ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 340/628/20
адміністративне провадження № К/9901/31764/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №340/628/20
за позовом ОСОБА_1
до Фінансового управління Голованівської районної державної адміністрації Кіровоградської області
про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2020 року (головуючий суддя: Жук Р.В.)
і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2020 року
(головуюча суддя: Лукманова О.М., судді: Божко Л.А., Дурасова Ю.В.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 пред`явила позов до Фінансового управління Голованівської районної державної адміністрації Кіровоградської області (далі також - "Фінансове управління Голованівської РДА"), у якому просила суд:
1) визнати протиправним і скасувати наказ начальника Фінансового управління Голованівської РДА №7-к від 3 лютого 2020 року "Про звільнення ОСОБА_1";
2) поновити її на посаді головного спеціаліста відділу планування доходів, фінансів галузей виробничої сфери та інвестицій Фінансового управління Голованівської РДА з дати звільнення 3 лютого 2020 року;
3) стягнути з Фінансового управління Голованівської РДА на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 4 лютого 2020 року до дня ухвалення рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликалася на те, що вона працювала у фінансових підрозділах Голованівської РДА з 1995 року, зокрема з 2016 року на посаді головного спеціаліста відділу планування доходів, фінансів галузей виробничої сфери та інвестицій Фінансового управління Голованівської РДА, будучи державним службовцем.
Також позивачка зазначала, що 3 грудня 2019 року відповідач повідомив її про майбутнє скорочення займаної посади у зв`язку зі зменшенням граничної чисельності працівників Фінансового управління Голованівської РДА, а 3 лютого 2020 року видав наказ про її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
Позивачка стверджувала, що всупереч вимогам трудового законодавства відповідач не досліджував питання переважного права залишення на роботі серед працівників, посади яких підлягали скороченню; не здійснив порівняльний аналіз продуктивності праці, освітнього рівня й досвіду роботи її та інших працівників, які були залишені на роботі під час скорочення посад державної служби.
Водночас позивачка наполягала на тому, що вона мала переважне право на залишення на роботі, проте жодних посад їй запропоновано не було. Тому стверджувала, що наказ про звільнення є протиправним, оскільки роботодавець не виконав обов`язку щодо її працевлаштування.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2020 року, яке залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 1 жовтня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суди виходили з того, що відповідач 3 грудня 2019 року попередив позивачку про скорочення її посади й наступне звільнення, а також про відсутність вакантної посади, як на момент такого попередження, так і на час звільнення з роботи.
Також суди вказали, що у день винесення оскаржуваного наказу набрали чинності зміни до трудового законодавства, згідно з якими на позивачку не поширювалися гарантії щодо переведення за її згодою на іншу посаду та про переважне право залишення на роботі, а тому відповідач не мав обов`язку цього робити.
Водночас суд апеляційної інстанції додатково зауважив, що правило про переважне право на залишення на роботі застосовується у разі вивільнення двох і більше працівників, проте у цій справі мова йде про вивільнення однієї ОСОБА_1, а не кількох осіб.
З огляду на це суди дійшли висновку про дотримання відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1 з державної служби і, як наслідок, констатували правомірність оскаржуваного наказу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій і направити справу на новий розгляд.
Скаржниця покликається на те, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми статей 42, 49-2 Кодексу законів про працю України (далі також - "КЗпП"), не врахувавши висновки Верховного Суду щодо обов`язку роботодавця здійснити порівняння продуктивності праці й кваліфікації працівників до початку процедури скорочення і попередження конкретного працівника про наступне звільнення.
Також скаржниця твердить про неврахування судами висновків Верховного Суду щодо обов`язку роботодавця запропонувати працівнику, який вивільняється, усі вакантні посади, незалежно від того, у якому структурному підрозділі він працював, і такий обов`язок вважається виконаним роботодавцем, якщо працівникові були запропоновані усі вакансії, які з`явилися на підприємстві з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору.
Скаржниця стверджує, що суди не надали оцінки її доводам стосовно недослідження відповідачем питання переважного права залишення на роботі серед працівників, посади яких підлягали скороченню, а також нездійснення ним порівняльного аналізу продуктивності праці, освітнього рівня й досвіду роботи її та інших працівників, які були залишені на роботі під час скорочення штату. Натомість відповідач, як твердить скаржниця, залишив у зміненому штаті працівників, стосовно яких вона мала переважне право на залишення на роботі.
Водночас скаржниця зауважує, що суди залишили без оцінки й той факт, що відповідач повідомив їй про відсутність вакантних посад, проте після цього у штат Фінансового управління Голованівської РДА була прийнята ОСОБА_2, яка взагалі не була з числа працівників, які мали б скорочуватись, а працювала в управлінні персоналу апарату Голованівської РДА.
У відзиві на касаційну скаргу Фінансове управління Голованівської РДА покликається на безпідставність доводів ОСОБА_1, тому просить відмовити у задоволенні її скарги й залишити оскаржувані судові рішення без змін. Наполягає на обґрунтованості й законності рішень, які оскаржуються.
Зокрема, відповідач запевняє, що не мав можливості запропонувати позивачці іншу роботу в установі, позаяк на момент звільнення були відсутні будь-які вакансії.
Водночас відповідач вказує, що під час звільнення позивачки не поставало питання про переважне прав на залишенні на роботі, оскільки це право має враховуватися при наявності двох чи більше посад, одна з яких скорочується. Проте в установі посада, яку займала позивачка, була єдиною, як за назвою, так і за функціями.
Зрештою відповідач покликається на те, що 2 лютого 2020 року набрали чинності зміни до статті 49-2 КЗпП, через які у разі вивільнення державних службовців установа не зобов`язана виконувати норми цього Кодексу щодо переведення на іншу роботу працівника та врахування переважного права залишення на роботі.
У відповіді на цей відзив ОСОБА_1 зауважує, що 27 січня 2020 року голова Голованівської РДА затвердив штатний розпис Фінансового управління Голованівської РДА, з якого вбачається наявність вакантних посад на момент її звільнення. Натомість у день її звільнення на роботу в це управління у порядку переведення була прийнята інша працівниця, що теж, на думку скаржниці, свідчило про наявність вакансій, проте вони їй не пропонувалися.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
3 листопада 2019 року постановою Кабінету Міністрів України №926 були внесені зміни до постанови Уряду від 25 березня 2014 року №91 "Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій" і визначено граничну чисельність працівників місцевих державних адміністрацій.
25 листопада 2019 року розпорядженням голови Кіровоградської обласної державної адміністрації №1168 "Про встановлення граничної чисельності працівників районних державних адміністрацій" встановлено граничну чисельність працівників Голованівської районної державної адміністрації і зобов`язано її голову установити граничну чисельність працівників структурних підрозділів цієї адміністрації в межах граничної чисельності, затвердженої цим розпорядженням (а.с.40-41).
27 листопада 2019 року головою Голованівської районної державної адміністрації прийнято розпорядження №316-р "Про затвердження структури та штатної чисельності працівників структурних підрозділів Голованівської районної державної адміністрації" і визначено перелік структурних підрозділів Голованівської районної державної адміністрації і їх штатну чисельність (а.с.42-44).
Штатна чисельність Фінансового управління Голованівської РДА була зменшена з 12 до 7 осіб.
2 грудня 2019 року начальник Фінансового управління Голованівської РДА видав наказ №12 "Про затвердження структури та штатної чисельності працівників фінансового управління Голованівської районної державної адміністрації", яким затверджено структуру фінансового управління та виключено із цієї структури відділ планування доходів, фінансів галузей виробничої сфери та інвестицій (а.с.45-47).
Внаслідок цього із штату Фінансового управління Голованівської РДА були виключені всі посади вказаного відділу, у тому числі посада позивачки - головного спеціаліста відділу планування доходів, фінансів галузей виробничої сфери та інвестицій.
3 грудня 2019 року відповідач попередив ОСОБА_1, що через два місяці з моменту вручення цього повідомлення відбудеться скорочення займаної нею посади (а.с.19).
Водночас, покликаючись на відсутність вакантної посади, відповідач вказав, що позивачку буде звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
3 лютого 2020 року начальник Фінансового управління Голованівської РДА, покликаючись на пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", видав наказ №7-к, яким звільнив ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу планування доходів, фінансів галузей виробничої сфери та інвестицій 3 лютого 2020 року у зв`язку із скороченням граничної чисельності працівників фінансового управління Голованівської РДА (а.с.20).
Позивачка, вважаючи цей наказ протиправним, звернулася до суду з метою його оскарження й поновлення на роботі.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Згідно зі статтею 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Частиною третьою статті 5 Закону України "Про державну службу" (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП).
Відповідно до статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Як встановлено частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Водночас згідно з частиною шостою статті 49-2 КЗпП (у редакції на момент винесення оскаржуваного наказу) вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Частиною першою статті 235 КЗпП, яка змін не зазнавала, встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
IV. ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 4 січня 2021 року касаційне провадження в справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Предметом судового контролю у цій справі є наказ Фінансового управління Голованівської РДА №7-к від 3 лютого 2020 року "Про звільнення ОСОБА_1".
Ключові доводи позову ОСОБА_1 стосуються порушення відповідачем її переважного права на залишення на роботі при скороченні працівників у зв`язку із зміною структури та штатної чисельності працівників Фінансового управління Голованівської РДА.
У судах попередніх інстанцій ОСОБА_1 стверджувала, що у штаті цього управління були вакантні посади і вона мала переважне право на залишення на роботі, проте відповідач не запропонував їй жодної вакансії, а після цього залишив на роботі інших працівників, не провівши порівняльний аналіз продуктивності їхнього праці, та прийняв на роботу нову працівницю з іншого підрозділу Голованівської РДА.
Відхиляючи ці доводи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про законність звільнення позивачки, оскільки відповідач 3 грудня 2019 року попередив її про скорочення займаної посади й наступне звільнення, а також про відсутність вакантної посади на момент такого попередження. Водночас суди взяли до уваги доводи відповідача про відсутність таких вакансій і станом на момент звільнення позивачки.
Також суди виходили з того, на момент винесення оскаржуваного наказу (3 грудня 2020 року) на позивачку не поширювалися гарантії щодо переведення за її згодою на іншу посаду та про переважне право залишення на роботі.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 побудовані на аргументах про помилкове застосування судами норм трудового законодавства і неповноту судового розгляду.
Суд зауважує, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але й права на працю. Адже перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України.
Тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 6 листопада 2013 року у справі №21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині, неврегульованій спеціальним законодавством.
Усталеною є також судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.
Тож, враховуючи відсутність у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців, зокрема, у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, до спірних правовідносин на момент їхнього виникнення належало застосувати положень КЗпП України на підставі частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".
Водночас переміна порядку вивільнення державних службовців протягом спливу двомісячного строку з дня попередження про звільнення не змінює обов`язків роботодавця стосовно необхідності дотримання процедурних правил і гарантій, що були встановлені попередніми правилами трудового законодавства й були чинними до відповідних змін законодавства.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 16 травня 2018 року у справі №807/2384/15, від 13 жовтня 2021 року у справі №360/2308/20, наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Одночасно з цим, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16 та інших.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, Верховний Суд звертав увагу на обов`язок суду з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення (постанови від 9 квітня 2020 року у справі №182/1670/18, від 1 квітня 2020 року у справі № 683/1084/17 та інші).
Тож у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов`язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України.
У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.
Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.
Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.
Тобто у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 лютого 2018 року та від 8 липня 2020 року у справі 2а-9821/11/2670, від 11 липня 2018 року у справі №816/1232/17, від 15 травня 2020 року у справі №П/811/2408/15, від 9 липня 2020 року у справі № 809/2894/13-a та інших.
Як встановили суди, 27 листопада 2019 року було змінено штатну чисельність Фінансового управління Голованівської РДА з 12 до 7 осіб.
За змістом установлених обставин справи, одним наслідків вказаних змін стало те, що відділ, у якому працювала позивачка, був виключений зі штату Фінансового управління Голованівської РДА і, відповідно, була скорочена займана нею посада.
3 грудня 2020 року відповідач повідомив позивачці про наступне вивільнення, вказавши про відсутність вакантних посад, і 3 лютого 2020 року видав оскаржуваний наказ про звільнення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку, що як на момент попередження про наступне звільнення, так і на день такого звільнення у штаті Фінансового управління Голованівської РДА були відсутні будь-які вакантні посади. З огляду на це суди констатували, що відповідач виконав обов`язок із працевлаштування позивачки.
Як видно зі змісту рішення суду першої інстанції й матеріалів справи, до такого висновку місцевий суд дійшов на підставі пояснень відповідача, викладених у відзиві на позов.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставила під сумнів достовірність цих пояснень відповідача й покликалася на те, що останній не надавав суду штатної структури Фінансового управління Голованівської РДА і суд першої інстанції її безпосередньо не досліджував.
Натомість у відповіді на відзив на апеляційну скаргу позивачка наголошувала на тому, що відповідач не запропонував їй усіх вакантних посад у зміненому штаті, однак прийняв на роботу працівницю з іншого органу Голованівської РДА.
Як свідчать матеріали справи, суд апеляційної інстанції витребував і відповідач надав суду структуру та штатні розписи цього управління разом зі списками працюючих працівників й наказами про прийняття нового співробітника.
Водночас зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачається надання судом оцінки вказаним аргументам апелянта й витребуваним доказам і у цьому судовому рішенні відсутня мотивація їхнього відхилення.
У своїх касаційних доводах ОСОБА_1 покликається на те, що штатний розпис Фінансового управління Голованівської РДА від 27 січня 2020 року разом з наказами від 3 й 4 лютого 2020 про призначення ОСОБА_2 вказують на наявність вакантних посад на момент її звільнення, а відтак підтверджують невиконання роботодавцем обов`язку її працевлаштування на посади, які з`явилися після попередження про наступне звільнення.
Стосовно цього колегія суддів Верховного Суду зауважує, що оскаржувані судові рішення дійсно не містять дослідження й оцінки спірних правовідносин, які існували протягом часу з моменту попередження ОСОБА_1 про вивільнення до дня її звільнення.
Як видно з рішень, які оскаржуються, у цьому контексті суди попередніх інстанцій обмежилися лише констатацією відсутності вакансій у перший і останній день спірних правовідносин.
Одночасно з цим, суд першої інстанції безпосередньо не дослідив докази, які б підтверджували наявність чи відсутність вакантних посад в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення місцевого суду без змін, на це увагу не звернув і, своєю чергою, теж не дослідив докази, які стосувалися штатних розписів відповідача і ключових аргументів апелянта.
Отже, виходячи з суті спірних правовідносин і предмету доказування у цій справі, судам належало з`ясувати, чи з`явилися у штаті Фінансового управління Голованівської РДА вакантні посади після попередження ОСОБА_1 про вивільнення до дня її звільнення.
Перевірити це можливо лише шляхом порівняння штатних розписів установи, однак, як було указано, суди цього не зробили.
Крім цього, оскільки на час виникнення й перебігу спірних правовідносин питання вивільнення державних службовців під час скорочення штатів не було врегульовано спеціальним законодавством, то у цьому випадку судам належало з`ясувати також питання дотримання відповідачем при звільненні позивачки гарантій, передбачених КЗпП, зокрема вимог статті 49-2 цього Кодексу, у частині того, чи була можливість перевести позивача на іншу посаду, чи були у відповідача вакантні посади, які б могла зайняти позивачка, чи пропонували позивачці вакантні посади, чи враховувалося переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Необхідність з`ясування цих обставин також була зумовлена ключовим аргументами позивачки, які стосувалися доводів про непропонування їй будь-яких вакантних посад, що були передбачені новим штатним розписом Фінансового управління Голованівської РДА, а також порушення її переважного права на залишення на роботі під час прийняття в це управління працівників з інших підрозділів Голованівської РДА.
Без з`ясування й перевірки вказаних обставин і доводів залишилися не встановленими істотні обставини справи, без яких не можливо підтвердити чи спростувати факт виконання відповідачем вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування позивачки.
Водночас колегія суддів вважає необґрунтованими покликання суду апеляційної інстанції на той факт, що на день звільнення ОСОБА_1 з посади у відповідача був відсутній обов`язок переведення за її згодою на вакантні посади. Адже зміна правового регулювання не змінювала обов`язків роботодавця стосовно необхідності дотримання й виконання процедурних правил і гарантій, які були чинними протягом спливу двомісячного строку з дня попередження про звільнення до набрання відповідними змінами законної сили.
З огляду на викладене Верховний Суд констатує обґрунтованість доводів касаційної скарги стосовно того, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права й порушили норми процесуального права, внаслідок чого їхні висновки ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи.
За правилами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Отже, в основі обґрунтованого судового рішення лежать повнота і всебічність з`ясування обставин справи. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
Одне із призначень обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль за здійсненням правосуддя. А тому при оскаржені рішення суду слід звертати увагу на те, що залишення без уваги ключових доводів сторони є порушенням процесу.
Суд першої інстанції не надав оцінки ключовим доводам позивачки щодо порушення відповідачем обов`язку по її працевлаштуванню на вакантні посади; безпосередньо не дослідив докази, які стосувалися предмету доказування; не надав оцінки обставинам, на які посилається учасник справи. Суд апеляційної інстанції цих недоліків не усунув.
Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів першої та апеляційної інстанції, то з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність висновків в цілому по суті спору.
Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Відтак Верховний Суд констатує, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, й такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України і з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак оскаржувані судові рішення не є таким, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, встановленим статтею 242 КАС України.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою.
Водночас часткова невмотивованість доводів скарги не впливає на обґрунтованість її вимог в цілому.
За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Зважаючи на викладене касаційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення слід скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків, надати оцінку вказаним обставинам й аргументам сторін і, у залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Частиною шостою статті 139 КАС України передбачено, що суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове судове рішення по суті позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,