ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 815/5368/13-а
адміністративне провадження № К/9901/11160/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Рибачука А.І.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 815/5368/13-а
за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області (далі - Інспекція ДАБК), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_5
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2014, ухвалену у складі головуючого судді Харченко Ю.В.
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2020, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Кравченка К.В., суддів Джабурії О.В., Запорожана Д.В.,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У липні 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом, у якому просили:
визнати протиправними дії Інспекції ДАБК щодо реєстрації Декларації про початок виконання будівельних робіт від 05.02.2013 за №ОД 082130370669 щодо реконструкції квартири без зміни геометричних розмірів та цільового призначення за адресою: АДРЕСА_1 ;
зобов`язати Інспекцію ДАБК скасувати реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкції квартири без зміни геометричних розмірів та цільового призначення за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати протиправними дії Інспекції ДАБК щодо реєстрації Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 11.02.2013 за №ОД 142130420776 - квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;
зобов`язати Інспекцію ДАБК скасувати реєстрацію Декларації про готовність об`єкта до експлуатації - квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати нечинним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 від 20.06.2013 №5176917, видане державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Рубан М.О.;
зобов`язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції Одеської області виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис від 20.06.2013 №1382824 про право власності ОСОБА_7 на 1/5 частину квартири АДРЕСА_2 ;
зобов`язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції Одеської області виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис від 20.06.2013 №1382928 про право власності ОСОБА_6 на 1/5 частину квартири АДРЕСА_2 ;
зобов`язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції Одеської області виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис від 20.06.2013 №1382872 про право власності ОСОБА_5 на 1/5 частину квартири АДРЕСА_2 ;
зобов`язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції Одеської області виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис від 20.06.2013 №1382900 про право власності ОСОБА_4 на 1/5 частину квартири АДРЕСА_2 ;
зобов`язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції Одеської області виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис від 20.06.2013 №1382924 про право власності ОСОБА_3 на 1/5 частину квартири АДРЕСА_2 .
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зазначили, що відповідач провів реєстрацію декларації від 05.02.2013 №ОД 082130370669 про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкції квартири без зміни геометричних розмірів та цільового призначення за адресою: АДРЕСА_1, та реєстрацію декларації 11.02.2013 №ОД 142130420776 про готовність вказаного вище об`єкта до експлуатації з порушенням вимог Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI), Порядку виконання підготовчих робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 (далі - Порядок № 466) та Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461 (далі - Порядок № 461).
2. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2014 на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України [в редакції, яка діяла до 15.12.2017; (далі - КАС України)] закрито провадження у справі в частині позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності від 20.06.2013 № НОМЕР_1, виданого ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; про зобов`язання Реєстраційної службу Одеського міського управління юстиції Одеської області виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи від 20.06.2013 про право власності ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на 1/5 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 .
3. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 03.02.2014, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2020, частково задовольнив позовні вимоги:
зобов`язав Інспекцію ДАБК скасувати реєстрацію декларації від 05.02.2013 за №ОД 082130370669 про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкції квартири без зміни геометричних розмірів та цільового призначення за адресою: АДРЕСА_1 ;
зобов`язав Інспекцію ДАБК скасувати реєстрацію декларації від 11.02.2013 за №ОД 142130420776 про готовність об`єкта до експлуатації - квартири АДРЕСА_2 ;
у задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
4. 15.04.2020 ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2014 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2020, а провадження у справі - закрити.
5. Верховний Суд ухвалою від 28.04.2020 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Суди встановили, що ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 є власниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та на праві спільної часткової власності володіють 1/5 її частини, відповідно.
Також суди встановили, що ОСОБА_7 до Інспекції ДАБК була подана декларація про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкції квартири без зміни геометричних розмірів та цільового призначення за адресою: АДРЕСА_1, за результатами розгляду якої контролюючим органом 05.02.2013 проведено її реєстрацію за №ОД 082130370669.
Також, ОСОБА_7 до Інспекції ДАБК було подано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - квартири АДРЕСА_2, за результатами розгляду якої контролюючим органом 11.02.2013 проведено її реєстрацію за №ОД 142130420776.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкції квартири та про готовність об`єкта до експлуатації, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем проведено реєстрацію декларації від 05.02.2013 за №ОД 082130370669 про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкції квартири без зміни геометричних розмірів та цільового призначення за адресою: АДРЕСА_1, та декларації від 11.02.2013 №ОД 142130420776 про готовність зазначеного вище об`єкта до експлуатації, у яких заявником - ОСОБА_7 були наведені недостовірні дані, оскільки, як було встановлено проведеною Інспекцією ДАБК перевіркою в результаті реконструкції квартири було збільшено геометричний розмір об`єкта реконструкції шляхом улаштування другого поверху.
8. Суд апеляційної інстанції залишаючи без змін рішення суду першої інстанції виходив із того, що в силу приписів чинних на час виникнення спірних правовідносин положень частини другої статті 39-1 Закону № 3038-VI та пункту 14 Порядку №466 у відповідача виник обов`язок скасувати спірні декларацій, який він не виконав, у зв`язку із чим суд першої інстанції цілком правомірно виніс в порядку адміністративного судочинства рішення про зобов`язання відповідача виконати такий обов`язок.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
9. Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник у приватноправових відносинах.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить із такого.
11. Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
12. Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.
13. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
14. Поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
15. Стаття 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
16. Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час вирішення цієї справи в суді першої інстанції, справою адміністративної юрисдикції визначав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
17. За правилами частини першої статті 17 КАС України (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
18. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи в суді першої інстанції).
19. Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
20. Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України (в редакції, яка діє з 15.12.2017), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
21. Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
22. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
23. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
24. Колегія суддів зазначає, що за правилами статті 26 Закону № 3038-VI завершальним етапом будівництва об`єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об`єкт.
25. З моменту реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, з якою пов`язується закінчення будівництва об`єкта, декларація про початок виконання будівельних робіт вичерпала свою дію.
26. В свою чергу після реєстрації права власності на новостворений об`єкт, також вичерпує свою дію декларація про готовність об`єкта до експлуатації.
27. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 815/1167/15.
28. З установлених судами фактичних обставин справи видно, що третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 набуто право власності кожним по 1/5 квартири за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 175, 1 кв.м (тобто після проведення реконструкції), яке зареєстроване 20.06.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області на підставі оспорюваної у цій справі декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
29. Отже, у результаті та на підставі оскаржуваних рішень суб`єкта владних повноважень у третіх осіб виникло речове право на нерухоме майно, тому цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
30. Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
31. Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
32. Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
33. Як видно з установлених судами обставин справи та наведених у позовній заяві доводів, позивачі оспорюють рішення суб`єкта владних повноважень, яке фактично стосується права третіх осіб на реконструйовану частину квартири, саме з підстав незгоди з фактом такої реконструкції, що, на думку позивачів, призвело до порушення їх прав - зменшення загального проїзду до їх житлового будинку.
34. Спірні реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації, які здійснені суб`єктом владних повноважень, породжують права та обов`язки тільки для суб`єкта, якому вони адресовані, тобто для замовника відповідного будівництва.
35. За таких обставин цей спір стосується не стільки правомірності дій суб`єкта владних повноважень щодо реєстрації декларацій, скільки правомірності здійснення третьою особою реконструкції частини вказаного домоволодіння.
36. З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що у цій справі існує спір про право, а тому обраний позивачами спосіб захисту не приведе до відновлення порушених їх прав.
37. Спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тому з урахуванням суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.
38. Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21.11.2018 у справі № 813/1362/16, від 28.11.2018 у справі № 825/642/18, від 29.01.2019 у справі № 803/1589/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
39. Таким чином, оскільки спір у цій справі стосується захисту цивільних прав та інтересів, тому з урахуванням суб`єктного складу може бути вирішений за правилами цивільного судочинства з урахуванням правильно обраного способу захисту.
40. Згідно із пунктом 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.
41. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
42. Частиною першою статті 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтею 238 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
43. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі.
Керуючись статтями 343, 349, 354, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд