Постанова
Іменем України
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 705/4197/20
провадження № 61-6083св21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського апеляційного суду від 11 березня 2021 року в складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І., Гончар Н. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту.
На обґрунтування позову позивач зазначала, що є співвласником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу.
15 січня 2004 року відповідачем була приватизована земельна ділянка на АДРЕСА_2 і отримано державний акт на право приватної власності на землю (кадастровий номер земельної ділянки 7110800000:02:006:0371).
На даний час у багатоквартирному будинку на АДРЕСА_3 з`явились проблеми з водопостачанням через пошкодження водопроводу, який пролягає через земельну ділянку відповідача.
Вказує, що погоджуючи документи відведення земельної ділянки для реконструкції квартири під магазин, відповідачу був наданий висновок Управління містобудування і архітектури щодо умов використання земельної ділянки та наявності містобудівних обмежень та обтяжень від 04 березня 2008 року № 355, яким було накладено обмеження порядку користування земельною ділянкою, відповідно до якого відповідача зобов`язано створити та забезпечити умови вільного доступу для прокладання нових, реконструкції та експлуатації існуючих інженерних мереж та спору, що знаходяться в межах зазначеної території.
Також в погодженні Державного агентства земельних ресурсів України від 09 липня 2008 року № 596 зазначено обмеження: забезпечити підходи та під`їзди власникам суміжних ділянок для обслуговування будівель та споруд, які проходять по межі земельної ділянки.
Позивач зазначає, що зверталась до відповідача з проханням надати вільний доступ до водопроводу з метою його ремонту, проте відповідач відмовив в наданні доступ до водопроводу як їй, так і працівникам КП "Уманьводоканал".
В грудні 2019 року виконуючи припис частини третьої статті 402 ЦК України направила відповідачу досудову вимогу, в якій просила надати вільний доступ до водопроводу.
26 грудня 2019 року отримала лист-відповідь від відповідача, в якому відповідач категорично відмовляє в задоволенні досудової вимоги.
Посилаючись на те, що через перешкоди, які чинить відповідач, порушується принцип добросусідства і відповідач позбавляє права позивача на користування трубопроводом, який забезпечує доступ води до її квартири, позивач просила суд встановити безоплатний постійний земельний сервітут шириною в 3,00 м та довжиною 12,536 м (загальна площею 37,606 кв. м) через земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 7110800000:02:006:0371 на користь ОСОБА_1 для ремонту та обслуговування водопроводу до будинку, який розташований на АДРЕСА_3 та з подальшим доступом до даного водопроводу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено безоплатний постійний земельний сервітут шириною в 3,00 м та довжиною в 12,536 м (загальною площею 37,608 кв. м) через земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 7110800000:02:006:0371 на користь ОСОБА_1 для ремонту та обслуговування водопроводу до будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_3, з подальшим забезпеченням доступу до даного водопроводу.
Вирішено питання судових витрат.
Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено, що її право у користуванні належним їй майном порушено, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню та необхідно встановити безоплатний постійний земельний сервітут через земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 для ремонту та обслуговування водопроводу до будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 та з подальшим забезпеченням доступу до даного водопроводу.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 11 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24 грудня 2020 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено безоплатний постійний земельний сервітут шириною 3,00 м та довжиною в 12,536 м (загальною площею 37,608 кв. м) через земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_2, за адресою: АДРЕСА_3, кадастровий номер 7110800000:02:006:0371 на користь ОСОБА_1 для ремонту та обслуговування водопроводу до будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_3, з подальшим забезпеченням доступу до даного водопроводу.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши норми матеріального права, обґрунтовано виходив із того, що позивачем доведено неможливість належного обслуговування водопроводу без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, судом враховано, що саме встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці відповідача буде найменш обтяжливим для сторін та відповідатиме принципу добросусідства. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, однак постановляючи судове рішення, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а саме розглянув справу без належного повідомлення відповідача про розгляд справи, а також розглядаючи справу у порядку письмового провадження, не вжив всі можливі та допустимі заходи щодо направлення копії ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви з додатками відповідачу чим порушив його право знати заявлені до нього вимоги та вчинення відповідачем процесуальних дій, в тому числі надання відзиву.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
06 квітня 2021 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 11 березня 2021 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга, з урахуванням уточненої касаційної скарги, мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, суд неповно з`ясував обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.
Також в касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що встановлення безоплатного земельного сервітут для ремонту та обслуговування водопроводу є помилковим, оскільки водопроводу не існує. Довідка КП "Уманьводоканал" про відсутність водогону була надана в апеляційному суді та приєднана до матеріалів справи.
Судом не враховано, що встановлення земельного сервітут необхідне позивачу для прокладення водопроводу, а не для обслуговування.
Суд не взяв до уваги те, що розрахункова книжка абонента, яка була подана до суду не належить позивачу, а належить іншій особі - ОСОБА_4 .
Позивачем не доведено, що його потреби не можуть бути задоволені іншим шляхом, аніж встановленням земельного сервітуту.
Також встановлюючи земельний сервітут, суд не вирішив питання щодо відшкодування збитків завданих встановленим земельним сервітутом.
Крім того, заявник зазначає про порушення норм процесуального права, а саме справу розглянуто судом за відсутності відповідача, неповідомленого належним чином.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі тавитребувано справу із Уманського міськрайонного суду Черкаської області.
14 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребувана цивільна справа.
14 червня 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про закриття провадження у справі.
Доводи інших учасників справ
У червні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а висновки суду апеляційної інстанції - законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_5 є співвласником квартири АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу від 14 січня 2008 року № 1-37 (а. с. 4).
Відповідно до державного акту на право власності на землю від 15 січня 2004 року № 4234 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки на АДРЕСА_2, кадастровий номер 7110800000: 02:006:0371.
Відповідно до висновку по матеріалах виробу земельної ділянки для реконструкції частини житлового будинку під магазин (без ведення земельних робіт) на АДРЕСА_2, виданого Службою охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації від 03 березня 2008 року № 456 зазначено, що при обстеженні земельної ділянки 0,0100 га, встановлено на місці відводу розташований існуючий житловий будинок. Археологічна інспекція не заперечує попередньому вибору земельної ділянки для реконструкції частини житлового будинку під магазин (без ведення земельних робіт). На основі архівних даних археологічної інспекції на прилеглій території до місця відводу зареєстровані підземні споруди і будь-які земельні роботи вести після дослідження земельної ділянки та погодження з державним органом охорони культурної спадщини (а. с. 6).
Згідно з висновком щодо умов використання земельної ділянки та наявності містобудівних обмежень та обтяжень, виданого Управлінням містобудування і архітектури виконавчого комітету Уманської міської ради від 04 березня 2008 року № 355, на АДРЕСА_2 містяться містобудівні обмеження та обтяження землекористування, а саме: зобов`язано відповідача створити та забезпечити умови вільного доступу для прокладання нових, реконструкції та експлуатації існуючих інженерних мереж та споруд, що знаходяться в межах зазначеної території (а. с. 7).
Листом Головного управління земельних ресурсів у Черкаській області від 09 липня 2008 року № 596 погоджено та визнано за можливе відвести земельну ділянку для реконструкції частини жилого будинку під магазин площею 0,0100 на АДРЕСА_2 за рахунок земельної ділянки, що знаходиться у власності ОСОБА_2 згідно державного акту на право приватної власності на землю від 15 січня 2004 року № 4232, віднісши їх до земель іншого комерційного використання (п. 24 КВЕД), при умові дотримання вимог Земельного кодексу України, а також зазначено обмеження: забезпечити підходи та під`їзди власникам суміжних ділянок для обслуговування будівель і споруд, які проходять по межі земельної ділянки (а. с. 8).
Звертаючись із вказаним позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач не надає доступу для ремонту та обслуговування водопроводу, який проходить через земельну ділянку відповідача, який був прокладений до приватизації відповідачем земельної ділянки і на підтвердження позовних вимог надала суду генеральний план М1:550, погодження (а. с. 12-13), копію висновку Служби охорони культурної спадщини, копію висновку Уманської міської ради Управління містобудування і архітектури, копію погодження Державного агентства земельних ресурсів України, копію акта вибору земельної ділянки з додатком ОСОБА_2, копію листа-відповіді про відмову у наданні вільного доступу до водопроводу.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (статті 4 ЦПК України).
Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Подібні положення містяться й у статті 321 ЦК України.
Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Згідно з положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (стаття 100 ЗК України).
Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.
Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Статтею 404 ЦК України та статтею 99 ЗК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому, слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.
Отже, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати: що правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, а тому необхідно визначити суб`єктний склад спірних правовідносин відповідно до частини другої статті 402, частини другої статті 404 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18); що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц (провадження № 61-16854св18).
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, суд керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.
Таким чином, надання доказів з метою підтвердження своїх вимог та заперечень є процесуальним обов`язком сторін у справі.
В свою чергу, частинами першою-другою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи позивач є співвласником квартири АДРЕСА_1 . Відповідач є власником спірної земельної ділянки на АДРЕСА_2 .
У багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_3 з`явилися проблеми з водопостачанням через пошкодження водопроводу, який пролягає через земельну ділянку належну ОСОБА_2 . Задля відновлення водопостачання до належної позивачу на праві приватної власності квартири, потрібен доступ до водопроводу, який проходить через вищевказану земельну ділянку ОСОБА_2 з метою його ремонту та подальшого обслуговування.
Проте, всупереч взятих на себе зобов`язань під час відведення спірної земельної ділянки для реконструкції квартири під магазин, ОСОБА_2 перешкоджає доступу до водопроводу, з метою його ремонту. Позивач неодноразово зверталася до ОСОБА_2 з проханням надати вільний доступ до водопроводу, який пролягає через його земельну ділянку з метою його полагодження, на що відповідач відмовляв.
Також, як встановлено судами водопровід був прокладений значно раніше ніж відповідачем було приватизовано спірну земельну ділянку, а отже ОСОБА_2 був відомий факт його наявності, що підтверджується висновком Служби охорони культурної спадщини від 03 березня 2008 року № 456, який виданий відповідачу, де зазначено, що на основі архітектурних даних археологічної інспекції на прилеглій території до місця відводу зареєстровані підземні споруди.
Через перешкоди, які чинить відповідач, порушується принцип добросусідства і позивач позбавлена права користуватися належним їй майном, так як не має доступу джерела постачання води у її квартиру.
Таким чином колегія суддів вважає, що висновок апеляційного суду про те, що позивачем доведено неможливість належного обслуговування водопроводу без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача є правильним.
При цьому апеляційним судом також встановлено, та не спростовано відповідачем, що позивачем вживалися заходи для встановлення земельного сервітуту у позасудовому порядку, зокрема, ОСОБА_1 надсилала відповідачу досудову вимогу, в якій вона просила відповідача надати вільний доступ до водопроводу, однак згоди між сторонами не було досягнуто, на підставі чого разом із вищенаведеним колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог та встановлення позивачу, постійного безоплатного земельного сервітуту для ремонту та обслуговування водопроводу.
Колегія суддів зазначає, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки позивач довів неможливість належного обслуговування водопроводу без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача.
При цьому, судом взяті до уваги та досліджені надані учасниками процесу докази, їм надана правова оцінка за внутрішнім переконанням суду, враховані доводи учасників справи та їм надано належну правову оцінку, у результаті чого встановлено, що доступ для обслуговування та ремонту водопроводу, який проходить через земельну ділянку відповідача, є неможливим без встановлення земельного сервітуту.
Виходячи з вищевикладеного, висновок апеляційного суду про задоволення позовних вимог та встановлення земельного сервітуту є правильними та обґрунтованими.
Доводи касаційної скаргипро те, що висновки апеляційного суду про встановлення безоплатного земельного сервітут для ремонту та обслуговування водопроводу є помилковими, оскільки водопроводу не існує, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки спростовується матеріалами справи, зокрема висновком по матеріалах виробу земельних ділянок для реконструкції частини житлового будинку під магазин (без ведення земельних робіт) на АДРЕСА_2 від 03 березня 2008 року № 456, виданого Службою охорони культурної спадщини Черкаської ОДА. Водопровід був прокладений до приватизації відповідачем спірної земельної ділянки.
Крім того, Верховний суд звертає увагу на те, що погоджуючи матеріали проекту відведення земельної ділянки відповідачу був наданий висновок управління містобудування і архітектури виконавчого комітету Уманської міської ради щодо умов використання земельної ділянки та наявності містобудівних обмежень та обтяжень від 04 березня 2008 року № 355, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язано створити та забезпечити умови вільного доступу для прокладання нових, реконструкції та експлуатації існуючих інженерних мереж та споруд, що знаходяться в межах зазначеної території (а. с. 7).
Доводи касаційної скарги про те, що суд не взяв до уваги те, що розрахункова книжка абонента, яка була подана до суду не належить позивачу, а належить іншій особі - ОСОБА_4, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки позивач є співвласником квартири АДРЕСА_1, а іншим співвласником є ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу від 14 січня 2008 року № 1-37.
Доводи касаційної скарги про те, що встановлюючи земельний сервітут, суд не вирішив питання щодо відшкодування збитків завданих встановленим земельним сервітутом, є безпідставними.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вимоги про відшкодування збитків завданих встановленим земельним сервітутом можуть бути предметом іншого спору, тому не могли бути розглянуті у цій справі.
Посилання заявника в касаційній скарзі на порушення норм процесуального права, а саме справу розглянуто судом за відсутності відповідача, неповідомленого належним чином, не можуть бути прийняті колегією до уваги з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, апеляційним судом було скасовано рішення суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а саме розглянув справу без належного повідомлення відповідача про розгляд справи, а також розглядаючи справу у порядку письмового провадження, не вжив всі можливі та допустимі заходи щодо направлення копії ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви з додатками відповідачу чим порушив його право знати заявлені до нього вимоги та вчинення відповідачем процесуальних дій, в тому числі надання відзиву.
Розглядаючи справу в апеляційному суді, відповідач був належними чином повідомлений про розгляд справи та про судове засідання, призначене на 11 березня 2021 року (а. с. 49, 69, 70).
Тому доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права є безпідставними.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.