ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/18851/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Мальованого В. О., Сідєльова В. І., Сінченка С. Г. (усі в порядку самопредставництва),
відповідача - Тетерятник О. В. (у порядку самопредставництва),
третьої особи - Янчик М. І. (адвокат),
розглянув касаційну скаргу Громадської організації "Київська організація ветеранів війни" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 (суддя Демидов В. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2021 (головуючий - Владимиренко С. В., судді Ходаківська І. П., Поляк О. І.) у справі
за позовом Громадської організації "Київська організація ветеранів війни"
до Київської міської ради в особі постійної комісії з питань власності
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Комунальної бюджетної установи "Київський міський центр допомоги учасникам антитерористичної операції",
про визнання протиправним та скасування рішення.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У грудні 2019 року Громадська організація "Київська організація ветеранів війни" (далі - ГО "КОВВ", Організація, орендар, позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Київрада, Міськрада, відповідач) в особі постійної комісії з питань власності (далі - Комісія), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Комунальної бюджетної установи "Київський міський центр допомоги учасникам антитерористичної операції" (далі - КБУ "КМЦДУ АТО", Установа, третя особа), про визнання протиправним та скасування рішення Комісії "Про розгляд повторного звернення Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (КМДА) щодо продовження договору оренди - Київській організації ветеранів війни, вул. Хрещатик, 25, літ. А", оформленого протоколом від 14.11.2017 № 69 (далі - рішення від 14.11.2017 № 69, оспорюване рішення), з посиланням на положення статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 284 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, чинного до 31.01.2020 (далі - Закон України № 2269-ХІІ), статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пункту 4.14 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київради від 22.09.2011 №34/6250.
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) при прийнятті оспорюваного рішення відповідачем було допущено порушення Регламенту Київради та під час засідання Комісії 14.11.2017 виявлено неповагу до представників позивача з вчиненням проти них хуліганських дій; 2) рішення від 14.11.2017 № 69 є протиправним і прийняте поза межами термінів та компетенції Комісії, а саме більше ніж через 4 місяці після закінчення строку дії договору оренди від 20.06.2014 № 1608 (далі - договір оренди від 20.06.2014), тому не породжує жодного правового наслідку щодо автоматичної пролонгації цього договору.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення мотивоване необґрунтованістю позовних вимог з огляду на те, що: 1) рішення від 14.11.2017 № 69 прийняте в межах компетенції відповідача та у порядку, визначеному чинним законодавством; 2) оспорюване рішення виконано у встановленому порядку, що підтверджується листом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент комунальної власності м. Києва, Департамент, орендодавець) від 23.11.2017 № 062/05/15-11290, договором оренди від 29.03.2019 № 2943, укладеним між Департаментом і КБУ "КМЦДУ АТО" стосовно нежитлового приміщення, раніше займаного Організацією (далі - спірне приміщення), а також наявними у матеріалах справи копіями постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.08.2020 ВП № 62622092 та акта державного виконавця від 25.08.2020 про примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 № 910/22422/17; 3) позивач не довів порушення своїх прав внаслідок прийняття оспорюваного рішення.
4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 залишено без змін з мотивів, викладених у зазначеній постанові.
Постанова аргументована посиланням на положення статей 16, 21 ЦК України, статті 20 ГК України, статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 17 Закону України № 2269-ХІІ, статті 20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктів 2.1, 5.1- 5.3, 12.3- 12.8 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київради від 21.04.2015 № 415/1280 в первісній редакції, чинній з 15.07.2015 (далі - Положення № 415/1280), статей 11, 73, 74, 75, 76, 77, 86, 269, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зміни мотивувальної частини рішення, оскільки суд першої інстанції, обмежившись наданням правової оцінки повноваженням Київради в особі Комісії, не надав належної правової оцінки спірним правовідносинам сторін та наявності порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого він звернувся до суду, а саме: 1) рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 у справі № 910/22422/17 (за участю Організації та Установи), встановлено преюдиціальні факти закінчення 18.06.2017 строку дії договору оренди від 20.06.2014 та своєчасного висловлення орендодавцем заперечень проти продовження цього договору на тих самих умовах; 2) чинне законодавство не передбачає обов`язку Київради надати в оренду позивачу спірне приміщення або продовжити дію договору оренди від 20.06.2014.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що у зв`язку з недотриманням ГО "КОВВ" вимог частини 2 статті 96 ГПК України, яка регулює порядок подачі електронних доказів, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про дослідження електронного доказу за участю сторін, тоді як у порушення вимог частини 3 статті 269 ГПК України позивач не надав до суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження неможливості подання до суду першої інстанції засвідченого електронним цифровим підписом відеозапису засідання Комісії від 14.11.2017 з причин, що об`єктивно не залежали від заявника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ГО "КОВВ" звернулася з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати повністю та передати справу на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме положень статей 203, 215, 216 ЦК України, статті 20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статей 7, 238, 269 ГПК України, наголошуючи, що: 1) місцевий та апеляційний господарські суди не врахували висновку щодо застосування норм статей 203, 215, 216 ЦК України, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/8565/18; 2) суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема відеозапис засідання постійної комісії Київради з питань власності від 14.11.2017; 3) рішення від 14.11.2017 № 69 не несе правових наслідків як таке, що прийняте Комісією поза межами встановленого законом місячного терміну, а саме більше ніж через 4 місяці після закінчення строку дії договору оренди від 20.06.2014, який є автоматично пролонгованим; 4) апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання Організації від 15.06.2021 про долучення до апеляційної скарги засвідченого електронним підписом відеозапису засідання Комісії від 14.11.2017.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7. Третя особа та відповідач у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.
Розгляд справи Верховним Судом
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.11.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГО "КОВВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2021 у справі № 910/18851/19 та призначено її до розгляду на 23.11.2021 о 15:15.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
9. Рішенням виконавчого комітету Київради від 21.09.1981 № 1591 "Про передачу в орендне користування службових нежилих приміщень" вирішено надати в орендне користування службові нежилі приміщення організаціям і підприємствам м. Києва згідно з додатком.
Згідно з додатком до зазначеного рішення Київській міській секції Радянського комітету ветеранів війни для розміщення співробітників секції передано в орендне користування службове приміщення, загальною площею 180 м2, яке знаходиться на першому поверсі будинку № 25 по вул. Хрещатик у м. Києві.
10. 20.06.2014 між Департаментом комунальної власності м. Києва (орендодавець), ГО "КОВВ" (орендар) та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (балансоутримувач) було укладено договір № 1608 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (нова редакція договору від 13.04.2011 № 06/3714), за умовами пунктів 1.1, 9.1, 9.4, 9.7 якого орендодавець на підставі протоколу Комісії від 20.05.2014 № 174 передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (нежитлові приміщення) загальною площею 192,60 м2 по вул. Хрещатик, 25 літ. А у м. Києві, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, для розміщення громадської організації ветеранів. Строк дії договору - з 20.06.2014 по 18.06.2017. Договір припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його укладено. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.
11. 03.02.2017 Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - КП "Київжитлоспецексплуатація") звернулося до Організації з повідомленням про те, що згідно з Положенням № 415/1280 та частиною 2 статті 17 Закону України № 2269-ХІІ термін дії договору оренди від 20.06.2014 закінчується 18.06.2017 і його дію буде припинено. Також роз`яснено, що питання продовження зазначеного договору вирішується з дозволу власника майна та орендодавця на підставі заяви та наданих орендарем згідно з переліком документів для продовження оренди.
Листом від 13.02.2017 № 18 ГО "КОВВ" надала КП "Київжитлоспецексплуатація" пакет документів з проханням призначити компанію для оцінки приміщення.
12. 24.05.2017 балансоутримувач направив орендарю попередження про припинення договору оренди від 20.06.2014 у разі ненадання документів у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.
Листом від 31.05.2017 № 062/05/15-5528 Департамент попередив позивача про закінчення дії договору оренди від 20.06.2014 та роз`яснив про переважне право на укладення договору на новий термін, вказавши, що після надання повного пакету документів зазначене питання буде винесено на розгляд постійної комісії Київради, після погодження в установленому порядку буде укладено на новий строк договір оренди. У вказаному листі також міститься попередження про те, що ненадання відповідних документів матиме наслідком направлення повідомлення про припинення договору оренди від 20.06.2014 у зв`язку із закінченням його строку.
Листом від 19.06.2017 № 062/05/15-6178 Департамент комунальної власності м. Києва повідомив ГО "КОВВ" про необхідність надання документів за переліком, наведеним у листі від 31.05.2017 № 062/05/15-5528, та попередив, що в разі ненадання необхідних документів у визначений строк орендодавець змушений буде направити повідомлення про припинення дії договору.
13. Ураховуючи закінчення строку дії договору оренди від 20.06.2014, листом від 26.06.2017 № 062/05/15-6350 Департамент надіслав усі зібрані орендарем матеріали до Комісії з проханням розглянути та погодити продовження дії договору оренди на наступний термін.
14. Листом від 26.09.2017 № 052/05/15-9375 Департамент комунальної власності м. Києва повідомив Організацію про відсутність вирішення питання щодо продовження договору оренди від 20.06.2014.
15. 14.11.2017 Комісія прийняла рішення про відмову у продовжені договору оренди від 20.06.2014, що оформлено протоколом № 69.
Так, на засіданні Комісії по питанню № 25 "Про розгляд повторного звернення Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (КМДА) щодо продовження оренди - Київській організації війни, вул. Хрещатик, 25, літ. А (вих. № 062/05/19-9371 від 26.09.2017, вх. № 08/16608 від 28.09.2017)" члени комісії вирішили: відмовити ГО "КОВВ" у продовженні строку дії договору оренди нежитлового приміщення загальною площею 192,6 м2 на вул. Хрещатик, 25, літ. А2 - правові заходи відповідно до Положення № 415/1280.
Листом від 23.11.2017 № 062/05/15-11290 Департамент повідомив орендаря про вказане рішення Комісії та необхідність терміново звільнити орендовані приміщення
16. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 у справі № 910/22422/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020, відмовлено у задоволенні позову КП "Київжитлоспецексплуатація" про виселення Київської організації ветеранів війни із займаних нежилих приміщень. Позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору (Департаменту комунальної власності м. Києва) задоволено. Виселено Київську організацію ветеранів війни з нежилих приміщень загальною площею 192,60 м2, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 25, літ. А.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.11.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГО "КОВВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 у справі № 910/22422/17.
Згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження від 25.08.2020 № 62622092 та актом державного виконавця від 25.08.2020, копії яких містяться у цій справі, наказ № 910/22422/17, який 01.07.2020 видано Господарським судом міста Києва, примусово виконано.
Позиція Верховного Суду
17. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
18. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, наразі відсутні підстави вважати договір оренди від 20.06.2014 припиненим 18.06.2017, оскільки рішення від 14.11.2017 № 69 не породжує правових наслідків як таке, що прийнято Комісією поза межами місячного терміну, встановленого частиною 2 статті 17 Закону України № 2269-ХІІ, а саме більше ніж через 4 місяці після закінчення строку дії договору оренди від 20.06.2014, внаслідок чого цей договір є автоматично пролонгованим (продовженим на той самий строк і на тих самих умовах).
19. Позивач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 3 статті 310 цього Кодексу, зокрема, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
20. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного господарського суду про недоведеність порушення рішенням від 14.11.2017 № 69 прав позивача як орендаря, що зумовлено втратою Організацією статусу орендаря спірного приміщення з огляду на преюдиціальний факт припинення 18.06.2017 договору оренди від 20.06.2014 у зв`язку із закінченням строку дії цього договору та своєчасною відмовою орендодавця від його пролонгації, встановлений чинними судовими рішеннями у справі № 910/22422/17 (за участю ГО "КОВВ"), оскільки оспорюване рішення Комісією прийнято значно пізніше, а саме за межами місячного терміну, встановленого частиною 2 статті 17 Закону України № 2269-ХІІ.
21. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
22. Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції України або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
23. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовані ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, має загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані.
24. У Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин 1, 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
25. Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, підставами для визнання незаконним акта органу місцевого самоврядування є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
26. Колегія суддів вважає, що враховуючи наведені норми законодавства та обставини припинення договору оренди від 20.06.2014 у зв`язку із закінченням строку дії цього договору та своєчасною відмовою орендодавця від його пролонгації, встановлені судовими рішеннями у справі № 910/22422/17, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові з мотивів недоведеності порушення оспорюваним рішенням Комісії прав позивача, який після 18.06.2017 вже втратив статус орендаря спірного приміщення.
27. На обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, позивач посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку щодо застосування норм статей 203, 215, 216 ЦК України, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 910/8565/18.
28. Дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/18851/19 за касаційною скаргою у частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на таке.
29. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
30. При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
31. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
32. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
33. Так, предметом позову в справі № 910/8565/18 є вимога про визнання незаконним та скасування рішення постійної комісії Київради з питань власності від 01.12.2017, оформленого протоколом № 71 від 01.12.2017 в частині скасування рішення комісії від 30.06.2017 - протокол №55, пункт 130 частини ІІ щодо продовження ТОВ "Діамед" строку дії договору оренди нежитлових приміщень, а підставами позову - прийняття відповідачем спірного рішення без будь-яких правових підстав та без правового обґрунтування, первісне рішення про продовження позивачу строку оренди від 30.06.2017 може бути змінено чи скасовано виключно судом.
Ухвалюючи постанову від 19.06.2019 у справі № 910/8565/18, якою було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновків про те, що: 1) рішення державного органу чи органу місцевого самоврядування, з якого виникають права та обов`язки у конкретної особи, повинно бути мотивованим, а тим більше - рішення, яким скасовується своє попереднє рішення, чим припиняються права відповідної особи. Процедури органів державної влади та місцевого самоврядування повинні бути прозорі та зрозумілі, а в іншому випадку рішення органів влади не може вважатися правомірним; 2) оскільки ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання та не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання, то до кола обставин, які підлягають доказуванню у даному спорі належить встановлення обставин виконання рішення органу місцевого самоврядування, яким є рішення постійної комісії Київради з питань власності від 30.06.2017, оформлене протоколом № 55; 3) суди не врахували, що відповідач погодив звернення орендаря на продовження строку дії договору оренди, що є волевиявленням власника майна, у зв`язку з чим відповідно до рішення виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією позивачем його права на продовження орендних відносин, що є також його законними інтересами, і позивач заперечує проти їх припинення.
34. Таким чином, у постанові від 19.06.2019 у справі № 910/8565/18 взагалі не міститься висновку Верховного Суду щодо застосування норм статей 203, 215, 216 ЦК України, які регулюють вимоги щодо чинності правочину, підстави та правові наслідки його недійсності, натомість у пункті 24 вказаної постанови правильно зазначено, що рішення постійної комісії Київради є правовим актом індивідуальної дії та безпосередньо впливає на права і обов`язки позивача щодо оренди приміщення.
У зв`язку з цим наведені у касаційній скарзі доводи позивача ґрунтуються на помилковому ототожненні ним правочину (стаття 202 ЦК України) та правового акта індивідуальної дії (частина 1 статті 21 ЦК України).
35. Отже, у цій справі та у справі № 910/8565/18, на постанову Верховного Суду в якій посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.
Викладене переконливо свідчить про різні предмет і підстави позовів, фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, та їх неоднакове правове регулювання у справі № 910/18851/19 та у справі № 910/8565/18.
У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, на постанову Верховного Суду в якій посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень.
36. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що свідчить про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/18851/19 у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.
37. Разом з тим щодо доводів скаржника про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, який (пункт), зокрема відсилає до пунктів 1, 3 частини 3 статті 310 цього Кодексу, колегія суддів зазначає таке.
38. На обґрунтування вказаної підстави скаржник посилається на те, що: 1) суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема відеозапис засідання постійної комісії Київради з питань власності від 14.11.2017; 2) апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання Організації від 15.06.2021 про долучення до апеляційної скарги засвідченого електронним підписом відеозапису засідання Комісії від 14.11.2017.
39. Верховний Суд відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на таке.
40. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
41. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
42. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
43. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що скаржник належним чином не обґрунтував наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
44. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
45. Згідно з частиною 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
46. Отже, за змістом частини 3 статті 269 ГПК України скаржник має належним чином обґрунтувати існування виняткового випадку, за умов наявності якого вважатиметься доведеною об`єктивна неможливість подання учасником справи доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від такого учасника справи.
47. Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції цілком правомірно зазначив, а скаржник жодним чином не спростував того, що у зв`язку з недотриманням ГО "КОВВ" вимог частини 2 статті 96 ГПК України, яка регулює порядок подачі електронних доказів, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про дослідження електронного доказу за участю сторін.
Як наслідок, у порушення вимог частини 3 статті 269 ГПК України позивач не надав до суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження неможливості подання до суду першої інстанції засвідченого електронним цифровим підписом відеозапису засідання Комісії від 14.11.2017 з причин, що об`єктивно не залежали від заявника.
48. Наведеним спростовується безпідставне твердження скаржника про необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання Організації від 15.06.2021 про долучення до апеляційної скарги засвідченого електронним підписом відеозапису засідання Комісії від 14.11.2017.
49. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.
50. Колегія суддів зауважує, що статтею 296 ГПК України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутня така підстава як непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, якою (підставою) у розумінні пунктів 1, 3 частини 3 статті 310 ГПК України є недослідження судом зібраних у справі доказів за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу; необґрунтоване відхилення судом клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
51. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України підстава не отримала підтвердження, Верховний Суд має право залишити судові рішення судів першої інстанції або апеляційної інстанції без змін, а не закривати касаційне провадження у відповідній частині.
52. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
53. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову зважаючи на недоведеність порушення рішенням від 14.11.2017 № 69 прав позивача як орендаря, що зумовлено втратою Організацією статусу орендаря спірного приміщення з огляду на преюдиціальний факт припинення 18.06.2017 договору оренди від 20.06.2014 у зв`язку із закінченням строку дії цього договору та своєчасною відмовою орендодавця від його пролонгації, встановлений чинними судовими рішеннями у справі № 910/22422/17 (за участю ГО "КОВВ").
У зв`язку з цим колегія суддів не бере до уваги необґрунтовані доводи скаржника про те, що рішення від 14.11.2017 № 69 не несе правових наслідків як таке, що прийняте Комісією поза межами встановленого законом місячного терміну, а саме більше ніж через 4 місяці після закінчення строку дії договору оренди від 20.06.2014, який є автоматично пролонгованим.
54. При цьому Верховний Суд зазначає, що за наведених вище обставин відмови орендодавця від пролонгації договору оренди від 20.06.2014 та примусового виселення ГО "КОВВ" зі спірного приміщення, здійсненого на виконання остаточного судового рішення у іншій справі (№ 910/22422/17), визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 14.11.2017 № 69, яке жодним чином не впливає на припинення відносин пролонгації договору оренди від 20.06.2014, наразі не є ефективним способом захисту прав позивача як орендаря та навіть у випадку задоволення позову не призведе до відновлення права Організації на користування раніше орендованим приміщенням.
55. Колегія суддів зауважує, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач у порушення приписів Положення № 415/1280 та Закону України № 2269-ХІІ не надав орендодавцю у встановлений строк (не менше трьох місяців до закінчення строку дії договору оренди) заяву про продовження терміну дії договору не відповідає вимогам частин 2, 3 цього Закону, згідно з якими у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Таким чином, за змістом статті 17 Закону України № 2269-ХІІ, чинного на час прийняття оспорюваного рішення, орендар не зобов`язаний подавати заяву про продовження договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, а в разі наміру реалізації орендарем переважного права на укладення договору оренди на новий термін відповідний тримісячний строк передбачено не для орендаря, а виключно для власника (орендодавця) в аспекті покладання на останнього обов`язку попередити орендаря про намір використовувати орендоване майно для власних потреб.
Разом з тим вказаний помилковий висновок суду апеляційної інстанції не призвів до прийняття неправильної по суті постанови та, як наслідок, не може бути достатньою підставою для її скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
56. З мотивів, раніше наведених у цій постанові, Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами відповідача та третьої особи, викладеними у відзивах на касаційну скаргу.