Постанова
Іменем України
25 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 712/2130/20
провадження № 61-3188св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Елеонора Антонівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 жовтня 2020 року у складі судді Романенко В. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 січня 2021 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Карпенко О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Черкаської міської ради (далі - Служба у справах дітей), приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Е. А. (далі - приватний нотаріус Левицька Е. А.), про визнання договору дарування недійсним.
На обґрунтування позову посилався на таке. 04 червня 2005 року між сторонами укладений шлюб, який за рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 червня 2019 року розірваний. У шлюбі у них народився син ОСОБА_4, 2006 року народження. За рішенням Московського районного суду м. Харкова позивач усиновив старшого сина своєї колишньої дружини ОСОБА_3, 2002 року народження.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 жовтня 2017 року з нього стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі 5 000 грн щомісячно і до досягнення дітьми повноліття.
02 травня 2019 року ОСОБА_2 подала заяву про примусове виконання зазначеного рішення суду від 20 жовтня 2017 року до Соснівського відділу державної виконавчої служби м. Черкаси (далі - Соснівський ВДВС м. Черкаси).
07 травня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості за аліментами.
З метою врегулювання питання погашення заборгованості за аліментами, за ініціативою ОСОБА_2, між ним та ОСОБА_2 досягнуто домовленість про припинення права на аліменти на дітей, для чого він мав подарувати їм своє єдине житло, яке отримав від батьків, а ОСОБА_2 мала залишити без розгляду позов про стягнення аліментів, відкликати виконавчий лист з виконавчої служби та підписати заяву про відсутність заборгованості зі сплати аліментів.
На виконання цих домовленостей 13 травня 2019 року ОСОБА_2 подала до Соснівського ВДВС м. Черкаси заяву про повернення виконавчого листа. У поданій заяві зазначила, що виконавчий лист відкликається: "У зв`язку із запропонованою боржником угодою щодо погашення пені по аліментах та заборгованості по аліментах шляхом надання в дар дітям квартири…".
13 травня 2019 року державний виконавець Соснівського ВДВС м. Черкаси виніс постанову про повернення документа стягувачу, що підтверджує вчинення ОСОБА_2 дій на виконання їх домовленостей про припинення права на аліменти для дитини, у зв`язку з передачею ним права власності на нерухоме майно.
21 травня 2019 року сторони підписали заяву про відмову від аліментів та нотаріально її засвідчили.
Після нотаріального посвідчення заяви 21 травня 2019 року у приватного нотаріуса Левицької А. Е. відбулась реєстрація договору дарування квартири, за умовами якого позивач подарував, а малолітній син ОСОБА_4 та неповнолітній син ОСОБА_3 в особі їх законного представника ОСОБА_2 прийняли в дар нерухоме майно.
Після укладення договору дарування квартири, з метою припинення подальшого судового стягнення аліментів, 04 червня 2019 року ОСОБА_2 подала до суду клопотання про залишення без розгляду позову про стягнення аліментів, керуючись положеннями статті 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у якому зазначила: "У зв`язку з примиренням сторін, погашенням відповідачем заборгованості по аліментах, з індексацією аліментних платежів і пені, шляхом укладання між позивачем і відповідачем договору дарування квартири у власність обох дітей…" .
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 червня 2019 року позов ОСОБА_2 про стягнення аліментів залишено без розгляду.
Після вчинення зазначених дій, які мали б призвести до настання наслідків, визначених у статті 190 Сімейного кодексу України (далі - СК України), ОСОБА_2 продовжила вимагати з нього гроші на утримання дітей.
Під час надання юридичної консультації йому було роз`яснено, що договір дарування, який він уклав, не є договором про припинення права на аліменти у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно, як це визначено у статті 190 СК України, який він мав на меті укласти, а є звичайним договором дарування, який не припиняє жодних обов`язків зі сплати аліментів.
Якби йому було відомо та роз`яснено, що договір дарування не припинить його обов`язків зі слати аліментів, він би його не укладав і не позбавляв себе єдиного житла. Крім того, у нього не виникало сумнівів, що він укладає саме договір про припинення стягнення аліментів у зв`язку з їх повним погашенням.
З урахуванням наведеного просив визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 21 травня 2019 року між ним та ОСОБА_4, ОСОБА_3, від імені та в інтересах якого як законний представник діяла мати ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Левицькою Е. А., за реєстровим № 4699, та повернути сторони у попереднє становище.
Як на правову підставу позову позивач посилався на положення статей 203, 215, 229, 230, 717 ЦК України.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач при укладенні договору дарування передбачав реальне настання правових наслідків. Оспорюваний договір дарування за своїм змістом не суперечить вимогам закону, оскільки був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Суд не встановив ознак фіктивного правочину.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 29 січня 2021 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 08 жовтня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач, використовуючи своє право власника, розпорядився своїм майном на власний розсуд шляхом передачі його в дар своїм дітям. Такі дії позивача як власника нерухомого майна не суперечать закону та не викликають сумнівів у його волевиявленні при укладенні договору.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що сторони домовились про те, що позивач подарує квартиру не безкоштовно, а з метою погашення заборгованості і за умови, що ОСОБА_2 вчинить дії, направлені на припинення примусового стягнення заборгованості з аліментів. У матеріалах справи наявні докази на підтвердження того, що оспорюваний договір дарування квартири укладався з метою припинення стягнення аліментів. Зазначені докази свідчать про наявність помилки - неправильного сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, який він вчинив, що вплинуло на його волевивлення під час укладення договору дарування, замість договору про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно, а тому наявні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 193/584/16 (провадження № 61-6828св18).
У липні 2021 року надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 04 червня 2005 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_7, який зареєстрований у виконкомі Деснянської селищної ради Козелецького району Чернігівської області, актовий запис № 23.
У шлюбі у них народилася дитина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
11 листопада 2008 року Московським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції видано свідоцтво про усиновлення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2008 року у справі № 2-10732/08, з присвоєнням йому прізвища ОСОБА_3, імені ОСОБА_3, по батькові ОСОБА_3, дати і місця народження після усиновлення - ІНФОРМАЦІЯ_2, Україна м. Харків. Усиновлювачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 жовтня 2017 року у справі № 712/9401/17 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000,00 грн щомісячно і до досягнення дітьми повноліття.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 червня 2019 року у справі № 712/5609/19 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 04 червня 2005 року у виконкомі Деснянської селищної ради Козелецького району Чернігівської області, актовий запис № 23, розірвано.
07 травня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за аліментами на утримання синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за період з 26 липня 2017 року до 01 травня 2019 року у сумі 105 807,00 грн, індексації щомісячного аліментного платежу за період з 26 липня 2017 року до 07 травня 2019 року у сумі 2 898,62 грн, загальної суми пені за несплату або прострочення сплати аліментів за період з 26 липня 2017 року до 07 травня 2019 року у сумі 323 847,10 грн, а всього 432 552,72 грн.
21 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка діє як законний представник свого малолітнього сина ОСОБА_4, та ОСОБА_3 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 у рівних частках по 1/2 частині кожному сину (т. 1, а. с. 29-30).
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 червня 2019 року у справі № 712/6228/19 позовну заяву ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за аліментами, індексації щомісячного розміру аліментних платежів та стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів повернуто позивачу.
Примірник підписаного договору дарування передано обдарованим. Про укладення договору дарування, проведення його державної реєстрації та перехід права власності на подароване майно свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 травня 2019 року за № 167438592.
Згідно з пунктами 10, 11 договору дарування від 21 травня 2019 року нотаріусом роз`яснено сторонам наслідки укладення зазначеного договору.
Відповідно до пункту 13 договору дарування від 21 травня 2019 року сторони підтвердили, що цей договір відповідає дійсним намірам сторін, не носить фіктивного та удаваного правочину, вчинений у відповідності з їх справжньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психологічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин. Договір вчинений без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, сторони бажали настання саме тих правових наслідків, що створюються цим договором і засвідчено, що сторонами визначено всі істотні умови договору, про що свідчать особисті підписи сторін.
Згідно з пунктом 16 договору після підписання цього договору дарування та реєстрації його у встановленому порядку обдаровувані набувають право власності на подароване майно.
У тексті договору дарування не міститься застережень (умов) щодо зобов`язання ОСОБА_2 не стягувати у подальшому, після укладення оскаржуваного договору, аліментів на утримання дітей за рішенням суду.
21 травня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписали заяву, відповідно до умов якої ОСОБА_2 відмовляється від стягнення заборгованості та пені за аліментами, що стягуються з батька ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3, яка утворилась станом на 21 травня 2019 року. Заява посвідчена приватним нотаріусом Левицькою Е. А., зареєстрованою у реєстрі за № 4707, 4708 (т. 1, а. с. 28).
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Статтею 230 ЦК України передбачено можливість визнання судом недійсним правочину, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу) . Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до статей 229-230 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно зі статтями 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Обравши способом захисту своїх прав визнання договору дарування недійсним, позивач відповідно до положень ЦПК України щодо змагальності сторін зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.
Звернувшись до суду з цим позовом, позивач зазначав про те, що оспорюваний договор дарування укладений у зв`язку із досягненням сторонами домовленості про припинення стягнення з нього аліментів на утримання дітей.
Можливість припинення права на аліменти на дитину у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно врегульовано статтею 190 СК України.
Згідно з частиною першою статті 190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.
Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов`язується самостійно утримувати її (частина друга статті 190 СК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У цій справі суди встановили, що будь-якого посилання на те, що договір укладений з умовою про припинення права на аліменти, умови договору не містять. Підписуючи договір дарування, сторони стверджували, що такі правочини відповідають їхнім намірам, вони однаково розуміють значення, умови договорів, його природу й правові наслідки, бажають їх реального настання.
Установивши, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору дарування, позивач не довів істотність значення обставин, щодо яких його введено в оману, а також сам факт обману, та врахувавши, що помилка позивача, який внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення вважав, що оспорюваний договір укладається з метою припинення права на аліменти на дітей, не є підставою для визнання правочину недійсним, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 193/584/16 (провадження № 61-6828св18).
У зазначеній справі позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування з підстав неправильного сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно. Суди у зазначеній справі встановили, що відповідачка склала розписку, у якій зазначила, що претензій до позивача не має та зобов`язується не подавати позов про стягнення з нього аліментів до виповнення сину 18 років.
Водночас у цій справі суди встановили, що позивач не довів існування домовленостей між сторонами щодо відмови відповідачки від стягнення аліментів у майбутньому. Зазначена обставина підтверджується як заявою про повернення виконавчого листа (т. 1, а. с. 25), у якій зазначено, що виконавчий лист відкликається: "У зв`язку з запропонованою боржником угодою щодо погашення пені по аліментах та заборгованості по аліментах шляхом надання у дар дітям квартири…", так і заявою про відмову від стягнення заборгованості та пені за аліментами, які утворилися станом на 21 травня 2019 року (т. 1, а. с. 28). Крім того, ОСОБА_2 подала 04 червня 2019 року до суду заяву про залишення позовної заяви про стягнення заборгованості за аліментами, індексації щомісячного аліментного платежу та загальної суми пені за прострочення сплати аліментів без розгляду (т. 1, а. с. 27).
З урахуванням зазначеного суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що сторони досягли згоди та вчинили певний обсяг дій для укладення договору дарування саме взамін відмови від стягнення заборгованості за аліментами та пені. Будь-яких дій, спрямованих на припинення стягнення аліментів у подальшому текст договору не містить, таких доказів не надав і позивач під час розгляду справи.
Наведене дає підстави для висновку, що у цій справі та у справі, на яку посилається заявник як приклад неоднакового застосування норм матеріального права встановлені різні фактичні обставини справи.
Тому доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 193/584/16 (провадження № 61-6828св18), є безпідставними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.