Постанова
Іменем України
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 522/12292/18
провадження № 51-2407км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бущенка А.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В.,
прокурора Круценко Т.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 02 квітня 2021 року
у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12016161500000802, за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Темиртау Карагандинської області Республіки Казахстан, жителя м. Одеси,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Приморського районного суду м. Одеси від
23 березня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 345 КК до покарання
у виді обмеження волі на строк 3 роки.
Згідно зі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання
з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК суд поклав на ОСОБА_1 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу
з питань пробації та повідомляти його про зміну місця проживання, реєстрації або роботи.
Цивільний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалено стягнути
з ОСОБА_1 на користь останнього 1 155 грн та 50 000 грн у рахунок відшкодування відповідно матеріальної та моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речового доказу.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 10 квітня
2016 року близько 10:40, він, керуючи автомобілем BMW моделі 120D державний номерний знак НОМЕР_1 синього кольору, проїжджаючи на
вул. Черняховського перехрестя вулиць Сонячної та Маршала Говорова
у напрямку пл. 10 Квітня в м. Одесі на червоний сигнал світлофора, ігноруючи сигнали регулювальника "проїзд заборонено", зупинився на перехресті, маючи намір проїхати на вул. Черняховського в сторону вказаної площі.
Однак, у нього на шляху перебував працівник патрульної поліції ОСОБА_2, який ніс службу у форменому одязі, та який повторно повідомив ОСОБА_1 про те, що рух на вказаній вулиці від перехрестя вул. Маршала Говорова
у м. Одесі заборонений.
ОСОБА_1 у свою чергу почав нецензурно висловлюватись щодо працівників поліції та в грубій формі вимагав, щоб ОСОБА_2 його пропустив, сказав, щоб той забирався з дороги, погрожуючи на нього наїхати. При цьому продовжуючи керувати транспортним засобом умисно, з метою залякування працівника правоохоронного органу, ігноруючи виконання вимог поліцейського, здійснив наїзд на ОСОБА_2, чим заподіяв йому тілесні ушкодження у вигляді синців, забою м`яких тканин обох гомілок, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 02 квітня 2021 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення щодо нього скасувати через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не забезпечили можливості дослідити медичну документацію потерпілого. Стверджує, що дані протоколу проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_2 від 14 червня 2018 року, під час якого останній зазначав, що автомобіль завдав удару по його колінах, спростовують винуватість ОСОБА_1 . На думку засудженого, суд першої інстанції безпідставно відмовив у призначенні комплексної судово-медичної транспортно-трасологічної експертизи. Вважає, що відеозапис із нагрудної камери поліцейського є недопустимим доказом, оскільки отриманий слідчим, прокурором з порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а саме за відсутності ухвали про тимчасовий доступ до речей та документів. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги доказів, наданих стороною захисту (висновок № 4 фахівця в галузі судово-медичної експертизи ОСОБА_3, специфікація щодо автомобіля тощо). Стверджує, що показання свідка ОСОБА_4 є упередженими. Вважає, що оскільки відсутні докази його винуватості, то відсутні і правові підстави для стягнення з нього коштів на відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілому. Стверджує, що умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 він не мав. На думку ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на ці порушення, зазначені ним в апеляційній скарзі.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Круценко Т.В. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого.
Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Суд першої та апеляційної інстанцій дотрималися вказаних вимог кримінального процесуального законодавства.
З матеріалів кримінального провадження колегія суддів убачає, що висновки суду першої інстанції, з якими погодився й апеляційний суд, про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив, правильно оцінив.
Зокрема, винуватість ОСОБА_1 підтверджується:
- показаннями потерпілого ОСОБА_2, який у судовому засіданні пояснив, що він є працівником патрульної поліції. 10 квітня 2016 року під час виконання службових обов`язків було перекрито рух транспортного засобу на перехресті вулиць Черняховського та Маршала Говорова . Обвинувачений рухався на своєму автомобілі BMW на червоний сигнал світлофора, ігнорував сигнал регулювальника "проїзд заборонено". Він продовжував зупиняти автомобіль, яким керував обвинувачений, але останній не реагував на законні вимоги працівників поліції, висловлювався нецензурною лайкою, після чого здійснив на нього наїзд. Після скоєного обвинувачений розвернув автомобіль та поїхав у сторону вул. Сонячної, але невдовзі був затриманий іншим екіпажем патрульної поліції. Після скоєного потерпілий звернувся до лікарні, де було встановлено, що у нього забій м`яких тканин обох гомілок;
- показаннями свідка ОСОБА_4, який у судовому засіданні пояснив, що він є працівником патрульної поліції. 10 квітня 2016 року він разом
із ОСОБА_2 виконували свої службові обов`язки на перехресті
вулиць Черняховського та Маршала Говорова, де було перекрито рух транспортного засобу. В цей час обвинувачений на автомобілі BMW рухався на червоний сигнал світлофора і не виконував вимоги сигналу регулювальника "проїзд заборонено", висловлювався нецензурною лайкою, здійснив наїзд на інспектора патрульної поліції ОСОБА_2, після чого з місця скоєння злочину поїхав;
- показаннями експерта ОСОБА_6, який у судовому засідання підтримав свій висновок та пояснив, що ОСОБА_2 міг отримати ушкодження у вигляді забою м`яких тканин обох гомілок від легкого наїзду транспортним засобом. Ці ушкодження ОСОБА_2 міг отримати від контакту з автомобілем;
- показаннями експерта ОСОБА_7, який у судовому засіданні підтвердив висновок експертизи та пояснив, що при такому наїзді потерпілий ОСОБА_2 міг отримати ушкодження у вигляді забою м`яких тканин обох гомілок.
Ці показання є послідовними й підтверджуються матеріалами кримінального провадження, що були досліджені судом першої інстанції. Зокрема, даними висновку судово-медичного експерта від 12 квітня 2016 року № 903, даними протоколу огляду відеозапису від 10 лютого 2017 року, актом від 10 квітня 2016 року № 5 про нещасний випадок стосовно капрала поліції ОСОБА_2, актом розслідування цього нещасного випадку, даними висновку експерта від 24 травня 2017 року № 143, даними протоколів проведення слідчих експериментів з фототаблицями до них від 14 червня 2018 року.
Ураховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, повністю доведено та його дії кваліфіковано правильно.
Твердження засудженого ОСОБА_1 про те, що суди не дослідили медичної документації потерпілого ОСОБА_2, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, перевірялися судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними.
Апеляційний суд правильно зазначив, що висновок судово-медичної експертизи від 12 квітня 2016 року № 903, відповідно до якого у потерпілого ОСОБА_2 виявлені легкі тілесні ушкодження, є допустимим доказом, оскільки експертиза проведена в рамках цього кримінального провадження
з дотриманням вимог чинного законодавства.
Як убачає колегія суддів з висновку експерта № 903, 12 квітня 2016 року, тобто через день після події кримінального правопорушення, експерт безпосередньо оглянув потерпілого ОСОБА_2 та встановив ушкодження передньої поверхні обох гомілок в верхній третині, зробивши висновок про те, що ці ушкодження утворилися від ударної дії тупих твердих предметів.
Довід ОСОБА_1 про те, що відеозапис із нагрудного відеореєстратора поліцейського - потерпілого ОСОБА_2 є недопустимим доказом, оскільки був отриманий з порушенням вимог процесуального закону, перевірявся судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнаний безпідставним.
Відповідно до положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні
є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Стаття 86 КПК встановлює, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, відеозапис події кримінального правопорушення на DVD-диску, зафіксований на нагрудну камеру поліцейського - потерпілого ОСОБА_2, був отриманий на стадії досудового розслідування та долучений до матеріалів досудового розслідування у порядку, передбаченому КПК.
Згідно з витягом з ЄРДР кримінальне провадження № 12016161500000802 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 345 КК, зареєстроване 10 квітня 2016 року.
26 січня 2017 року Одеською місцевою прокуратурою № 3 отримано лист начальника Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції
у м. Одесі Білецького М.М. за № 1397/41/13/01-2017, яким до прокуратури, зокрема, передано диск із відеозаписом із нагрудної камери поліцейського ОСОБА_2 за 10 квітня 2016 року.
10 лютого 2017 року прокурором Одеської місцевої прокуратури № 3 Жуковським Ю.О. в рамках цього кримінального провадження було проведено огляд цього відеозапису, про що складено протокол.
Постановою прокурора Жуковського Ю.О. від 10 лютого 2017 року зазначений відеозапис визнаний речовим доказом та долучений до матеріалів кримінального провадження.
Відеозапис, як і решта доказів у цьому кримінальному провадженні, був відкритий стороні захисту в порядку ст. 290 КПК, що не заперечували
ОСОБА_1 та його захисник.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що DVD-диск із відеозаписом події злочину від 10 квітня 2016 року є належним та допустимим доказом у справі.
Довід засудженого про те, що дані протоколу проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_2 від 14 червня 2018 року, під час якого останній зазначав, що автомобіль завдав удару по його колінах, спростовують винуватість ОСОБА_1, не є слушним. Адже під час цієї слідчої дії був перевірений механізм заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, а їх наявність підтверджується як показаннями потерпілого, так
і вищезазначеними висновками судово-медичних експертиз.
Також апеляційний суд перевірив та обґрунтовано визнав безпідставними твердження ОСОБА_1 про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не взятий до уваги висновок фахівця в галузі судово-медичної експертизи ОСОБА_3 від 13 травня 2019 року № 4, який спростовує показання потерпілого щодо механізму утворення тілесних ушкоджень, а також висновки судових експертиз від 12 квітня 2016 року № 903 та від 04 серпня 2017 року № 143.
Апеляційний суд правильно вказав на суперечності між висновком фахівця ОСОБА_3 та висновком комісійної судово-медичної експертизи № 143, який складено і за її участю, як судово-медичного експерта.
Згідно з висновком фахівця ОСОБА_3 від 13 травня 2019 року № 4
з урахуванням індивідуальних особливостей представленого автомобіля можливість пошкодження гомілок за умов, аналогічних таким у проведеному експерименті (положенні) потерпілого вертикально, передньою поверхнею тіла в сторону автомобіля, є малоймовірною (т. 1, а.к.п. 142-150).
У своєму висновку фахівець ОСОБА_3 фактично не спростувала висновку комісійної судово-медичної експертизи № 143, до складу якої вона входила, зокрема в частині того, що виявлені у потерпілого ОСОБА_2 тілесні ушкодження: синці, забій м`яких тканин обох гомілок, утворилися від ударної дії тупих твердих предметів, якими могли бути зовнішні частини автомобіля
в момент контакту з тілом потерпілого, однак у висновку № 4 фахівець зазначила лише про малоймовірність такого механізму утворення тілесних ушкоджень.
З урахуванням того, що ОСОБА_3 не мала застережень до зазначеного висновку експерта, у складанні та підписанні якого вона брала участь, суд обґрунтовано поставив під сумнів достовірність наданого нею пізніше висновку фахівця.
З таким висновком апеляційного суду погоджується і колегія Верховного Суду.
Апеляційний суд також правильно визнав безпідставними доводи засудженого про неможливість здійснення ним наїзду на потерпілого з огляду на наявність у його автомобілі системи попередження про небезпеку, оскільки це не є перешкодою для здійснення водієм такого маневру, незважаючи на попередження.
Що стосується доводу засудженого про те, що суд першої інстанції двічі безпідставно відмовив у призначенні комплексної судово-медичної транспортно-трасологічної експертизи, то слід зазначити таке.
Як убачає колегія суддів з матеріалів кримінального провадження, ухвалами від 18 лютого 2020 року та 13 березня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту про призначення комплексної судово-медичної транспортно-трасологічної експертизи. Свої рішення суд мотивував тим, що зазначені захисником факти можливо перевірити іншим шляхом, без проведення експертизи (т. 3, а.к.п. 28,29; 118- 119). З такими рішеннями суду погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Доводи ОСОБА_1 у частині незгоди стягнення з нього на користь потерпілого матеріальної та моральної шкоди є необґрунтованими. Засуджений не оспорює матеріальних і процесуальних підстав для стягнення шкоди, а висловлює тільки незгоду із його засудженням.
Цивільний позов судами вирішено згідно з нормами цивільного та кримінального процесуального законодавства.
Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК
і у скарзі не оспорюється.
Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК. При цьому, відмовляючи у задоволенні апеляцій обвинуваченого
ОСОБА_1, його захисника, прокурора та представника потерпілого апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і підстави, з яких апеляційні скарги визнав необґрунтованими.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд