ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 917/564/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.04.2021 (суддя Киричук О. А.)
і постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 (головуючий суддя Дучал Н. М., судді Ільїн О. В., Терещенко О. І.)
у справі № 917/564/21
за позовом в. о. першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі 1) Комунального підприємства "Полтава-сервіс" Полтавської міської ради і 2) Полтавської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство Оллан"
про стягнення 92 838,57 грн
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. В.о. першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області (прокурор) звернувся до Господарського суду Полтавської області в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Комунального підприємства "Полтава-сервіс" Полтавської міської ради (позивач 1) та Полтавської міської ради (позивач 2), з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство Оллан" (відповідач) на користь Комунального підприємства "Полтава-сервіс" Полтавської міської ради заборгованості за договором у розмірі 92 838,57 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати за договором № Д334 від 23.05.2013 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, укладеним між Комунальним підприємством "Полтава-сервіс" Полтавської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство Оллан", внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 92 838,57 грн за період з 01.01.2020 по 31.01.2021.
3. Наполягав, що органом, до компетенції якого віднесені повноваження у спірних правовідносинах, є Комунальне підприємство "Полтава-Сервіс" Полтавської міської ради, на яке покладено виконання функцій щодо регулювання діяльності у сфері розміщення зовнішньої реклами та яке є стороною договору № Д334. Полтавська міська рада, як отримувач бюджетних коштів та засновник КП "Полтава-сервіс", також є органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.
4. Зважаючи на відповідь КП "Полтава-сервіс", надану прокурору, про неможливість звернення до суду (у визначений термін) з позовом про стягнення заборгованості, прокурор вважає правомірним його звернення з цим позовом в інтересах держави в особі КП "Полтава-сервіс" Полтавської міської ради та Полтавської міської ради..
Короткий зміст судових рішень
5. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.04.2021, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2021, позовну заяву в. о. першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Комунального підприємства "Полтава-сервіс" Полтавської міської ради і Полтавської міської ради на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 174 ГПК України, повернуто заявнику.
6. Місцевий господарський суд встановив, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, а Полтавська міська рада не є стороною договору від 23.05.2013 № Д334, при цьому прокурор просить стягнути кошти за спірним договором на користь КП "Полтава-сервіс", а не на користь органу місцевого самоврядування, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про безпідставність визначення Полтавської міської ради як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
7. Судом також зауважено, що пред`явлення прокурором позову в інтересах держави в особі КП "Полтава-сервіс", яке є стороною за договором, та не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, заборонено частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначивши, що прокурором не обґрунтовано наявності підстав для звернення до суду в інтересах держави в особі комунального підприємства.
8. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що необґрунтованим є твердження прокурора, що КП "Полтава-Сервіс" Полтавської міської ради є суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах, оскільки згідно з положеннями пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. При цьому, Комунальне підприємство не наділено владними управлінськими функціями, не здійснює у правовідносинах з юридичними особами публічно-владних управлінських функцій та не приймає жодних владно управлінських рішень, а тому не є суб`єктом владних повноважень в розумінні КАС України.
9. За висновками судів першої та апеляційної інстанції, надані прокурором листи КП "Полтава-Сервіс" № 169 від 09.02.2021, № 438 від 25.03.2021, надіслані на звернення Полтавської місцевої (окружної) прокуратури Полтавської області, свідчать про те, що КП "Полтава-сервіс" вказало про відсутність можливості оперативно звернутися до суду у зазначений прокуратурою термін із позовом щодо стягнення коштів з ТОВ "Рекламне агентство Оллан" з огляду на тимчасову відсутність юрисконсульта та відсутність коштів для сплати судового збору.
10. Суди зазначили, що з наведеного вбачається усвідомлення Комунальним підприємством "Полтава-Сервіс" необхідності звернення до суду із відповідним позовом про стягнення з відповідача заборгованості. Тимчасова відсутність у підприємства коштів для сплати судового збору за подання позовної заяви не може підтверджувати наявність виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави у суді.
11. Крім того, судами встановлено, що прокурор у позовній заяві просить стягнути заборгованість, яка виникла в період з 01.01.2020 по 31.01.2021, тобто строк, протягом якого КП "Полтава-сервіс" має можливість звернутись до суду за захистом порушеного права у межах позовної давності, є достатнім, що надає КП "Полтава-сервіс" можливість захистити свої права та охоронювані законом інтереси самостійно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 20.04.2021 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 у справі № 917/564/21, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
13. Скаржник посилається на те, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
14. Прокурор зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано той факт, що в даному випадку звернення прокурора до суду спрямоване на захист інтересів територіальної громади міста та держави в цілому, зокрема, з огляду на невжиття Полтавською міською радою, до сфери управління якої входить Комунальне підприємство "Полтава-сервіс", заходів щодо стягнення з відповідача грошових коштів.
15. При цьому, протиправні дії відповідача щодо несплати грошових коштів призвели до заподіяння останнім економічних збитків та шкоди власності територіальної громади міста Полтави, ненадходження до бюджету коштів, підривають матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає істотної шкоди інтересам держави.
16. За доводами скаржника, невиконання вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, щодо залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не будуть усунуті. Проте місцевий господарський суд не залишив позов прокурора без руху та безпідставно не надав останньому можливості надати додаткові обґрунтування наявності підстав для представництва позивачів у цій справі.
17. В обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18, від 08.09.2020 у справі № 916/2052/19, від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, а також постанові Вищого господарського суду України від 23.03.2017 у справі № 910/23333/15 та постанові Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі № 917/1267/19.
Позиція інших учасників справи
18. Від представника відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач не погоджуються з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими та просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані ухвалу місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
19. Відповідач зазначає, що у даній справі відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах Комунального підприємства "Полтава-сервіс" Полтавської міської ради і Полтавської міської ради з огляду на те, що відповідач 1 не є суб`єктом владних повноважень, а відповідач 2 не є стороною договору, про стягнення грошових коштів за яким прокурором заявлено позовні вимоги.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
20. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
Щодо суті касаційної скарги
21. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
22. Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
23. Частина перша статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
24. Згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
25. Абзац 3 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлює, що не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
26. Відповідно до абзаців 1 - 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
27. Одночасно згідно з положеннями частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
28. Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
29. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
30. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
31. Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
32. Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
33. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
34. З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
35. У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/282/19, від 09.02.2021 у справі № 910/13730/19.
36. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 зазначила таке:
"8.9. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.
8.10. Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
8.11. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
8.12. Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.
8.13. Позов у цій справі Прокурор подав в інтересах держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації принципів регулювання земельних та природоохоронних відносин.
8.14. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі ДП та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі ДП, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Ураховуючи наведене, доводи Скаржника, викладені в підпунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, Велика Палата відхиляє як неналежні з огляду на викладені вище висновки".
37. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви прокурор обґрунтував необхідність подання позову у даній справі в інтересах держави в особі позивачів тим, що органом уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах є Комунальне підприємство "Полтава-сервіс" Полтавської міської ради, на яке покладено виконання функцій щодо регулювання діяльності у сфері розміщення зовнішньої реклами у місті Полтаві. Засновником цього підприємства є Полтавська міська рада, яка отримує частину доходів від надання в тимчасове користування місць розташування рекламних засобів, які залишилися після оподаткування, а тому Полтавська міська рада, як отримувач бюджетних коштів та засновник комунального підприємства також є органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.
38. Судами попередніх інстанцій встановлено (пункти 6-8, 11 цієї постанови), що в порушення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурором подано позов в особі комунального підприємства, при цьому, комунальне підприємство не наділено владними управлінськими функціями, не здійснює у правовідносинах з юридичними особами публічно-владних управлінських функцій та не приймає жодних владно управлінських рішень, а тому не є суб`єктом владних повноважень.
39. Разом з цим, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, а Полтавська міська рада не є стороною договору від 23.05.2013 № Д334, при цьому прокурор просить стягнути кошти за спірним договором на користь КП "Полтава-сервіс", а не на користь органу місцевого самоврядування, безпідставним є визначення Полтавської міської ради як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
40. Окрім цього, у постанові Верховного Суду від 28.08.2020 у справі № 913/131/19 міститься такий висновок:
"6.24. Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
6.25. Колегія суддів зауважує, що оскільки процесуальний закон не визначає, які саме положення в якому порядку (послідовності) має застосовувати суд першої інстанції у разі невиконання прокурором зазначених вище вимог, то суд, керуючись принципами диспозитивності та пропорційності господарського судочинства (статті 14, 15 Господарського процесуального кодексу України), може на свій розсуд спочатку залишити позовну заяву прокурора без руху та повернути її у разі неусунення заявником допущених недоліків у встановлений строк (частина четверта статті 174 Господарського процесуального кодексу України), або ж з урахуванням фактичних обставин справи на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 174 цього Кодексу повернути позовну заяву прокурору (без її попереднього залишення без руху), чим власне і керувався суд першої інстанції під час винесення оскаржуваної ухвали".
41. З огляду на викладене, правомірними є висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що прокурором в даному випадку не обґрунтовано підстав для представництва інтересів держави в особі Комунального підприємства "Полтава-сервіс" та Полтавської міської ради в суді. Доводів, які б ці висновки спростували, у касаційній скарзі також не міститься.
42. При цьому оскаржувані судові рішення ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства, правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постанові Верховного Суду від 28.08.2020 у справі № 913/131/19, та концептуально узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, а відтак, за встановлених обставин цієї справи позов в.о. першого заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області правильно повернуто судом першої інстанції на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 174 ГПК України.
43. Верховний Суд зазначає, що аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у цій справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі (пункт 17 цієї постанови), оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі (ключовою відмінністю є відсутність комунального підприємства в особі позивача, в інтересах якого прокурором подано позов) та узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, наведеними вище у цій постанові.
44. Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, викладені у пункті 17 цієї постанови щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 23.03.2017 у справі № 910/23333/15 та постанові Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі № 917/1267/19, оскільки наведені постанови не є тими судовими рішеннями, про які йдеться у статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частині четвертій статті 236, частині другій статті 287 та частинах першій-четвертій статті 302 ГПК України.
45. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, та спростовуються обставинами, встановленими судами у цій справі.
46. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.