду, яку йому направив Позивач, не підписав.
Узагальнений зміст та обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
22. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.09.2020 позов Товариства задоволено. Визнано додаткову угоду до договору оренди укладеною у редакції, викладеній у резолютивній частині судового рішення.
23. Приймаючи вказане рішення місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" у Позивача виникло переважне право на поновлення договору оренди землі, оскільки орендар звернувся до Відповідача з заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки на той самий строк на тих самих умовах, додавши до заяви відповідний проєкт додаткової угоди, продовжує користуватися земельною ділянкою, належним чином виконує обов`язки за договором оренди.
24. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2020, рішення господарського суду першої інстанції від 15.09.2020 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
25. Постанова апеляційного господарського суду мотивована встановленими обставинами того, що Позивач порушив строки повідомлення Відповідача про намір поновлення договору оренди, які встановлені частиною другою статті 33 Закону України "Про оренду землі" (договір закінчив свою дії 25.10.2017, а відповідне повідомлення мало місце 25.04.2018), а тому суд дійшов висновку, що усіх необхідних умов для поновлення спірного договору оренди в порядку частини шостої статті 33 вказаного Закону у даному випадку немає.
Касаційна скарга
26. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить її скасувати, а дану справу направити на новий розгляд цьому ж суду.
Узагальнені доводи касаційної скарги
27. Скаржник стверджує, що при прийнятті оскаржуваної постанови апеляційним господарським судом було порушено ряд норм процесуального права, зокрема, статей 13, 43, 56, 60, 80, 86, 236, 260, 264, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).
28. Обґрунтовуючи вказане Позивач зазначає, що ним до апеляційного господарського суду подавався лист Міської ради від 27.11.2020 № 11.02-06/1505 з якого вбачається, що Товариство зверталося до Відповідача з повідомленням про поновлення договору оренди в межах погоджених сторонами строків, а саме 25.04.2017, а тому безпідставним є твердження про те, що орендар визначеного строку повідомлення не дотримався. В той же час, вказаний лист, судом апеляційної інстанції в якості доказу було неправомірно не прийнято, позаяк ним не було враховано, що Позивач об`єктивно не мав можливості подати такий лист в ході розгляду цієї справи в суді першої інстанції, адже отримав його вже після винесення рішення місцевим судом. Крім того, з огляду на те, що спірні правовідносини виникли ще у 2017 році, частина доказів станом на час подання позову вже була втрачена, а тому повідомлення з проєктом додаткової угоди, про які йдеться у цьому листі, взагалі не можливо було надати у господарський суд першої інстанції.
29. У цій частині скаржник додатково звертає увагу на неврахуванні апеляційним господарським судом висновків Верховного Суду із постанов від 12.11.2020 у справі № 908/2638/17 та від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16 щодо критеріїв оцінки доказів.
30. Крім вже наведеного ТОВ "СТІВ" стверджує і про те, що судом апеляційної інстанції було проігноровано той факт, що апеляційну скаргу у даній справі від імені Міської ради було подано неуповноваженою особою Кравченком Олександром (головним спеціалістом відділу судової роботи юридичного департаменту, який не є адвокатом), позаяк даних про те, що така особа має право діяти від імені Відповідача в порядку самопредставництва ЄДР не містив, водночас додані до апеляційної скарги документи самі по собі таких повноважень підтверджувати не могли.
31. У цій частині акцентує на неврахуванні апеляційним судом висновків Верховного Суду із постанов від 17.09.2020 у справі № 910/3850/19 та від 23.11.2020 у справі № 908/592/19 щодо питань, пов`язаних із самопредставництвом юридичної особи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів касаційної скарги і висновків судів попередніх інстанцій в контексті встановлених обставин спору
32. Згідно із частинами першою - другою статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
33. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
34. Згідно з частинами першою - третьою статті 33 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі в редакції Закону, чинній до 15.07.2020) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
35. Відповідно до частин четвертої - п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
36. В свою чергу частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
37. Частинами восьмою та одинадцятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
38. З викладеного слідує, що статтею 33 Закону України "Про оренду землі" було чітко визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою - п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.
39. Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проєкт додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проєкту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проєкт додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").
40. У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі").
41. Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проєкт додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі". І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
42. Наведений правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, про відсутність вагомих підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду зазначила у пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
43. Аналогічний за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів:
(1) орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди;
(2) до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк;
(3) до листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди;
(4) продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою;
(5) орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
44. Водночас, за змістом частин другої та третьої статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
45. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
46. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
47. При цьому, принцип свободи договору належить до основоположних засад цивільного судочинства та визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
48. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 вказаного Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
49. Із наведених положень законодавства вбачається, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.
50. Таким чином, оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено, що (1) у договорі оренди сторони погодили, що якщо орендар має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі то він зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку цього договору; (2) строк дії договору оренди закінчився 25.10.2017; (3) орендар повідомив орендодавця про намір продовжити договір 25.04.2018 (через шість місяців після його закінчення), то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову внаслідок того, що Позивач не дотримався процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, а отже відповідні обов`язки орендодавця в контексті приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі" не виникли.
51. При цьому, зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що судом надано всебічну, повну, об`єктивну та безпосередню оцінку наявним у матеріалах справи доказам за правилами, встановленими статтею 86 ГПК України.
52. Вирішуючи спір по суті, апеляційною інстанцією у повному обсязі встановлені фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у спірних правовідносинах, та з урахуванням наданих сторонами доказів, за результатами оцінки їх у сукупності.
53. Твердження ж скаржника про неврахування апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови висновків суду касаційної інстанції, викладених у постановах від 12.11.2020 у справі № 908/2638/17 та від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16 є безпідставними, позаяк надані касаційним судом у згаданих постановах висновки стосуються загальних підходів до оцінки доказів при з`ясуванні обставин будь-якої господарської справи, а тому вони не можуть бути покладені у заперечення висновків суду апеляційної інстанції у даній справі, які ґрунтуються на оцінці судом іншої сукупності доказів та за іншого предмета доказування.
54. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки, як вже зазначалося, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
55. При цьому, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
56. Надаючи оцінку аргументам Товариства про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно не прийнято до уваги доказ, який ним було подано разом з відзивом на апеляційну скаргу, необхідно зазначити таке.
57. Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
58. Отже, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
59. При цьому, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
60. Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 910/24991/15, від 11.06.2019 у справі № 906/353/17, від 05.12.2018 у справі № 910/7190/18, від 08.09.2020 у справі № 927/761/19, від 21.06.2018 у справі № 906/612/17, від 03.11.2021 у справі № 915/951/20.
61. Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
62. Близька за змістом правова позиція послідовно викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19, від 03.11.2021 у справі № 915/951/20.
63. В обставинах цієї справи суд апеляційної інстанції дослідивши наведені Товариством причини неподання доказу до місцевого господарського суду, обґрунтовано відмовив у його прийнятті та дослідженні, оскільки наданий Товариством доказ - лист управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 27.11.2020 № 11.02-06/1505 датований після постановлення рішення господарського суду першої інстанції (15.09.2020), що, у свою чергу, однозначно свідчить про те, що зазначений лист не міг бути прийнятий судом до уваги.
64. Позивачем не було доведено також того, що докази звернення до Міської ради у 2017 році не могли бути подані ним при зверненні до суду з позовом у даній справі, а доводи скаржника про зворотнє зводяться до нічим непідтверджених припущень.
65. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо неможливості долучення до матеріалів справи поданого Товариством доказу на стадії апеляційного розгляду і таким чином підтверджує ствердну відповідь на перше ключове питання цього провадження.
66. При розгляді доводів скаржника про те, що апеляційна скарга підписана особою, яка не мала права її підписувати, Верховний Суд виходить з такого.
67. Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано ГПК України, відповідно до частини першої статті 254 якого учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
68. З урахуванням положень частин першої і третьої статті 56 ГПК України сторони, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та/або через свого представника; юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
69. Згідно з частиною першою статті 58 цього Кодексу представником може бути адвокат або законний представник.
70. За приписом підпункту 11 пункту 161 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.
71. Питання самопредставництва не закріплені у нормах Конституції, але ці питання унормовано положеннями відповідних Кодексів, у тому числі ГПК України.
72. Таким чином, представництво Міськради у цій справі може здійснювати: адвокат як представник юридичної особи; керівник або інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) в порядку самопредставництва.
73. При цьому для визнання особи такою, що діє у порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи без додаткового уповноваження.
74. З процесуального закону не випливає, що відсутність в ЄДР відомостей про особу, що підписала апеляційну скаргу, позбавляє її права на підписання такої скарги і за таких обставин підтверджується також і надана Верховним Судом негативна відповідь на друге ключове питання цього провадження.
75. Наведений вище висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 922/751/20, в якій Верховний Суд відступив від правової позиції щодо обов`язковості відображення в ЄДР інформації про особу, яка може діяти від імені юридичної особи в порядку самопредставництва, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.11.2020 у справі № 908/592/19, а тому доводи скаржника про неврахування вказаних висновків судом апеляційної інстанції є безпідставними.
76. Зазначена правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду знайшла своє відображення також у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/14533/20 та від 27.10.2021 у справі № 920/751/20 та від 03.11.2021 у справі № 915/951/20.
77. Як свідчать матеріали цієї справи, апеляційна скарга у ній була підписана головним спеціалістом відділу судової роботи юридичного департаменту Миколаївської міської ради (у порядку самопредставництва) Олександром Кравченком.
78. На підтвердження своїх повноважень Кравченком О. були надані відповідні документи, в тому числі, витяг з розпорядження міського голови від 11.05.2017 № 225рк про призначення Кравченка О. на посаду головного спеціаліста відділу судової роботи юридичного департаменту Міськради, посадова інструкція головного спеціаліста відділу судової роботи юридичного департаменту Міськради.
79. Зазначені документи, їх відповідність вимогам господарського процесуального законодавства на підтвердження повноважень в порядку самопредставництва були перевірені господарським судом апеляційної інстанції, що стало наслідком відкриття апеляційного провадження у даній справі і в свою чергу спростовує відповідні доводи скаржника.
80. Беручи до уваги викладене вище, Верховний Суд вважає, що представник Відповідача у даному провадженні правомірно діяв в порядку самопредставництва Міськради, а доводи скаржника про зворотнє є необґрунтованими.
81. Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.