ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 646/8077/17
провадження № 51-3600км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Булейко О. Л., Чистика А. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Сингаївської А. О.,
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2,
захисників Найдьонової О. Г. в режимі відеоконференції
Євстігнєєва В. Г. в режимі відеоконференції
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і його захисника - адвоката Найдьонової О. Г. та засудженого ОСОБА_2 і його захисника - адвоката Євстігнєєва В. Г. на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 30 червня 2020 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у кримінальному провадженні № 2017220060001815 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Харкова, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Комінтернівським районним судом м. Харкова від 14 лютого 2012 року за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 року 6 місяців, звільненого 25 грудня 2012 року умовно - достроково на невідбутий строк 4 місяці 14 днів,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115; п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187 КК України;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця м. Харкова, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115; п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 30 червня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115; п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187 КК України, та призначено покарання: за ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю; ч. 4 ст. 187 КК України - у виді позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - у виді довічного позбавлення років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Також вироком визнано винуватим ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115; п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187 КК України, та призначено покарання: за ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю; ч. 4 ст. 187 КК України - у виді позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - у виді довічного позбавлення років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_2 остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, що 24 серпня 2017 року близько 17 год. ОСОБА_1, який має незняту та не погашену судимість за скоєння розбійного нападу, разом з ОСОБА_2, реалізуючи попередню домовленість на вчинення умисного вбивства ОСОБА_4 групою осіб та заволодіння його майном, діючи спільно та умисно, прийшли до приватного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3, де мешкав потерпілий із своєю сім`єю та постукали в двері будинку. Двері будинку, несподівано для ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відчинила дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_5, яка повідомила, що її чоловік спить, на що останні попрохали його розбудити. В той час, коли ОСОБА_5 повернулася до будинку, у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник умисел також на вбивство ОСОБА_5 з метою заволодіння майном потерпілих.
Реалізуючи спільний злочинний умисел, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконно проникли до будинку, пройшли до кімнати, в якій знаходились потерпілі, де напали на останніх із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи.
Так, ОСОБА_2, діючи з реалізацією спільного умислу на позбавлення життя ОСОБА_5 та заволодіння чужим майном, наніс два удари кулаками рук по обличчю ОСОБА_5, після чого лівою рукою обхватив останню за шию, а правою рукою дістав раніше заготовлений ніж та наніс ним удар в область грудної клітини потерпілої, однак остання, внаслідок активного фізичного опору, а саме схопившись лівою рукою за лезо ножа та зламавши його, уникнула удару, у зв`язку з чим, ОСОБА_2 не зміг довести до кінця умисел на вбивство ОСОБА_5 з причин, що не залежали від його волі, спричинивши при цьому різану рану на лівій кисті та синці на обличчі потерпілої, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Після отримання зазначених тілесних ушкоджень, ОСОБА_5 почала прохати не позбавляти її життя та обіцяти, що вона нікому не повідомить про те, що сталося, у зв`язку з чим ОСОБА_2 припинив свої незаконні дії, спрямовані на вбивство ОСОБА_5 .
В цей час, ОСОБА_4 намагався встати з ліжка однак ОСОБА_1, виконуючи раніше узгоджений спільний умисел, напав на нього та з метою позбавлення ОСОБА_4 життя наніс не менше 22 ударів раніше заготовленим ножем, який тримав у руці, по різним частинам тіла потерпілого, завдавши, у тому числі, колото-різані поранення шиї з розвитком гострої крововтрати.
Причиною смерті ОСОБА_4 стала гостра крововтрата, внаслідок колото-різаних ран шиї з ушкодженням язикових артерій.
У подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_2, після скоєння вбивства ОСОБА_4 реалізуючи спільний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, тканиною зв`язали руки ОСОБА_5 та з погрозою застосування насилля небезпечного для життя та здоров`я особи - а саме шляхом приставляння леза ножа до спини потерпілої та висловлення погрози спричинення їй тілесних ушкоджень та вбивства, які потерпіла ОСОБА_5 сприймала як реальні, вимагали повідомити їм місцезнаходження грошей та цінностей в будинку. Не маючи змоги чинити опір, побоючись за своє життя та здоров`я ОСОБА_5 повідомила ОСОБА_1 та ОСОБА_2 де зберігаються гроші та ювелірні вироби, після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконно заволоділи майном потерпілих, спричинивши ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 42711,26 грн.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 червня 2021 року зазначений вирок місцевого суду змінено. Перекваліфіковано дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з ч. 2 ст.15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 3 ст.187 КК України та призначено кожному з них покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є їх власністю. Крім того, пом`якшено покарання ОСОБА_2 за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
Ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 3 ст.187 КК України на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю; ч. 4 ст.187 КК України на строк 13 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю та п.п.6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
ОСОБА_2 ухвалено вважати засудженим до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 3 ст.187 КК України на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю; ч. 4 ст.187 КК України на строк 13 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю; та п. п.6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на строк 15 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю. У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановлених відносно нього судових рішень та про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано закон, судові рішення не вмотивовані, вказується на неповноту судового розгляду та на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначається, що умислу на вбивство та розбій не було, відсутня попередня змова, що ушкодження потерпілому ОСОБА_4 були спричинені внаслідок захисту від потерпілого ножем, який ОСОБА_6 взяв у помешканні потерпілих. Вказується на те, що показання потерпілої є неправдивими. Також зазначається, що судами невірно кваліфіковані дії засуджених як вчинення вбивства групою осіб, оскільки ОСОБА_6 один заподіяв смерть потерпілому, і безпідставно кваліфіковано дії засуджених за ч. 3 ст. 187 КК України. Крім того засуджений посилається на суворість призначеного йому покарання.
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Найдьонова О. Г. порушує питання про скасування постановлених відносно ОСОБА_1 судових рішень та про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не усунуто протиріччя в показаннях потерпілої, крім того суди дійшли необґрунтованого висновку, що засуджені заздалегідь заготовили знаряддя злочину. Вказується на відсутність умислу на вчинення злочину, а також на відсутність попередньої змови. Зазначається також про суворість призначеного ОСОБА_1 покарання.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 порушує питання про скасування постановлених відносно нього судових рішень та про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що обшуки проведені без ухвали слідчого судді, що суд не дав можливості ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, судами залишено поза увагою, що потерпіла плуталася у своїх показаннях, що на тілі потерпілої не виявлено жодного тілесного ушкодження. Зазначається, що вбивство він не вчиняв, а також, що його дії безпідставно кваліфіковані за ч. 3 ст. 187 КК України.
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_2 - адвокат Євстігнєєв В. Г. порушує питання про скасування постановлених відносно ОСОБА_2 судових рішень та про призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли необґрунтованого висновку про наявність попередньої змови між засудженими та про те, що засуджені заздалегідь заготовили знаряддя злочину. Вказується, що тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_2 завдав ще до того, як у нього виник умисел на відкрите викрадення майна.
Позиції учасників судового провадження
Засуджені ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх захисники підтримали свої касаційні скарги, просили їх задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення поданих касаційних скарг.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
Перевіривши матеріали справи та доводи, наведені у касаційних скаргах, Верховний Суд доходить висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
При цьому Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (зокрема доводи щодо неправдивості, на думку сторони захисту, показань потерпілої) не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
1. Щодо кваліфікації дій засуджених як умисне вбивство вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Сторона захисту вважає, що в діях засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутня така кваліфікуюча ознака, як "попередня змова", а тому дії засуджених повинні бути кваліфіковані окремо.
Разом з тим вказані доводи сторони захисту не заслуговують на увагу, а обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції свідчать про те, що, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 діяли з єдиним умислом та діяли спільно.
Так, передбачене п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, згідно з ч. 2 ст. 28 цього Кодексу має місце у випадках, коли його було спільно вчинено декількома особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об`єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин провадження та змісту спільного умислу осіб, що вчиняють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан для того, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасниками; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це; надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо.
Крім того, як свідчить уставлена судова практика (зокрема п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров`я особи") умисне вбивство вважається вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України) тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька (дві і більше) осіб, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання. За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об`єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.
Тобто під час вчинення злочину кожен із співучасників може вчиняти різні дії (подолання опору потерпілого, заподіяння тілесних ушкоджень, заволодіння майном), які, разом з тим, спрямовані на досягнення єдиної мети.
Аналогічна позиція міститься і в практиці Верховного Суду (постанова від 30.05.2019 року у справі №487/3884/16-к)
Обґрунтовуючи свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, суди першої та апеляційної інстанції послалися на те, що засуджені разом прийшли до місця мешкання потерпілого ОСОБА_4, маючи при собі заздалегідь заготовлені ножі; зайшли до домоволодіння потерпілих без дозволу власників; наявність розподілу ролей між засудженими та динамічність їх дій ( ОСОБА_2 залишився з потерпілою ОСОБА_5, а ОСОБА_1 пішов до потерпілого ОСОБА_4 ); спосіб, кількість та локалізацію тілесних ушкоджень (нанесення ОСОБА_1 чисельних різаних ран та колото-різаних поранень, в тому числі удар ножем у життєво важливий орган - шию); характер тілесних ушкоджень та поведінка ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які розуміли, що потерпілий отримав чисельні тілесні ушкодження від удару ножем, несумісні з життям, однак продовжували свої злочинні дій - зв`язали потерпілу, вимагали від неї вказати, де знаходяться грошові кошти, та погрожували їй вбивством, протягом тривалого часу не вжили жодних заходів для надання ОСОБА_4 медичної допомоги, намагалися приховати сліди злочину та позбулися знаряддя злочину.
Наведене беззаперечно свідчить про безпідставність доводів касаційних скарг сторони захисту щодо відсутності у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_4, а також щодо відсутності попередньої змови на вчинення злочину.
Посилання засуджених та їх захисників на те, що лише ОСОБА_1 спричинив потерпілому ОСОБА_4 удари ножем, внаслідок чого настала смерть останнього, не мають вирішального значення для доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину та кваліфікації його дії за п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Те, що удари ножем потерпілому завдав засуджений ОСОБА_8 не виключає відповідальності ОСОБА_2 за це вбивство.
2. Щодо доводів сторони захисту про допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
У касаційних скаргах сторона захисту посилалася на те, що обшуки за місцем мешкання засуджених були проведені без ухвал слідчого судді, а також що засуджені не були ознайомлені з матеріалами кримінального провадження.
Верховний Суд відхиляє вказані доводи, оскільки вони спростовуються матеріалами провадження, в яких містяться як ухвали слідчого судді, якими надано дозвіл на проведення обшуку і які були предметом дослідження суду першої інстанції, так і дані про ознайомлення засуджених з матеріалами кримінального провадження.
3. Щодо кваліфікації дій засуджених за ч. 3 ст. 187 КК України.
Судом першої інстанції дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо потерпілої ОСОБА_5 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, в подальшому суд апеляційної інстанції вказані дії засуджених перекваліфікував на ч. 3 ст. 187 КК і призначив покарання в межах санкції вказаної норми закону.
Стороною обвинувачення вказане рішення апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржується.
Разом з тим сторона захисту не погодилась з рішенням апеляційного суду, оскільки вважає, що дії засуджених не потребують кваліфікації за ч. 3 ст. 187 КК України з тих підстав, що вказані дії вже кваліфіковані за ч. 4 ст. 187 КК України.
Зазначені доводи сторони захисту Верховний Суд вважає слушними. Кваліфікація дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК України (як і призначене за вказаною нормою закону покарання) є зайвою. Вказані дії засуджених охоплюються ч. 4 ст. 187 КК України, яка їм інкримінувалась і за якою вони визнані винуватими та засуджені.
4. Щодо тверджень засудженого ОСОБА_8 та його захисника про суворість призначеного йому покарання.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 65, ч. 1 ст. 64 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Суд першої інстанції, обираючи ОСОБА_1 вид та міру покарання за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, врахував те, що саме ОСОБА_1 вчинив умисне вбивство, також врахував характер та локалізацію тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому, спосіб вбивства, корисливий мотив, який був поставлений вище за життя людини, позицію потерпілої, сукупність всіх даних, які характеризують особу обвинуваченого, в тому числі й ті, на які посилається сторона захисту.
Так судом враховано те, що ОСОБА_1 раніше судимий 14.02.2012 року вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова за ч. 1 ст. 187 КК України (на момент вчинення вбивства ОСОБА_4 ця судимість не погашена), до затримання працював неофіційно, має неповнолітніх дітей, але в їх виховуванні участі не приймає, має постійне місце мешкання, страждає на хронічне психічне захворювання у формі дисоціального розладу особистості, проте може усвідомлювати свої дії та керувати ними, відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання.
Також судом враховано, що ОСОБА_1 жорстоко та безжально наніс потерпілому чисельні удари ножем в життєво важливі органи, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_4, та те, що ОСОБА_1 вину в інкримінованому злочині не визнав, не розкаявся, не відшкодував потерпілій завдану шкоду.
За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що виправлення та перевиховання засудженого ОСОБА_1 можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства із призначенням покарання у виді довічного позбавлення волі. Покарання у виді довічного позбавлення волі відповідає вимогам справедливості щодо застосування покарання та відображає співмірність злочину та кари.
Відповідно до положень ст. 64 КК України касаційний суд, як і суди першої та апеляційної інстанцій, не вважає за можливе застосовувати до ОСОБА_1 позбавлення волі на певний строк, оскільки покарання у виді позбавлення волі на певний строк не забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та не слугуватиме цілям його застосування, не відповідатиме вимогам справедливості щодо застосування покарання встановленим ст. 2 КПК України.
При цьому Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що виключення з судових рішень кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 187 КК України та призначеного йому за вказаною нормою закону покарання не впливає на загальну справедливість призначеного йому за сукупністю злочинів покарання.
5. Щодо тверджень засудженого ОСОБА_2 про неправильність призначеного йому покарання за ч. 3 ст. 187 КК України.
Засуджений вказує, що за ч. 3 ст. 187 КК України призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, що не відповідає дійсності, оскільки ухвалою апеляційного суду за ч. 3 ст. 187 КК України йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Крім того, Верховний Суд, як зазначено вище, дійшов висновку про безпідставність кваліфікації дій засуджених за ч. 3 ст. 187 КК і виключив вказану кваліфікацію з судових рішень.
Поряд з наведеним Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_2 покарання за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 70 КК України, вважає, що призначене покарання відповідає вимогам справедливості та є співмірним вчиненим ОСОБА_2 кримінальним правопорушенням.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 440, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги засуджених та їх захисників підлягають частковому задоволенню, а судові рішення - зміні.