ПОСТАНОВА
Іменем України
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа №2140/1361/18
адміністративне провадження № К/9901/1691/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.,
суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 2140/1361/18
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - ГУ Держгеокадастру) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ГУ Держгеокадастру
на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23.08.2018, ухвалене у складі судді Кисильової О.Й.
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Потапчука В.О., суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
ВСТАНОВИВ:
І.РУХ СПРАВИ:
1. 13.07.2018 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом, у якому просили:
визнати протиправними дії ГУ Держгеокадастру щодо відмови ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність як членам фермерського господарства (далі - ФГ) "Надежда 2" земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю), що розташована на території Раківської сільської ради Бериславського району Херсонської області (далі - Раківська сільрада) для ведення фермерського господарства, із земель раніше наданих засновнику фермерського господарства ОСОБА_6 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно із Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею (кадастровий номер 6520686600:05:001:0140), виданим на підставі рішення Раківської сільради від 12.05.1992 року № 12, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 77, загальною площею 50,0 га;
зобов`язати ГУ Держгеокадастру надати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність, як членам ФГ "Надежда 2" земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю), що розташована на території Раківської сільради для ведення фермерського господарства, із земель раніше наданих засновнику фермерського господарства ОСОБА_6 для ведення селянського (фермерського) господарства згідно із Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею (кадастровий номер 6520686600:05:001:0140), виданим на підставі рішення Раківської сільради від 12.05.1992 № 12, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 77, загальною площею 50,0 га.
В обґрунтування позовних вимог позивачі вказали на те, що відповідач відмовив їм у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення їм у власність як членам ФГ "Надежда 2" земельної ділянки в розмірі паю з підстав не передбачених Земельним кодексом України (далі - ЗК України). Також позивачі зазначили, що відповідно до статті 7 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 973-IV), частини першої статті 121 ЗК України члени фермерських господарств мають право отримати безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташовані на території відповідної ради.
2. Херсонський окружний адміністративний суд рішенням від 23.08.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018, задовольнив позовні вимоги.
3. 09.01.2018 відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23.08.2018 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2018, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
4. Верховний Суду ухвалою від 23.06.2019 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
5. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20.06.2019 №788/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Анцупової Т.О. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 №13), що унеможливлює її участь у розгляді даної справи.
6. Протоколом розподілу справи від 20.06.2019 визначено склад колегії суддів для розгляду цієї справи: Рибачук А.І.- головуючий суддя, судді: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.
7. Ухвалою судді Верховного Суду від 21.06.2019 прийнято зазначену справу до провадження.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Відповідно до нової редакції Статуту ФГ "Надежда 2", затвердженого протоколом загальних зборів членів ФГ "Надежда 2" від 30.05.2017 №2, до складу ФГ, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, входять: засновник - ОСОБА_6, члени фермерського господарства - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 .
Відповідно до Розділу 5 Статуту ФГ "Надежда 2" до земель ФГ "Надежда 2" належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником у власність, постійне користування та надані господарству в оренду. ФГ "Надежда 2" створене за рахунок земель, наданих засновнику ФГ ОСОБА_6 для ведення селянського (фермерського) господарства, згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, виданим на підставі рішення Раківської сільради від 12.05.1992 № 12, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 77, загальною площею 50,0 га.
Листом від 15.09.2017 № Д-11022/0-3548/6-17 відповідач відмовив ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у задоволенні заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність на території Раківської сільради для ведення особистого селянського господарства.
Дана відмова була предметом розгляду в адміністративній справі № 821/1411/17 за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ГУ Держгеокадастру, за участю третьої особи - ФГ "Надежда 2".
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 20.11.2017 у справі № 821/1411/17, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2018, адміністративний позов задоволено частково:
визнано протиправною відмову ГУ Держгеокадастру в наданні дозволу ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність як членам фермерського господарства земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю);
відмовлено в задоволенні позову про зобов`язання ГУ Держгеокадастру надати вказаний дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність як членам фермерського господарства земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю);
зобов`язано ГУ Держгеокадастру повторно розглянути заяву ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність як членам фермерського господарства земельної ділянки (паю), що розташована на території Раківської сільради для ведення фермерського господарства, із земель раніше наданих замовнику ОСОБА_6 згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею за кадастровим номером 6520686600:05:001:0140, з урахуванням висновків суду.
14.05.2018 листом № 9-2449/0-1355/0/95-18 позивачам надано відповідь на запит від 25.04.2018 щодо стану виконання рішення суду у справі № 821/1411/17, та повідомлено про відмову в задоволенні заяв про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) із земель, що перебувають в користуванні ОСОБА_6 на підставі Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, з посиланням на те, що земельна ділянка надавалася у користування ОСОБА_6, а тому право на її безоплатну передачу у власність в розмірі частки (паю) згідно із статтею 32 ЗК України має лише ОСОБА_6 .
При цьому, наказом ГУ Держгеокадастру від 14.05.2018 № 1772-СГ ОСОБА_6 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності із земель, що перебувають у користуванні згідно з Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння № 77, розташованої за межами населених пунктів на території Раківської сільради, в розмірі земельної частки (паю), із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, кадастровий номер ділянки 6520686600:05:001:0140.
Не погоджуючись із такою відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що на позивачів розповсюджуються правила частини першої статті 32 ЗК України та частини другої статті 13 Закону № 973-ІV щодо одержання безоплатно у власність земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) із земель, раніше наданих у користування ОСОБА_6, як голові ФГ "Надежда 2" на умовах довічного успадковуваного володіння, оскільки позивачі, будучи членами ФГ "Надежда 2" з 1998 року не могли набути земельну ділянку у користування за правилами Закону України від 20.12.1991 № 2009-ХІІ (чинного на час створення ФГ "Надежда 2"; далі - Закон № 2009-ХІІ), для подальшого отримання її у власність, оскільки на час створення ФГ "Надежда 2" діяла норма, що передбачала надання земельної ділянки для створення ФГ виключно майбутньому голові ФГ.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
10. Касаційна скарга ГУ Держгеокадастру обґрунтована тим, що за правилами статті 13 Закону № 973-IV право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки має лише той член фермерського господарства, який раніше отримав її у користування. Відтак, у ГУ Держгеокадастру не було правових підстав для надання позивачам дозволу на розробку проекту землеустрою.
11. У відзиві на касаційну скаргу відповідача позивачі зазначають, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, у зв`язку із чим касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру слід залишити без задоволення, а оскаржувані ним судові рішення - без змін.
V.ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
13. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
14. На час отримання ОСОБА_6 земельної ділянки у довічне успадковуване володіння та створення СФГ "Надежда 2" діяли норми Земельного кодексу України від 18.12.1990 та Закону № 2009-ХІІ, яким визначалися правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні, та яким передбачалось надання земельної ділянки для створення ФГ виключно майбутньому голові ФГ.
15. Разом з цим, на час виникнення спірних відносин у цій справі правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначені Закон № 973-IV.
16. Частиною першою статті 2 Закону № 973-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.
17. Відповідно до статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
18. Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону № 973-IV).
19. Відповідно до вимог частини першої статті 5 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.
20. Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також його державної реєстрації як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.
21. Так, згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
22. Статтею 7 Закону № 973-IV передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
23. За змістом частин першої та другої статті 116 ЗК України (в редакції на момент спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
24. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
25. Згідно з частиною третьою статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян, та одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
26. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).
27. Згідно з частиною п`ятою статті 116 ЗК України, згідно з яким земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
28. Так, відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
29. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регламентовано положеннями статті 118 ЗК України та передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивованої відмови у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.
30. Згідно з положеннями частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
31. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що розроблений проект землеустрою підлягає погодженню та затвердженню відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. У разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність одночасно вирішується питання про надання земельної ділянки у власність.
32. Аналіз вищенаведених норм ЗК України та Закону № 973-IV дає змогу дійти висновку, що з метою ведення фермерського господарства виключно громадяни можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності у власність шляхом безоплатної передачі в межах норм безоплатної приватизації. Для юридичних осіб такої можливості чинне законодавство не передбачає. Водночас у користування, зокрема, оренду, можуть отримати земельну ділянку із земель державної та комунальної власності як громадяни, так і юридичні особи. У цьому контексті, фермерське господарство є однією із форм саме підприємницької діяльності громадян.
33. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.
34. У постанові від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Із цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.
35. У постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України. … Після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства користувачем орендованої земельної ділянки є саме фермерське господарство … (п. 6.24 - 6.25)
36. Згодом цей підхід було використано також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц: передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство … Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. … (п. 22, 23).
37. Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
38. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 973-IV трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом).
Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), законодавством України про працю.
39. Отже, члени фермерського господарства перебувають у трудових відносинах та в результаті їх спільної праці виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, здійснюють її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства відповідно до закону.
40. Таким чином, правовий статус члена фермерського господарства нерозривно пов`язаний із забезпеченням діяльності цього фермерського господарства, а не власних потреб та інтересів.
41. Статтею 12 Закону № 973-IV визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
42. Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство в залежності від того, хто є власником земельних ділянок, які увійшли до складу землі цього фермерського господарства, наділяється різними правомочностями. Зокрема, фермерське господарство володіє, користується і розпоряджається тими земельними ділянками, які належить йому на праві власності. Однак, якщо члени фермерського господарства мають у приватній власності земельні ділянки, то фермерське господарство може лише володіти та користуватися землями своїх членів і лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають саме у власності, а не у користуванні члена фермерського господарства. Щодо використання фермерським господарством земельної ділянки на умовах оренди, то, виходячи із правової природи оренди, такому фермерському господарству також належать лише правомочності щодо володіння та користування землею, а власник землі наділений правом розпоряджатися нею.
43. Відповідно до статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
44. ЗК України, у порівнянні із зазначеними вище положеннями Закону № 973-IV, встановлює аналогічні норми.
45. Так, стаття 31 ЗК України передбачає, що землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
46. Щодо приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, то статтею 32 ЗК України визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
47. Отже, однією з форм набуття громадянином (членом фермерського господарства) права на землю є приватизація, яка здійснюється на добровільній основі і полягає у безоплатній передачі земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян. При цьому стаття 13 Закону № 973-IV та стаття 32 ЗК України мають ідентичні назви "Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств".
48. Аналізуючи наведені норми матеріального права колегія суддів дійшла до висновку про те, що, оскільки ЗК України встановлює загальний порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної і комунальної власності, у тому числі і для ведення фермерського господарства, то в такому ж загальному порядку, передбаченому ЗК України, члени фермерського господарства можуть отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю). При цьому має враховуватися норма, згідно з якою земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
49. Таким чином, у члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства. Єдиним суб`єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб`єкт господарювання.
50. Право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника.
51. Чинні правові норми Земельного кодексу України та Закону № 973-IV не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому, власник землі залишається незмінним - держава або територіальні громади. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю (права постійного користування) на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином такий правочин. Отже, члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку.
52. Такий правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03.11.2021 у справі № 817/1911/17.
53. На підставі викладеного, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для надання позивачам дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність як членам фермерського господарства із земель такого фермерського господарства. Відтак, рішення судів попередніх інстанцій, якими визнано протиправними дії відповідача у цій справі, а також зобов`язання вчинити певні дії, не ґрунтуються на правильному розумінні закону.
54. Відповідно до частин першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
55. Оскільки суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, проте неправильно розтлумачили положення ЗК України, їх рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 345, 346, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд