ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 580/723/20
адміністративне провадження № К/9901/24954/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота (військової частини 9930)
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота (військової частини 9930) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2020 (головуючий суддя - Чаку Є.В., судді - Федотов І.В., Сорочко Є.О.)
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота (військової частини 9930), в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову відповідача у виплаті позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у сумі 114 148,06 грн з урахуванням податків і зборів.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч закону не виплатив позивачу при звільненні компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за 2015-2018 роки як учаснику бойових дій. Позивач вказував, що рішенням суду було зобов`язано Головний центр підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерала-майора Ігоря Момота (військова частина 9930) нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.06.2018, однак дане рішення суду виконано лише 29.12.2019. Тому просив зобов`язати стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України. При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
5. Також суд першої інстанції зазначив, що з прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2020 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.
Визнано протиправною відмову головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота (військова частина 9930) у виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Зобов`язано Головний центр підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота (військова частина 9930) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у сумі 114 148,06 грн з урахуванням податків і зборів.
7. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав на те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Державної прикордонної служби України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, однак з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, слід застосовувати норми статті 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з Державної прикордонної служби України.
8. Судом апеляційної інстанції зазначено, що оскільки судовим рішенням було встановлено неповний розрахунок відповідача із позивачем в день його звільнення, то у позивача наявне право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
9. У вересні 2020 року Головним центром підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота подано касаційну скаргу на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2020.
10. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове рішення у справі, в якому застосувати принцип співмірності.
12. Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
13. У касаційній скарзі відповідач зазначає, що на час виключення позивача зі списків військової частини спір був відсутній. Компенсація за невикористану соціальну додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2018 роки не виплачувалась, оскільки на момент звільнення позивача чинним законодавством України не було визначено механізму виплати такої компенсації в особливий період, як і не було сформовано чіткої правової позиції щодо виплати такої компенсації. Вказує, що при звільненні з військової служби позивач не звертався до відповідача з відповідним рапортом чи заявою.
14. Відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції не було взято до уваги принципу співмірності - компенсації за невикористану додаткову відпустку, яку сплачено Головним центром підготовки особового складу 23.12.2019 у сумі 18 070,27 грн та середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок у сумі 114 148,06 грн. Також зазначає, що Порядком №44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки, та оскільки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не входить до складу грошового забезпечення, а є фактично мірою відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, то позовні вимоги не підлягали задоволенню.
15. У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає доводи касаційної скарги безпідставними, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Позивач зазначає, що невиплата звільненому працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Також вважає, що застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, яким він може використовувати лише враховуючи конкретні умови.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
16. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2020 для розгляду справи №580/723/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
17. Ухвалою Верховного Суду від 20.10.2020 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
18. Ухвалою Верховного Суду від 12.07.2021 відмовлено Головному центру підготовки особового складу державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота (Військова частина 9930) у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2020 у справі №580/723/20.
19. 17.12.2020 до Верховного Суду від відповідача надійшла заява про поворот виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2020, в якій заявник зазначає про виконання ним оскаржуваного рішення та просить Суд у разі прийняття рішення про відмову у позові або про задоволення позовних вимог в меншому розмірі вирішити питання щодо повороту виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2020.
20. Ухвалою Верховного Суду від 24.11.2021 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Головному центрі підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерала-майора Ігоря Момота (військова частина 9930) та 04.03.2015 отримав посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 .
22. 26 червня 2018 року згідно з наказом начальника Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота №250-ос відповідно до пункту "а" частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" позивача звільнено зі служби, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
23. При звільненні позивача з військової служби йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік.
24. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2019 року у справі №580/3141/19 зобов`язано Головний центр підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерала-майора Ігоря Момота (військова частина 9930) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.06.2018.
25. Вказане рішення суду відповідачем було виконано 26.12.2019, а саме виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015-2018 роки.
IІІ. Позиція Верховного Суду
26. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
28. Підставою для відкриття касаційного оскарження позивач вказав неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
29. У справі №761/9584/15-ц Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
30. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах;
- співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
31. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Державної прикордонної служби України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, слід застосовувати норми статті 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з Державної прикордонної служби України.
32. При цьому суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги у повному розмірі, виходячи з суми середнього заробітку позивача за два місяці перед звільненням (302,78 грн в день) та періоду затримки фактичного розрахунку (377 робочих днів). Таким чином, судом апеляційної інстанції на користь позивача стягнуто 114 148,06 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за час затримки виплати позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку.
33. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
34. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
35. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
36. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
37. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
38. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
39. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
40. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
41. З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.
42. До того ж, у вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
43. У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що позивач наказом від 26.06.2018 №250-ос звільнений з військової служби, та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 26.12.2019, а саме на виконання судового рішення виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015-2018 роки. Вказана обставина сторонами не заперечувалась.
44. Отже, судами встановилено, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених ст. 116 КЗпП України, а тому Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав, визначених ст. 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.
45. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу на таке.
46. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
47. Як було зазначено вище, Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 сформовано правові висновки згідно з якими суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи, зокрема, розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
48. Отже, вирішуючи питання про стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд має врахувати принцип співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
49. Однак, суд апеляційної інстанції не врахував цих висновків Верховного Суду та не надав оцінку співмірності заявленої до стягнення суми за несвоєчасний розрахунок при звільненні та ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, апеляційним судом не встановлено розміру простроченої заборгованості відповідача перед позивачем, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
50. Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.
51. Верховний Суд зазначає, що для ухвалення справедливого та об`єктивного рішення мають бути повністю встановлені та з`ясовані обставини справи, а також надана належна правова оцінка доказам, що мають істотне значення для вирішення спору.
52. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої або апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
53. Згідно з ч. 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
54. Враховуючи те, що обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, не були з`ясовані та проаналізовані судом апеляційної інстанції, справа підлягає направленню на новий розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.
55. Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
56. Відповідно до ч. 1- 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржуване судове рішення цим вимогам не відповідає.
57. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга Головного центру підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота (військової частини 9930) підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
58. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити розмір компенсації за невикористану додаткову відпустку, яка підлягала виплаті позивачу при звільненні, та при прийнятті рішення по суті спору врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема щодо застосування принципу співмірності розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
59. Оскільки Верховним Судом не здійснюються дії, передбачені частинами 1-3 статті 380 КАС України, питання про поворот виконання рішення Верховним Судом не вирішується.
60. З огляду на результат касаційного перегляду справи, Суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд