ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/14148/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Пеняк І. В.,
відповідачів - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 (судді: Чорногуз М. Г. - головуючий, Мальченко А. О., Іоннікова І. А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 (суддя Балац С. В.) у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго"
до Державного вищого навчального закладу "Ужгородський національний університет" і Міністерства освіти і науки України
про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію, скасування запису про право власності та припинення права власності,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У вересні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Закарпаттяобленерго" (далі - ПрАТ "Закарпаттяобленерго") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного вищого навчального закладу "Ужгородський національний університет" (далі - Університет) і Міністерства освіти і науки України (далі - Міністерство) про витребування на користь позивача з незаконного володіння Міністерства в особі Університету будівлі "Трансформаторна В", що перебуває у складі об`єкта нерухомого майна "Будівлі навчального корпусу хімічного факультету", розташованого за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Фединця, буд. 53; визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 06.06.2006 у частині державної реєстрації права власності Міністерства в особі Університету на зазначену будівлю; скасування запису про право власності Міністерства в особі Університету на вказану будівлю, реєстраційний номер майна 14981946, номер запису про право власності 1024 в книзі дод. 8; припинення права власності Міністерства в особі Університету на спірне нерухоме майно, реєстраційний номер майна 14981946, номер запису про право власності 1024 в книзі дод. 8.
На обґрунтування позову позивач послався на те, що спірне нерухоме майно було передано до статутного фонду позивача відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 14.07.1995 № 123, проте вибуло із його володіння за обставин, що не залежали від волі позивача шляхом включення до об`єкта нерухомого майна "Будівлі навчального корпусу хімічного факультету" під зміненим найменуванням "Трансформаторна В" з подальшою видачею свідоцтва про право власності та реєстрацією права власності на таке майно за відповідачем - Міністерством.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021, у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач є власником будівлі ЗТП № 2 за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Вакарова Дмитра, буд. 2 "а", яка не вибула із володіння позивача поза його волею, таке майно не використовується іншими особами, у тому числі відповідачами; право позивача жодним чином не порушене, отже, правових підстав для задоволення позову у наведеному випадку немає.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою, ПрАТ "Закарпаттяобленерго" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 у справі та ухвалити нове рішення про задоволення позову, або ж за відсутності у суду касаційної інстанції підставі для прийняття у справі нового рішення, направити справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанцій.
Скаржник вважає оскаржені судові рішення незаконними та необґрунтованими, такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статей 16, 387, 388 Цивільного кодексу України, та порушенням норм процесуального права, а саме статей 75, 86, 236, 238, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України; зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що, по-перше, оскаржені судові рішення прийняті із застосуванням норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права (статей 16, 388 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 914/296/17, від 04.02.2020 у справі № 914/520/18, від 02.09.2020 у справі № 910/13536/19, від 09.09.2020 у справі № 355/1177/17, від 30.07.2020 у справі № 752/13965/18, від 03.06.2020 у справі № 643/14392/16-ц, від 18.11.2020 у справі № 653/1216/16-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 10.06.2020 у справі № 914/1419/17, а, по-друге, у зв`язку з відсутністю висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно застосування статей 16, 388 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.
Зокрема, скаржник не погоджується з висновками судів про нетотожність будівлі ЗТП № 2, зареєстрованої за позивачем, і будівлі "Трансформаторна В", щодо якої вчинено оспорювані реєстраційні дії; наголошує на тому, що обставини справи, які визнаються її учасниками не підлягають доведенню; конфігурація спірної будівлі, її розміри могли змінитися внаслідок проведення робіт з її реконструкції. На думку скаржника, суди не забезпечили ефективного захисту порушених прав позивача, не надали оцінки наявним у справі доказам та аргументам позивача, не навели підстав для відхилення усіх заявлених позовних вимог.
3.2. Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
3.3. Від ПрАТ "Закарпаттяобленерго" надійшла заява про розподіл судових витрат.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПрАТ "Закарпаттяобленерго", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої у пункті 3 цієї норми, - залишити без задоволення з таких підстав.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили суди, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.06.2006 серії ЯЯЯ № 824113, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 10.03.2006 № 75, Міністерство в особі Університету є власником корпусу хімічного факультету, А; учбового корпусу, Б; трансформаторної, В, за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Фединця (б. Визволення), буд. 53.
За змістом витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 211896038 від 10.06.2020 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 52582195 від 10.06.2020 та внесено запис про право власності за позивачем на будівлю, ЗТП № 2, за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Вакарова Дмитра, будинок 2 "а".
Водночас, як зазначив суд апеляційної інстанції, витяги із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.04.2020 № 207412864, від 30.06.2020 № 214270877, від 10.09.2020 № 223371292 свідчать про те, що 06.06.2006 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 14981946 від 06.06.2006 та внесено запис про право власності за Міністерством в особі Університету на будівлі навчального корпусу хімічного факультету за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вулиця Фединця, будинок 53, на підставі свідоцтва про права власності від 05.06.2006 № 75.
У свідоцтві про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 824113, виданому виконавчим комітетом Ужгородської міської ради на будівлі навчального корпусу хімічного факультету за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Фединця, (б. Визволителів), буд. 53, у описі об`єкту зазначено "корпус хімічного факультету, А; учбовий корпус, Б; трансформаторна, В", підстава - рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 10.03.2006 № 75.
Відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 14.07.1995 № 123 створено Державну акціонерну компанію "Закарпаттяобленерго" на базі Закарпатського обласного підприємства електричних мереж.
Відповідно до переліку майна, переданого до статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Закарпаттяобленерго" (далі - ДАЕК "Закарпаттяобленерго") (правонаступник ПрАТ "Закарпаттяобленерго"), згідно з наказом про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Закарпаттяобленерго" від 14.07.1995 № 123 Міністерство енергетики та електрифікації України передало ДАЕК "Закарпаттяобленерго", зокрема, будівлю ТП-2 вул. Вакарова м. Ужгород, інвентарний номер 102, ( № 8897).
За змістом витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 211896038 від 10.06.2020 державний реєстратор Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області Муругова А. С. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 52582195 від 10.06.2020 та внесла запис про право власності за позивачем на будівлю, ЗТП № 2, за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Вакарова Дмитра, будинок 2 "а". Підстава для державної реєстрації права власності: наказ "Про створення ДАЕК "Закарпаттяобленерго", серія та номер 123, виданий 14.07.1995, видавник: Міністерство енергетики та електрифікації України; лист "Щодо надання переліку нерухомого майна", серія та номер 10-21-10956, виданий 09.06.2016, видавник: Фонд державного майна України; перелік майна, переданого до статутного фонду ДАЕК "Закарпаттяобленерго", серія та номер: -, виданий 09.06.2016, видавник: Фонд державного майна України; технічний паспорт, серія та номер 8367, виданий 16.09.2019, видавник: Комунальне підприємство "Архітектурно-планувальне бюро" Ужгородської міської ради; довідка, серія та номер 111/04-03/20, виданий 18.05.2020, видавник: Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради.
Таким чином, як установили суди, позивач є власником будівлі ЗТП № 2, за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Вакарова Дмитра, будинок 2 "а". при цьому, як установили суди, зазначеною будівлею позивач користується без будь-яких перешкод; доказів вибуття цієї будівлі із володіння позивача поза його волею та використання Міністерством та Університетом до матеріалів справи не надано. У свою чергу, за Міністерством в особі Університету зареєстровано право власності на будівлі навчального корпусу хімічного факультету за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Фединця, буд. 53.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що адреси, за якими розташовані об`єкти нерухомості, зареєстровані за позивачем і за відповідачем у складі будівель навчального корпусу хімічного факультету, є різними; позивач не довів факту порушення його прав внаслідок реєстрації за відповідачем права власності на будівлю "Трансформаторна, В", що перебуває у складі об`єкта нерухомого майна - будівлі навчального корпусу хімічного факультету, розташованого за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Фединця, буд. 53. Водночас апеляційний господарський суд, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази (у тому числі листи Університету), визнав недоведеними твердження позивача про те, що будівля ЗТП № 2 та будівля "Трансформаторна, В" у складі об`єктів нерухомого майна - будівель навчального корпусу хімічного факультету є одним і тим самим об`єктом.
4.3. Ухвалюючи судове рішення у справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цього позову.
Переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дослідив обставини справи та наявні у ній докази, надав оцінку доводам сторін та погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не довів того, що внаслідок оспорюваних ним реєстраційних дій було порушено його право власності на будівлю ЗТП № 2, розташовану за адресою Закарпатська обл., вул. Вакарова Дмитра, буд. 2 "а", а отже, підстав для задоволення позову про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію, скасування запису про право власності, припинення права власності та витребування з незаконного володіння відповідачів належного позивачу майна у наведеному випадку немає.
Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом статті 74 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 79 зазначеного Кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
В основу оскаржуваних рішень судами покладено висновок про недоведення позивачем факту порушення його прав у наведеному випадку та встановлені судами обставини користування позивачем спірною будівлею без будь-яких перешкод, відсутність доказів вибуття спірної будівлі із володіння позивача поза його волею та доказів користування нею відповідачами.
4.4. Як уже зазначалося, ПрАТ "Закарпаттяобленерго" оскаржило судові рішення у справі до суду касаційної інстанції.
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 11.10.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Закарпаттяобленерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 у справі № 910/14148/20 з підстав, передбачених у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних позивачем рішення і постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на те, що господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не враховано висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 914/296/17, від 04.02.2020 у справі № 914/520/18, від 02.09.2020 у справі № 910/13536/19, від 09.09.2020 у справі № 355/1177/17, від 30.07.2020 у справі № 752/13965/18, від 03.06.2020 у справі № 643/14392/16-ц, від 18.11.2020 у справі № 653/1216/16-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 10.06.2020 у справі № 914/1419/17, оскільки зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, зокрема, різні підстави позову, суб`єктний склад сторін, а також фактичні обставини, які формують зміст правовідносин та зібрані у справі докази, тобто у цій справі та зазначених справах суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, що свідчить про неподібність правовідносин у них; аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанцій у судових рішеннях у справі, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначеній постанові.
З огляду на викладене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла підтвердження.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.5. Поза тим, як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі, аргументуючи підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, послався також на положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зміст зазначеної норми свідчить, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не бере до уваги суперечливі твердження скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 16, 388 Цивільного кодексу України, з огляду на одночасне посилання самого скаржника у касаційній скарзі на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 643/14392/16-ц, від 18.11.2020 у справі № 653/1216/16-ц, від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18, від 09.09.2020 у справі № 355/1177/17 стосовно застосування зазначених норм права.
Водночас, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, здійсненої ними оцінки наявних у справі доказів та підстав для відмови у позові, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування норм права вплине на висновки судів, викладені в оскаржених судових рішеннях у цій справі. Як уже зазначалося, суди, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, виходили із того, що позивач не довів та встановлені судами обставини справи не підтверджують факту порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та дійшли висновку про відсутність підстав для судового захисту прав позивача у наведеному випадку. При цьому доводи касаційної скарги у наведеній частині спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Отже, зважаючи на викладене, а також встановлені судами обставини справи та підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, теж стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.