Постанова
іменем України
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 654/384/20
провадження № 51-4194 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Гошовської Ю. М.,
захисника Матвієнко Н.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 19 квітня 2021 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020230150000014, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Лозичне, Шепетівського району, Хмельницької області, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 19 квітня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
До набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту
Вирішено питання про долю речових доказів та розподілу процесуальних витрат.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 1 січня 2020 року, близько 23:15, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння біля кафе-бару "Ірбіс" у м. Гола Пристань Херсонської області (вул. 1-го Травня, 15), умисно, з корисливих мотивів, діючи із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я, ударив ОСОБА_2 по ногах, від чого той впав, та відкрито викрав належний потерпілому мобільний телефон вартістю 3209,07 грн, чим заподіяв останньому майнової шкоди у вказаному розмірі.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі та доповненні до неї засуджений ОСОБА_1, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України закрити кримінальне провадження.
Аргументуючи свою позицію зазначає, що в основу обвинувального вироку покладено недопустимі докази, які до того ж не підтверджують поза розумним сумнівом наявність у нього умислу на вчинення інкримінованого злочину.
Крім цього, вказує про неповноту судового розгляду, яка виявилась у необґрунтованій відмові суду допитати свідків, неправильну оцінку доказів, зокрема показань потерпілого та, як наслідок, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Апеляційний суд, на думку ОСОБА_1, в порушення вимог ст. 419 КПК України вказаних доводів належним чином не перевірив, допустив нові порушення кримінального процесуального закону та дійшов необґрунтованого висновку про відповідність вироку вимогам ст. 370 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Матвієнко Н.А. просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор Гошовська Ю. М. просила залишити судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни як законні, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
Цих вимог суд апеляційної інстанції повною мірою не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд визнав ОСОБА_1 винуватим у відкритому викраденні чужого майна, поєднаного із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого та кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 186 КК України.
Не погоджуючись із цим вироком, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, окрім іншого, заперечував правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження та наполягав на тому, що в його діях відсутній склад зазначеного злочину, оскільки умислу на заволодіння чужим майном він не мав, наздоганяв ОСОБА_2 та ударив його по ногах у відповідь на ляпас, який останній наніс йому перед цим. Обґрунтовуючи свою позицію, ОСОБА_1 посилався, зокрема, на показання самого потерпілого та звертав увагу апеляційного суду, що ці показання, як і фактичні дані, що містяться в інших досліджених доказах, спростовують наявність в його діях корисливого підґрунтя при застосуванні насильства до ОСОБА_2 .
Отже, апеляційний суд, виконуючи приписи закону, повинен був ретельно перевірити обставини, що мають значення для з`ясування змісту та спрямованості умислу ОСОБА_1, адже у випадку, коли заподіяння тілесних ушкоджень (які не є небезпечними для життя чи здоров`я особи) мало місце не з метою відкритого заволодіння чужим майном, кваліфікація дій особи за ч. 2 ст. 186 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Однак апеляційний суд формально та поверхнево дослідивши обставини події, констатував, що ОСОБА_1 припинив застосування насильства саме після заволодіння майном потерпілого і тому мета цього насильства була пов`язана з реалізацією корисливого умислу на відкрите викрадення мобільного телефону.
Водночас поза увагою апеляційного суду залишилися події, які передували заволодінню цим майном. Так, із фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, вбачається, що ОСОБА_1 разом із братом та товаришем відпочивали в барі "Ірбіс", де в подальшому до них підсів ОСОБА_2 зі своїм другом. Під час вживання алкогольних напоїв у ОСОБА_1 та товариша ОСОБА_2 виник конфлікт, для вирішення якого вони усі разом вийшли на вулицю. В ході розмови ОСОБА_2 заступився за друга, вдарив по обличчю ОСОБА_1 та, злякавшись бійки, кинувся тікати. У відповідь на це ОСОБА_1 побіг за ним та, наздогнавши, підніжкою збив з ніг.
Отже, апеляційний суд, не звернув увагу на обставини, що мають істотне значення для кримінального провадження та правильної кваліфікації дій обвинуваченого, і таким чином дійшов передчасного висновку про те, що відкрите викрадення чужого майна було поєднане із насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого.
Зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України є істотними, оскільки перешкодили апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, які тягнуть за собою скасування судового рішення.
Враховуючи те, що засуджений ОСОБА_1 в касаційній скарзі ставив питання про закриття кримінального провадження, то вона підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого необхідно врахувати вищенаведене, ретельно перевірити усі доводи його апеляційної скарги, за необхідності й наявності відповідних підстав повторно дослідити обставини кримінального провадження та ухвалити рішення, яке б відповідало вимогам ст. 370 КПК України.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про допущені технічні помилки в процесуальних документах, недопустимість протоколів оглядів місця події та протоколу пред`явлення для впізнання, а також неповноту судового розгляду, яка полягала у відмові допитати свідків та призначити судову криміналістично-ідентифікуючу експертизу відеозапису, є аналогічними доводам його апеляційної скарги, а тому будуть предметом перевірки апеляційного суду в ході нового перегляду вироку суду першої інстанції.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд