ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 917/561/21
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.04.2021
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2021
у справі № 917/561/21
за позовом в.о. першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі (позивач-1) Комунального підприємства "Полтава-Сервіс" Полтавської міської ради та (позивач-2) Полтавська міська рада
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіаформат"
про стягнення 40 544,49 грн, -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
15.04.2021 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява в. о. першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Полтава-сервіс" Полтавської міської ради (далі - КП "Полтава-Сервіс") та Полтавської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіаформат" (далі - ТОВ "Медіаформат") про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 40 544,49 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на таке:
- між КП "Полтава-Сервіс" та ТОВ "Медіаформат" укладено договір від 20.02.2019 № Д353/1 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (далі - Договір), проте після закінчення строку його дії ТОВ "Медіаформат" продовжує використовувати місця для розміщення зовнішньої реклами без правовстановлюючих документів та має фактичну заборгованість за користування цими місцями за період з 01.01.2020 по 31.01.2021;
- органом, до компетенції якого віднесені повноваження у спірних правовідносинах, є КП "Полтава-Сервіс", на яке покладено виконання функцій щодо регулювання діяльності у сфері розміщення зовнішньої реклами у місті Полтаві та яке є стороною Договору;
- відповідно до п.п.1.3, 9.3 Статуту КП "Полтава-Сервіс" засновником підприємства є Полтавська міська рада; доходи від надання в тимчасове користування місць розташування рекламних засобів після оподаткування розподіляються таким чином: 40% - до загального фонду місцевого бюджету Полтавської міської ради; 60% - КП "Полтава-Сервіс" для реалізації програм органів місцевого самоврядування;
- зважаючи на відповідь КП "Полтава-Сервіс", надану прокурору, про неможливість звернення до суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів, прокурор вважав правомірним його звернення з цим позовом в інтересах держави в особі Полтавської міської ради та КП "Полтава-Сервіс".
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.04.2021 у справі № 917/561/21 (суддя Киричук О.А.) позовну заяву прокурора повернуто на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Ухвала місцевого господарського суду про повернення позовної заяви мотивована відсутністю підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, оскільки суд встановив наступні обставини:
- відповідно до зробленого судом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.02.2021 КП "Полтава-Сервіс" за організаційно-правовою формою є саме комунальним підприємством, тобто суб`єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність, а не органом державної влади чи органом місцевого самоврядування;
- прокурором додано до позовної заяви копії листів, адресованих Полтавській міській раді та КП "Полтава-Сервіс" за № 35-1509 вих.21 від 08.02.2021 з пропозицією звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості (безпідставно збережених коштів за користування місцями для реклами) та за №35-1988 вих.21 від 18.02.2021 з повідомленням про намір подати відповідний позов до господарського суду. Про отримання КП "Полтава-Сервіс" першого з листів свідчить відповідь вказаного підприємства, копія якої додана до позовної заяви (вих.№167 від 09.02.2021), в якій повідомляється про те, що на даний час у КП "Полтава-Сервіс" відсутні можливості оперативно звернутися з відповідним позовом, у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору. За висновком суду, із вказаного листа не вбачається, що КП "Полтава-Сервіс" відмовляється вживати заходи щодо стягнення заборгованості з відповідача, а неможливість подання відповідного позову носить тимчасовий характер з огляду на незначний розмір заборгованості та судового збору, який підлягає сплаті за подання позову про її стягнення;
- заборгованість, стягнення якої є предметом позову, відповідно до доданого до позовної заяви розрахунку, виникла в період з січня 2020 року по січень 2021, тобто строк позовної давності щодо її стягнення становить (залишається) близько двох років та більше;
- Полтавська міська рада не є стороною Договору, позовна заява містить вимоги про стягнення грошових коштів саме на користь КП "Полтава-Сервіс", а не на користь Полтавської міської ради, тому суд вважає, що визначення прокурором в позовній заяві Полтавської міської ради як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є помилковим;
- прокурор не обґрунтував належними доказами той факт, що Полтавська міська рада, яку прокурор вважає органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів у спірних правовідносинах в розумні строки. В той же час, на думку суду, Полтавська міська рада взагалі не є таким органом у спірних правовідносинах;
- позов прокурора подано в інтересах держави, але фактично він просить стягнути кошти, які виникли за Договором, укладеним між КП "Полтава-Сервіс" та ТОВ "Медіаформат" як самостійними суб`єктами господарської діяльності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 (колегія суддів: Чернота Л.Ф. - головуючий, Попков Д.О., Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.04.2021 у справі № 917/561/21 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції у своїй постанові погодився з позицією місцевого господарського суду про недоведеність прокурором у цій справі передбачених законом виключних підстав для звернення до суду за захистом інтересів держави, а відтак дійшов висновку про правомірність повернення позовної заяви прокурора на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 174 ГПК України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, заступник керівника Харківської обласної прокуратури (далі - прокурор, скаржник) подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.04.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 у справі № 917/561/21 скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статті 23 Закону України "Про Прокуратуру", та порушення норм процесуального права, а саме статей 4, 53, 86, 174 ГПК України.
У якості підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник зазначає не врахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме у постановах від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18 від 08.09.2020 у справі № 916/2052/19, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18. В обґрунтування своїх доводів прокурор посилається також на правові висновки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 23.03.2017 у справі № 910/23333/15 та постанові Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі № 917/1267/19.
Доводи інших учасників справи
У відзиві ТОВ "Медіаформат" просить касаційну скаргу прокурора відхилити, а оскаржувані рішення залишити без змін, вважаючи їх законними та обґрунтованими.
Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 ГПК України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
При цьому, касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 287, частиною першою, третьою статті 310 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Предметом судового розгляду у даній справі є позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі КП "Полтава-Сервіс" та Полтавської міської ради до ТОВ "Медіаформат" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 40 544,49 грн.
При зверненні з даним позовом до суду прокурор в обґрунтування необхідності самостійного захисту інтересів держави вказав на те, що органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах, є КП "Полтава-сервіс", засновником якого є Полтавська міська рада (як отримувач бюджетних коштів та засновник комунального підприємства також є органом, уповноваженим на здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах), однак пасивна поведінка вказаних осіб, які маючи відповідні повноваження для захисту порушених інтересів держави до суду не звертаються, є підставою для пред`явлення позову прокурором.
Повертаючи позовну заяву прокурора на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 174 ГПК України суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про необґрунтованість підстав для звернення прокурора з позовом до суду.
З урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд керується наступним.
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.
Згідно з частиною третьою статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною четвертою статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, зазначеній прокурором в якості підстав касаційного оскарження.
Саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, зазначених прокурором в якості підстав касаційного оскарження).
Відповідно до частини першої статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Отже, у випадку якщо прокурор, звертаючись з позовом, посилається на обставини, які можуть бути підставою для здійснення представництва інтересів держави в суді, однак не надає суду обґрунтування наявності цих підстав з відповідними доказами, суд залишає позовну заяву без руху для усунення цих недоліків. У тому ж випадку, якщо прокурор не посилається на такі обставини або обставини, на які він посилається, не можуть бути підставою для здійснення представництва, і, відповідно, їх обґрунтування і підтвердження доказами не має значення, суд згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 174 ГПК України повертає позовну заяву і додані до неї документи (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/2052/19, зазначеній прокурором в якості підстав касаційного оскарження).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, що підтверджується матеріалами цієї справи, при поданні позовної заяви прокурор обґрунтував необхідність звернення із позовом в інтересах держави в особі позивачів тим, що органом уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах є КП "Полтава-Сервіс", на яке покладено виконання функцій щодо регулювання діяльності у сфері розміщення зовнішньої реклами у місті Полтаві та яке є стороною Договору. Засновником цього підприємства (згідно відомостей його Статуту) є Полтавська міська рада, яка отримує частину доходів від надання в тимчасове користування місць розташування рекламних засобів, які (доходи) залишилися після оподаткування, а тому Полтавська міська рада, як отримувач бюджетних коштів та засновник комунального підприємства також є органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.
Разом із цим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем (ТОВ "Медіаформат") умов Договору, а Полтавська міська рада не є стороною цього правочину, при цьому позовна заява містить вимоги про стягнення грошових коштів саме на користь КП "Полтава-Сервіс", а не на користь органу місцевого самоврядування, що свідчить про те, що саме прокурором визначено порушення прав комунального підприємства (суб`єкта господарювання), а не безпосередньо територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування.
Крім того, судом апеляційної інстанції додатково з`ясовано, що прокурор не обґрунтував жодними доказами той факт, що Полтавська міська рада, яку прокурор вважає органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів у спірних правовідносинах.
Відтак, обґрунтованим вбачається висновок судів попередніх інстанцій про помилковість визначення у позові прокурором Полтавської міської ради як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Щодо визначення прокурором комунального підприємства як органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 зроблено наступні висновки:
"Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.".
Також, колегія суддів враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29.09.2020 у справі № 916/1738/19. Так, зі змісту вказаної постанови вбачається, що між сторонами виник спір у відносинах виконання позивачем (Комунальною установою "Одесреклама" Одеської міської ради) делегованих йому органом місцевого самоврядування владних повноважень з демонтажу належної іншій особі рекламної конструкції. Відповідач (Обслуговуючий кооператив "Жемчужина на Малиновського") вважав, що орган місцевого самоврядування та відповідно позивач таких повноважень не мають, оскільки вони належать до компетенції органу виконавчої влади - Держпродспоживслужби, тому перешкоджав позивачу у проведенні зазначеного демонтажу. Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції (про задоволення позовних вимог) було скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено. У вказаній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, серед іншого, що комунальна установа "Одесреклама" за своєю організаційно-правовою формою є комунальним підприємством і не наділена владно-управлінськими функціями (зокрема щодо зобов`язання будь-кого вчиняти дії), а отже, відсутнє право позивача на звернення до суду щодо примусового зобов`язання відповідача усунути перешкоди при здійсненні демонтажу конструкції. Однак, за касаційним переглядом справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що між позивачем, який здійснював владні управлінські функції на підставі законодавства на виконання делегованих повноважень, та відповідачем виник публічно-правовий спір щодо законності рішень, дій позивача та інших органів місцевого самоврядування, прийнятих (вчинених) під час здійснення ними владних управлінських функцій.
Необхідність врахування наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 916/1738/19 правових висновків полягає у тому, що за їх змістом комунальна установа (як встановив суд апеляційної інстанції у вказаній справі є за своєю організаційно-правовою формою комунальним підприємством) може здійснювати владні управлінські функції на підставі законодавства на виконання делегованих повноважень органом місцевого самоврядування, а відтак саме з цих підстав Велика Палата Верховного Суду визначила необхідність розгляду вказаного спору у порядку адміністративного судочинства.
Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Згідно приписів пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З урахуванням наведеної вище правової позиції Великої Палати Верховного Суду (постанова від 29.09.2020 у справі № 916/1738/19), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що у випадку звернення прокурором за захистом інтересів держави в особі комунального підприємства/установи, необхідним є дослідження судами питання наявності у такого підприємства/установи делегованих органом місцевого самоврядування повноважень здійснювати владні управлінські функції, що, в такому випадку, наділяє комунальне підприємство/установу статусом суб`єкта владних повноважень (в розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України) як іншого суб`єкта при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У справі, що переглядається, суди встановили, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.02.2021 КП "Полтава-Сервіс" за організаційно-правовою формою є саме комунальним підприємством, тобто суб`єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність, а не органом державної влади чи органом місцевого самоврядування. При цьому, за змістом оскаржених судових рішень, судами не встановлено, а прокурором не доведено, що КП "Полтава-Сервіс" наділено владними управлінськими функціями чи можливістю прийняття відповідних владно-управлінських рішень, для можливості віднесення цього підприємства до іншого суб`єкта владних повноважень, що здійснює публічно-владні управлінські функції на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих органом місцевого самоврядування повноважень.
В той же час, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні вірно зазначив, що КП "Полтава-Сервіс" є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо захисту прав та охоронюваних законом своїх інтересів у судовому порядку, зокрема, у випадку порушення інтересів при виконанні договору оренди, або використанні майна підприємства іншою юридичною особою без достатніх на те повноважень, а отже наділено правом звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції за встановлених фактичних обставин (відсутності у комунального підприємства статусу чи окремих делегованих функцій суб`єкта владних повноважень) дійшли правомірного висновку про відсутність правових підстав для звернення прокурором за захистом інтересів держави в особі КП "Полтава-Сервіс".
Поряд з цим, судами враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.01.2021 № 911/1137/19, згідно якої прокурор може представляти інтереси держави у суді в тому випадку, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень; проте, Служба автомобільних доріг у Дніпропетровській області не є жодним з перелічених суб`єктів, а є державною організацією, яка належить до сфери управління Укравтодор, а тому захист прокурором інтересів держави в особі такої організації є неправомірним; позивач є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю і у разі необхідності він може самостійно звернутися за захистом своїх прав та інтересів.
З огляду на все вищевикладене, правомірними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що прокурором, в даному випадку, не обґрунтовано підстав для представництва інтересів держави в особі КП "Полтава-Сервіс" та Полтавської міської ради в суді. Доводів, які б спростували ці висновки, касаційна скарга не містить.
З урахуванням встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства та наведених правових позицій Верховного Суду, в тому числі тих, на які посилався прокурор у своїй касаційній скарзі, а відтак, за відсутності правових підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді, позов в.о. першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури правомірно повернуто судом першої інстанції на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 174 ГПК України.
Доводи касаційної скарги щодо не застосування інших висновків Верховного Суду, викладених у зазначених прокурором та не врахованих у мотивувальній частині цього рішення постановах, колегія суддів відхиляє, з огляду на суттєві відмінності встановлених судами обставин у справах (ключовою відмінністю є відсутність у комунального підприємства, в особі якого прокурор звернувся за захистом інтересів держави, статусу чи окремих делегованих функцій суб`єкта владних повноважень).
Суд касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 23.03.2017 у справі № 910/23333/15 та постанові Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі № 917/1267/19, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України чи апеляційного господарського суду не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.
Усі інші доводи та аргументи скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Таким чином, зазначені в обґрунтування касаційної скарги доводи про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в тому числі щодо неврахування висновків Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження за касаційним переглядом справи.