Постанова
Іменем України
23 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 709/1587/19
провадження № 51-4199км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
в режимі відеоконференції
потерпілої ОСОБА_1,
захисника Солода В.М.,
засудженого ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 на вирок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05 лютого 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019250280000199, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Афанасіїв Снігурівського району Миколаївської області, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Вступ
ОСОБА_2 11 травня 2016 року, керуючи службовим автомобілем "ГАЗ-3309", реєстраційний номер НОМЕР_1, в порушення Правил дорожнього руху скоїв наїзд на ОСОБА_3, який від отриманих тяжких тілесних ушкоджень помер на місці пригоди.
Вироком місцевого суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_2 визнано виним та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки зі позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. Вирішено цивільний позов потерпілої.
Потерпіла звернулась в суд касаційної інстанції зі скаргою, в якій поставила питання про скасування судових рішень у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого через м`якість та неправильним вирішенням цивільного позову.
Короткий зміст оскаржених судових рішення
За вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05 лютого 2021 року, залишеного без зміни ухвалою Черкаського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки і позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Стягнуто із ОСОБА_2 :
- на користь держави процесуальні витрати у сумі 3454,16 грн;
- на користь потерпілої ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн.
У задоволені цивільного позову потерпілої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 11 травня 2016 року, керуючи службовим автомобілем "ГАЗ-3309", в порушення пунктів 2.3. б), 10.1 та 10.9 Правил дорожнього руху не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, перед початком руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, при обмеженій оглядовості дорожньої обстановки, що складається позаду транспортного засобу, не звернувся за допомогою до інших осіб для забезпечення безпеки руху, розпочав рух заднім ходом до місця завантаження зерном кукурудзи, під час чого скоїв наїзд на ОСОБА_3, який від отриманих тяжких тілесних ушкоджень помер на місці пригоди.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпіла, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції у зв`язку невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість та з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Свої вимоги мотивує тим, що при призначенні мінімального розміру покарання засудженому, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, суд першої інстанції своє рішення належним чином не мотивував та безпідставно визнав обставиною, що пом`якшує покарання - щире каяття, не врахувавши при цьому висновку Верховного Суду, викладеного в постанові № 759/7784/15-к від 22 березня 2018 року.
Стверджує, що суди необґрунтовано відмовили їй у задоволені цивільного позову про стягнення моральної шкоди з засудженого. Вважає, що моральна шкода повинна відшкодовуватись виключно особою, яка її завдала. Не погоджується з посиланнями судів на те, що моральна шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та керував автомобілем, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки (в даній справі - СТОВ "Кліщинське"), оскільки в суді не встановлено, що автомобіль належав СТОВ "Кліщинське" та ОСОБА_2 виконував трудові обов`язки.
На дані обставини було вказано і в її апеляційній скарзі, проте суд належної уваги на це не звернув, а тому вважає, що ухвала апеляційного суду належним чином не мотивована та не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу потерпілої не надходило.
У судовому засіданні потерпіла підтримала подану касаційну скаргу, а прокурор, засуджений та його захисник заперечували проти її задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновоки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Мотиви Суду
Щодо доводів потерпілої про невідповідність призначеного покарання ОСОБА_2 тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість.
Відповідно до ст. ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК України означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності та потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції, за результатами перегляду вироку щодо ОСОБА_2, дотримався наведених вимог матеріального права.
Так, при призначені покарання ОСОБА_2 у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами, суд урахував ряд обставин, а саме: ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до тяжких злочинів з необережною формою вини, тяжкі наслідки у вигляді смерті потерпілого; дані про його особу, який раніше не судимий, має позитивні характеристики, є інвалідом другої групи; обставину, що пом`якшує покарання: щире каяття.Зважено і на відсутність обставин, які б обтяжували покарання. Також судом взято до уваги думку потерпілої, яка наполягала на призначенні винному покарання у виді позбавлення волі.
Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, місцевий суд, дотримуючись принципу індивідуалізації та, виходячи з особливостей конкретного кримінального правопорушення (обставини події), реалізовуючи свої дискреційні повноваження, призначив ОСОБА_2 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, яке слід відбувати реально.
Що стосується тверджень потерпілої, що засуджений ніякої допомоги у зв`язку зі смертю її чоловіка не давав, що свідчить про безпідставність визначення судом пом`якшуючої обставини - щирого каяття, то як слідує з пояснень наданих стороною захисту, про що не заперечувала і сама потерпіла, засуджений перераховував їй кошти, отримати які остання відмовилась.
Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню засудженого та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити "особистий надмірний тягар для особи", адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Переконливі аргументи, які би ставили під сумнів наведені висновки місцевого та апеляційного судів і доводили би необхідність зміни чи скасування судових рішень, в касаційній скарзі потерпілої відсутні.