Постанова
Іменем України
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 346/708/21
провадження № 61-15840св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Театральна-22",
відповідачі: Коломийська міська рада Коломийської територіальної громади, ОСОБА_1,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Театральна-22" на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2021 року у складі судді П`ятковського В. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Василишин Л. В., Пнівчук О. В., у справі за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Театральна-22" до Коломийської міської ради Коломийської територіальної громади, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Коломийської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Театральна-22" (ОСББ "Театральна-22") звернулося до суду з позовом до Коломийської міської ради Коломийської об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Коломийської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Позов мотивовано тим, що пунктом 1 рішення Коломийської міської ради від 24 червня 2009 року № 2190-40 надано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 4002,0 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1, терміном на 50 років для промислово-комерційного використання - реконструкції та обслуговування нежитлових приміщень за рахунок земель міської ради. На підставі вказаного рішення 04 серпня 2009 року відповідачі уклади договір оренди.
ОСОБА_1 частково на наданій йому в оренду земельній ділянці, вийшовши за її межі впритул до стіни будинку
АДРЕСА_2 самовільно спорудив навіс, у якому знаходяться будівельні матеріали, частини вживаних речей, які втратили свої споживчі властивості (відходи).
Вказане рішення Коломийської міської ради та договір оренди порушують право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 .
У березні 2021 року до суду надійшло клопотання Коломийської міської ради про закриття провадження у справі з огляду на те, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Клопотання обґрунтовано тим, що позивачем у справі є ОСББ "Театральна-22", яке є юридичною особою, відповідачем - Коломийська міська рада, яка також є юридичною особою, а ОСОБА_1 у цих правовідносинах діяв як фізична особа-підприємець, оскільки спірна земельна ділянка надана йому як підприємцю для промислово-комерційного використання (для реконструкції та обслуговування нежитлових приміщень), проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розроблявся ОСОБА_1 як підприємцю, а в договорі оренди землі в реквізитах сторін зазначено, що ОСОБА_1 діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 14 грудня 2005 року. Таким чином, справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2021 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, провадження у справі закрито.
Роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Посилаючись на положення частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що спір у цій справі виник між юридичними особами та фізичною особою-підприємцем, пов`язаний із його господарською діяльністю на земельній ділянці, яка ним орендована як підприємцем, і цільове призначення цієї земельної ділянки також стосується господарської діяльності, а тому належить до юрисдикції господарського суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2021 року ОСББ "Театральна-22" засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19 липня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У жовтні 2021 року справу № 346/708/21 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У порушення вимог процесуального права та правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 908/1568/18, від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16,
від 13 березня 2018 року у справі № 753/16525/16-ц, судами не звернуто належної уваги на те, що ОСОБА_1 звертався до Коломийської міської ради як фізична особа, а наявність у нього статусу фізичної особи-підприємця не свідчить про те, що саме в такому статусі він вступає в спірні правовідносини, зокрема, щодо набуття в оренду земельної ділянки.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази, що цей спір пов`язаний із господарською діяльністю ОСОБА_1, а цільове призначення земельної ділянки (промислово-комерційне використання) саме по собі не підтверджує вказаного.
Судами не досліджено витяг із Державного реєстру Держкомзему на нерухоме майно про реєстрацію за ОСОБА_1 (як фізичною особою) права оренди спірної земельної ділянки. Крім того, судом апеляційної інстанції безпідставно не прийнято докази, які не були долучені до суду першої інстанції через об`єктивну неможливість вчинення цих дій.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що між Коломийською міською радою та
ОСОБА_1 на підставі рішення Коломийської міської ради від 24 червня 2009 року № 2194-40/2009 "Про надання в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_1", укладено договір оренди землі від 04 серпня 2009 року, який зареєстровано 05 жовтня 2009 року в Коломийському міському відділі РФДЗК за № 040929700089.
Відповідно до умов договору оренди ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку, загальною площею 402 кв. м, із нежитловим приміщенням, загальною площею 298 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 1 вказаного договору визначено, що орендар прийняв
у користування земельну ділянку для промислово-комерційного використання - реконструкції та обслуговування нежитлових приміщень, згідно з п. 14 договору оренди цільове призначення земельної ділянки - промислово-комерційного використання - реконструкції та обслуговування нежитлових приміщень.
Сторонами погоджено, що орендар користується земельною ділянкою на умовах платності та відповідно до чинного порядку, інженерних комунікацій орендодавця, з метою забезпечення належної господарської діяльності.
У графі реквізити сторін у вказаному договорі оренди зазначене свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця
від 14 грудня 2005 року (а. с. 27-30, т. 1).
Згідно з копіями висновків відділу земельних ресурсів у місті Коломия
№ 03-03-3/831 від 08 серпня 2008 року, Коломийської рай СЕС № 662
від 08 листопада 2008 року, Державного управління ОНПС в Івано-Франківській області № 07-10/7065 від 13 листопада 2008 року земельна ділянка на АДРЕСА_1, площею 0,0402 га, відноситься до земель промисловості, транспорту та зв`язку, придатна для промислово-комерційного використання (реконструкції та обслуговування нежитлових приміщень) підприємця ОСОБА_1 (а. с. 126-128, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист
є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним
і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають
у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду
в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Тобто у порядку цивільного судочинства розглядаються справи,
що виникають із приватноправових відносин.
Із моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні не адміністративним, а цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.
За змістом частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи
у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких
є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого
є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Таки чином, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України (далі -
За загальним правилом розмежування компетенції судів із розгляду земельних та пов`язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб`єктного складу їх учасників.
Земельні та пов`язані із земельними правовідносинами майнові спори, зокрема про оренду землі, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб`єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 461/980/16-а (провадження № 11-248апп18), від 14 листопада 2018 року в справі
№ 127/2709/16-ц (провадження № 14-352цс18), у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 304/1363/18-ц, від 14 квітня
2020 року у справі № 559/1785/18-ц, від 16 червня 2021 року у справі
№ 310/1436/17.
За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає
між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин
у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.
Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів,
є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).
Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних),
є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами
є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Частинами першою, третьою статті 128 ГК України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Встановивши, що земельна ділянка на АДРЕСА_1, площею 0,0402 га, була надана в оренду ОСОБА_1 для промислово-комерційного використання - ведення господарської діяльності з реконструкції та обслуговування нежитлових приміщень, що підтверджується спірними рішенням Коломийської міської ради та договором оренди, останній діяв як фізична особа-підприємець на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 14 грудня 2005 року, тобто спір виник між юридичною особою та фізичною особою-підприємцем, пов`язаний із його господарською діяльністю на земельній ділянці, яка ним орендована як підприємцем, і цільове призначення цієї земельної ділянки також стосується господарської діяльності, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05 червня 2018 року у справі
№ 908/1568/18, від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16,
від 13 березня 2018 року у справі № 753/16525/16-ц, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.
Так, у справі № 908/1568/18 предметом спору було зобов`язання скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від господарських операцій за договором про постачання електричної енергії № 524 від 28 березня 2006 року станом на дату отримання від позивача коштів.
У справі № 911/4144/16 встановлено, що власником земельної ділянки, що була предметом спору, була фізична особа, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що предмет спору безпосередньо стосується прав і обов`язків такої фізичної особи. При цьому у вказаній справі не встановлено здійснення господарської діяльності.
У справі № 753/16525/16-ц предметом спору було стягнення грошової компенсації, упущеної (втраченої) вигоди та відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що спори за позовом фізичної особи до юридичних осіб про відшкодування збитків та моральної шкоди розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Доводи касаційної скарги про те, що судами повно не досліджено обставини у справі та надані сторонами докази, є безпідставними, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлених ними обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та належної оцінки судів, які суд касаційної інстанції відповідно до повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, не може переоцінювати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо юрисдикційності спору, та спрямовані на переоцінку доказів у справі, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду