Постанова суду № 750/3359/20 від 23.11.2021 про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на частку в спільному майні

Постанова

Іменем України

23 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 750/3359/20

провадження № 61-1080св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Коваленко Володимир Васильович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Бобрової І. О., Мамонової О. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на частку в спільному майні.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона з ОСОБА_4 проживала спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1989 року по 26 листопада 2001 року та з 23 липня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

26 листопада 2001 року між нею та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 липня 2018 року. Вказаний шлюб було розірвано з метою отримання субсидії, та в позовній заяві про розірвання шлюбу чоловік - ОСОБА_4 вказував, що сторони не проживають однією сім`єю з 2014 року, пояснюючи це тим, що позовну заяву складав юрист, який пояснив, що для розірвання шлюбу та отримання субсидії потрібно вказати, що сторони давно вже не проживають однією сім`єю.

В період без реєстрації шлюбу сторони проживали в одній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, спільно вели всі фінансові та господарські справи, мали спільний бюджет, спільно проводили вільний час, тощо. Після реєстрації шлюбу теж проживали за вказаною адресою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, вона сплачувала за ритуальні послуги та повідомила відповідачів про смерть їх батька.

Вона посилалась, що за своє життя ОСОБА_4 часто хворів, тому вона піклувалась про нього, купувала ліки, провідувала у лікарні, доглядала за ним до самої смерті.

Встановлення факту проживання однією сім`єю необхідно для визнання права власності на 1/2 частину сумісно нажитого майна.

Зазначала, що все майно було придбано під час шлюбу, а саме земельна ділянка в 2003 році на якій є побудований, але не зареєстрований садовий будинок, автомобіль з причепом в 2005 році, човен з підвісним мотором, гараж у гаражному кооперативі, багато рухомого майна (меблі, побутова техніка, тощо). Крім того 29 жовтня 1996 року ОСОБА_4 отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Проте, доньки від попереднього шлюбу ОСОБА_4 забрали ключі від дачі, квартири, гаражу, заволоділи легковим автомобілем та причепом до нього, човном з підвісним мотором. На даний час вона не в змозі забрати навіть особисті речі. Крім того, у квартирі та у дачному будинку залишилось багато коштовних речей (меблі, побутова техніка, тощо). Врегулювати дане питання мирним шляхом виявилося неможливим.

Вона зазначала, що звернення до суду із вимогою щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, обумовлено необхідністю подальшого здійснення нею майнових прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки на цей час вона обмежена у здійсненні права спільної сумісної власності.

Враховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд встановити юридичний факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у періоди з 1989 року по 26 листопада 2001 року та з 23 липня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину сумісного нажитого з ОСОБА_4 майна а саме: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 7425583400:04:000:0581, що розташована на території АДРЕСА_3; 1/2 частину будівельних матеріалів, які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 7425583400:04:000:0581, що розташована на території АДРЕСА_3; 1/2 частину автомобілю ВАЗ 210990, 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, з причепом (місце знаходження майна: АДРЕСА_2, так як даний автомобіль з причепом, перебуває у незаконному користуванні ОСОБА_2 ); 1/2 частину судна НІГ-0416-К (судно нетипове веслове прогулянкове), що знаходиться за адресою: садівниче товариство "Якір", Киїнська сільська рада, Чернігівський район, Чернігівська область; 1/2 частину човнового мотору HONDA BF 5 A4 SU NH282 BADS-2032896, що знаходиться за адресою: садівниче товариство "Якір", Киїнська сільська рада, Чернігівський район, Чернігівська область.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на: 1/2 частку земельної ділянки АДРЕСА_3 з кадастровим номером 7425583400:04:000:0581, розташовану в садівничому товаристві "Якір" Киїнської сільської ради, Чернігівського району Чернігівської області; 1/2 частку будівельних матеріалів і обладнання, з яких побудовано дачний будинок, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_3 з кадастровим номером 7425583400:04:000:0581 на території садівничого товариства "Якір" Киїнської сільської ради, Чернігівського району Чернігівської області; 1/2 частку автомобіля ВАЗ 210990 1499, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в період з 1989 року по 26 листопада 2001 року включно діяв Кодекс про шлюб та сім`ю Української РСР, який не визнавав інститут спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а також правовий режим спільної сумісної власності на майно, придбане чоловіком або жінкою у незареєстрованому шлюбі, що не тягне за собою юридичних наслідків і не породжує у позивача виникнення права спільної сумісної власності на придбане під час спільного проживання майно, що є безумовною підставою для відмови в задоволені цієї вимоги. Факт спільного проживання позивача з ОСОБА_4 однією сім`єю після розірвання шлюбу в період з 23 липня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 не доведено належними доказами.

Щодо визнання за позивачем частини сумісно нажитого майна судом зазначено, що ОСОБА_4 до шлюбу отримав у власність квартиру АДРЕСА_1, разом з тим, у період шлюбу з позивачем отримав у власність земельну ділянку АДРЕСА_3 з кадастровим номером 7425583400:04:000:0581, розташовану на території садівничого товариства "Якір" Киїнської сільської ради, Чернігівського району Чернігівської області, та придбав у власність автомобіль ВАЗ 210990, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Отже, земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя, що є підставою для визнання за позивачем права власності на 1/2 її частку, та за позивачем визнано право власності й на 1/2 частку будівельних матеріалів і обладнання, з яких побудовано придбаний колишнім подружжям у період шлюбу дачний будинок АДРЕСА_3 . Також, позивач має право власності на 1/2 придбаного під час шлюбу автомобілю. Разом з тим, доказів придбання позивачем або ОСОБА_4 у період шлюбу чи поза шлюбом причепу, нетипового веслового прогулянкового судна НІГ-0416-К та човнового двигуна HONDA BF 5 A4 SU NH282 BADS-2032896 позивачем не надано, на підставі чого судом відмовлено в цій частині позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги.

ОСОБА_2 просила скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 серпня 2020 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку земельної ділянки АДРЕСА_3 з кадастровим номером 7425583400:04:000:0581, розташованої в садівничому товаристві "Якір" Киїнської сільської ради, Чернігівського району Чернігівської області, 1/2 частку будівельних матеріалів і обладнання, з яких побудовано дачний будинок, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_3 з кадастровим номером 7425583400:04:000:0581 на території садівничого товариства "Якір" Киїнської сільської ради, Чернігівського району Чернігівської області, 1/2 частку автомобіля ВАЗ 210990 1499, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ОСОБА_1 просила скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 серпня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частку нетипового веслового прогулянкового судна НІГ-0416-К та 1/2 частку човнового двигуна HONDA BF 5 А4 SU NH282 BADS-2032896, та ухвалити нове рішення, яким в цій частині задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . В іншій частині залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 серпня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку земельної ділянки АДРЕСА_3 з кадастровим номером 7425583400:04:000:0581, розташованої в садівничому товаристві "Якір" Киїнської сільської ради, Чернігівського району Чернігівської області, на 1/2 частку будівельних матеріалів і обладнання, з яких побудований дачний будинок, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_3 з кадастровим номером 7425583400:04:000:0581 на території садівничого товариства "Якір" Киїнської сільської ради, Чернігівського району Чернігівської області, на 1/2 частину судна НІГ-0416 (судно нетипове веслове прогулянкове), на 1/2 частину човнового двигуна HONDA BF 5 A4 SU NH282 BADS-2032896 скасовано.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину судна НІГ-0416 (судно нетипове веслове прогулянкове), на 1/2 частину човнового двигуна HONDA BF 5 A4 SU NH282 BADS-2032896.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки АДРЕСА_3 з кадастровим номером 7425583400:04:000:0581, розташовану в садівничому товаристві "Якір" Киїнської сільської ради, Чернігівського району Чернігівської області, 1/2 частку будівельних матеріалів і обладнання, з яких побудовано дачний будинок, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_3 з кадастровим номером 7425583400:04:000:0581 на території садівничого товариства "Якір" Киїнської сільської ради, Чернігівського району Чернігівської області відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що виключно, протягом періоду з 08 лютого 2011 року по 13 червня 2012 року приватизована одним із подружжя земельна ділянка вважалася об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, спірна земельна ділянка АДРЕСА_3 була передана у власність ОСОБА_4 безоплатно відповідно до вимог ЗК України, тому режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється, враховуючи період набуття спірної земельної ділянки у власність.

Крім того, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частку будівельних матеріалів і обладнання, з яких побудований дачний будинок, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_3 з кадастровим номером 7425583400:04:000:0581 на території садівничого товариства "Якір" Киїнської сільської ради, Чернігівського району Чернігівської області, є необґрунтованими, та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Суд послався лише на те, що дачний будинок АДРЕСА_3 придбаний колишнім подружжям у період шлюбу, проте з матеріалів справи не вбачається, доведених належними доказами обставин, на які послався суд.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний автомобіль придбаний в період шлюбу і відповідачами не надано переконливих доказів придбання автомобіля виключно за особисті кошти ОСОБА_4, як і висновок, що копія договору купівлі-продажу 2/5 часток житлового будинку від 07 серпня 2002 року в с. Количівка, не доводить придбання автомобіля виключно за особисті кошти ОСОБА_4 . З врахуванням наведеного, не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення в цій частині і посилання в апеляційній скарзі на зазначені у рішенні помилки, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи по суті в оскаржуваній частині.

Також, під час зареєстрованого шлюбу, ОСОБА_4 побудував в домашніх умовах у 2000 році веслове судно з реєстраційним номером "НІГ-0416-к", яке було зареєстровано під час шлюбу 20 червня 2007 року, що підтверджується даними суднового білету № 029844, а також під час шлюбу останнім було придбано човновий двигун HONDA, що є підставою для визнання права власності по 1/2 частині вказаного майна за позивачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частку земельної ділянки АДРЕСА_3 з кадастровим номером 7425583400:04:000:0581 та на 1/2 частку будівельних матеріалів і обладнання, з яких побудований дачний будинок, розташований на вказаній земельній ділянці, та передати справу в цій частині на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 199/3645/17, від 27 червня 2018 року у справі № 757/45050/15-ц щодо презумпції права спільної сумісної власності подружжя, набутого в шлюбі. Крім того, заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази.

Касаційна скарга також мотивована тим, що станом на час передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_4 (2004 рік) у СК України не було передбачено належність приватизованих земельних ділянок до особистої власності одного з подружжя. Спірна земельна ділянка та дачний будинок набуті заявником з ОСОБА_4 в період шлюбу, що підтверджується показаннями свідків.

Заявник вказує, що докази (чеки, видаткові накладні, квитанції, тощо) про придбання будівельних матеріалів додаються до касаційної скарги та не були подані до судів попередніх інстанцій у зв`язку з тим, що заявник виявила їх після ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Позиція інших учасників справи

ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просили постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.

Вказували, що при розгляді даної справи в суді апеляційної інстанції було правильно враховано вимоги Закону України "Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю, дружини, чоловіка" від 17 травня 2012 року № 4766-V1, який набрав чинності з 13 червня 2012 року, відповідно до якого режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, було змінено.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні та обґрунтовані докази на підтвердження наявності права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку будівельних матеріалів і обладнання, з яких побудований дачний будинок, розташований на земельній ділянці в садівничому товаристві "Якір" Киїнської сільської ради, Чернігівського району Чернігівської області.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 19 січня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що на підставі рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 липня 2018 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, зареєстрований 26 листопада 2001 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, актовий запис № 2061 - розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дочками померлого ОСОБА_4 . Відповідно до поданої заяви ОСОБА_3, відмовилась від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2

15 липня 2005 року на підставі розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації від 29 квітня 2004 року № 278 ОСОБА_4 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 площею 0,0768 га, для ведення садівництва, розташовану у садівничому товаристві "Якір" Киїнської сільської ради, Чернігівського району Чернігівської області.

Згідно з інформаційною довідкою Комунального підприємства "Чернігівське МБТІ" від 04 грудня 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 жовтня 1996 року.

На підставі розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації від 29 квітня 2004 року № 278 ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку 0,0768 га для ведення садівництва в садівничому товаристві "Якір" Киїнської сільської ради, Чернігівського району Чернігівської області.

З копії довідки Комунального підприємства "Чернігівське районне БТІ" Чернігівської районної ради Чернігівської області вбачається, що право власності на садовий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: буд. АДРЕСА_3, і знаходиться на землях Киїнської сільської ради та за ОСОБА_4 по садівничому товариству "Якір" в Чернігівському РБТІ, станом на 01 січня 2013 року та 11 грудня 2019 року не зареєстровано.

Відповідно до довідки регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Чернігівській області від 28 липня 2020 року, згідно облікових даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів Міністерства внутрішніх справ України, про зареєстровані транспортні засоби станом на 26 липня 2020 року власником ВАЗ 210990 1499, державний номерний знак НОМЕР_2 є ОСОБА_4, транспортний засіб перебуває на обліку з 13 червня 2018 року.

З відповіді Верхньодніпровського міжрегіонального управління державної служби морського та річкового транспорту України від 01 грудня 2020 року вбачається, що у Судновій книзі України серії НОМЕР_4 під записом № 424 від 20 червня 2007 року було зареєстровано нетипове, прогулянкове, веслове судно з реєстраційним номером "НІГ-0416-к", власник - ОСОБА_4 . Судно побудоване у 2000 році в домашніх умовах. Орган реєстрації - Інспекція Головного державного реєстратора флоту України. Документи, що стали підставою для реєстрації вищезгаданого судна, до Державної служби морського та річкового транспорту України не передавалися.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи, що постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частку земельної ділянки АДРЕСА_3 з кадастровим номером 7425583400:04:000:0581 та на 1/2 частку будівельних матеріалів і обладнання, з яких побудований дачний будинок, розташований на вказаній земельній ділянці, тому Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржується, тому Верховний Суд не вдається до оцінки і аналізу їх законності і обґрунтованості у неоскарженій частині.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що виключно, протягом періоду з 08 лютого 2011 року по 13 червня 2012 року приватизована одним із подружжя земельна ділянка вважалася об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, спірна земельна ділянка АДРЕСА_3 була передана у власність ОСОБА_4 безоплатно відповідно до вимог ЗК України, тому режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється, враховуючи період набуття спірної земельної ділянки у власність.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що на підставі рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 липня 2018 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, зареєстрований 26 листопада 2001 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, актовий запис № 2061 - розірвано.

Тобто, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 листопада 2001 року по 23 липня 2018 року.

Отже, спірні правовідносини до 01 січня 2004 року регулюються нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України.

Статтею 22 КпШС України (у редакції, чинній з моменту перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у шлюбі) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

На правовідносини, які виникли між сторонами після 01 січня 2004 року, поширюється дія СК України.

За приписами частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Частиною другою статті 74 СК України передбачено, що на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини п`ятої статті 61 СК України у редакції Закону України від 11 січня 2011 року № 2913-VI "Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя", який набрав чинності 08 лютого 2011 року, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя була земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VI "Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка", який набрав чинності з 13 червня 2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, було змінено. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 57 СК України земельна ділянка, набута на час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Частину п`яту статті 61 СК України виключено.

Отже, з урахуванням змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. Виключно протягом періоду з 08 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року приватизована одним із подружжя земельна ділянка вважалася об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 158/1016/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 352/1974/15-ц.

За приписами частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Як встановлено вище, на підставі розпорядження Чернігівської районної державної адміністрації від 29 квітня 2004 року № 278 ОСОБА_4 15 липня 2005 року було видано державний акт на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 площею 0,0768 га, для ведення садівництва, розташовану у садівничому товаристві "Якір" Киїнської сільської ради.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_4 безоплатно відповідно до вимог ЗК України, тому режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється.

Такі висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі № 622/999/16-ц.

Доводи касаційної скарги про те, що станом на час передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_4 (2004 рік) в СК України не було передбачено належність приватизованих земельних ділянок до особистої власності одного з подружжя є безпідставними з огляду на наступне.

За загальним правилом відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі державного акта на право власності на земельну ділянку) окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК України.

Враховуючи, що ОСОБА_4 одержав земельну ділянку із земельного фонду шляхом приватизації та на спірній земельній ділянці, як встановлено апеляційним судом на підставі належно оцінених доказів, не знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, тому ОСОБА_1 не має права на 1/2 частку спірної земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частин другої, третьої статті 332 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 зроблено висновок, що новостворене нерухоме майно набуває правового режиму житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію. Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Таким чином, апеляційний суд, встановивши, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку будівельних матеріалів і обладнання, з яких побудований дачний будинок, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_3, дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності за позивачем на 1/2 частку будівельних матеріалів і обладнання, з яких побудований вказаний дачний будинок.

Доводи касаційної скарги про те, що докази щодо придбання будівельних матеріалів додаються до касаційної скарги та не були подані до судів попередніх інстанцій у зв`язку з тим, що заявник виявила їх після ухвалення оскаржуваного судового рішення апеляційного суду не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 199/3645/17 та від 27 червня 2018 року у справі № 757/45050/15-ц, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріальне-правове регулювання спірних відносин.

Зокрема, в справі № 757/45050/15-ц суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний будинок та земельна ділянка не мають статусу спільного майна і не можуть бути поділені. Крім того, Верховний Суд переглядав постанову апеляційного суду в частині вирішення питання щодо поділу квартири; в справі № 199/3645/17 позивач просив суд визнати спільною сумісною власністю подружжя частину житлового будинку, а не приватизовану земельну ділянку. Суди встановивши, що спірне нерухоме майно придбано за час перебування сторін у шлюбі, під час розгляду справи відповідачем не доведено, що квартира, яка була предметом договору міни, була набута нею за особисті кошти, дійшли висновку, що вказане майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому придбаний в порядку обміну спірний будинок підлягає поділу в порядку статті 70 СК України.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення

у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого

2010 року).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду без змін.

................

Перейти до повного тексту