Постанова
Іменем України
19 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 591/2496/19
провадження № 61-14274св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Репетун Олена Євгенівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 липня 2020 року у складі судді Сидоренко А. П. та постанову Сумського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Репетун О. Є., про визнання права власності в порядку спадкування та стягнення коштів.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, після його смерті відкрилась спадщина. Спадкоємцями ОСОБА_5 першої черги є його діти - ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які у строк встановлений законом прийняли спадщину.
До спадкового майна належали і грошові кошти, які були розміщені на депозитних рахунках в ПАТ КБ "ПриватБанк": за депозитним договором SAMDN01000719862208, рахунок НОМЕР_1 ; за депозитним договором SAMDN01000719862781, рахунок НОМЕР_2, з сумою вкладів по 30 443,01 доларів США кожний.
Зазначав, що в квітні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, у якому після уточнення, просила суд встановити факт проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 05 квітня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати за нею право власності на 1/2 частину сум грошових коштів на рахунках, відкритих 20 вересня 2011 року в ПАТ КБ "ПриватБанк", а також виключити зазначене майно зі складу спадкового.
Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року (справа № 592/1018/14-ц) ОСОБА_2 відмовлено у встановленні факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5, відмовлено у визнанні права власності на 1/2 частину коштів на депозитних рахунках у ПАТ КБ "ПриватБанк" м. Суми, які належали ОСОБА_5 та який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Проте, після набрання чинності рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 17 липня 2013 року (які були скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року) ОСОБА_2 зняла 1/2 частину коштів з депозитних рахунків № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у ПАТ КБ "ПриватБанк" м. Суми, які належали ОСОБА_5 та який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, після ухвалення рішення Апеляційним судом Сумської області 04 липня 2016 року та залишення його без змін постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року, перестали існувати правові підстави щодо утримання ОСОБА_2 коштів, які вона зняла з депозитних рахунків у ПАТ КБ "ПриватБанк".
ОСОБА_1 має право на 1/3 частину коштів, які знаходились на цих депозитних рахунках у ПАТ КБ "ПриватБанк" та були зняті ОСОБА_2 .
Приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Репетун О. Є. 05 лютого 2014 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частину з 1/2 коштів, які знаходились на депозитних рахунках № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у ПАТ КБ "ПриватБанк".
Постановою приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Репетун О. Є. від 10 квітня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частину з іншої 1/2 частини коштів, які знаходились на депозитних рахунках № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у ПАТ КБ "ПриватБанк", у зв`язку з тим, що на рахунках у ПАТ КБ "ПриватБанк" ці кошти відсутні.
08 квітня 2019 року ОСОБА_1 направив поштою вимогу ОСОБА_2 про повернення йому 1/3 частини з тих коштів, які вона зняла з депозитних рахунків № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у ПАТ КБ "ПриватБанк" в 2013 році як безпідставно отриманих нею, яка була отримана відповідачем 10 квітня 2019 року.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування після смерті батька - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на 1/3 частину з 1/2 коштів розміщених в ПАТ КБ "ПриватБанк": за депозитним договором SAMDN 01000719862208, рахунок НОМЕР_1, за депозитним договором SAMDN 01000719862781, рахунок НОМЕР_2, з сумою вкладів по 30 443,01 доларів США кожний, стягнути з відповідача на його користь 10 147,67 доларів США.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 09 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на грошові кошти у розмірі 10 147,67 доларів США, що становить 1/3 частину з 1/2 коштів, які були розміщені в ПАТ КБ "ПриватБанк": за депозитним договором SAMDN01000719862208, рахунок НОМЕР_1 ; за депозитним договором SAMDN01000719862781, рахунок НОМЕР_2, з сумою вкладів по 30 443,01 доларів США кожний в порядку спадкування після смерті батька - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10 147,67 доларів США, понесені судові витрати у виді судового збору в сумі 2 723,40 грн та витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги у розмірі 16 500 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 набула спірні кошти без достатньої правової підстави, тому з огляду на статтю 1212 ЦК України суд стягнув з відповідача на користь позивача кошти у розмірі 10 147,67 доларів США, що становить 1/3 частину з 1/2 частки коштів, розміщених на депозитних рахунках за № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, відкритих у ПАТ КБ "ПриватБанк". При цьому, суд вважав, що заява відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки за наслідками ухвалення остаточного судового рішення у справі № 592/1018/14-ц, що було ухвалено Апеляційним судом Сумської області 04 липня 2016 року, позивачу стало відомо про порушення його прав на спадкове майно, за захистом якого він звернувся до суду 22 квітня 2019 року, тобто в межах строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.
Постановою Сумського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6, відхилено, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 липня 2020 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 без достатньої правової підстави отримала спірні кошти у розмірі 10 147,67 доларів США, що становить 1/3 частину з 1/2 частки коштів, що були розміщені спадкодавцем ОСОБА_5 в ПАТ КБ "ПриватБанк" на депозитних рахунках за № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 . При цьому, суд зазначив, що позивач, як спадкоємець першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, має право на 1/3 частину з 1/2 частки коштів, розміщених в ПАТ КБ "ПриватБанк" за депозитними договорами SAMDN 01000719862208 (рахунок НОМЕР_1 ) та SAMDN 01000719862781 (рахунок НОМЕР_2 ) від 20 вересня 2011 року.
Разом з тим, після ухвалення рішення Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року у справі № 592/1018/14-ц, позивачу стало відомо про порушення його права на спадкове майно, тому, звернувшись 22 квітня 2019 року до суду з цим позовом, заявник не пропустив строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах: Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 308/11916/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі 755/10218/17 відповідно до яких, в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача; Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 766/11378/16-ц, від 04 червня 2020 року у справі № 679/2536/14-ц, від 20 березня 2020 року у справі № 666/5362/15-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 755/32243/14-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 347/924/17 відповідно до яких, за загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, Верховного Суду від 22 травня 2020 року у справі № 2-1219/05 щодо визначення належності відповідачів у справі. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 1212 ЦК України у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга також мотивована тим, що суди попередніх інстанцій розглядали справу без залучення ПАТ КБ "ПриватБанк" до участі у справі в якості відповідача.
За відсутності доказів про те, що фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа-підприємець (далі - ФОП) з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, ФОП ОСОБА_7 та адвокат Вороненко Р. М. є двома різними особами, а сплата грошових коштів на користь ФОП ОСОБА_7 не доводить факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу, яка надавалася адвокатом Вороненком Р. М., проте суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували.
Позиція інших учасників справи
ОСОБА_1, через адвоката Вороненка Р. М., подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
Вказував, що враховуючи тривалий судовий розгляд справи № 592/1018/14-ц, ОСОБА_1 не мав можливості реалізувати свої права, як спадкоємця першої черги та отримати свідоцтво про право на спадщину на грошові кошти, які були предметом судового розгляду, тому строк позовної давності не пропущено, а порушене право ОСОБА_1 підлягає судовому захисту.
Разом з тим, ОСОБА_2 є належним відповідачем у справі, оскільки саме відповідач утримувала кошти, які є частиною спадкового майна, до якого вона не має відношення, не визнавала права ОСОБА_1 на вказані кошти.
Крім того, доводи касаційної скарги щодо неправильного розподілу судових витрат є помилковими, оскільки судам попередніх інстанцій були надані: копія договору щодо надання правничої допомоги, копія додаткової угоди, акт приймання-передачі виконаних робіт, копії квитанцій про сплату коштів за надання правової допомоги.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 24 вересня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що в квітні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, у якому (з урахуванням уточнень) просила встановити факт, що в період часу з 05 квітня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 вона проживала з однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5, визнати за нею право власності на 1/2 частину майна, набутого за вказаний період, у тому числі і на грошові кошти в іноземній валюті, розміщені на двох рахунках в ПАТ КБ "ПриватБанк".
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 квітня 2013 року по справі № 1806/5697/12 її позовні вимоги були задоволені частково: встановлений факт її проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 05 квітня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнано за нею право власності на 1/2 частину майна, набутого в період спільного проживання, у тому числі і на 1/2 частину грошових коштів в іноземній валюті на рахунках, відкритих 20 вересня 2011 року в ПАТ КБ "ПриватБанк".
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 17 липня 2013 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 квітня 2013 року було залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2013 року, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 17 липня 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
В подальшому справі № 1806/5697/12 був присвоєний № 592/1018/14-ц.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 травня 2014 року у справі № 592/1018/14-ц позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 17 червня 2014 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 травня 2014 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 жовтня 2014 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 06 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 17 червня 2014 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 03 вересня 2015 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року рішення Апеляційного суду Сумської області від 03 вересня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 червня 2015 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Вказаним рішенням встановлено, що відповідно до довідки ПАТ КБ "ПриватБанк" від 15 березня 2013 року, 20 вересня 2011 року на ім`я ОСОБА_5 відкриті депозитні рахунки № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, тип DE03 стандарт з сумою вкладів по 30 443,01 доларів США кожний, з яких, як підтвердила ОСОБА_2, після набрання чинності попереднього рішення суду першої інстанції, яким за нею було визнано право спільної часткової власності на ці грошові вклади, вона зняла належні їй по 1/2 частці грошові кошти. Станом на 10 лютого 2014 року на даних рахунках відсутні залишки грошових коштів.
Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року рішення Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року залишено без змін.
05 лютого 2014 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Репетун О. Є. ОСОБА_1 як спадкоємцю ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, було видано свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частину з 1/2 частини коштів, які знаходились на депозитних рахунках № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у ПАТ КБ "ПриватБанк".
Постановою приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Репетун О. Є. від 10 квітня 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частину з іншої 1/2 частини коштів, які знаходились на депозитних рахунках № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у ПАТ КБ "ПриватБанк", у зв`язку з тим, що на рахунках у ПАТ КБ "ПриватБанк" ці кошти відсутні.
08 квітня 2019 року ОСОБА_1 направив поштою вимогу ОСОБА_2 про повернення йому 1/3 частини з тих коштів, які вона зняла з депозитних рахунків № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 у ПАТ КБ "ПриватБанк" в 2013 році.
Згідно з інформацією з інтернет-сайту Укрпошти вказана вимога була отримана ОСОБА_2 10 квітня 2019 року.
З довідки начальника відділення поштового зв`язку АТ "Укрпошти" від 15 травня 2019 року вбачається, що через технічний збій у програмі помилково була створена інформація про вручення рекомендованого листа № 4000010032576 від 08 квітня 2019 року. Даний лист повертається за закінченням терміну зберігання 15 травня 2019 року.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_2 без достатньої правової підстави отримала спірні кошти у розмірі 10 147,67 доларів США, що становить 1/3 частину з 1/2 частки коштів, що були розміщені спадкодавцем ОСОБА_5 в ПАТ КБ "ПриватБанк" на депозитних рахунках за № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 . При цьому, суд зазначив, що позивач, як спадкоємець першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, має право на 1/3 частину з 1/2 частки коштів, розміщених в ПАТ КБ "ПриватБанк" за депозитними договорами SAMDN 01000719862208 (рахунок НОМЕР_1 ) та SAMDN 01000719862781 (рахунок НОМЕР_2 ) від 20 вересня 2011 року. Разом з тим, після ухвалення рішення Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року у справі № 592/1018/14-ц, позивачу стало відомо про порушення його права на спадкове майно, тому, звернувшись 22 квітня 2019 року до суду з цим позовом, заявник не пропустив строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandisрішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів" ("DomboBeheer В. V. V. Тhе Netherlands") від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка, набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, у наслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.
Зазначений правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15, від 25 лютого 2015 року у справі № 3-11гс15, від 25 березня 2015 року у справі № 3-5гс15, від 22 січня 2013 року у справі № 5006/18/13/2012, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, від 07 червня 2017 року у справі № 923/1233/15, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, враховуючи, що рішенням Апеляційного суду Сумської області від 04 липня 2016 року (справа № 592/1018/14-ц) рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 червня 2015 року про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Репетун О. Є., про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на 1/2 частину суми грошових коштів на рахунках № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1, відкритих 20 вересня 2011 року в ПАТ КБ "ПриватБанк", скасовано та у задоволенні позову відмовлено, дійшли обґрунтованого висновку про те, що отримані відповідачем на підставі судового рішення у справі № 592/1018/14-ц кошти підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України, адже підстава, на якій вони були отримані, відпала. При цьому, позивач, як спадкоємець першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, має право на 1/3 частину з 1/2 частки коштів, розміщених в ПАТ КБ "ПриватБанк" на рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .