ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 640/11580/20
адміністративне провадження № К/9901/15287/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/11580/20
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року (колегія суддів: головуючий суддя Степанюка А.Г., судді Губська Л.В., Епель О.В.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Позивач звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України, у якому просила:
1.1. визнати протиправною бездіяльність ДКС України щодо невиконання рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 28.10.2019 pоку у справі №641/4272/19, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020 року;
1.2. зобов`язати ДКС України виконати рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 28.10.2019 pоку у справі №641/4272/19, залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020 року, в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання ДКС України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 500000,00 грн.
1.3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 28 жовтня 2019 року у справі №641/4272/19, яке набрало законної сили 14 січня 2020 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України та стягнуто з Держаного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої їй внаслідок загибелі батька та брата у розмірі 500000,00 грн. У подальшому позивачем подано до Державної казначейської служби України заяву про виконання рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 28 жовтня 2019 року у справі №641/4272/19. Проте, відповідач відмовився виконувати згадуване судове рішення з огляду на невизначеність законодавством джерела та порядку відшкодування шкоди, завданої внаслідок смерті фізичної особи та шкоди, завданої терористичним актом.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2020 року позов задоволено частково.
2.1. Визнано протиправною бездіяльність ДКС України щодо вчинення дій, визначених Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, щодо виконання рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 28.10.2019 pоку у справі №641/4272/19, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020 року.
2.2. Зобов`язано ДКС України вчинити дії, визначені Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, щодо виконання рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 28.10.2019 pоку у справі №641/4272/19, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020 року, у частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання ДКС України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 500000, 00 грн.
2.3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
2.4. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що у межах спірних правовідносин ДКС України без наявних на те правових підстав фактично здійснило відкладення безспірного списання коштів і, не забезпечивши подання заяви про роз`яснення судового рішення чи встановлення чи зміни способу його виконання, допустило протиправну бездіяльність щодо його виконання.
3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
3.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції врахував те, що у грудні 2017 року ДКС України зверталася до Міністерства фінансів України із листом, в якому просила роз`яснити, зокрема, чи можливо за рахунок бюджетної програми 3504030 "Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб" виконувати рішення судів про відшкодування шкоди заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення. Листом від 24.01.2018 року №13030-02-10/2072 Міністерство фінансів України повідомило Відповідача про те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" видатки на відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, у тому числі шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не передбачені. У свою чергу, у січні 2020 року ДКС України звернулася до Міністерства фінансів України із листом, в якому, зокрема, просила розглянути питання щодо передбачення у державному бюджеті видатків для відшкодування, зокрема, шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення, оскільки положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" таких видатків не передбачено. Викладене, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про те, що ще на початку 2020 року відповідач ініціював перед Мінфіном України питання щодо виділення додаткових коштів шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з метою забезпечення виконання рішень судів у справах про, зокрема, стягнення з держави шкоди, заподіяної терористичним актом. У контексті встановлених у цій справі обставин, суд апеляційної інстанції зауважив, що сам факт невиплати позивачу коштів за судовим рішенням, боржником за яким є держава, без з`ясування усіх обставин, які зумовили таку ситуацію, не є достатньою підставою вважати, що Державна казначейська служба України допустила протиправну бездіяльність. Зважаючи на те, що у 2020 році не були виділені кошти для виконання судових рішень про стягнення з держави шкоди, заподіяної терористичним актом, а відповідач на виконання вимог пункту 39 Порядку №845 звертався до Мінфіну України із пропозицією щодо внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з метою виконання рішень судів в указаній категорії справ, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість позиції суду першої інстанції про існування підстав стверджувати про допущення ДКС України протиправної бездіяльності при виконанні рішення суду у справі №641/4272/19, у зв`язку з чим скасував рішення суду першої інстанції і прийняв нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
ІІІ. Касаційне оскарження
4. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
4.1. Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначила пункти 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
4.2. На обґрунтування підстав оскарження скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення помилково посилався на рішення Верховного Суду у справах №№804/2076/17, 826/17656/16, 826/18029/16, 820/287/18, 803/1449/16, оскільки обставини, підстави для звернення до суду, обґрунтування та предмет спору у цих справах не є тотожними із справою №640/11580/20, оскільки у межах її розгляду ставилось питання відшкодування шкоди, завданої внаслідок смерті фізичної особи та шкоди, завданої терористичним актом, тобто розглядається обов`язок відповідача виконати судове рішення, яке не було ухвалене на підставі норм Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Також зазначає, що на час подання касаційної скарги Верховний Суд не сформував правового висновку щодо правовідносин стосовно виконання судового рішення про відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України, заподіяної терористичним актом, коли відповідачем у справі є Державна казначейська служба України.
5. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, за змістом якого висловив свої доводи, якими заперечив проти висловлених у скарзі обґрунтувань щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
6. Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 28.10.2019 року у справі №641/4272/19 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України та стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої їй внаслідок загибелі батька та загибелі брата у розмірі 500000,00 грн.
7. Постановою Харківського апеляційного суду від 14.01.2020 року рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 28.10.2019 року у справі №641/4272/19 залишено без змін.
8. 19.02.2020 року у справі №641/4272/19 видано виконавчий лист.
9. ОСОБА_1 подала до ДКС України заяву про виконання рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 28.10.2019 року, до якої додано, зокрема, виконавчий лист від 19.02.2020 року та належним чином завірені копії судові рішень у згаданій справі.
10. Листом від 09.04.2020 року №5-11-11/6612 відповідач повідомив позивача про те, що рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 28.10.2019 року у справі №641/4272/19-ц буде виконане після визначення джерел та порядку відшкодування шкоди, спричиненої загибеллю осіб внаслідок терористичного акту.
11. Вважаючи, що нездійснення відповідачем жодних дій, спрямованих на виконання судового рішення, свідчить про допущену ним бездіяльність як суб`єктом владних повноважень, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
12. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
13. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
14. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
15. Згідно зі статтею статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
16. Частиною першою статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон № 4901) Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
17. Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону № 4901 виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
18. Відповідно до частини четвертої статті третьої Закону №4901 перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
19. Пунктом 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, встановлено, що орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли:
1) виконавчий документ не підлягає виконанню органом Казначейства; подано особою, що не має відповідних повноважень; пред`явлено до виконання з пропущенням установленого строку; не відповідає вимогам, передбаченим Законом України "Про виконавче провадження";
2) судове рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;
3) боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";
4) суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов`язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;
5) стягувач узгодив відсутність зазначеної у виконавчому документі суми залишку невідшкодованого податку на додану вартість;
6) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
7) суми коштів, зазначені у виконавчому документі, перераховані боржником стягувачу;
8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
9) протягом місяця з дня звернення до стягувача для отримання додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів ним не надано таких відомостей органу Казначейства;
10) рішення про стягнення коштів з одержувача бюджетних коштів не відповідає заходам, передбаченим бюджетною програмою;
11) наявні інші передбачені законом випадки.