Постанова Іменем України
16 листопада 2021 року
м. Київ
справа №761/3028/18
провадження № 51-4474км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бущенка А.П., за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В., прокурора Круценко Т.В.,
захисника Мельника І.І.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув касаційну скаргу захисника Мельника І.І. на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100100009918, щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженцяс. Городківка Андрушівського р-ну Житомирської обл.,
жителя м. Києва,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 визначено обчислювати з моменту його фактичного затримання.
Стягнуто з ОСОБА_1 : на користь ОСОБА_2 - 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди, на користь держави - 2983,34 грн процесуальних витрат.
Стягнуто з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ОСОБА_2 11 466,10 грн на відшкодування матеріальної шкоди.
Стягнуто з ТОВ "Фідем Трейдінг ЛТД" на користь ОСОБА_3 300 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
2. Київський апеляційний суд скасував цей вирок у частині призначення покарання ОСОБА_1 та ухвалив свій вирок від 19 червня 2019 року, яким призначив останньому покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та поклав на нього певні обов`язки, передбачені ст. 76 КК. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
3. Верховний Суд постановою від 29 квітня 2020 року скасував вирок апеляційного суду від 19 червня 2019 року на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
4. Оскарженою ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишений без змін.
5. За вироком суду ОСОБА_1 засуджений за те, що він 18 серпня 2017 року близько 11:30, керуючи технічно справним автомобілем "Mercedes-Benz Sprinter 311 CDI", державний номерний знак НОМЕР_1, та рухаючись у крайній правій смузі руху проїзної частини вул. Щербаківського зі сторони просп. Перемоги в напрямку вул. Естонської, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, розташованого на перехресті вул. Щербаківського та вул. Кирпоноса в м. Києві, порушив вимоги пп. "б" п. 2.3, п. 18.4 Правил дорожнього руху, неправильно оцінив дорожню обстановку, проявив неуважність, не відреагував на зниження швидкості та зупинку транспортного засобу в сусідній смузі, що надавав дорогу пішоходам ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які розпочали пересікати проїзну частину по пішохідному переходу, не переконався у відсутності пішоходів та виїхав на пішохідний перехід, де передньою правою частиною автомобіля здійснив наїзд на пішоходів, унаслідок чого потерпіла ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, від яких померла, а потерпіла ОСОБА_3 - легкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
6. У касаційній скарзі захисник Мельник І.І. ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 на підставі невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок суворості. Вважає, що апеляційний суд не врахував у повній мірі обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_1, його похилого віку та поганого стану здоров`я, наявності на утриманні дружини, що має інвалідність другої групи, відсутності порушень порядку та умов відбування покарання з випробуванням під час іспитового строку, надання першої допомоги потерпілим після ДТП, добровільного відшкодування шкоди в максимально можливому розмірі та відсутності претензій з боку потерпілої ОСОБА_3 . Водночас захисник звертає особливу увагу на наявність нових обставин, які з`явилися до постановлення апеляційним судом оскарженої ухвали від 17 березня 2021 року, однак не були враховані судом: ОСОБА_1 був визнаний особою з інвалідністю другої групи довічно, і він в повному обсязі відшкодував потерпілій ОСОБА_2 моральну шкоду, про що остання зазначила у своїй розписці, вказавши також про відсутність будь-яких претензій до засудженого. Зазначає, що тривале перебування ОСОБА_1 у місцях позбавлення волі матиме негативний вплив не лише на стан його здоров`я, а й на стан здоров`я його дружини. Вважає за необхідне призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
7. Потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 подали заперечення на касаційну скаргу захисника Мельника І.І., в якому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
8. У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу.
9. Прокурор вважала, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви Суду
10. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
11. Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
12. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, не оспорюються в касаційній скарзі захисника Мельника І.І.
13. Що стосується доводів захисника Мельника І.І. про суворість призначеного ОСОБА_1 покарання, що, на його думку, залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції, то колегія суддів дійшла такого.
14. Статтею 50 КК передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
15. Відповідно до вимог ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
16. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
17. Згідно зі ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
18. Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
19. Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
20. Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття "судова дискреція" (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
21. Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
22. Як видно зі змісту вироку суду першої інстанції, при призначенні ОСОБА_1 покарання суд урахував тяжкість вчиненого злочину, який є тяжким, конкретні обставини кримінального правопорушення та його наслідки у вигляді смерті потерпілої ОСОБА_4, взяв до уваги те, що засуджений скоїв необережний злочин, щиро розкаявся у вчиненому, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має інвалідність третьої групи, на спеціальних обліках не перебуває, є пенсіонером органів внутрішніх справ за вислугою років, однак працює та позитивно характеризується за місцем роботи, має на утриманні дружину, яка має інвалідність другої групи. Крім того, суд урахував часткове відшкодування ОСОБА_1 коштів на лікування потерпілої ОСОБА_4 та відсутність обставин, що обтяжують його покарання.
23. З урахуванням цих обставин суд дійшов висновку про необхідність обрати ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 286 КК.
24. Водночас, урахувавши конкретні обставини кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_1 здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які у світлу пору доби перетинали проїзну частину дороги по пішохідному переходу, а також наслідки, які потягли за собою дії ОСОБА_1, у вигляді настання смерті потерпілої ОСОБА_4, суд дійшов висновку про неможливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства, а також необхідність призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
25. Із тим, що обране засудженому судом першої інстанції покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, погодився і суд апеляційної інстанції. При цьому він належно мотивував свої висновки в ухвалі, яка повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК.
26. Що стосується доводів у касаційній скарзі захисника про те, що при прийнятті рішення апеляційним судом не були враховані нові обставини, які виникли після ухвалення вироку та до постановлення ухвали суду апеляційної інстанції від 17 березня 2021 року, які пом`якшують покарання ОСОБА_1 і можуть бути враховані судом як підстави для звільнення засудженого від відбування покарання, то колегія суддів вважає їх непереконливими з огляду на таке.
27. Як видно з матеріалів кримінального провадження, 21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 дійсно призначено другу групу інвалідності довічно. Однак ця обставина не є такою, що істотно впливає на тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, крім того, не знижує його суспільної небезпечності. Слід звернути увагу на те, що при призначенні покарання судом першої інстанції було враховано незадовільний стан здоров`я засудженого, який на той час мав інвалідність третьої групи.
28. Також необхідно зауважити, що наявність хвороби сама собою не є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання. Натомість за змістом ч. 2 ст. 84 КК особа, яка після вчинення кримінального правопорушення або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. Таке питання вирішується судом у порядку виконання вироку і не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.
29. Що стосується доводів захисника про те, що після ухвалення вироку та до прийняття рішення апеляційним судом ОСОБА_1 в повному обсязі відшкодував потерпілим шкоду, спричинену злочином, і останні не мають до засудженого жодних претензій, що мало бути враховано судом апеляційної інстанції, то касаційний суд звертає увагу, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази на підтвердження цих фактів. Не надано таких доказів стороною захисту і суду касаційної інстанції.
30. Хоча думка потерпілих і не є вирішальною при призначенні покарання, однак вона враховується судом. Як видно з матеріалів кримінального провадження, потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 притримувалися думки, що покарання ОСОБА_1 має бути обрано в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК та заперечували щодо застосування ст. 75 КК. Крім того, потерпілі спростовували доводи сторони захисту щодо добровільного повного відшкодування шкоди та відсутності у них будь-яких претензій.
31. За наведених обставин суд касаційної інстанції вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення засудженим нових злочинів, а також сприяє меті покарання. Рішення про незастосування ст. 75 КК відповідає вимогам закону і є справедливим.
32. Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги захисника.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд