Постанова суду № 200/941/20-а від 25.11.2021 про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 200/941/20-а

адміністративне провадження № К/9901/22058/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бевзенка В.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Голови Донецького апеляційного суду Лісового Олександра Олександровича

про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2020 року (ухвалене у складі головуючого судді Христофорова А.Б.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Ястребової Л.В., суддів Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. 22 січня 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач, скаржник) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Голови Донецького апеляційного суду Лісового Олександра Олександровича (далі також - відповідач), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

визнати протиправною відмову відповідача щодо надання позивачці довідки про розмір суддівської винагороди працюючого судді Донецького апеляційного суду з 1 січня 2020 року, виходячи із базового розміру суддівської винагороди працюючого судді Донецького апеляційного суду у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб із застосуванням регіонального коефіцієнту;

зобов`язати відповідача надати позивачу довідку про розмір суддівської винагороди працюючого судді Донецького апеляційного суду з 1 січня 2020 року, виходячи із базового розміру суддівської винагороди працюючого судді Донецького апеляційного суду у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб із застосуванням регіонального коефіцієнту.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

3. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 19 лютого 2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року у справі № 2-р/2020 у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).

Позивачу надана довідка від 2 березня 2020 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 18 лютого 2020 року.

4. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надаючи позивачу довідку №3.11-14/17/2020 від 11 січня 2020 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, станом на 1 січня 2020 року, на підставі Закону №1402-VIII, відповідач діяв відповідно до вимог чинного у цей період законодавства, а отже правомірно.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

6. На підтвердження своїх доводів у касаційній скарзі позивач зазначає, що спірні правовідносини врегульовуються частиною четвертою статті 142 Закону №1402-VIII, яка передбачає, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Оскільки з 1 січня 2020 року змінився розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, то здійснюється перерахунок раніше призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання, для чого відповідач повинен був надати позивачу довідку. Однак вказаних дій відповідач не здійснив.

7. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували у спірних правовідносинах пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII.

8. Крім того, позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі №638/12586/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі №200/3958/19-а, а також у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №200/1647/19-а.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

9. Касаційна скарга надійшла до суду 31 серпня 2020 року.

10. Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №200/941/20-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

10. Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року задоволено заяви суддів Мартинюк Н.М., Жука А.В. та Мельник-Томенко Ж.М. про самовідвід.

11. Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 18 листопада 2021 року для розгляду справи №200/941/20-а визначено нову колегію суддів у складі судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів: Бевзенка В.М. та Коваленко Н.В.

12. Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 25 листопада 2021 року.

13. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

14. 23 листопада 2021 року до суду надійшов відзив Донецького апеляційного суду на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

15. У відзиві на касаційну скаргу, зокрема вказується на те, що оскільки позивач не проходила кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді, то відповідач, станом на день звернення, тобто 19 грудня 2019 року, не мав правових підстав для видачі довідки про розмір суддівської винагороди працюючого судді на відповідній посаді станом на 1 січня 2020 року судді у відставці, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, у іншому розмірі, аніж це передбачено чинним на той момент законодавством.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

16. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що згідно постанови Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року №1119-VIII, наказу Апеляційного суду Донецької області №122 к від 28 квітня 2016 року "Про відрахування зі штату суду судді Шаліної Т.О.", позивач є суддею у відставці.

17. 19 грудня 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою про надання довідки про розмір суддівської винагороди працюючого судді Донецького апеляційного суду станом на 1 січня 2020 року.

18. 11 січня 2020 року за вих. №3.11-32/7 Головою Донецького апеляційного суду позивачу направлено листа, в якому, з посиланням на положення пункту 25 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII, повідомлено про надання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

19. У довідці №3.11-14/17/2020 від 11 січня 2020 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці зазначено, що станом на 1 січня 2020 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 55492,80 грн, у тому числі: посадовий оклад 34 683 грн; доплата за вислугу років (60%) 20 809,80 грн; доплата за перебування на адміністративній посаді відсутня; доплата за науковий ступінь відсутня; доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці відсутня; щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" - відсутня. Довідка видана на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453-VI).

20. 2 березня 2020 року листом за вих. №3.11-14/81/2020 на повторну заяву позивача, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року у справі №2-р/2020, ОСОБА_1 була видана довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до якої станом на 18 лютого 2020 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 184 976,00 грн, у тому числі: посадовий оклад 115 610 грн; доплата за вислугу років (60%) 69 366,00 грн; доплата за перебування на адміністративній посаді відсутня; доплата за науковий ступінь відсутня; доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці відсутня; щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" - відсутня. Довідка видана на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

21. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

22. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

23. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

24. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

25. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2020 року та постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2020 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є неприйнятні, з огляду на наступне.

26. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

27. Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

28. Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

29. На час виходу ОСОБА_1 у відставку правовідносини стосовно відставки судді регулювалися Законом №2453-VI у редакції, що діяла з урахуванням внесених змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 № 911-VIII.

30. Так, статтею 141 Закону №2453-VI було визначено, що суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу", або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року;

61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу".

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Умови та порядок перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання суддів Конституційного Суду України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року:

особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", призначені пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються;

у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на інших посадах/роботах щомісячне довічне грошове утримання, розмір якого перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

З 1 січня 2017 року виплата щомісячного довічного грошового утримання, призначеного відповідно до цієї статті, на період роботи на посадах, які дають право на його призначення або право на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру"; "Про наукову і науково-технічну діяльність"; "Про статус народного депутата України"; "Про державну службу", припиняється. На цей період призначається і виплачується пенсія відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Після звільнення з роботи щомісячне довічне грошове утримання виплачується у повному розмірі.

Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

31. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIII.

32. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII "Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці" (у редакції Закону № 1798-VIII від 21 грудня 2016 року) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

33. Водночас, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

34. Пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

35. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI.

36. Водночас пунктом 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI.

37. Відповідно до пункту 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було передбачено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить:

з 1 січня 2017 року:

а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) з 1 січня 2018 року:

а) для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) з 1 січня 2019 року:

а) для судді місцевого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

4) з 1 січня 2020 року:

а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (Пункт 24 розділу XII в редакції Закону №1774-VIII від 6 грудня 2016 року).

38. Однак, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року №193-IX (далі - Закон №193-IX), який набрав чинності 7 листопада 2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII.

39. Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

40. Конституційний Суд України, досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

41. У Рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу.

42. Колегія суддів зауважує, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, а також у рішенні від 18 лютого 2020 року №2-р/2020.

43. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.

У пунктах 15-17 вказаного Рішення зазначено наступне: "згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом №1402-VIII.

Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України".

44. У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18 лютого 2020 року у справі №2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.

45. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

46. Згідно з частиною першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

47. Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

48. Відповідно до частини четвертої статті 142 Закону №1402-VIII у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

49. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 6 березня 2019 року у справі №638/12586/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі №200/3958/19-а та від 23 грудня 2020 року у справі №240/8156/19 висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

50. Водночас, колегія суддів зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Отже, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.

51. З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що саме з 19 лютого 2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 у справі № 2-р/2020, у позивача, якому довічне грошове утримання судді призначено відповідно до Закону №2453-VI, виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII.

52. Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20 (провадження Пз/9901/5/20) та постанові від 29 вересня 2021 року у справі №160/9739/20.

53. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20 (провадження Пз/9901/5/20), а касаційна скарга не містить жодних доводів стосовно помилкового врахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у рішенні по вказаній зразковій справі.

54. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач просив зобов`язати відповідача надати довідку про розмір суддівської винагороди працюючого судді Донецького апеляційного суду з 1 січня 2020 року, виходячи із базового розміру суддівської винагороди працюючого судді Донецького апеляційного суду у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб із застосуванням регіонального коефіцієнту, за її заявою від 19 грудня 2019 року.

55. Однак, на час звернення із вказаною заявою від 19 грудня 2019 року до відповідача, положення пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII були чинними, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків стосовно їх застосування до спірних правовідносин.

56. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що, надаючи позивачу довідку №3.11-14/17/2020 від 11 січня 2020 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, станом на 1 січня 2020 року, на підставі Закону №2453-VI, відповідач діяв відповідно до вимог чинного у цей час законодавства, а отже правомірно.

57. При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачу надана довідка від 2 березня 2020 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 18 лютого 2020 року відповідно до Закону №1402-VIII.

58. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, а доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII спростовуються зазначеними вище мотивами цієї постанови.

59. Колегія суддів також вважає безпідставними доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень не було враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі №638/12586/16-а та від 11 лютого 2020 року у справі №200/3958/19-а, оскільки спір у вказаних справах стосувався перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі Закону №2453-VI, в той же час спір у справі, яка розглядається, стосується видачі довідки про розмір суддівської винагороди працюючого судді відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII. При тому, що обставини у справах №638/12586/16-а, №200/3958/19-а та справі, яка розглядається, не є подібними.

60. Також колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на рішення суду апеляційної інстанції (постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року у справі №200/1647/19-а), оскільки, виходячи з аналізу частини п`ятої статті 242 КАС України, висновки суду апеляційної інстанції, викладені у його рішеннях щодо застосування норм матеріального права, не створюють для адміністративних судів обов`язку для їх урахування при вирішенні інших подібних справ. Провідна роль у забезпеченні єдності судової практики належить Верховному Суду.

61. Таким чином, доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 6 березня 2019 року у справі №638/12586/16-а та від 11 лютого 2020 року у справі №200/3958/19-а, не знайшли свого підтвердження.

62. Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

63. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

64. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

65. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

66. Суд у цій справі враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

67. Важливо наголосити, що низка рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.

68. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява N 22750/02, пункт 42)).

69. Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

70. Також у пункті 71 рішення у справі "Peleki v. Greece" (заява №69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (рішення у справі "Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), заява №19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

71. До того ж, у пункті 80 рішення у справі "Perez v. France" (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі "Artico v. Italy", заява №6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі "Van de Hurk v. The Netherlands", заява №16034/90, пункт 59).

72. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. The Netherlands" (заява № 16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

73. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява №22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03, пункт 54).

74. Так, у пункті 54 рішення "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

75. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

................

Перейти до повного тексту