ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 923/1169/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Гамор Н.В.,
Міністерства освіти і науки України - не з`явився,
Приватної фірми "ЮПО" - не з`явився,
Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області,
Автономній Республіці Крим та м. Севастополі - Кулініча В.О.,
Державного навчального закладу "Вище професійне
училище № 2 м. Херсона" -не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 (у складі колегії суддів: Бєляновського В.В. (головуючий), Богатиря К.В., Філінюка І.Г.)
та рішення Господарського суду Херсонської області від 12.03.2021 (суддя Соловйов К.В.)
у справі № 923/1169/20
за позовом Першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України
до Приватної фірми "ЮПО", Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона",
про визнання договору оренди недійсним і зобов`язання повернути приміщення,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2020 року Перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Приватної фірми "ЮПО" (далі -ПФ "ЮПО"), Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - РВ ФДМ), у якому просив визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, від 13.11.2017 № 1460-17-065, укладений між РВ ФДМ і ПФ "ЮПО", та зобов`язати ПФ "ЮПО" звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України державне нерухоме майно - вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 17,5 кв. м на першому поверсі в будівлі гуртожитку за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, 52, що перебуває на балансі Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона", шляхом підписання акта приймання-передачі.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір оренди укладено з порушенням вимог, зокрема, частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (у редакції, чинній на час укладення договору), частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки в оренду суб`єкту господарювання передано майно державного навчального закладу з метою здійснення підприємницької діяльності орендаря, яка не пов`язана з навчально-виховним процесом та освітнім призначенням зазначеного закладу, що не відповідає вимогам законодавства, тому цей договір підлягає визнанню недійсним, а майно - поверненню.
Підстави звернення до господарського суду за захистом інтересів держави прокурор обґрунтовує тим, що органами, уповноваженими державою управляти майном та здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вжито заходів щодо захисту державного майна від нецільового використання.
Ухвалою господарського суду Херсонської області від 30.11.2020 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Державний навчальний заклад "Вище професійне училище № 2 м. Херсона".
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 12.03.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2021, позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, від 13.11.2017 № 1460-17-065, укладений між РВ ФДМ і ПФ "ЮПО", та зобов`язано ПФ "ЮПО" звільнити та повернути Міністерству освіти і науки України державне нерухоме майно - вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 17,5 кв. м на першому поверсі в будівлі гуртожитку за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, 52, що перебуває на балансі Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона", шляхом підписання акта приймання-передачі.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2021 року РВ ФДМ подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, просило скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 та рішення Господарського суду Херсонської області від 12.03.2021, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 923/1169/20 за касаційною скаргою РВ ФДМ з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 13.10.2021.
Прокурор у відзиві на касаційну скаргу зазначив про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просив залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Міністерству освіти і науки України, ПФ "ЮПО", Державний навчальний заклад "Вище професійне училище № 2 м. Херсона" в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора та РВ ФДМ, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що Державний навчальний заклад "Вище професійне училище № 2 м. Херсона" відповідно до пунктів 1.1, 7.1 статуту є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює первинну підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій та підготовку за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня "молодший спеціаліст", порядок фінансування та матеріально технічне забезпечення якого визначаються Бюджетним кодексом України, законами України "Про освіту", "Про професійну технічну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про вищу освіту", іншими законодавчими актами.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.12.2013 індексний номер 15253177 та витягу від 30.03.2010 № 25724361 про реєстрацію права власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 24160966510 зареєстровано право державної власності на будівлі та споруди Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона" за адресою м. Херсон, Миколаївське шосе, 52, власником яких є Держава в особі Міністерства освіти та науки України.
У листі від 26.09.2017 № 1/11-9685 Міністерство освіти і науки України повідомило РВ ФДМ про надання дозволу на передачу в оренду терміном на один рік приміщення першого поверху гуртожитку площею 17,5 кв. м, за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, 52, з метою розміщення офісу. Під час передачі приміщень в оренду Міністерство зобов`язало керівників ураховувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу.
13.11.2017 між РВ ФДМ (орендодавець) і ПФ "ЮПО" (орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 1460-17-065, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 17,5 кв. м на першому поверсі в будівлі гуртожитку за адресою: м. Херсон, Миколаївське шосе, 52, що перебуває на балансі Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона" (балансоутримувач), вартість якого за незалежною оцінкою становить 90 101,00 грн. Це нежитлове приміщення передається в оренду з метою розміщення офісу. Договір укладено строком на один рік, що діє з 13.11.2017 по 13.11.2018 включно.
За актом приймання-передавання державного майна від 13.11.2017 зазначене приміщення передано орендареві від орендодавця.
У подальшому додатковими угодами від 07.11.2018 № 1, від 22.10.2019 № 2 до договору оренди від 13.11.2017, строк його дії було продовжено до 14.11.2019 та 15.11.2020 відповідно.
Також судами встановлено, що ПФ "ЮПО" є суб`єктом господарювання, серед зареєстрованих видів господарської діяльності якої є покрівельні роботи (основний вид), будівництво житлових і нежитлових будівель, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах та неспеціалізована оптова торгівля, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Державний навчальний заклад "Вище професійне училище № 2 м. Херсона" у листі від 28.10.2020 № 288 у відповідь на запит прокурора повідомив, що з метою проходження професійно-практичної підготовки, що регулюється Порядком надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.1999 № 992, та є складовою навчального процесу, ПФ "ЮПО" надає виробничі об`єкти для проходження виробничого навчання учнями закладу.
У листі від 27.10.2020 № 24-478вих-20 на адресу Міністерства освіти і науки України Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури зазначив, що оспорюваний договір оренди не відповідає вимогам законодавства, зокрема статті 80 Закону України "Про освіту", чим порушуються інтереси держави щодо належного та цільового використання державного майна у сфері освіти, а також наголосив, що державні інтереси потребують невідкладного захисту через закінчення перебігу позовної давності 13.11.2020. З урахуванням викладеного, з посиланням на норми частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", з метою вирішення питання щодо наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави, в листі містилася вимога у строк до 02.11.2020 повідомити прокуратуру області про вжиті Міністерством як органом управління заходи реагування на захист інтересів держави щодо усунення виявлених порушень під час укладення договору оренди.
Проте відповіді від Міністерства на своє звернення прокурор не отримав.
12.11.2020 Перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури надіслав Міністерству освіти і науки України повідомлення № 24-1897-20 в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" про те, що Херсонською обласною прокуратурою з метою захисту інтересів держави в особі Міністерства підготовлено позовну заяву до господарського суду про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 13.11.2017 № 1460-17-065, та зобов`язання ПФ "ЮПО" повернути це державне нерухоме майно. Того ж дня, перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури звернувся до господарського суду з позовом у цій справі.
Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову виходив із того, що оспорюваний договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, укладено з порушенням вимог частин 4, 6 статті 80 та частин 2, 6 статті 81 Закону України "Про освіту" (у редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019), тому цей договір підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Оскільки визнання недійсним договору оренди приміщення має правовим наслідком повернення цього приміщення власнику в порядку і на умовах, які встановлені законом, обґрунтованим є і задоволення вимоги про зобов`язання ПФ "ЮПО" звільнити та повернути це приміщення Міністерству освіти і науки України.
У поданій касаційній скарзі РВ ФДМ послалося, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи порушено положення статей 317, 319, 321, 326 ЦК, Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і протиправно обмежено право власності держави в особі Міністерства освіти і науки України щодо спірного майна; поза увагою суду залишилося те, що положеннями частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" передбачено можливість передачі відповідного майна в оренду з метою надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу, якщо останні не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти. У цьому випадку орендарем забезпечувалося проходження студентами навчального закладу практики за освітніми спеціальностями, що є важливим для забезпечення освітнього процесу, оскільки в орендованому приміщенні було розташовано офіс спеціалізованого будівельного підприємства. Крім того, відповідно до положень законодавства дозволено передавати в оренду, зокрема об`єкти, які тимчасово не використовуються у навчально-виробничій діяльності. Судом порушено положення статті 216 ЦК щодо застосування реституції, оскільки зобов`язання орендаря повернути майно Міністерству, яке не є стороною договору, свідчить про неналежність обраного способу захисту порушеного права. Прокурором не доведено, а судами не встановлено, в чому полягає порушення інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України, а також не доведено підстав для представництва інтересів держав в суді відповідно до положень Закону України "Про прокуратуру". При обґрунтуванні підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник послався на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи в оскарженому судовому рішенні застосовано зазначені норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 07.03.2018 у справі № 904/3956/17, від 29.03.2018 у справі № 922/2648/16 щодо можливості використання майна закладів освіти, та у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2723 цс16 щодо застосування реституції.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК.
Так, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 207 ГК, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведено у статті 203 ЦК, відповідно до частини 1 якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України "Про освіту".
Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України "Про освіту" (тут і далі у редакції, чинній на час укладення оспорюваного у справі договору) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
У частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту" визначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.
Судами попередніх інстанцій установлено, що приміщення Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона", власником якого є Держава в особі Міністерства освіти та науки України, передано в оренду ПФ "ЮПО" за оспорюваним договором усупереч забороні, встановленій законодавством, оскільки спірне майно передано в оренду для розміщення офісу суб`єкта господарювання, що діє на основі приватної власності і провадить господарську діяльність зі здійснення покрівельних робіт, тобто для діяльності не пов`язаної з освітнім (навчально-виховним чи науковим) процесом зазначеного навчального закладу.
Посилання у касаційній скарзі РВ ФДМ на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні справи тих обставин, що потреба у використанні спірного приміщення в освітній діяльності тимчасово відсутня, а розміщення офісного приміщення не перешкоджає здійсненню навчально-виховного процесу, суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом, отже, висновок судів про передачу цього приміщення в оренду ПФ "ЮПО" всупереч положень Закону України "Про освіту" (у відповідній редакції) є обґрунтованим.
Зазначене повністю узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, на яку послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.
Судом апеляційної інстанції правомірно відхилено посилання РВ ФДМ на необхідність застосування до спірних правовідносин пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796, оскільки ці положення мають застосовуватися в контексті відповідних норм Закону України "Про освіту" (у відповідній редакції).
При цьому за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
Однак у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій не встановлено будь-яких обставин передачі спірного приміщення в оренду для його використання, пов`язаного саме з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, і відповідачами, у тому числі РВ ФДМ належними і допустимими доказами таких обставин не доведено.
Разом із тим посилання скаржника на нову редакцію частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (набрала чинності з 19.01.2019), яка допускає можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, пов`язаних із обслуговуванням учасників освітнього процесу, обґрунтовано відхилено судом апеляційної інстанції з огляду на те, що в силу положень частини 2 статті 5 ЦК акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, отже не може бути застосовано до договору, який було укладено 13.11.2017, оскільки при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними, на момент їх вчинення (укладення).
Посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій положень законів України "Про управління об`єктами державної власності" та "Про оренду державного та комунального майна" у контексті дотримання порядку укладення договорів оренди державного майна, у тому числі з огляду на отримання відповідного погодження на укладення такого договору з Міністерством освіти і науки України, суд касаційної інстанції вважає недоречними, оскільки, як правильно зауважено судом апеляційної інстанції, попереднє надання Міністерством освіти і науки України як органом, уповноваженим управляти майном Державного навчального закладу "Вище професійне училище № 2 м. Херсона", дозволу РВ ФДМ на передачу спірного приміщення в оренду ПФ "ЮПО" жодним чином не спростовує невідповідність оспорюваного договору оренди вимогам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (у відповідній редакції), оскільки само по собі дотримання позивачем процедури погодження договору оренди нерухомого державного майна відповідно до зазначених законів не робить такий договір дійсним.
Отже, виходячи з викладеного, оспорюваний договір оренди укладено з порушенням вимог законодавства про освіту, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання цього договору недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК.
Посилання у касаційній скарзі РВ ФДМ на неврахування судом апеляційної інстанції при вирішенні справи висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16, щодо застосування реституції, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки ці висновки стосуються неможливості одночасного застосування статей 216 і 388 ЦК, з огляду на те, що віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними. Проте подібних обставин у справі, яка розглядається, встановлено не було.
Щодо доводів касаційної скарги про не доведення прокурором підстав для представництва інтересів держав в суді відповідно до положень Закону України "Про прокуратуру" суд касаційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до статті 53 ГПК у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина 3). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина 4).
За змістом положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а саме: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Судами попередніх інстанцій установлено, що підставою для представництва прокурором у цьому випадку є порушення інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України, що полягало в укладенні договору оренди стосовно нерухомого майна державного закладу освіти, яке має використовуватися виключно за освітнім призначенням, проте було передано в оренду з іншою метою, внаслідок чого цей договір суперечить вимогам Закону України "Про освіту" у відповідній редакції. При цьому прокурором обґрунтовано із наданням підтверджуючих доказів невчинення органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, дій, спрямованих на відновлення порушених прав держави, що є підставою для його звернення з позовом у цій справі.
Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду і Верховного Суду України, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
З огляду на конкретні, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи, яка розглядається, відсутні підстави для висновку про застосування судом в оскаржуваних рішеннях норм права, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду і Верховного Суду України.
Будь-яких обставин, які є обов`язковою підставою для скасування постановлених у справі судових рішень відповідно до частини 1 статті 310 ГПК, касаційна скарга не містить.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд