Постанова
Іменем України
25 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 210/573/19
провадження № 61-9493св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Забуранна Анастасія Анатоліївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2020 року у складі судді Сільченка В. Є. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Забуранна А. А., про визнання заповіту недійсним та скасування державної реєстрації свідоцтва про спадщину за законом.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 . 03 жовтня 2018 року він звернувся із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Зубаранної А. А., яка повідомила про наявність заповіту на користь ОСОБА_2 (соціального працівника, що провідувала бабусю).
Вважав, що волевиявлення ОСОБА_4 щодо заповіту не було вільним, оскільки відповідачка використала своє службове становище та змусила його бабусю підписати заповіт.
Крім того, стверджував, що волевиявлення ОСОБА_4 не відповідало її волі, оскільки заповідач була особою похилого віку (83 роки), зловживала алкоголем та на момент складення оспорюваного заповіту перебувала у стані, що унеможливлював усвідомлення нею значення своїх дій.
Посилався на положення частини першої статті 255 ЦК України та частини другої статті 1257 ЦК України як на підстави визнання заповіту недійсним.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, який посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Забуранною А. А. 21 березня 2017 року за реєстровим № 60409026 та скасувати його державну реєстрацію.
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12 березня 2019 року № 293 ННТ 097695, зареєстрованого в реєстрі № 293 на користь ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Забуранною А. А.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено та не надано належних доказів щодо обставин, наведених ним у позові, зокрема, висновку посмертної судово-психіатричної експертизи.
При цьому, позивач, заявивши при поданні позову клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи померлої та витребування ряду доказів на підтвердження своєї позиції, особисто, у підготовчому судовому засіданні 02 березня 2020 року відмовився від усіх раніше заявлених ним клопотань щодо витребування доказів та призначення експертиз (окрім витребування довідки щодо виклику зі станції швидкої допомоги).
Районний суд відхилив посилання позивача та його представників, надані в усному порядку в судовому засіданні щодо ніби то обману ОСОБА_4 відповідачем, перебування її у іншому хворобливому стані, ніби то підробки підпису померлої у заповіті, тощо, оскільки вказані пояснення виходять за межі позовних вимог, зазначених у позовній заяві, і, отже, не можуть бути прийняті до уваги судом відповідно до вимог частини першої статті 13 ЦПК України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивованим, що суд першої інстанції у повній мірі з`ясував всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення у справі є законним і обґрунтованим.
Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що позивачем не наведено та не обґрунтовано підстав недійсності заповіту, складеного 21 березня 2017 року та посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Забуранною А. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 386.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про те, що померла ОСОБА_4 при складанні заповіту не розуміла значення своїх дій внаслідок похилого віку та зловживання алкоголем, отже, її волевиявлення не було вільним, оскільки матеріалами справи підтверджено, що зміст заповіту прочитано заповідачем та підписано безпосередньо нею у присутності нотаріуса, посвідчено нотаріусом, який перевірив дієздатність заповідача і з`ясував її дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок її смерті, тому відсутні правові підстави вважати оскаржуваний заповіт недійсним.
При цьому апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку із розглядом справи за відсутності позивача, належно не повідомленого, оскільки такі не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються матеріалами справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що районний суд не звернув уваги на те, що у свідоцтві на право власності на житло № НОМЕР_1 відсутні підписи реєстратора та керівника КП "КБТІ ДОР", відсутня печатка зазначеного підприємства органу приватизації управління житлового-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської ради народних депутатів.
Вважає, що у приватного нотаріуса Забуранної А. А. не було законних підстав для посвідчення заповіту саме на спірну квартиру, оскільки нотаріальні дії вчинені за відсутності оригіналу технічного паспорту, а на підставі копії зазначеного документа.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання; необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме те, що судом не досліджено зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.
На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.
Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.
Судами встановлено, що 21 березня 2017 року ОСОБА_4 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Забуранною А. А. за реєстровим № 386, відповідно до якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 139).
Згідно зі свідоцтвом про смерть від 08 вересня 2018 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с. 92).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 березня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Забуранною А. А. за реєстровим № 293, ОСОБА_2 успадкувала після смерті ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 75).
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним оскаржуваного заповіту та свідоцтва про право на спадщину, районний суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовував позов.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України, отже, підстав для їх скасування немає.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідне обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме в момент укладення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) надав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 травня 2019 у справі № 372/830/17-ц (провадження № 61-39444св18), від 22 травня 2019 року у справі № 234/9293/14-ц (провадження № 61-2968св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18).
Районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що при посвідченні оспорюваного заповіту ОСОБА_4, в силу похилого віку та зловживанням алкоголем, не мала волевиявлення на його вчинення та не могла усвідомлювати значення своїх дій.
Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій правильними, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження цієї обставини, а його посилання на те, що відповідачка використала своє службове становище та змусила його бабусю підписати заповіт, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
При цьому доказів того, що заповідач на час підписання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, її волевиявлення не було вільним та не відповідало її волі, позивачем суду не надано, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України).
Крім того, здійснення заповідачем запису про прочитання заповіту вголос не перед його підписом, а після нього, не спростовує та не заперечує наявність волевиявлення заповідача на розпорядження своєю власністю на випадок смерті.
Колегія суддів вважає, що визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). А в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).
Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.
Оскільки позивач у судовому засіданні від 02 березня 2020 року відмовився від заявленого ним раніше клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог є правильними.
Посилання касаційної скарги про вчинення нотаріальних дій, тобто посвідчення заповіту, за відсутності оригіналу технічного паспорту на спірну квартиру, як підставу для визнання оспорюваного заповіту недійсним, є необґрунтованими, оскільки відповідно до пункту 1.5 Глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року (в редакції, чинній на момент вчинення нотаріальної дії) при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.
Отже, нотаріус не мав обов`язку перевіряти та/чи вимагати від заповідача документів, які б підтверджували його право власності на майно, що заповідається.
Тому Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним.
Доводи заявника про розгляд справи за його відсутності та без належного повідомлення про розгляд справи колегія суддів відхиляє, оскільки такі не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи у суді касаційної інстанції. Крім того, відповідь на цей аргумент ОСОБА_1 детально викладено у постанові апеляційного суду від 06 квітня 2020 року.
Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не розглянули по суті його клопотання про витребування доказів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору, що узгоджується з положенням частини другої статті 412 ЦПК України.
Крім того, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02 березня 2020 року ОСОБА_1 просив витребувати тільки інформацію щодо виклику швидкої допомоги в день смерті бабусі, від інших клопотань відмовився. Зазначене підтверджується технічним записом судового процесу за 02 березня 2020 року.
Доводи ОСОБА_1 про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не заслуговують на увагу, оскільки під час перегляду справи таких порушень норм процесуального права судом касаційної інстанції встановлено не було.
Інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги, яким суди надали належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, Верховний Суд робить висновок про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, дослідивши усі надані сторонами докази, надавши їм належну правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, правильно встановили правовідносини, що склалися, дослідили і надали правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, то розподіл судових витрат на користь заявника не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду