ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 826/14550/18
адміністративне провадження № К/9901/29911/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.,
суддів: Тацій Л.В., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/14550/18
за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, Верховна Рада України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2019, ухвалене судом у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьменка В.А., суддів: Арсірія Р.О., Огурцова О.П.,
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2021, ухвалену судом у складі колегії суддів: головуючого судді Файдюка В.В., суддів: Земляної Г.В., Мєзєнцева Є.І.,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 07.09.2018 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття ним Порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, як це передбачено частиною двадцятою статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII);
- зобов`язати відповідача невідкладно (але в строк, не більш як 30 днів з моменту отримання копії судового рішення) ухвалити рішення про встановлення і затвердження Порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури.
2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням позивача на те, що відповідач не вчинив дій щодо виконання вимог частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII у частині визначення умов і порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, що свідчить про те, що останній допустив протиправну бездіяльність, яка порушує його право на належний рівень пенсійного забезпечення, оскільки Житомирське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовило йому у перерахунку пенсії через відсутність відповідного нормативно-правового акта.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду від 30.05.2019 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII). Зобов`язано відповідача забезпечити прийняття нормативно-правового акта про умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2021 рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Кабінету Міністрів України забезпечити прийняття нормативно-правового акта про умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури - визнано нечинним, а провадження у справі в цій частині закрито. В решті рішення суду першої інстанції - залишено без змін.
5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій 12.08.2021 відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить його скасувати у частині визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо неприйняття ним Порядку та умов перерахунку пенсій працівникам прокуратури, як це передбачено частиною двадцятою статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII та прийняти у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
6. Верховний Суд ухвалою від 03.09.2021 відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. ОСОБА_1 є пенсіонером органів прокуратури. З 2008 року йому призначено пенсію за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (далі - Закон № 1789-ХІІ) у розмірі 90% сум грошового забезпечення.
У жовтні 2016 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок його пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", якою підвищено заробітну плату відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.
За результатами розгляду заяви позивача, орган Пенсійного фонду України відмовив у проведенні перерахунку його пенсії з посиланням на те, що Законом № 76-VIII внесено зміни до пункту 18 статті 50-1 Закону №1789-XII шляхом викладення її в новій редакції, яка визначає, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, яким ще не прийнято такий порядок, а тому відсутні підстави для перерахунку пенсії позивача.
Вказану відмову позивач оскаржив в судовому порядку. Судовим рішенням у справі №295/13902/16-а позивачу відмовлено у визнанні протиправною відмови у проведенні перерахунку його пенсії у зв`язку зі збільшенням розміру грошового забезпечення, з підстав відсутності порядку та умов перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, які встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Вважаючи протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо визначення умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури у встановлений законодавцем строк, та як наслідок порушеним своє право на перерахунок пенсії, позивач звернувся з цим позовом до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що в межах спірних правовідносин Кабінет Міністрів України не вчинив відповідних дій щодо забезпечення прийняття нормативно-правового акта про умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, встановленого пунктом 16 Прикінцевих положень Закону № 76-VIII, а тому така поведінка носить характер протиправної бездіяльності. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з метою належного захисту прав позивача Кабінет Міністрів України належить зобов`язати забезпечити прийняття нормативно-правового акта про умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, як того вимагає пункт 16 Прикінцевих положень Закону № 76-VIII.
9. Суд апеляційної інстанції визнаючи нечинним рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у частині позовних вимог щодо зобов`язання Кабінету Міністрів України забезпечити прийняття нормативно-правового акта про умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури виходив з того, що Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Зважаючи на що, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що порядок проведення та перерахунку пенсії працівникам прокуратури, та зокрема позивача, визначено частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VII, а отже, суб`єктом владних повноважень виправлено оскаржувані порушення, що є підставою для закриття провадження у цій частині позовних вимог.
Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність у спірному випадку протиправної бездіяльності з боку відповідача щодо прийняття нормативно-правового акта про умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, оскільки відповідачем ані в місячний строк, визначений пунктом 16 Прикінцевих положень Закону № 76-VIII, ані в тримісячний строк, визначений пунктом 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1697-VII, не було виконано обов`язку щодо приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність шляхом забезпечення прийняття актів, необхідних для реалізації відповідних норм Закону або зміни існуючих нормативно-правових актів.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
10. Касаційна скарга мотивована, зокрема незгодою відповідача з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині наявності з боку Кабінету Міністрів України протиправної бездіяльності щодо невиконання пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 76-VIII, оскільки такі положення стосувались Закону № 1789-ХІІ, а тому не підлягають застосуванню до положень частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII. При цьому Законом № 1697-VII не встановлено для відповідача часових рамок для визначення умов та порядку перерахунку пенсій призначених працівникам прокуратури, а пунктом 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1697-VII на Кабінет Міністрів України було покладено обов`язок у тримісячний строк привести свої існуючі нормативно-правові акти у відповідність з вказаним Законом, а не розробити та видати новий нормативно-правовий акт. Крім того, відповідач, з посиланням на практику Верховного Суду (у справах № 340/2074/19, № 826/1432/18) вказує на порушення судами пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки прийняття судового рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною без встановлення зобов`язання вчинити певні дії, не забезпечить ефективного поновлення прав позивача. Також, відповідач вказав на те, що непогодження проекту нормативно-правового акта Міністерством фінансів України та Міністерством економіки України унеможливило подання його на розгляд Кабінету Міністрів України.
11. Верховною Радою України на адресу суду касаційної інстанції надіслано відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому Верховна Рада України підтримує касаційну скаргу та просить таку задовольнити, з посиланням зокрема на те, що суди першої та апеляційної інстанції всупереч вимога статей 9, 308 КАС України вийшли за межі позовних вимог.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Верховний Суд, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного.
13. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
14. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
15. У пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (пункт 57 рішення від 28.05.1985 у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
16. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
17. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
18. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
19. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
20. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
21. За правилами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
22. Зі змісту цієї норми процесуального закону випливає, що вимога про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень може бути заявлена в адміністративному позові разом з вимогою про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, яка повинна бути спрямована на відновлення порушеного права.
23. Підставою звернення ОСОБА_1 до суду була відсутність очікуваних ним від Кабінету Міністрів України дій щодо прийняття нормативно-правового акта про умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури. На переконання позивача, зазначена бездіяльність відповідача є протиправною та такою, що порушує його право на соціальне забезпечення, зокрема перерахунок пенсії.
24. На момент призначення позивачу пенсії підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам були врегульовані частинами тринадцятою та вісімнадцятою статті 50-1 Закону № 1789-XII, відповідно до яких, обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
25. Згідно пунктом 3 розділу І Закону № 76-VIII у статті 50-1 Закону № 1789-XII частину вісімнадцяту викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".
26. Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Закону № 76-VIII цей Закон набирає чинності з 01 січня 2015 року, крім пункту 42 розділу I цього Закону, який набирає чинності з 25 квітня 2015 року.
27. Пунктом 16 Прикінцевих положень Закону № 76-VIII визначено Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
28. 15.07.2015 набрав чинності Закон № 1697-VII, підпунктом 1 пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.
29. Водночас пунктом 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1697-VII зобов`язано Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
30. Частиною двадцятою статті 86 Закону № 1697-VII визначено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
31. Викладене свідчить про те, що на момент виникнення спірних правовідносин згадані вище норми Закону № 1697-VII покладали на Кабінет Міністрів України обов`язок забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону, зокрема, щодо визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури.
32. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 № 7-р(ІІ)/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
33. Положення частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Установлено такий порядок виконання цього Рішення:
- частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення;
- частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції:
" 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки".
34. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 76-VIII виходили з того, що відповідачем не було виконано обов`язку щодо приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність до вимог законодавства шляхом прийняття нормативно-правового акта про умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, що призвело до порушення прав позивача у частині проведення перерахунку його пенсії.
35. Водночас відповідач, звертаючись до суду касаційної інстанції вказав на те, що в силу положень пункту 4 частини другої статті 245 КАС України відновлення порушених прав шляхом визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень можливе лише у взаємозв`язку з зобов`язанням вчинити певні дії.
36. Колегія суддів звертає увагу на те, що питання ефективності захисту порушеного права шляхом визнання судом протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень без встановлення обов`язку вчинити певні дії, було предметом розгляду Верховного Суду, зокрема у постанові від 09.06.2021 у справі №826/1432/18, в якій Суд виходив з такого.
Позивач самостійно обирає як захищати свої права та інтереси. Однак за статтею 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав. Сам лише формальний розгляд справи і ухвалення рішення, яке завідомо не може захистити особу, не узгоджується з метою правосуддя.
У постанові від 15.07.2019 у справі №420/5625/18 Верховний Суд висловив думку, що під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Виходячи зі змісту частини першої статті 5 КАС України визнання незаконною бездіяльності суб`єкта владних тягне за собою зобов`язання такого суб`єкта вчинити певні дії. Передумовою визнання протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень є ухилення такого суб`єкта від виконання певних дій та обов`язків визначених законом.
За правилами пункту 4 частини другої статті 245 КАС України, яка передбачає повноваження суду при вирішенні справи, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
У постанові від 04.07.2018 у справі № 800/580/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною, одночасно зобов`язавши його виправити оскаржувані порушення.
У постанові від 04.08.2020 у справі №340/2074/19 Верховний Суд додатково звернув увагу, що як у пункті 4 частини першої статті 5, так і пункті 4 частини другої статті 245 КАС України цей спосіб захисту складається з двох частин: а) констатуючої - суд визнає бездіяльність протиправною і б) зобов`язуючої - суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вчинити певну дію, прийняти рішення.
Сама лише констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити позивача, оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнено діями або подальшою бездіяльністю органів влади держави-відповідача, їх врахування цілковито залежить від відповідача. Це не сумісно з критеріями ефективності судового захисту.
Отже, визнаючи бездіяльність протиправною, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов`язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії.
37. Викладене свідчить про те, що вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 76-VIII та зобов`язання відповідача забезпечити прийняття нормативно-правового акта про умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури є похідними, а тому повинні розглядатись судом у взаємозв`язку та як наслідок не можуть розглядатись окремо, що всупереч вимогам статті 5 КАС України, не взято судом апеляційної інстанції до уваги.
38. При цьому суд апеляційної інстанції, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019 дійшов висновку про те, що суб`єктом владних повноважень виправлено оскаржувані позивачем порушення (визначено порядок проведення перерахунку пенсії) та на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України закрив провадження у справі у частині позовних вимог про зобов`язання Кабінету Міністрів України забезпечити прийняття нормативно-правового акта про умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури.
39. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
40. Виходячи з аналізу наведеної правової норми, для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність певних фактів. Зокрема, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб`єктом владних повноважень, а також мають бути відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких рішень протиправними.
41. Зважаючи на викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про помилковість застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин положень пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, оскільки в цьому випадку відповідач - суб`єкт власних повноважень не вважав свої дії (бездіяльність) протиправними та не вчиняв жодних заходів щодо відновлення прав, за захистом яких звернувся позивач, а правове регулювання спірних правовідносин було змінено, у зв`язку з прийняттям Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019.
42. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
43. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
44. Ураховуючи наведене, касаційна скарга Кабінету Міністрів України підлягає частковому задоволенню, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2021 - скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд