Постанова
Іменем України
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 185/6429/17
провадження № 51-6142 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Остапука В.І.,
за участю:
секретаря судового засідання Антонюка Н.В.,
прокурора Шевченко О.О.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Дунь В.В.,
перекладача Ніколаєнка А.Ф.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2019 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017040370000563, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Горлівка Донецької області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого: вироком Калининського районного суду м. Горлівка Донецької області від 24 червня 1980 року за ст.94, ч.2 ст.140 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років із конфіскацією майна; вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2001 року за ч.2 ст.81, ст.102, ст.42 КК України ( в редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців із конфіскацією майна; вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2006 року за ч.1 ст.115, ч.1 ст.122, ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, 27 квітня 2016 року звільненого від відбування покарання умовно-достроково на строк 7 місяців 2 дні, покарання відбув;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст.115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за п.13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
На підставі ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_1 зараховано у строк покарання період попереднього ув`язнення з 28 лютого 2017 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Вироком Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 за п.13 ч. 2 ст. 115 КК України призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Відповідно до вироку встановлено, що ОСОБА_1, 26 лютого 2017 року, перебуваючи в будинку АДРЕСА_2, де проживав потерпілий ОСОБА_2, а також там знаходилась ОСОБА_3, втрьох розпивали спиртні напої. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникла сварка, яка продовжувалася близько години. Будучи обуреним поведінкою потерпілого, який відповідав на конфлікт, ОСОБА_1 наказав йому залізти під ліжко. Злякавшись, потерпілий підкорився, однак не припинив відповідати образами на образи. В цей час, у ОСОБА_1 виник умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_2 . Усвідомлюючи неспроможність потерпілого, як людини похилого віку, протистояти його діям, злочинність вчинюваних дій, розуміючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_1 витягнув потерпілого з-під ліжка, та з силою, ногами, взутими у гумові черевики, наніс лежачому приблизно 8-11 ударів в область грудної клітини, а також не менше трьох ударів в область лівого плечового суглобу і тильної поверхні обох кистей. Після чого, узяв ножа та умисно, з силою, наніс два удари в грудну клітину праворуч, що призвело до смерті потерпілого.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення, а кримінальне провадження закрити, оскільки вбивства він не вчиняв, його вину не доведено.
Зазначає, що взяття крові і зрізів з нігтів, для проведення експертиз, а також вилучення у нього одягу було проведено без участі захисника.
Вказує, що призначені адвокати надавали неефективну правову допомогу, тому порушено його право на захист.
В решті висловлює доводи, які за своїм змістом стосуються неповноти судового розгляду та оскарження фактичних обставин справи.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник та засуджений, в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги підтримали та просили задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні, посилаючись на безпідставність доводів, викладених у скарзі засудженого, заперечив проти її задоволення.
Мотиви суду
Згідно із ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст.438 КПК України). Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих інстанцій.
Тому доводи засудженого щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, з огляду на вимоги як ст.433, так і ст.438 КПК України не є предметом перегляду суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій. При перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у пред`явленому йому обвинуваченні за п.13 ч.2 ст.115 КК України ґрунтуються на всебічно досліджених у судовому засіданні доказах. Суд взяв до уваги показання свідків, представника потерпілого та інші докази.
Так, суд послався на дані протоколу огляду місця події (будинку потерпілого), відповідно до якого, був виявлений труп та зафіксована обстановка вчиненого злочину. Відповідно до слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_3, яка була очевидцем події, суд встановив при яких обставинах обвинуваченим була заподіяна смерть ОСОБА_2 . Зокрема, як ОСОБА_1 наносив потерпілому удари ногами по тулубу, яких було не менш 10. Крім того, свідок бачила у обвинуваченого ніж.
Врахував суд і висновки судово-медичних експертиз щодо наявних у потерпілого тілесних ушкоджень, їх локалізацію, характер, а також механізм заподіяння та причини смерті. У ОСОБА_2 виявлена сумісна травма грудної клітини (численні переломи ребер, перелом грудини, проникаюче колото-різане поранення грудної клітини з пошкодженням легені), що призвело до настання смерті. Механізм утворення тілесних ушкоджень не суперечить тому, на який вказувала свідок ОСОБА_3 в ході слідчого експерименту, натомість суперечить механізму, на який вказував підозрюваний ОСОБА_1 .
Також суд послався на висновок експерта, відповідно до якого, пошкодження на шкірі трупа ОСОБА_2 могло бути заподіяно клинком представленого на експертизу ножа №2, який було вилучено на місці події.
Взято до уваги й висновок експерта, яким підтверджено, що ДНК, виділені зі слідів з кров`ю на клинку ножа з чорною рукояткою, вилученого під час огляду в будинку потерпілого, являють собою ДНК чоловічої статевої належності, генотип яких співпадає з генотипом потерпілого ОСОБА_2, а ДНК, виділені зі слідів з кров`ю на рукоятці ножа, вилученого під час огляду в будинку потерпілого, являють собою ДНК чоловічої статевої належності, генотип яких співпадає з генотипом ОСОБА_1 .
Враховано дані висновку експерта згідно яких, в слідах на штанах, які належать ОСОБА_1 встановлена наявність крові людини (домішки), а на парі чобіт, які належать ОСОБА_1, виявлено кров людини із антигенами, що властиві груповій характеристиці крові потерпілого ОСОБА_2 .
Суд також зважив на показання свідка ОСОБА_4 (племінниці ОСОБА_2 ) про те, що її дядько боявся ОСОБА_1, який після звільнення з місць позбавлення волі мешкав разом із ним та погрожував його вбити. Крім того, у вироку суд послався на показання представника потерпілого ОСОБА_5, яка працює в сільській раді с. Богданівка та підтвердила, що до сільської ради в усній формі надходило багато скарг на агресивну поведінку обвинуваченого ОСОБА_1 . На профілактичні бесіди голови сільської ради обвинувачений не реагував.
Поряд з цим, суд дав належну оцінку висновку судово-психіатричної експертизи, відповідно до якого, ОСОБА_1 виявляв раніше і виявляє емоційно нестійкий розлад особистості. Психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності. В період інкримінованого йому діяння, розумів значення своїх дій та міг керувати ними.
Таким чином, оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку. Місцевий суд оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочині, оскільки його винуватість доведена поза розумним сумнівом.
Переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника та прокурора, апеляційний суд дійшов переконання про обґрунтованість висновків суду першої інстанції.
Верховний Суд неодноразово вказував, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено, і обвинувачений є винуватим у цьому. Це питання має вирішуватися на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
У судових рішеннях судами першої і апеляційної інстанцій наведено переконливі аргументи, чому вони визнали обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом та чому не взяли до уваги те пояснення події, що надала сторона захисту.
Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. Що у даному провадженні було дотримано.
Що стосується доводів засудженого про те, що взяття крові і зрізів з нігтів, для проведення експертиз, а також вилучення у нього одягу було проведено без участі захисника, то вони не заслуговують на увагу.
Отримання зразків для експертизи є самостійною процесуальною дією, воно відбувається відповідно до ст. 245 КПК України у порядку, визначеному ст. 241 цього Кодексу, на підставі постанови прокурора, яка є окремим процесуальним документом, а про проведення такої слідчої дії складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу.
Із матеріалів кримінального провадження слідує, що 28 лютого та 07 березня 2017 року прокурором Павлоградської місцевої прокуратури були винесені постанови про відібрання у ОСОБА_1 зразків для дослідження (зрізів з нігтів та зразків крові), з такими постановами було ознайомлено ОСОБА_1 і його захисників. Відповідно до протоколів отримання зразків для експертизи від 28 лютого та 07 березня 2017 року, під час таких слідчих дій були присутні захисники Бакумов О.С. та Мелешко І.В., про що свідчать їх підписи, а також підписи ОСОБА_1, який не вказав жодних зауважень і заперечень у протоколах.
Суди не знайшли підстав вважати, що органом досудового розслідування порушено процесуальний порядок отримання зразків для експертизи, оскільки перевіркою матеріалів провадження не встановлено будь - яких порушень під час проведення слідчих дій, а тому такі докази визнані належними та допустимими і не вказують на порушення права на захист засудженого.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що така процесуальна дія, як отримання зразків для експертизи, пов`язана з необхідністю отримання доказів, які носять об`єктивний характер, і не залежать від волі особи у якої вони відбираються, а тому вона не може розглядатися як така, що порушує право особи зберігати мовчання. Присутність чи відсутність захисника у цьому випадку не може позначитися на зміст отриманих під час цієї дії результатів. Про що, зокрема, йдеться в постановах ВС у справах № 423/1766/16, №415/1864/14-к, №610/569/19.
Неприйнятними є також твердження ОСОБА_1 про порушення права на захист через те, що, на його думку, призначені адвокати надавали неефективну правову допомогу.
Суд звертає увагу, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.
У ст. 20 КПК України, що розкриває зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження, закріплено право підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення; право збирати і подавати докази; брати особисту участь у кримінальному провадженні; користуватись правовою допомогою захисника; реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК.
Відповідно до ст. 49 КПК України слідчий, прокурор, суд зобов`язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обов`язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника.
Обов`язкова участь захисника залежить від тяжкості кримінального правопорушення, щодо якого здійснюється кримінальне провадження. Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України, злочин у вчиненні якого обвинувачувався ОСОБА_1 відноситься до особливо тяжких. Слід враховувати, що визначення початкового моменту виникнення обов`язку щодо забезпечення захисника згідно з ч. 1 ст. 52 КПК України залежить від набуття особою процесуального статусу підозрюваного.
Як видно із матеріалів справи, ОСОБА_1 на виконання вимог ст. 20 КПК України, на усіх стадіях кримінального провадження мав можливість надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, не був обмежений у праві збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні.
Що стосується залучення захисника, то одразу після затримання ОСОБА_1, тобто набуття ним статусу підозрюваного, його було забезпечено захисником.
Під час досудового слідства захист обвинуваченого здійснювали захисники за призначенням із центру безоплатної правової допомоги. Більше чотирьох разів ОСОБА_1 відмовлявся від призначених захисників через суперечності у позиції захисту. Щоразу його клопотання задовольнялися та призначалися інші захисники. В свою чергу, у суді першої інстанції, після відмови засудженого від двох чергових захисників, захист ОСОБА_1 здійснював адвокат Бакумов О.В. Під час розгляду провадження в суді ОСОБА_1 від послуг цього адвоката не відмовлявся, на якість його юридичних послуг не скаржився і жодного разу не порушував перед судом питання про залучення іншого адвоката для здійснення його захисту. Лише під час апеляційної процедури засуджений заявив клопотання про заміну цього захисника, проте не навів будь-яких мотивів для цього. Суд апеляційної інстанції в судовому засіданні розглянув зазначене клопотання, встановив, що жодних розбіжностей у позиціях ОСОБА_1 та його захисника немає, захист здійснюється кваліфіковано та з дотриманням усіх вимог закону, тому відмовив у його задоволенні.
Належна реалізація права на захист у кримінальному провадженні вимагає застосування практики ЄСПЛ, яка зводиться до того, що ведення захисту, по суті, є справою обвинуваченого та його адвоката, тобто це переважно питання взаємовідносин між ними, незалежно від того, чи призначається захисник у межах надання правової допомоги, чи оплачується приватно, втручання компетентних державних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома ("Кускані проти Сполученого Королівства" від 24 вересня 2004 року, "Дауд проти Португалії" від 21 квітня 1998 року).
Будь-яких очевидних та об`єктивних даних про неналежне виконання професійних обов`язків адвоката, яке б могло призвести до істотного обмеження чи порушення прав ОСОБА_1, передбачених частиною третьою статті 6 Конвенції, статтею 59 Конституції України, статтею 20, частинами третьою, четвертою статті 42 КПК, у матеріалах справи не міститься, такі дані переконливо не довів до відома суду і сам обвинувачений.
Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить закрити кримінальне провадження щодо нього, однак, виходячи із фактичних обставин справи, встановлених судами, такі підстави відсутні. А досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях з огляду на положення ст.433 КПК України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції.
Матеріали кримінального провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги засудженого немає.
У зв`язку із цим та, керуючись статтями 434, 436,442 КПК України, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.